Оцінка компанії з точки зору позикодавців

Платоспроможність — це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові
зобов’язання.

Ліквідність балансу — це ступінь покриття боргових зобо­в’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов’язань.

— коефіцієнт абсолютної ліквідності — визначається відношенням найбільш ліквідних активів (А₁) до поточної кредиторської заборгованості підприємства (П₁ + П₂) — (VІ розділ пасиву балансу):

(4.2)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспромож­ності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Теоретично достатнім уважається, якщо К_А.Л. 0,2—0,35. Це означає, що підприємство на 20—35 % може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платоспроможність його є нормальною.

— коефіцієнт покриття (К_п) (загальний коефіцієнт ліквідності, кое­фіцієнт поточної ліквідності) — узагальнюючий показник ліквід-
ності. Розраховується відношенням поточних активів (А₁ + А₂ + А₃) до поточних зобов’язань (П₁ + П₂):

(4.4)

Показник вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Теоретичне значення цього показника — 1,5—2,5. За світовим досвідом це співвідношення має бути > 2.

коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття) як відношення поточних активів за мінусом виробничих запасів і витрат до поточних пасивів, до ліквідів відносяться і готова продук­ція, і товари відвантажені:

(4.5)

де К_к.л. — коефіцієнт критичної ліквідності;

ВЗ — виробничі запаси;

З — витрати.

Існує й інший варіант розрахунку цього коефіцієнта — як відношення суми грошових коштів, цінних паперів і дебіторської заборгованості до суми поточних активів. Теоретично достатнім уважається коефіцієнт на рівні 0,7—0,8 [68, 99];

— коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (К_ш.л.) — обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А₁ + А₂) до поточної кредиторської заборгованості (П₁ + П₂), тобто до ІV розділу пасиву
балансу:

(4.3)

Коефіцієнт допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у разі його критичного стану. Теоретичне найнижче значення цього показника — 1, найвище — 2. За світовим досвідом, цей показник має наближатися до 1;

Усі активи підприємства залежності від ступеня їхньої ліквідності, тобто від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно згрупувати так:

1. Найбільш ліквідні активи (А₁) — суми по всіх статтях грошових коштів та їх еквівалентів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно. До цієї групи включають також поточні фінансові інвестиції (цінні папери).

2. Активи, що швидко реалізуються (А₂), активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібен певний час. До цієї групи можна включити дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу тощо.

3. Активи, що повільно реалізуються (А₃), найменш ліквідними активами є запаси. Ліквідність цієї групи залежить від своєчас­ності відвантаження продукції, швидкості і правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, а також від якості та попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми роз­рахунків і т. ін.

4. Активи, що важко реалізуються (А₄), — активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті І розділу активу балансу «Необоротні активи».

Перші три групи активів (А₁, А₂, А₃) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу за ступенем зростання термінів погашення зобов’язань групуються так:

1. Найбільш строкові зобов’язання (П₁) — кредиторська забор­гованість, за товари, роботи, послуги, поточні зобов’язання за розрахунками, інші короткострокові пасиви.

2. Короткострокові пасиви (П₂) — короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (П₃) — довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви — сума статей ІІІ розділу пасиву балансу «Довгострокові зобов’язання».

4. Постійні пасиви (П₄) — статті І розділу пасиву балансу «Власний капітал».

Фінансовий важіль, коефіцієнт використання позикових засобів - залежність прибутку підприємства від ступеня використання ним позикових засобів, при фіксованій вартості яких створюється додатковий фінансовий важіль для акціонерів, якщо весь прибуток, що накопичується таким чином, збільшує їхню частку в загальному капіталі компанії. Фінансовий важіль розраховується як відношення суми позикового капіталу до суми власного акціонерного капіталу компанії або позикового капіталу до суми усього використовуваного компанією капіталу. Чим більше частка довгострокової заборгованості, тим сильніше фінансовий важіль. Акціонери компанії одержують вигоду від застосування фінансового важеля тільки в тому випадку, якщо дохід, отриманий за рахунок залучення позикових засобів перевищує витрати по виплаті відсотків. При використанні позикових ресурсів зростає ринкова вартість акцій, що знаходяться в обороті.

Відношення заборгованості до капіталізації. Відношення довгострокової

заборгованості до суми капіталізації дає нам більш точну картину. Капіталізація включає суму довгострокових вимог проти активів компанії як з боку позикодавців, так і власників, але не включає поточні (короткострокові) зобов'язання. Загальна сума відповідає нетто- активам, якщо не були зроблені ніякі коригування, наприклад, виключення з розрахунку відстрочених податків. Якщо відстрочений податок не виключається, то розрахунок виглядає наступним чином:

Довгострокова заборгованість /Капіталізація (нетто - активи) =%

Відношення заборгованості до власного капіталу. Третій коефіцієнт за допомогою якого аналізується частка позиченого капіталу, що використовується компанією, розраховується як співвідношення загальної суми заборгованості, зазвичай поточні зобов'язання і всі види довгострокової заборгованості, і загального власного капіталу компанії. Цей

коефіцієнт в іншому вигляді визначає відносні частки вимог позикодавців і власників, а також використовується для характеристики залежності компанії від позикового капіталу. Він може визначатися в процентах або у вигляді відношення:

Загальна заборгованість / Чистий власний капітал *

* Включає частку меншості.