Соціальне виховання, його цілі, зміст, сутність, принципи, методи і форми здійснення як предмет соціальної педагогіки

Соціальне виховання – це система соціально-педагогічних заходів спрямованих на становлення та реалізацію людини, групи, суспільства їх духовного потенціалу, а також гуманізацію відносин в соціумі. Соціальне виховання спрямовується на процес формування особистості, тобто на її соціалізацію. Українські дослідники А. Капська, О. Беспалько та ін. розглядають соціальне виховання як створення в суспільстві умов та заходів, спрямованих на оволодіння й засвоєння молодим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

А. Мудрик трактує соціальне виховання як виховання, що здійснено державою й суспільством у спеціально створених для цього організаціях. Під соціальним вихованням розуміють не всі виховні взаємовпливи соціуму та людини (групи), а систему державного виховання, яке постає сполучною ланкою між сімейним і релігійним вихованням. Такий погляд має історичну основу — він був поширений у період виникнення соціальної педагогіки як науки.

М.Галагузова визначає соціальне виховання як частину цілісного процесу виховання й трактує його як залучення дитини до спільного життя в суспільстві. Дослідниця обґрунтовує думку про те, що «соціальне виховання як одна з основних категорій соціальної педагогіки є видовим поняттям щодо «виховання» й тому є одним з видів виховання поряд з фізичним, естетичним, трудовим тощо. Вона визначає соціальне виховання як цілеспрямований процес формування соціально значущих якостей у дитини, необхідних їй для успішної соціалізації.

У соціально-педагогічному аспекті соціальне виховання також охоплює, а відповідно й розглядає з педагогічних позицій, практично всі сфери життя й діяльності людини: сімейний соціум, різновікові періоди розвитку особистості, специфіку міського мікрорайону й сільської общини, школу та інші навчальні заклади, різні групи ризику та ін. Ця галузь наукового знання, його теоретичні й прикладні аспекти принципово змінюють погляди на місце й роль особистості в соціумі. Пріоритетними стають її структурно-функціональні зв’язки в системі соціальних відносин, що регулює педагогіка.

Сказане дає підстави розглядати соціальне виховання як комплексний процес становлення й розвитку особистості за участю й підтримкою всіх соціальних інститутів (сім’ї, школи, засобів масової інформації, державних закладів, церкви тощо), орієнтованих на передачу новим поколінням суспільних цінностей. Соціальне виховання передбачає використання не лише виховних потенцій суспільства, мікросередовища, але й власного потенціалу особистості. Соціальне виховання передбачає навчання, освіту, психологічну підготовку особистості, самоосвіту, самовиховання. Це його основні компоненти, що реалізуються в єдиному багатофункціональному процесі й мають чітко виражені соціальні аспекти.

Отже, соціальне виховання як наукове поняття – це та частина педагогічного знання, яка вивчає й вирішує комплексні проблеми людини в навколишньому середовищі, ураховуючи всі впливи, що відчуває індивід на всіх етапах онтогенезу, соціального становлення й розвитку особистості. Соціальне виховання акумулює вплив на педагогічний процес конкретних умов середовища (соціокультурні, природні, екологічні, географічно-кліматичні, соціально-побутові, національно-народні), розглядаючи індивіда в контексті його найближчого оточення. Водночас соціальне виховання – важлива наукова категорія в педагогіці та ланцюгу окремих галузей педагогічної науки: соціології освіти й культури, педагогічної психології та діагностики, педагогічної етнології, дидактики, педагогічної етики, корекційної педагогіки, військової, професійної педагогіки.