Завдання і зміст корекційного виховання

Корекційне виховання – створення всіх умов для пристосування індивіда до нормального життя в соціумі, послаблення дії або подолання усіх тих недоліків або дефектів розвитку, які сприяли перетворенню індивіда в жертву.

Завдання і зміст колекційного виховання залежить від характеру і ступеня складності конкретної аномалії розвитку.

Корекційне виховання - це виховання типологічних властивостей і якостей особистості, інваріативних предметній специфіці діяльності (пізнавальній, трудовій, естетичній), які дозволяють адаптуватись у соціальному середовищі.

Основне завданнякорекційно-розвивальної роботи – підвищення загального рівня розвитку дитини; восповненя прогалин її попереднього розвитку і навчання, розвиток недостатньо сформованих вмінь та навичок, підготовка дитини до адекватного сприйняття навчального матеріалу.

Це такі категорії дітей:

- діти з порушенням здатності до навчання – характерний значний розрив між досягненнями в певних сферах і загальним рівнем інтелекту; можуть спостерігатися проблеми з мовою, читанням і письмом, а також труднощі з аргументацією, гіперактивність, неуважність;

- важковиховувані діти – виявляють несприятливість і опірність щодо виховного впливу;

- педагогічнозапущенідіти – навчання, виховання і розвитокякихпредставляєважкупедагогічну задачу;

Корекційненавчаннямаєпередбачатинормалізаціюпорушенихконтактівдитини з оточуючими та соціальнуінтеграцію. Цейрозділнавчанняспрямований на усуненняпсихогеннихпорушень у дітей з вадамимовлення (страху мовлення, почуттяобмеженості і пригніченості, фіксації на своємудефекті), розвитоккомунікативнихумінь і навичок, вихованняактивності і товариськості [14, С.69]. Система корекційних занять для дітей з мовленнєвимивадами повинна будуватись з урахуваннямїхпсихотерапевтичної і психокорекційноїспрямованості. Дієвимзасобомпсихокорекціївиступаєказкотерапія. Через казку перед дитиноюрозкриваютьсяглибиниїївласноговнутрішньогосвіту, відбуваєтьсязнайомство з основнимипсихологічнимипоняттями, розвиваєтьсяїїіндивідуальність. Зогляду на цевважаємо за доцільневикористанняказкотерапії у психокорекційнійроботі з дітьми, якімаютьмовленнєвіпорушення.

19. Соціально-педагогічна віктимологія, ії основні завдання.

Соціально-педагогічна віктимологія досліджує ті категорії людей, які стали або можуть стати жертвами несприятливих умов соціалізації, в ній визначаються напрямки соціальної та педагогічної допомоги ім. Людина є не тільки об'єктом і суб'єктом соціалізації, але може бути і жертвою несприятливих умов соціалізації (інваліди, сироти, особи з девіантною поведінкою)

Соціально-педагогічна віктимологія розробляє принципи, цілі, форми і методи профілактики, мінімізації, компенсації, корекції тих обставин, внаслідок яких людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації.

Соціально-педагогічна віктимологія, будучи складовою частиною соціальної педагогіки, вирішує певне коло завдань: по-перше, досліджуючи розвиток людей різного віку з фізичними, психічними, соціальними відхиленнями, розробляє загальні та специфічні принципи, цілі, зміст, форми і методи роботи з профілактики, мінімізації, нівелювання, компенсації, корекції цих відхилень, по-друге, вивчаючи віктимогенні фактори і небезпеки процесу соціалізації, визначає можливості суспільства, держави, інститутів та агентів соціалізації з мінімізації, компенсації та корекції їх впливу на розвиток людини в залежності від його статі, віку та інших характеристик, по-третє, виявляючи типи віктимних людей різного віку, сенситивності людей тієї чи іншої статі, віку, типу до тих чи інших віктімогенним чинникам і небезпекам, виробляє соціальні та психолого-педагогічні рекомендації з профілактики перетворення віктимних особистостей у жертви соціалізації.

20. Поняття “особистість”: зміст та структура. Особистість дитини. Розвиток дитини в соціумі.

Поняття "особистість" характеризується суспільною сутністю людини, пов'язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Структура особистості багатогранна, найхарактерніші її компоненти такі: скерованість – вибіркове ставлення людини до дійсності;можливості - сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності;характер; самоуправління.

Особистість характеризують такі ознаки: розумність – визначає рівень інтелектуального росту; відповідальність; свобода(прийняття самостійних рішень); особиста гідність; індивідуальність, несхожість а інших.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначають індивідуальність –це сукупність зовнішніх і внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність і відмінність від інших людей. Виявляється у здібностях людини, основних потребах, інтересах, рисах характеру і почутті власної гідності у світобаченні, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих проців в індивідуальному стилі діяльності, типів темпераменту.

21. Засвоєння соціальних ролей як складова процесу становлення особистості. Соціальна адаптація, соціальна дезадаптація і соціальна реабілітація дитини.

Соціальна роль – сукупність нормативно зумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов»язань з конкретною соціальною позицією. Це роль більш-менш визначений шаблон поведінки, що очікується від людини, яка займає відповідний статус у суспільстві.

При входженні дитини в соціумі засвоюються цінності і норми, дитина пристосовується до нових умов соціального буття, входить до певної соціальної спільності, групи, дитячого колективу та інше.

Дитина виконуючи певне завдання, доручення, фактично виконує певну соціальну роль, входить у систему ситуацій, які вимагають реакції певних якостей, а отже сприяють її розвитку. Перехід дитини до нового виду діяльності обумовлює її входження в нові соціальні умови.

