Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Цитати з промов і записів 7 page
Націонал-соціалістична революція стала смертельним ударом по цій спробі. І після того як міжнародне єврейство зрозуміло, що їхньої агітації вже недостатньо для того, щоб захопити різні європейські народи, вони вирішили дочекатися війни. Вони хотіли, щоб та тривала як можна довше, щоб після її закінчення вони змогли встановити більшовицький терор і більшовицьке насильство над ослабленою, виснаженою і безпорадною Європою. Такою була мета московських більшовиків від самого початку війни. Вони хотіли вступити до неї тільки тоді, коли б для них була гарантована легка й надійна перемога, стримуючи між тим достатню кількість німецьких військ, щоб не дати Німеччини домогтися остаточної перемоги на заході. Можу уявити собі волання сказу в Кремлі, коли в один недільний ранок вони виявили, що меч Фюрера розрізав їх павутину, виткану з брехні та інтриг. До того моменту єврейські більшовицькі керівники хитро трималися на задньому плані — ймовірно, помилково вважаючи, що так вони зможуть нас обдурити. Літвінов і Каганович рідко коли з'являлися на публіці. За лаштунками, однак, вони робили свою підлу роботу. Вони намагалися переконати нас в тому, що єврейські більшовики в Москві і єврейські плутократи в Лондоні і Вашингтоні — це вороги. При цьому, однак, вони потайки планували нас задушити. Це доводиться тим, що вони погоджували один з одним той момент, коли їх диявольська гра буде розкрита. Необізнані народи, і з іншого боку, безсумнівно вражені такою перспективою, заспокоювалися за допомогою тактичних заходів. Так, наприклад, в Москві євреї скасували Союз войовничих безбожників — при тому, що всього лише декількома днями раніше бути членом цієї організації для провідних радянських «шишок» було справою честі. Відтепер релігійна свобода гарантувалася у всьому СРСР. У світовій пресі ширилися брехливі новини, які оголошували, крім іншої брехні, що в (радянських) церквах знову дозволили молитися. Англійці так і не наважилися програвати Інтернаціонал ночами на своєму радіо, оскільки Іден зробив цікаву заяву, згідно з якою більшовики були не союзниками, а всього лише соратниками по боротьбі. На даний момент Інтернаціонал для британського народу — це вже занадто, але вони зі шкіри геть лізуть, щоб представити Сталіна великим державним діячем і чудовим соціальним реформатором, якого можна порівняти хіба що тільки з Черчіллем. Вони роблять все можливе, щоб знайти й інші подібності між славними демократіями Москви і Лондона. Що цікаво, в цьому відношенні вони не так вже й далекі від істини. Різними вони можуть здаватися тільки недосвідченим людям. Для експертів ж вони схожі як дві краплі води. І тут, і там працюють євреї — неважливо, на сцені або за лаштунками. Коли вони моляться у Москві та виспівують Інтернаціонал у Лондоні, вони роблять те, що євреї робили завжди. Вони займаються мімікрією. Вони підлаштовуються під навколишнє середовище — повільно, крок за кроком — так, щоб не потривожити і не розбудити інших. Вони дуже злі на нас за те, що ми їх викрили. Вони знають, що ми розпізнаємо їхню суть. Єврей відчуває себе в безпеці тільки