Типологія комунікативних категорій та паремійні засоби їхньої вербалізації

Як свідчить аналіз матеріалу спостереження (див. прикл. 1.1. табл. 6.1.2.1), всі досліджувані лінгвокультури цінують небагатослів’я як кількісну рису говоріння, російська лінгвокультура пов’язує багатослів’я з пустослів’ям, в англійських лінгвокультурах багатослів’я свідчить про невміння спілкуватися, про невисокі інтелектуальні здібності мовця (The less people think, the more they talk. Brevity is the soul of wit). Стосовно манери говоріння, в українській лінгвокультурі більш виразну вербалізацію знайшла зв’язність мовлення, в російській – ясність, в англійських – логічність, послідовність. Як базові, так і фонові лінгвокультури «програмують» своїх носіїв планувати своє мовлення (див. прикл.1.2. табл. 6.1.2.1), однак в англійському емпіричному матеріалі знаходимо більшу кількість паремій, які концептуалізують цю рису, ніж в українському та російському.

Вербалізація таких рис говоріння, як ініціативність, реактивність та квеситивність (див. прикл. 1.3. табл. 6.1.2.1.), виявляє деякі відмінності: а) в українській лінгвокультурі ініціативність не заперечується, однак найбільш експліцитну вербалізацію знаходить квеситивність, при цьому стверджується, що допитлива людина має певні переваги; б) в російській лінгвокультурі прислів’я «Не спрашивают, так не сплясывай» виражає певне застереження проти ініціативного мовлення, а відоме прислів’я «Язык до Киева доведет» має варіанти: «Язык до кабака доведет», «Язык до добра не доведет»; в) традиційні англійські паремії, що вербалізують зазначені риси, більш експліцитно характеризують не ініціативне мовлення, а реактивне, яке повинно бути, перш за все, адекватним; надмірної квеситивності тут доцільно уникати з метою запобігання небажаних наслідків, наприклад, брехні у відповідь на запитання; особливу увагу отримав тематичний фрагмент «Дурні запитання», які, згідно з приписами англійської КП, заслуговують такої ж відповіді або ніякої.

Категорія комунікативної етики (див. прикл. 2 табл. 6.1.2.1) знаходить свою концептуалізацію у всіх досліджуваних лінгвокультурах, однак англомовні паремії вирізняються широтою тематики етичних комунікативних приписів; більшість таких паремій є мовленнєвими актами-директивами з деонтичною модальністю («Так повинно бути»). Англомовні лінгвокульури «програмують» своїх мовців чесно висловлювати свої комунікативні інтенції, не говорити погано про певні категорії людей, перш за все, про ворогів та мертвих, не розголошувати службових таємниць. Українська комунікативна етика застерігає мовців від брехні, відкритих лестощів та поголосу за спиною. Російські комунікативні етичні приписи, вербалізовані в пареміях, переважно збігаються з українськими; крім цього, тут наголошується на відстоюванні правди вербальними засобами, на фільтруванні мовцем того, про що говориться. Ендемічними в російській лінгвокультурі є приписи відносно комунікативного жанру «брани»: з одного боку, велика кількість паремій концептуалізує «брань» як рису повсякденного спілкування: Как ни колотись, а без брани не житье. Не обругавшись, и замка в клети не отопрешь. Брань на вороту не виснет; з іншого боку, пареміологічні одиниці підкреслюють її гріховність, недоцільність: Спорить спорь, а браниться грех. Горлом не возьмешь, бранью не выпросишь. В ссорах да во вздорах пути не бывает.

Категорія комунікативної оцінності охоплює експліцитні та імпліцитні оцінкиговоріння, перш за все, в зіставленні з практичною дільністю мовців (див. прикл. 3.1. табл.6.1.2.1). Як базові, так і фонові лінгвокультури виявляють більш позитивну оцінку практичної діяльності порівняно з говорінням. Попри це, в українських й англійських пареміях знаходимо виразніші емоційно-експресивні оцінки «пустослівного» говоріння, де метафоричними корелятами слів, не підкріплених справами, виступають, відповідно, «полова», “ wind ” (вітер), “ reeds ”,“ rushes ” (очерет, болотні рослини). Англомовні лінгвокультури об’єднує з українською використання рослинних метафор для вторинного переосмислення «пустих» слів, наприклад: Good words without deeds are rushes and reeds. A man of words and not of deeds is like a garden full of weeds. Слова – полова, а праця – диво. У російському матеріалі спостереження таких відповідників не зафіксовано.

