Уява завжди є певний відхід від дійсності. Але в кожному разі джерело уяви - об'єктивна реальність.

Уява - це образне конструювання змісту поняття про предмет (або проектування схеми дій з ним) ще до того, як складеться саме поняття (а схема отримає виразне, верифіковані і реалізоване в конкретному матеріалі вираз).

Для уяви характерно те, що знання ще не оформилася в логічну категорію, тоді як своєрідне співвідношення загального і одиничного на чуттєвому рівні вже вироблено. Завдяки цьому в самому акті споглядання окремий факт відкривається у своєму універсальному ракурсі, виявляючи свій целостнообразующій по відношенню до певної ситуації сенс. Тому в плані уяви цілісний образ ситуації будується раніше розчленованої і деталізованої картини споглядаємо.

Провідним механізмом уяви служить перенесення якої-небудь властивості об'єкта. Еврістичність перенесення вимірюється тим, наскільки він сприяє розкриттю специфічної цілісної природи іншого об'єкта в процесі його пізнання або створення людиною.

У психології розрізняють довільне і мимовільне уяву. Перше виявляється, наприклад, в ході цілеспрямованого вирішення наукових, технічних і художніх проблем при наявності усвідомленої і отреферірованной пошукової домінанти, друге - у снах, так званих незмінних станах свідомості і т.д.

Особливу форму уяви утворює мрія. Вона звернена до сфери більш-менш віддаленого майбутнього і не передбачає негайного досягнення реального результату, а також його повного збігу з образом бажаного. Разом з тим мрія може стати сильним мотивуючим чинником творчого пошуку.

Види уяви

Можна виділити кілька видів уяви, серед яких основні - пасивне і активне. Пасивне в свою чергу ділиться на довільне (мрійливість, мрії) і мимовільне (гіпнотичний стан, сновідовая фантазія). Активна уява включає в себе артистичне, творче, критичне, відтворює і антиципирующую... Близько до цих видів уяви знаходиться емпатія - здатність розуміти іншу людину, перейматися його думками і почуттями, співчувати, сорадоваться, співпереживати...

В умовах депривації посилюються різні види уяви, тому, мабуть, необхідно привести їх характеристики.

Активна уява завжди спрямована на вирішення творчої або особистісної завдання. Людина оперує фрагментами, одиницями конкретної інформації у певній галузі, їх переміщенням в різних комбінаціях відносно один одного. Стимуляція цього процесу створює об'єктивні можливості для виникнення оригінальних нових зв'язків між зафіксованими в пам'яті людини і суспільства умовами. В активному уяві мало мрійливості і "безпідставною" фантазії. Активна уява спрямована в майбутнє і оперує часом як цілком певною категорією (тобто людина не втрачає почуття реальності, не ставить себе поза часовими зв'язків та обставин). Активна уява направлено більше зовні, людина зайнята в основному середовищем, суспільством, діяльністю і менше внутрішніми суб'єктивними проблемами. Активна уява, нарешті, і пробуджується завданням і нею направляється, воно визначається вольовими зусиллями і піддається вольовому контролю.

Відтворює уяву - один з видів активного уяви, при якому відбувається конструювання нових образів, уявлень у людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляцією у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних зображень, знаків і т.д.

Незважаючи на те, що продуктами відтворює уяви є абсолютно нові, раніше не сприймаються людиною образи, цей вид уяви заснований на колишньому досвіді. К. Д. Ушинський розглядав уяву як нову комбінацію колишніх вражень і минулого досвіду, вважаючи, що відтворює уяву є продуктом впливу на мозок людини матеріального світу. Головним чином відтворює / уява - це процес, в ході якого відбувається рекомбінація, реконструкція колишніх сприйнять в новій їх комбінації.

Антиципирующую уяву лежить в основі дуже важливою і необхідною здібності людини - передбачати майбутні події, передбачати результати своїх дій і т.д. Етимологічно слово "передбачити" тісно пов'язане і походить з одного кореня зі словом "бачити", що показує важливе значення усвідомлення ситуації і перенесення певних елементів її в майбутнє на основі знання або передбачення логіки розвитку подій.

Таким чином, завдяки цій здатності, людина може "думкою" побачити, що станеться з ним, з іншими людьми або оточуючими речами в майбутньому. Ф. Лерш назвав це прометеївської (дивиться вперед) функцією уяви, яка залежить від величини життєвої перспективи: чим молодша людина, тим більше і яскравіше представлена ​​орієнтація його уяви вперед. У літніх і старих людей уяву більше орієнтоване на події минулого.

Творча уява - це такий вид уяви, в ході якого людина самостійно, створює нові образи та ідеї, що представляють цінність для інших людей або суспільства в цілому і які втілюються ("кристалізуються") в конкретні оригінальні продукти діяльності. Творча уява є необхідним компонентом і основою всіх видів творчої діяльності людини..

Образи творчої уяви створюються за допомогою різних прийомів інтелектуальних операцій. У структурі творчої уяви розрізняють два типи таких інтелектуальних операцій. Перший - операції, за допомогою яких формуються ідеальні образи, і другий - операції, на основі яких переробляється готова продукція.