тоді, коли він може залишатися невидимим. Він скаженіє, коли розуміє, що його було розкрито. Досвідчений експерт з євреїв (євреолог) завжди зможе розпізнати у образах і скаргах добре відомі старозавітні спалахи ненависті. Вони вставали у нас на шляху так часто, що втратили всієї своєї оригінальності. Для нас вони представляють тільки психологічний інтерес. Ми спокійно чекаємо, поки лють євреїв не досягне своєї нижчої точки. Після цього вони починають розвалюватися. Вони мелють усіляки нісенітниці і тим самим викривають себе. Передачі, які транслюються по радіо «Москва» і радіо «Лондон», так само як і статті, що з'являються в більшовицьких та плутократичних органах друку, просто не піддаються опису. Лондон завжди віддавав перевагу Москві, яка дозволяє йому зберігати вихованість і змішуватися з ландшафтом. Московські євреї вигадують брехню і всілякі злочини, а лондонські євреї поширюють їх, втілюючи у форму оповідань, придатних для простодушних буржуа. Роблять вони це, зрозуміло, тільки з почуття професійного обов’язку. Страшні злочини у Лемберзі (Львові), які потрясли весь світ, більшовиками, звичайно ж, не здійснювалися, а є вигадкою Міністерства пропаганди. І неважливо, що німецька кінохроніка надала всьому світу докази. Ми, зрозуміло, пригнічуємо мистецтво і науку, зате більшовизм є справжнім центром культури, цивілізації й людяності. Особисто нам принесло велике задоволення недавня заява радіо «Москва». Воно було до того жалюгідним і смішним, що лунало майже як похвала. Ми вважаємо, що єврейський оратор пам'ятає старі добрі берлінські часи. Якщо з пам'яттю у них все в порядку, то вони повинні пам'ятати, що за всі їхні образи зрештою доводиться тримати відповідь. Кожен вечір вони оголошують, що хочуть дати нам в ніс, нам та всім іншим фашистським свиням. Що ж, панове, мріяти не шкідливо! Все це сильно нагадує якусь трагікомедію. Євреї говорять так, ніби вони справді сильні, але скоро вони зберуть свої манатки й дременуть від наступаючих німецьких солдатів. «Qui mange du juif, en meurt!» — «Хто годуватиметься з рук єврея, той загине!» Можна з повною впевненістю сказати, що всі ті, на чиєму боці євреї, вже програли. Вони — найкращий стовп прийдешньої поразки. Вони несуть насіння руйнування. Вони сподівалися, що ця війна призведе до останнього відчайдушного удару по націонал-соціалістичній Німеччині та пробудженій Європі. Вони потерплять крах. Вже сьогодні ми починаємо чути по всьому світу голоси зневірених та підкорених народів: «Усьому виною — євреї! Усьому виною — євреї!» Суд, який винесе вирок, буде страшний. Нам нічого не потрібно робити самим. Це відбудеться лише тому, що це має статися. Кулак пробудженої Німеччини вже розбив цю расову гидоту, і за ним неодмінно буде кулак пробудженої Європи. І тоді мімікрія євреям не допоможе. Їм доведеться постати перед своїми обвинувачами. Суд народів буде судити свого гнобителя. І настане удар — безжалісний і нещадний. Світовий ворог впаде, і Європа знайде світ.
Розділ 5 Посібник для майбутніх фюрерів
Дві невеличкі статті Геббельса про якості, якими повинен володіти вождь. Двадцять порад для диктатора та тих, хто хоче ним стати. «Der Angriff», 1 вересня 1932 р.