Українська й російська лінгвокультури дають більш експліцитну негативну оцінку невідповідності між говорінням і практичною діяльністю мовця ніж англійські: На словах – як на цимбалах, а на ділі – як на балалайці. Не так-то він діє, як тим словом сіє. На словах – як на органах, а як до діла – ані гу-гу! Говорит направо, а глядит налево. Говорит крестом, а глядит пестом. Говорит прямо, а делает криво. Як базові, так і фонові лінгвокультури спрямовують мовців не поспішати з вербалізацією результатів своєї практичної дільності, які треба спершу отримати, а потім говорити про них: Не кажи гоп, доки не перескочиш. Не спеши языком, а торопись делом. Do not boast of a thing until it is done.

Усі досліджувані лінгвокультури віддають преференцію слуханню на противагу говорінню (див. прикл. 3.2. табл.6.1.2.1), при цьому українська лінгвокультура експліцитно мотивує це більшою можливістю отримання інформації: Менше говори – більше вчуєш; своєрідне обґрунтування преференції слухання пропонує російська паремія: Язык – один, уха – два, раз скажи – два раза послушай; англійські лінгвокультури спрямовують своїх носіїв до швидкої реакції на слухання й повільної на говоріння: Be swift to hear, slow to speak. Ю.В.Рождественський тлумачить імпліцитний смисл цих паремій так: слухання й думка важливіші говоріння на тій підставі, що думка породжує говоріння й дію, слухання породжує сприйняття думки, сприйняття думки породжує дію [Рождественский 2006].

Мовчання як характеристика КП неоднозначно оцінюється в пареміях досліджуваних лінгвокультур (див. прикл. 3.3. табл.6.1.2.1). Перш за все, в них збігається оцінка мовчання як дії, що виражає згоду: Мовчання – знак згоди; Молчание – знак согласия. Silence gives consent, які беруть свій початок від латинського етимона: Siletium videtur confessio. Однак, насправді, мовчання виконує численні функції: медитативну, риторичну, термінаційну, очікувальну, емотивну, атрактивну, дисконтактну тощо [Див. Сперанская 1999:67-75; Меликян 2000:47-52] і тому знаходить неоднозначну оцінку. У найбільш загальному сенсі його позитивну оцінність виражають паремії: Слово – серебро, мовчання – золото. Слово – серебро, молчание – золото. Speech is silver, silence is gold(en), які є повними еквівалентами. Усі досліджувані лінгвокультури застерігають своїх носіїв обережно ставитись до мовчання, яке може таїти в собі небезпеку, при цьому українська лінгвокультура виражає це найбільш експліцитно: Стережися чоловіка, що не говорить, а собаки що не гавкає. В тихом омуте черти водятся. Dumb dogs are dangerous. Still waters run deep. Інші паремії є частково еквівалентними або ендемічними.

Як свідчить матеріал спостереження, найбільш детально вербалізуються різні аспекти мовчання в російській лінгвокультурі, яка оцінює його позитивно, коли мовчання не наносить шкоди адресату (Молчанкой никого не обидишь), є єдино вірним способом мовленнєвої поведінки (Кстати промолчать, что большое слово сказать), використовується замість лайки, пустих розмов (Доброе молчание лучше худого ворчания; Не стыдно молчать, когда нечего сказать) або протиставляється дурощам (Молчи, коли Бог разуму не дал!). Доречне мовчання заохочується (И за молчанье гостинцы дают). З іншого боку, мовчання оцінюється негативно, коли воно недоречно перериває спілкування (Не молчи, когда нужно говорить; Замолчал, как в рот воды набрал), заважає людям домовитись (Молчать, так и дела не скончать), не є ознакою розуму (Долго не говорит – ум копит, а вымолвит – слушать нечего) або використувається замість необхідного говоріння (Молчанием город не возьмешь; Молчит как стена/пень). Ендемічною рисою російської КП є те, що вона не зберігає за мовцем постійної позитивної оцінки його мовчання: В людях молчком, дома – на всю деревню слыхать. Был голк да замолк.