Якщо дитина немає досвіду виконання ролей – це призводить до проблем соціалізації.

Тому використання соціальним педагогом у практиці роботи з дітьми рольового підходу є важливим інструментом спрямування розвитку особистості, підготовки її до виконання соціальної функції.

Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).

Дезадаптація — це порушення механізмів взаємовідносин особистості та середовища за рахунок внутрішніх змін або змін у середовищі найближчого соціального оточення.

Соціальна реабілітація - вид соціальної роботи, спрямованої на відновлення основних соціальних функцій, психологічного, фізичного, морального здоров'я, соціального статусу сімей, дітей та молоді;

22. Поняття соціальної норми. Соціально-педагогічні відхилення від норми.

Но́рма соціа́льна — система уявлень, що становить певний шаблон поведінки, що розділяється членами соціальної групи і необхідний для здійснення сумісних узгоджених дій. Соціальні норми - це правила вироблені суспільством, чи групою людей у процесі їхньої життєдіяльності. Соціальні норми поділяються на моральні, правові, релігійні, корпоративні, сімейні, естетичні. Також до соціальних норм відносять звичаї та традиції. 1. Норми права — загальнообов'язкові, формально визначені певні правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою. 2. Норми моралі - правила поведінки, які склавшись у суспільстві, виражають уявлення людей про добро й зло, справедливість й несправедливість, борг, честь, достоїнства. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу. 3. Норми звичаїв - це правила поведінки, які, склавшись у суспільстві в результаті їхнього багаторазового повторення, виконуються в чинність звички. 4. Норми громадських організацій - це правила поведінки, які самостійно встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх уставах, діють у їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу. Крім зазначених, серед соціальних норм розрізняють: релігійні норми;політичні норми; естетичні норми;організаційні норми; норми культури та інші.

Педагогічні відхилення – дане поняття стосується стандартів які визначають рівень освіти та виховання. Педагогічна норма являє собою прийняті стандарти загальної освіти, відповідно до яких кожна дитина повинна одержати початкову, неповну і повну середню освіту. Відхилення від педагогічних норм пов’язується найчастіше з тим, що діти не можуть одержати відповідну освіту через обставини що склалися або не хочуть це робити.

Педагогічні відхилення спостерігаються як в отриманні загальної освіти, так і в отриманні професійної освіти. Різновидом педагогічних відхилень є соціальні відхилення. Соціальні відхилення пов’язують з поняттям соціальна норма. Соціальна норма – це правила, зразок діяльності або міра допустимої поведінки людей чи соціальних груп, що склались в даному суспільстві. Це модель поведінки прийнята для даного соціуму. Усі соціальні норми поділяються на універсальні та індивідуальні або приватні. Соціальні норми також розподіляються за сферами в яких вони існують. Для регулювання соціальних норм кожне суспільство вводить певні соціальні обмеження. Соціальні норми для дітей виступають фактором виховання, а для дорослих є фактором існування будь-якого суспільства. Соціальні норми як правило дотримуються через: 1) соціалізацію особистості; 2) через застосування певних санкцій. Тенденції до відхилення у поведінці мають і свою історію. З соціальними відхиленнями пов’язують такі поняття як “важкий, важковиховуваний та девіант”. Основними видами соціальних відхилень в соціальній педагогіці вважаються: а) сирітство. б) девіантна поведінка: алкоголізм, наркоманія та ін.

23. Особливості, умови та правові норми соціалізації дитини з обмеженими можливостями

Проблема соціалізації дітей з обмеженими можливостями є однією з актуальних проблем суспільства. Сьогодні все більша кількість батьків відмовляється віддавати свою дитину, яка має обмежені можливості, в заклади інтернатного типу. Залишившись фактично поза державною системою освіти, такі сім’ї та їхні діти не мають можливості своєчасно отримувати повноцінну реабілітаційну допомогу, що істотно впливає на міжособистісні відносини в сім’ї та інтеграцію дитини з обмеженими можливостями в суспільство. Роль сім’ї в соціалізації дитини-інваліда не заперечлива. Члени родини зазвичай забезпечують їй умови життя, опіку, виховання та освіту, передають досвід, навчають нормам суспільного життя. Сім’я створює умови, які включають в дію компенсаторні механізми дитини і сприяють мобілізації та реалізації фізичних та психічних ресурсів. Умови соціалізації дитини дошкільного віку з обмеженими можливостями: взаємодія сім’ї та центру ранньої соціальної реабілітації. Нинішня державна політика захисту дитинства є складовою загальної цілісної концепції розвитку суспільства України, що відображено в Конституції, Закони України «Про освіту», Закони «Про шлюб і сім'ю», у змінах і доповненнях, прийнятих Верховною Радою щодо порядку усиновлення (удочеріння) дітей, та інших нормативних документах. Повне уявлення про шляхи та основні етапи соціального захисту дітей - інвалідів у усьому світі можна скласти, аналізуючи документи Організації Об'єднаних Націй: Декларація прав дитини (1959), Декларація про права розумово відсталих осіб (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Всесвітня програма дій щодо інвалідів (1981), Конвенція про права дитини(1989). У Декларації соціального прогресу та розвитку зазначена необхідність надання всебічного соціального забезпечення і послуг, соціальної опіки і страхування всім особам, які внаслідок хвороби і непрацездатності стали інвалідами, а також захисту прав і забезпечення добробуту дітей та інвалідів, що страждають фізичними чи розумовими вадами (ст. 11).