1. Для диктатури потрібні три речі: людина, ідея та послідовник, готовий жити заради людини та ідеї і, якщо необхідно, віддати за них життя. За відсутності людини диктатура безнадійна; за відсутності ідеї — неможлива; якщо ж відсутній послідовник, то така диктатура — просто невдалий жарт. 2. Диктатура при необхідності може йти проти парламенту, але вона ніколи не повинна йти проти народу. 3. Сидіти на багнетах не дуже-то зручно. 4. Первинне завдання диктатора — зробити популярним те, чого він хоче, привівши волю народу у відповідність зі своєю. Тільки в цьому випадку широкі маси згодом підтримають його і приєднаються до його лав. 5. Найвищий обов'язок диктатора — соціальна справедливість. Якщо люди відчуватимуть, що диктатор являє собою нечисленну велику буржуазію, яка не має нічого спільного з ними, то вони будуть бачити в диктаторі найлютішого ворога і швидко його скинуть. 6. Диктатури зможуть врятувати народ у тому випадку, якщо вони будуть знати способи кращі від колишніх форм правління, з якими вони борються, і якщо їхня влада буде настільки міцно спиратися на народ, що вони будуть залежати не від зброї, а від своїх послідовників. 7. Диктатору не потрібно йти за волею більшості. Однак він повинен бути спроможним використати волю народу. 8. Керувати партіями і масами — це те ж саме, що правити народом. Той, хто губить партію, приведе народ на край прірви. Політичне вміння зовсім не полягає у використанні нечесних методів для отримання міністерської посади за рахунок інших. 9. Диктатури повинні вміти виживати за рахунок власних духовних ресурсів. Неприпустимо, якщо все добре в їхніх ідеях походить від опонентів, а все те, що не походить від опонентів, є поганим. 10. Не варто соромитися здатності говорити. Це є ганебним тільки тоді, коли слова не підкріплюються справами. Красиво говорити — добре. Сміливо робити — ще краще. Типовий реакціонер, як правило, не вміє ні говорити, ні діяти. Йому якимось чином вдалося отримати владу, але він поняття не має, що з нею робити. 11. Ніщо не є таким чужим диктаторському мисленню, як буржуазна концепція об'єктивності. Диктатура суб'єктивна вже по самій своїй суті. Вона обов'язково встає на чию-небудь сторону. Якщо вона за біле, вона повинна бути проти чорного. Якщо ж другого не відбувається, виникає небезпека того, що люди почнуть сумніватися в її чесності з приводу першого. 12. Диктатура відкрито говорить про те, що вона собою являє і чого вона хоче. Ніщо так не чуже для неї, як ховатися за суто зовнішньою стороною. У неї є сміливість не тільки діяти, але й робити заяви. 13. Диктатури, що ховаються за законом, щоб надати собі видимість законності, нехай навіть їх дії свідчать про протилежне, довго не протягнуть. Вони загинуть через свою некомпетентність, залишивши по собі хаос та сум'яття. 14. Тільки ті, кому не вистачає сміливості вступити в партію, хваляться, що вони вище партії. Коли руйнуються світи, коли тремтять основи, коли революційний запал охоплює цілі народи і держави, потрібно вступити в партію, потрібно бути за чи проти. Той, хто стоїть на півдорозі, буде розідраний протиріччями, ставши жертвою власної нерішучості. 15. Це може звучати смішно, але це дійсно так: сутність диктатора не повинна залежати від його імені. Можна правити, навіть якщо ти Іванов чи Петров. А за право отримати звання потрібно боротися. Його не можна досягти нечесним шляхом. 16. Справжній диктатор залежить від самого себе, у той час як його лжедвійник ховається за правилами і залежить від юридичних параграфів, задля того щоб виправдати свої вчинки. 17. Все геніальне є простим, і все просте — геніально. Дрібним людям подобається приховувати свою нікчемність за складними речами. 18. Армія існує для того, щоб захищати країну від зовнішньої загрози, а не для того, щоб гнобити народ в інтересах купки узурпаторів. Диктатура, яка не в змозі захистити себе за допомогою своїх прихильників, заслуговує того, щоб її повалили. 19. Прімо де Рівера (диктатор Іспанії, який позбувся влади у 1930 р.) був скинутий через те, що його влада сподівалася на зброю, проте з боку народу він завоював тільки ненависть і презирство. 20. Те, що робить Муссоліні, є непохитним, бо він — кумир свого народу. Він повернув для Італії те, що завжди було найкращою і надійною основою держави — довіру.
Вождь
Дана стаття була опублікована в газеті «Der Angriff» 22 квітня 1929 року з нагоди 40-річчя Адольфа Гітлера. В ній Геббельс пояснює суть лідерства і закінчує короткою згадкою про Гітлера. Починаючи з 1933 року Геббельс щорічно виступав з промовою з нагоди дня народження Фюрера.
