Види мовної діяльності та їх особливості

У психології розрізняють два основних види мовлення: зовнішню і внутрішню. Зовнішня мова включає усну (діалогічну і монологічну) і письмову. Діалог - це безпосереднє спілкування двох або кількох людей.

Діалогічна мова - це мова підтримувана; співрозмовник ставить в ході її уточнюючі питання, подаючи репліки, може допомогти закінчити думку (або переорієнтувати її).

Різновидом діалогічного спілкування є бесіда, при якій діалог має тематичну спрямованість.

Монологічне мовлення - тривале, послідовне, зв'язний виклад системи думок, знань однією особою. Вона також розвивається в процесі спілкування, але характер спілкування тут інший: монолог непрериваемой, тому активне, експресівно-мімічне і жестові вплив робить виступаючий. У монологічного мовлення, в порівнянні з діалогічної, найбільш істотно змінюється смислова сторона. Монологічне мовлення - зв'язкова, контекстна. Її зміст повинен насамперед відповідати вимогам послідовності і доказовості у викладі. Інша умова, нерозривно пов'язане з першим, - граматично правильна побудова речень.

Монолог не терпить неправильного побудови фраз. Він пред'являє ряд вимог до темпу і звучанню мови.

Змістовна сторона монологу повинна поєднуватися з виразною. Виразність ж створюється як мовними засобами (вміння вжити слово, словосполучення, синтаксичну конструкцію, які найбільш точно передають задум говорить), так і немовних комунікативними засобами (інтонацією, системою пауз, розчленуванням вимови якогось слова чи кількох слів, виконуючим в мовлення функцію своєрідного підкреслення, мімікою і жестикуляцією).

Письмова мова є різновид монологічного мовлення. Вона більш розгорнуто, ніж усна монологічна мова. Це обумовлено тим, що письмова мова передбачає відсутність зворотного зв'язку зі співрозмовником. Крім того, письмова мова не має ніяких додаткових засобів впливу на сприймає, крім самих слів, їх порядку та організують пропозицію розділових знаків.

Внутрішня мова - це особливий вид мовної діяльності. Вона виступає як фаза планування в практичній і теоретичній діяльності. Тому для внутрішнього мовлення, з одного боку, характерна фрагментарність, уривчастість. З іншого боку, тут виключаються непорозуміння при сприйнятті ситуації. Тому внутрішня мова надзвичайно ситуативна, в цьому вона близька до діалогічної. Внутрішня мова формується на основі зовнішньої.

Переклад зовнішньої мови у внутрішню (интериоризация) супроводжується редукуванням (скороченням) структури зовнішньої мови, а перехід від внутрішньому мовленні до зовнішньої (екстеріоризація) вимагає, навпаки, розгортання структури внутрішнього мовлення, побудови її у відповідності не тільки з логічними правилами, а й граматичними.

Інформативність мовлення залежить насамперед від цінності повідомляються в ній фактів і від здатності її автора до повідомлення.

Зрозумілість мови залежить, по-перше, від її змісту, по-друге, від її мовних особливостей і, по-третє, від співвідношення між її складністю з одного боку, і рівнем розвитку, колом знань та інтересів слухачів - з іншого.

Виразність мови передбачає врахування обстановки виступи, ясність і виразність вимови, правильну інтонацію, вміння користуватися словами і виразами переносного і образного значення.

Методи психології

Основними методами отримання фактів в психології є спостереження, бесіда і експеримент. Кожен з цих загальних методів має ряд модифікацій, які уточнюють, але не змінюють їх сутність.

Спостереження - найдавніший метод пізнання. Його примітивною формою - життєвими спостереженнями - користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.

Розрізняють такі види спостереження: зріз (короткочасне спостереження), лонгітюдінальное (довге, іноді протягом ряду років), вибіркове та суцільне і особливий вид - включене спостереження (коли спостерігач стає членом досліджуваної групи).

Загальна процедура спостереження складається з наступних процесів:

1. визначення завдання і цілі (для чого, з якою метою?);
2. вибір об'єкта, предмета і ситуації (що спостерігати?);
3. вибір способу спостереження, найменш впливає на досліджуваний об'єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати?);
4. вибір способів реєстрації спостережуваного (як вести записи?);
5. обробка та інтерпретація отриманої інформації (який результат?).

Спостереження входить складовою частиною і в два інші методи - бесіду до експеримент.

Бесіда як психологічний метод передбачає пряме або непряме, усне або письмове отримання від досліджуваного відомостей про його діяльність, в яких об'єктивуються властиві йому психологічні явища. Види бесід: збір анамнезу, інтерв'ю, запитальники і психологічні анкети. Анамнез (лат. По пам'яті) - відомості про минуле вивчається, одержувані від нього самого або - при об'єктивному анамнезі - від добре знають його осіб. Інтерв'ю - вид бесіди, при якій ставиться завдання отримати відповіді опитуваного на певні (зазвичай заздалегідь приготовлені) питання. У цьому випадку, коли питання і відповіді подаються у письмовій формі, має місце анкетування.

Існує ряд вимог до бесіди як методу. Перше - невимушеність. Не можна перетворювати бесіду питання. Найбільший результат приносить бесіда у разі встановлення особистого контакту дослідника з обстежуваних людиною. Важливо при цьому ретельно продумати бесіду, представити її у формі конкретного плану, завдань, проблем, що підлягають з'ясуванню. Метод бесіди припускає поряд з відповідями та постановку питань обстежуваними. Така двостороння бесіда дає більше інформації з досліджуваної проблеми, чому тільки відповіді випробовуваних на поставлені питання.

Одна з різновидів спостереження - самоспостереження, безпосереднє або відстрочене (в спогадах, щоденниках, мемуарах людина аналізує, що він думав, відчував, переживав). Однак головним методом психологічного дослідження є експеримент - активне втручання дослідника в діяльність випробуваного з метою створення умов, в яких виявляється психологічний факт. Буває лабораторний експеримент, він протікає в спеціальних умовах, використовується спеціальна апаратура, дії випробуваного визначаються інструкцією, випробуваний знає, що проводиться експеримент, хоча до кінця істинного сенсу експерименту може не знати. Експеримент багаторазово проводиться з великою кількістю досліджуваних, що дозволяє встановлювати загальні математико-статистично достовірні закономірності розвитку психічних явищ.

Метод тестів - метод випробувань, встановлення певних психічних якостей людини. Тест - короткочасне, однакове для всіх досліджуваних завдання, за результатами якого визначаються наявність та рівень розвитку певних психічних якостей людини. Тести можуть бути прогностичними і диагностирующими. Тести повинні бути науково обгрунтовані, надійні, валідність і виявляти стійкі психологічні характеристики.