Один з перших психологів, які вивчали ці процеси, Т. Рибо виділив дві основні операції: дисоціацію і асоціацію. Дисоціація - негативна і підготовча операція, в ході якої раздробляется чуттєво даний досвід. В результаті такої попередньої обробки досвіду елементи його здатні входити в нове сполучення.

Без попередньої дисоціації творчу уяву немислимо. Дисоціація - перший етап творчої уяви, етап подготовкіматеріала. Неможливість дисоціації - суттєва перешкода для творчої уяви.

Асоціація - створення цілісного образу з елементів виокремлені одиниць образів. Асоціація дає початок новим сполученням, новим образам. Крім того, існують і інші інтелектуальні операції, наприклад, здатність мислити по аналогії з приватним і чисто випадковим подібністю.

Пасивне уяву підпорядковане внутрішнім, суб'єктивним чинникам, воно тенденційно.

Пасивне уяву підпорядковане бажанням, які мисляться в процесі фантазування здійсненими. В образах пасивного уяви "задовольняються" незадоволені, здебільшого неусвідомлені потреби особистості. Образи і подання пасивного уяви спрямовані на посилення та збереження позитивно забарвлених емоцій і на витіснення, редукцію негативних емоцій і афектів.

В ході процесів пасивного уяви відбувається нереальне, уявне задоволення будь-якої потреби чи бажання. Цим пасивне уява відрізняється від реалістичного мислення, яке спрямоване на дійсне, а не уявне задоволення потреб.

Матеріалами пасивного уяви, так само як і активного, є образи, уявлення, елементи понять та інша інформація, почерпнута з допомогою досвіду.

Уявний експеримент

Однією з найбільш очевидних форм прояви діяльності уяви в науці є уявний експеримент. До уявного експерименту звертався ще Аристотель, доводячи неможливість порожнечі в природі, тобто використовуючи уявний експеримент, щоб відкинути існування тих чи інших явищ. Широке застосування уявного експерименту починається, мабуть, з Галілея. У всякому випадку Е. Мах у своїй "Механіці" вважає, що саме Галілей першим дав достатню методологічне вказівку на уявний експеримент як на особливе пізнавальне освіту, кваліфікуючи його як уявний експеримент.

Уявний експеримент не зводимо до оперування поняттями, але є пізнавальне освіта, що виникає на основі уяви в процесі раціонального пізнання

Уявний експеримент - це вид пізнавальної діяльності, що будується по типу реального експерименту і приймає структуру останнього, але розвивається цілком в ідеальному плані. Саме в цьому принциповому пункті виявляється тут діяльність уяви, що і дає підставу називати цю процедуру уявним експериментом.

Уявний експеримент - діяльність, що здійснюється в ідеальному плані, що сприяє формуванню у пізнає суб'єкта нових евристичних можливостей як у логіко-понятійному, так і в чуттєво-образному відображенні дійсності. Уявний експеримент, заміщаючи в деякому роді матеріал, служить його продовженням і розвитком. Суб'єкт може призвести, наприклад, непряму перевірку істинності знання, не вдаючись до реального експериментування там, де це важко або неможливо. Крім того, уявний експеримент дозволяє досліджувати ситуації, не реалізовані практично, хоча і принципово можливі.

Оскільки уявний експеримент протікає в ідеальному плані, особливу роль у забезпеченні реальної значущості його результатів відіграє коректність форм уявної діяльності. При цьому очевидно, що уявне експериментування підпорядковується логічним законам. Порушення логіки в оперуванні образами в уявному експерименті веде до його руйнування. В уявному експерименті активність розгортається в ідеальному плані, та специфічними підставами об'єктивності в даний випадку є логічна коректність оперування з образами, з одного боку, і активність уяви - з іншого. Причому вирішальна роль, як і повинно бути в експерименті, належить тут "чуттєвої" стороні, тобто уяві.

Уявний експеримент, таким чином, відрізняється від реального експерименту, з одного боку, своєї, так би мовити, ідеальністю, а з іншого - присутністю в ньому елементів уяви як базису оцінки ідеальних конструкцій.

Так за допомогою уяви, досить жорстко направляється логікою, Галілей представляє ситуацію, в якій причини, що заважають вільному руху тіла, повністю усунені. Тим самим він переступає грань реально можливого, але зате з усією можливою очевидністю демонструє здійсненність инерциального руху - тіло буде зберігати свій рух нескінченно довго.

Продуктивна міць уяви представила тут ситуацію, неможливу з точки зору арістотелівської фізики. І Галілей віддавав собі звіт в тому, що арістотелівської фізики протистоїть уявний результат уявного експерименту - тіло, яке продовжує рух у відсутність рушійних сил його, є щось неможливе з точки зору фізики.

Таким чином, саме логічна опозиція конкуруючих теорій утворює контекст, в якому цілком допустимими виявляються неприпустимі (з будь-якої з конкуруючих позицій) припущення і "божевільні" гіпотези. Коротше, допустимим виявляється уява у всіх сенсах цього слова.