Вождь повинен володіти характером, волею, талантом і удачею. Якщо ці чотири якості гармонійно поєднуються в одній видатній особистості, то ми маємо людину, покликану історією.
Характер — це самий важливий фактор. Знання, читання книг, досвід та практика приносять більше шкоди, ніж користі, якщо вони не ґрунтуються на сильному характері. Характер дозволяє їм досягти найвищого прояву. Для цього потрібні сміливість, витривалість, енергія і послідовність. Сміливість дає людині не тільки здатність розпізнавати, що є добро, але й говорити про це та робити це. Витривалість дає йому здатність переслідувати обрану ціль, нехай навіть на його шляху стоять, здавалося б, непереборні перешкоди, і проголошувати її, нехай навіть вона непопулярна, нехай навіть вона робить його непопулярним. Енергія мобілізує сили ризикувати усім заради мети і стійкість дотримуватися її. Послідовність дає для його зору і розуму гостроту знань і логіку в думках та діях, що надає дійсно великим людям здатність досягати уваги вічно коливних мас. Ці мужні чесноти разом утворюють те, що зветься характером. Характер, коротко кажучи, є стилем та поведінкою у найвищій формі.
Воля піднімає характер з індивідуалістичного рівня до рівня універсального. Воля перетворює людину з характером на людину політичну. Будь-яка визначна людина чогось хоче, і готова воістину використовувати будь-які засоби для досягнення своєї мети. Воля служить відмітною ознакою між людиною, яка діє, і людиною, яка лише думає. Вона — посередник між знаннями та діями. Набагато важливіше хотіти того, що є правильним, ніж просто знати те, що є правильним. Це особливо справедливо для політики. Яка користь від того, що я знаю ворога, якщо при цьому у мене немає бажання його знищити? Багато хто знає, чому на Німеччину обрушилися нещастя, але мало у кого є бажання покласти кінець її бідам. Що відрізняє того, хто покликаний для лідерства, від усіх інших, так це наступне: він не тільки бажає хотіти, але і хоче бажати.
Але в політиці важливо не тільки те, чого ти хочеш, але і те, чого ти домагаєшся. Це приводить нас до третьої якості політично обдарованої особистості — таланту. Прогрес вимагає досягнень. Лідерство означає хотіти чогось і бути в змозі показати спосіб для виконання того, що ти хочеш. Історія судить по тому, що було зроблено. Нам, німцям, потрібно добре це усвідомити. Політика — це суспільна справа, і не можна застосовувати закони приватних речей до речей громадських. Ми, німці, часто схильні плутати бажання зі здатністю здійснити бажане, і прощаємо некомпетентних людей, які кажуть, що вони хотіли користі та добра. «Нам не вдалося встановити соціалізм, — кажуть листопадові марксисти, — але ми хоча б хотіли це зробити». Це абсолютно не відноситься до справи; адже нам все одно, якщо хтось хоче грати на скрипці. Він повинен бути спроможним дійсно навчитися на ній грати. Той, хто хоче врятувати народ, повинен, перш за все, мати необхідний для цього талант.
Характер, воля і талант, три передумови для лідерства, проявляються у здібних людей. Вони або є, або їх немає. І, нарешті, четверта якість, яка об'єднує три інших, — це удача. Вождь повинен бути щасливим. Він повинен мати благословення згори. Потрібно бути спроможним побачити, що всі твої дії знаходяться під захистом якоїсь вищої сили. У вождя може бути все, за винятком удачі. Це незамінний атрибут.
Маси не противляться вождям. Кому вони інстинктивно противляться, так це узурпаторам, які претендують на владу, не маючи при цьому необхідної волі і таланту. Вождь навряд чи може бути ворогом мас. Він завжди остерігається дешевих прийомів масових лестощів, які годують людей порожніми словами, а не хлібом.
Вождь повинен вміти робити все. Це не означає, що він розуміє всі деталі, але він повинен знати основне. Є чимало інших корисних людей, які можуть обертати колеса політики.
