Функції та структура спілкування

Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства; в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей.

У спілкуванні виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми; інтерактивна сторона - в організації взаємодії між людьми: наприклад, потрібно узгодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співрозмовника; перцептивна сторона спілкування - процесі сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

До засобів спілкування відносяться:

1. Мова - система слів, висловів та правил їх з'єднання в осмислені висловлювання, використовувані для спілкування. Слова і правила їх вживання єдині для всіх говорять даному мовою, це і робить можливим спілкування за допомогою мови. Якщо я кажу "стіл", я впевнений, що будь-який мій співрозмовник з'єднує з цим словом те саме поняття, що і я, - це об'єктивне соціальне значення слова можна назвати знаком мови. Але об'єктивне значення слова заломлюється для людини через призму його власної діяльності і утворює вже свій особистісний, "суб'єктивний" сенс, тому не завжди ми правильно розуміємо один одного.
2. Інтонація, емоційна виразність, що здатна надавати різний зміст одній і тій же фразі.
3. Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази.
4. Жести як засобу спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення, чи експресивними, тобто служити для більшої виразності мовлення.
5. Відстань, на якій спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій, від ступеня довіри до співрозмовника.

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1. Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника і т.п.) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.
2. Орієнтування з метою спілкування, в ситуації спілкування.
3. Орієнтування в особистості співрозмовника.
4. Планування змісту свого спілкування: людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.
5. Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні кошти, мовні фрази, якими буде користуватися, вирішує, як говорити, як себе вести.
6. Сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.
7. Коригування напряму, стилю, методів спілкування.

Якщо будь-яка з ланок акту спілкування порушено, то говорить не вдається домогтися очікуваних результатів спілкування - воно виявиться неефективним. Ці вміння називають "соціальним інтелектом", "практично-психологічним розумом", "комунікативною компетентністю", "комунікабельністю".