Англомовні лінгвокультури знаходяться на другому місці після російської за широтою вербалізації мовчання, яке тлумачиться як мудрість: No wisdom like silence. A still mouth makes a wise head; мовчання також вважається найкращою політикою: Silence is the best policy, можливо тому, що воно оберігає людину від небезпечних наслідків: A fish would’t get caught if he kept his mouth shut. A closed mouth catches no flies, а такождопомагає зберігати спокій: The tree of silence bears the fruit of peace. Англійська КП високо оцінює мовців, що вміють доречно мовчати: Blessed is the man who, having nothing to say, says nothing. Never miss a good chance to shut up, однак дуже іронічна по відношенню до мовчання дурнів та невігласів: Silence is the virtue of fool. Silence is the ornament of the ignorant, а також демонструє негативно дискримінаційну позицію по відношенню до жінок, вважаючи мовчання їхнім найкращим убранням: Silence is a woman’s best garment. Диверсифікація оцінки мовчання різних категорій мовців є ендемічною характеристикою англійської КП.

В українській лінгвокультурі позитивною рисою мовчання є те, що воно має менше негативних наслідків для мовця ніж говоріння: Тисячу разів пошкодуєш, що сказав, а раз, що змовчав, мовчання є бажаним у випадку труднощів з темою або змістом розмови: Коли сам добре не знаєш, то не говори. Позитивну оцінку отримує мовець, який доречно мовчить: Хто мовчить, той двох навчить. Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути. Ця лінгвокультура також підкреслює труднощі вибору мовчання як правильного способу комунікативної поведінки: Лихо говірливому, та недобре й мовчазливому. Ендемічним для української КП є припис: Або розумне казати, або зовсім мовчати.

Категорія комунікативної відповідальності властива для всіх досліджуваних лінгвокультур (див. прикл. 4 табл.6.1.2.1), при цьому українська та російська КП збігаються в багатьох аспектах її тлумачення, перш за все, в невідворотності виконання вербальних зобов’язань: Сказано – зроблено. Сказано – Сделано. Не кидай слов на ветер, однак українська КП виражає цей припис більш експліцитно: Будь господарем своєму слову. Дав слово – виконай його. Давши слово – держись, а не давши – кріпись. Українська КП позитивно оцінює відповідальних мовців: На його слові можна мур мурувати. Частково еквівалентну паремію знаходимо в англомовних лінгвокультурах, де слово чесної людини означає зобов’язання, на яке можна покластися: An honest man’s word is as good as his bond, що логічно випливає з чесності як найкращого способу англійської КП: Honesty is the best policy.

Категорія комунікативної емоційності вербалізується по-різному: українська КП загалом не обмежує мовців у вираженні почуттів (Язик без кісток, що хоче лопоче), російська КП спрямовує мовців тримати при собі неприємні почуття (Носи платье не сметывай, терпи горе – не сказывай), імперативом англійської КП є володіння своїми почуттями, збереження незворушності за будь-яких обставин (Master your passions or your passions will master you; Keep up a stiff upper lip!).

Аналіз пареміологічних засобів вербалізації приписів комунікативної поведінки в українській, російській, англійській наївно-мовних картинах світу свідчить, що комунікативні категорії говоріння, слухання, мовчання, комунікативної етики, комунікативної оцінності, комунікативної відповідальності, комунікативної емоційності є універсальними для досліджуваних лінгвокультур, національно-специфічними виступають окремі частково еквівалентні або ендемічні риси їхнього змісту. Наприклад, тлумачення кількісних, якісних рис та планування говоріння загалом збігаються в українській, російській та англійській КП, однак релевантність, манера, ініціативність, реактивність говоріння, квеситивність виявляють етноспецифіку. Національно-культурну специфіку виявляє також концептуалізація комунікативної етики, мовчання, комунікативної емоційності, однак тлумачення слухання завдяки універсальності його ролі у сприйнятті думки, яка спричинює наступну дію, не виявляє особливих етнокультурних відмінностей.

Перспективним напрямом подальших зіставних досліджень комунікативної поведінки на матеріалі української, російської та англійської мов вважаємо опис комунікативного ідеалу, категорії комунікативної ефективності, комунікативного тиску, а також кожна з виокремлених нами комунікативних категорій може стати предметом окремого дослідження із залученням більш широкого емпіричного матеріалу та експериментальних методик.

Цікавий матеріал для роздумів, на наш погляд, дає зіставлення української та американської комунікативноїї поведінки на основі використання параметрів, викоремлених З.Д.Поповою та Й.О.Стерніним [2004] (див.табл.6.1.2.2.)

Таблиця 6.1.2.2