Мистецтво організації — один з найважливіших факторів серед якостей політичних вождів. Організація — це значить правильно встановлювати працю та відповідальність. Вождь є фахівцем у тому, що стосується механізму заплутаною політичної машини.
Розділ 6 Цікава євреологія
Єврей Газета «Der Angriff», 21 січня1929 р. Все в Німеччині відкрито обговорюється, і кожен німець має право мати власну думку з будь-якого питання. Можна бути католиком, протестантом, службовцем, роботодавцем, капіталістом, соціалістом, демократом, аристократом. Немає нічого поганого в тому, щоб приймати ту чи іншу сторону питання. Дискусії є публічними, і неясні або заплутані питання вирішуються за допомогою аргументів і контраргументів. Але є одна проблема, яка публічно не обговорюється і про яку навіть згадувати слід з обережністю: єврейське питання. У нашій республіці це табу.
Єврей має імунітет від будь-якої небезпеки: можна називати його негідником, паразитом, шахраєм, спекулянтом — все з нього як з гусака вода. Але назвіть його євреєм, і ви будете вражені тим, як він відскочить; тим, яку біль йому це заподіє; тим, як він раптово відсахнеться: «Мене знайшли!»
Від єврея не можна захиститися. Він нападає зі швидкістю світла із безпечного укриття та використовує всі свої здібності для того, щоб придушити будь-яку спробу чинити опір.
Він швидко обертає звинувачення викривача проти нього самого, і викривач стає брехуном, порушником спокою, терористом. Немає нічого більш помилкового, як намагатися захищатися. Саме цього хоче єврей. Він здатний щодня вигадувати нову брехню, на яку його противнику доведеться відповідати, в результаті чого супротивник буде витрачати занадто багато часу на власний захист і у нього не залишиться часу на те, чого єврей дійсно боїться: на напад. Зрештою обвинувачений стає обвинувачем, який з шумом садить колишнього обвинувача на лаву підсудних. Так завжди було в минулому, коли та чи інша людина або рух намагалися боротися з євреєм. Те ж саме мало статися і з нами, якби ми не були повністю обізнані про його сутність і якщо б нам не вистачило сміливості зробити такі радикальні висновки:
1. З євреєм не можна боротися позитивними методами. Він негативний, це негативне слід усунути з німецької системи, або ж він вічно буде її псувати. 2. Не можна обговорювати єврейське питання з євреями. Дуже важко довести кому б то ні було, що він повинен себе знешкодити. 3. Не можна дозволяти єврею те ж, що і чесному опоненту, бо він не є чесним опонентом. Щирістю і шляхетністю він буде користуватися лише для того, щоб заманити свого супротивника в пастку. 4. Єврею нічого сказати по німецьких питаннях. Він — іноземець, чужинець, який всього лише користується правами гостя — правами, якими він завжди зловживає. 5. Так звана релігійна мораль євреїв — ніяка не мораль, а заохочення обману й зради. Отже, вони не мають права користуватися захистом з боку держави. 6. Єврей не розумніший за нас, він лише хитріший та підступніший. Його систему не можна перемогти економічно, бо він підпорядковується зовсім іншим моральним принципам, ніж ми. Зруйнувати її можна лише за допомогою політичних заходів. 7. Єврей не може образити німця. Єврейське лихослів'я — не що інше, як почесна грамота для німця, який кинув виклик євреєві. 8. Чим більше німець або німецький рух противиться єврею, тим більшу цінність вони собою являють. Якщо євреї нападають на когось, то це вірна ознака його добродіяння. Той, кого євреї не переслідують, або той, кого хвалять, є непотрібним та навіть небезпечним. 9. Єврей оцінює німецькі питання з єврейської точки зору. Отже, вірним повинно бути прямо протилежне тому, що він говорить. 10. Антисемітизм треба або підтримувати, або відкидати. Той, хто захищає євреїв, завдає шкоди своєму народові. Можна бути або єврейським підлабузником, або єврейським противником. Протистояти євреям — це питання особистої гігієни.
Ці принципи дають антиеврейскому руху шанс на успіх. Тільки такий рух євреї сприймуть всерйоз, тільки такого руху вони будуть боятися.
Таким чином, те, що єврей кричить і скаржиться на такого роду рух, — гарна ознака того, що такий рух є вірним. Тому ми в захваті від того, що єврейські газети постійно накидаються на нас з нападками. Вони можуть волати про терор. Ми ж відповідаємо їм знаменитою фразою Муссоліні: «Терор? Ні за що!» Це громадська гігієна. Ми хочемо позбутися цих суб'єктів точно так само, як лікар позбувається бактерій.
Ісидор
Газета «Der Angriff», 15 серпня 1927 р. У цьому памфлеті Геббельс висміює віце-президента берлінської поліції Бернхарда Ісидора Вайса, найлютішого ворога націонал-соціалістичної партії, роблячи акцент на його єврейському походженні. Мене звуть Хазе («Hase» в перекладі з німецької означає «заєць», а також «невіглас»). Я живу у лісі й нічого ні про що не знаю. Я нікуди не втручаюся. Я, якщо можна так сказати, політично нейтральний. Якщо треба, я можу повірити у все що завгодно, хоча факти – найкраще. Факти – це просто чудово! Я дотримуюся тієї думки, що крайніх правих і крайніх лівих треба заборонити. Про центр, зрозуміло, не йдеться. Як я вже сказав, це моя думка. Я – реаліст. Це зручно, практично безпечно та дозволяє заробити на шматок хліба.
Але давайте уявімо собі, що я більше не живу у лісі, а, скажімо, у Китаї. Волею долі я опинився у цій країні. Давайте уявімо собі це. Що ж, це було б вкрай неприємно. У Китаї адже, як відомо, всі китайці, навіть імператор. Я б усім кидався в очі. Мене звуть Хазе, і я виглядаю як німець. Будь-хто мене відразу ж розпізнав би. Діти, й ті кричали б мені на вулиці услід: «Гей, Хазе!»
Але я б знав, як вчинити. Я відростив би довгу косу й перестав би виглядати як німець. Славне прізвище Шмідт я змінив би на Ву-Кью-Чу. Саме так я вчинив би. І якщо б хтось продовжував називати мене Хазе, я б дуже на нього сердився.
Що ж, уявімо собі, що я живу у Шанхаї, а мій батько, як і раніше, живе у лісі. Я б нікому нічого не розповідав про ліс. Навпаки! Я поводив би себе так, ніби ми жили у Шанхаї протягом поколінь, не важливо, що хтось би у цьому сумнівався. Далі, припустимо, що в результаті нещасного випадку гине начальник поліції Шанхаю. І всі китайці почнуть скандувати: «Ву-Кью-Чу повинен стати нашим керівником!»
Після цього я якимось чином стану начальником поліції міста Шанхай. Добре бути начальником поліції. Можна робити все, що тільки побажаєш. Зрозуміло, якщо інші при цьому не заперечують. Але вони і не будуть заперечувати. Якщо вони були досить дурні для того, щоб кричати: «Ву-Кью-Чу має нами керувати!», вони повинні бути задоволені мною. А якщо хтось буде незадоволений, я вживу заходів. А незадоволені завжди знайдуться. Тому я винесу закон: «Бути незадоволеним заборонено!» Ву-Кью-Чу. І я буду правити. Я знаю, що це не так легко, як здається. Так, деякі будуть приходити і говорити: «Що треба цьому Ву-Кью-Чу? Він навіть не з нашого народу. Ву-Кью-Чу насправді звуть Хазе, і він раніше жив у лісі. Він пробрався сюди хитрістю. Ми жили тут, на китайській землі, впродовж тисячоліть. Наші прадіди зробили цю землю придатною для житла і захищали її ціною свого життя. У той час Ву-Кью-Чу все ще жив у лісі, а зараз він веде себе так, ніби він тут жив завжди. Геть його! Китай для китайців!»
Це, звичайно, було б для мене вкрай неприємно. Адже, якщо відрізати мою косу, то навіть дитина зрозуміє, що ці люди мають рацію. Але цього не станеться. Як-ніяк, я – начальник поліції, а значить, люди повинні мене поважати. Таким чином, я видам ще одну постанову: «Ті, хто називає мене Хазе, розпалюють класову боротьбу. Я забороняю так чинити. Порушники будуть покарані найсуворішим чином». Ву-Кью-Чу. І тоді я нарешті знайду спокій. Я буду відпочивати в своєму кабінеті, оточений славою. Китайські кулі будуть обмахувати мене опахалом, я буду приймати заокеанських гостей і відвідувати дорогі банкети. Моя косичка буде ставати все довшою і довшою, і скоро я сам забуду, що колись мене звали Хазе. Незадоволені вимруть, а в світі запанує спокій і злагода. Тільки тоді життя стане по-справжньому прекрасним і гідним. Я керманич, який вказує шлях. От тільки всі, подібно мені, також не повинні нічого знати, щоб твердо і непохитно вірити в це. Але, як я вже говорив, це всього лише припущення. Китайці ж не настільки дурні, щоб повірити в те, що мене звуть Ву-Кью-Чу, і зробити мене начальником поліції. Таких дурнів просто не існує. Це всього лише казка. Я не китаєць, і я не живу у Шанхаї. І звуть мене не Ву-Кью-Чу, а Хазе. Я живу у лісі і нічого не знаю.
Німці, купуйте тільки у євреїв!
Газета «Der Angriff», 10 грудня 1928 р. Дане есе було опубліковано напередодні різдвяного сезону покупок. У ньому Геббельс іронічно радить всім німцям купувати тільки у євреїв. Заголовок статті є пародією на знамените нацистське гасло «Німці, не купуйте у євреїв!»
Чому? Тому що єврей продає дешевий, але поганий товар, в той час як німець встановлює належну ціну за хороший товар. Тому що єврей дурить вас, в той час як німець поводиться з вами чесно і справедливо. Тому що у єврея ви можете купити всякий непотріб, а німець продає, в основному, тільки якісні товари.
Єврей – ваш кровний брат, німець же ж – ворог вашого народу. Єврей трудиться в поті чола, німець же ж – ледар і нероба. Єврей чотири роки стояв з вами на фронті, плечем до плеча, ризикуючи своїм життям за славу і велич Німеччини, в той час як німець відсиджувався в тилу. Єврей гинув, щоб Німеччина могла жити. Важко відшукати єврея, який би під час війни і революції не втратив усе, що в нього було, і так само нелегко знайти німця, який би не розбагатів і не знахабнів. І взагалі, всім відомо, що німець розіп'яв Христа, а єврей перетворив його вчення про любов в дійсність.
Купуйте тільки в єврейських універмагах. Яке вам діло до дрібного німецького торговця? Нехай він відправляється в Палестину і продає свої товари там! Йому не місце тут, у Німеччині. Нам набридла постійна балаканина про вимираючий дрібний бізнес. В єврейському універмазі так зручно і затишно! Там можна знайти будь-який дешевий непотріб. Ці палаци – на кожному перехресті. Їх світло сяє у темну ніч, у вітринах світяться різдвяні ялинки, над морем позбавленого смаку кітчу співають ангели, діти сміються і плескають у долоні, а трохи подалі стоїть привітний торговець-єврей, потираючий з радості руки. Де ви знайдете такого щедрого та енергійного торговця-німця? Ви хочете сказати, що німцеві теж треба заробляти на життя? З якого це дива? Ким він себе уявив? Нехай живе на допомогу по безробіттю, як всі ми. Чому це окремі німці повинні жити краще, ніж всі інші? У Німеччині це право, як-ніяк, мають тільки євреї. Для чого ж потрібна республіка, як не для того, щоб євреям жилося добре?
На це різдво в одному тільки Берліні через єврейські універмаги збанкрутувало шістсот малих підприємств! Ви хочете сказати, що навколо ще так багато німців? Нічого – до наступного різдва їх стане набагато менше. У Німеччині вже майже нічому і нікому банкрутувати. Так і повинно бути. Німеччина для євреїв! За це ми билися і спливали кров'ю. Заради цієї мети ми віддамо останні гроші.
Виставляйте на продаж різдвяні ялинки. Радійте, доньки Сіону! Добропорядні німці з кровно зароблених монет кують кайдани для самих себе. Єврейський фінансист буде використовувати їх для того, щоб тримати німців у вічному рабстві. Ну хто відмовиться допомогти світовому єврейству в його славетній справі? Для чого нам шия, як не для того, щоб носити ярмо? Ось уже десять років Німеччина розпродається і купується. Хіба хтось відмовиться допомогти? Хіба хтось запитує, від кого іграшка під різдвяною ялинкою – від єврея Тітца або німця Мюллера? Єврей буде жиріти від монет, які ви йому даєте, німець же буде вмирати від голоду. Ну і що? Нехай засяє світло над євреями, а німців огорне темрява! Це те, чого хоче бог євреїв, так само як і їх вірний дармоїд, міністр фінансів Гільфердінг. Майно не належить нікому, якщо воно не належить єврею. Шляхетності – нічого, банкам, біржам і шахраям з універмагів – все!
Різдво – свято любові. Так полюбімо ж, браття, бідних і нещасних євреїв! Нехай вони лопаються від жиру! Любіть ворогів ваших, робіть добро тим, хто ненавидить вас! Хіба єврей не завжди був нашим ворогом? Хіба він не ненавидів, не переслідував, не обмовляв і не завжди плював на нас? Знайдеться хоч одна людина, яка скаже, що ми повинні ставитися до нього згідно із законом, який він застосовує по відношенню до нас: око за око і зуб за зуб?
Немовля, чий день народження ми скоро будемо відзначати, прийшов у цей світ, щоб принести любов. Однак Христос-людина зрозумів, що любов не завжди діє. І коли він побачив у храмі єврейських бариг, він взяв батіг і вигнав їх геть.
Німці, купуйте тільки у євреїв! Нехай ваші співгромадяни голодують! Ходіть в єврейські універмаги, особливо на різдво. Чим несправедливішими ви будете до свого власного народу, тим швидше настане день, коли прийде одна людина, візьме батіг і вижене бариг із храму нашої вітчизни.
Розділ 7 Битва за Берлін (уривок)
Газета «Der Angriff», 1934 р. «Атака» Частина 1
Випуск власної газети у Берліні стало для забороненої партії беззаперечною необхідністю. Так як поліцай-президія перешкоджала будь-якій суспільно ефективній акції руху шляхом заборони (наших) зібрань, плакатів і демонстрацій, то нічого іншого, чим ще можна було завоювати нову територію за допомогою публічного масового впливу, нам більше не залишалося.
Вже в той час, коли партія ще була дозволена, ми носилися з думкою заснувати власний друкований орган для Берлінського руху. Але проведення в життя цього плану постійно зазнавало невдачі через самі різні перешкоди. Щоб запустити газетне підприємство, яке б відповідало сучасному значенню руху, завжди не вистачало грошей. Також нашому проекту заважала низка організаційних труднощів, обумовлених партійною роботою; крім того ми так інтенсивно були зайняті партійної пропагандистською діяльністю на зборах та демонстраціях, що часу у нас вже не вистачало на те, щоб ефективно та успішно реалізовувати цей проект. Date: 2016-05-25; view: 447; Нарушение авторских прав |