Цитати з промов і записів 1 page

ТАК ГОВОРИВ ГЕББЕЛЬС

Обрані промови і статті міністра пропаганди та просвіти Третього Райху

Зміст:

Біографія _______________________________________________________3

Цитати з промов та записів _______________________________________6

Розділ 1. Комунізм без маски ____________________________________7

Розділ 2. Більшовизм в теорії та на практиці ________________________26

Розділ 3. Прокинься, народе, і нехай вдарить буря! (Промова про тотальну війну) _________________________________________________________53

Розділ 4. Мімікрія _______________________________________________75

Розділ 5. Посібник для майбутніх фюрерів __________________________79

Розділ 6. Цікава євреологія _____________________________________83

Розділ 7. Битва за Берлін (уривок) ________________________________89

Додаток ____________________________________________________101

Біографія

Батько Геббельса був бухгалтером. Після закінчення бюргершуле та гімназії в Рейдте з 1917 по 1921, за фінансової підтримки «Товариства Альберта Магнуса», навчався в університетах Фрайбурга, Бонна, Вюрцбурга, Кьольна, Мюнхена і Гейдельберга, де вивчав філософію, германістику, історію та літературу. У 1921 В Гейдельберзькому університеті під керівництвом барона М. фон Вальдберга, Геббельс захистив дисертацію, присвячену романтичній драмі, отримавши вчений ступінь. Тема дисертації Геббельса: «Вільгельм фон Шютц як драматург. До питання про історію драми романтичної школи». 21 квітня 1922 Геббельсу присуджено наукову ступінь доктора філософії Гейдельберзького університету. Під час Першої світової війни визнаний непридатним до армійської служби через кульгавість.

Під час і після Першої світової війни Геббельс неодноразово намагався проявити себе як літератор, але безуспішно (п'єсу «Мандрівник» («Der Wanderer») відкинув франкфуртський «Шаушпільхауз»).

У 1922 році він вступив в НСДАП, приєднавшись спочатку до її лівого, соціалістичного крила, лідерами якого були у той час брати Штрассери.

Вступивши в партію, він запропонував «10 заповідей націонал-соціалізму»:

Твоя вітчизна — Німеччина. Люби її понад усе і більше справою, ніж на словах.

Вороги Німеччини — твої вороги. Ненавидь їх усім серцем!

Кожен співвітчизник, навіть найбідніший — це частка Німеччини. Люби його як себе самого!

Вимагай собі тільки обов'язків. Тоді Німеччина знайде справедливість!

Пишайся Німеччиною! Ти повинен пишатися батьківщиною, заради якої мільйони віддали свої життя.

Той, хто зганьбить Німеччину, зганьбить тебе і твоїх предків. Спрямуй кулак проти нього!

Бий негідника всякий раз! Пам'ятай, якщо хтось відбирає твої права, ти маєш право знищити його!

Не дай євреям обдурити себе. Будь напоготові з «Берлінер Тагесблатт»!

Вчиняй, що потрібно, без сорому, коли мова йде про Нову Німеччину!

Вір у майбутнє. Тоді ти станеш переможцем!

У 1924 році він перебрався в Рур і спробував себе в журналістиці в якості редактора «Фелькіше фрайхайт» («Народна свобода») в Ельберфельді, потім в штрассеровській «НС-Бріф». Послав 48 статей в одну з найбільших газет Німеччини 20-х — «Берлінер тагеблатт», але всі вони були відкинуті редакторами через антисемітський тон. Цьому періоду, забарвленому лютою полемікою між Штрассерами і Гітлером про ступінь соціалізму в націонал-соціалістичному русі, належить знаменитий вислів Геббельса: «Буржуа Адольф Гітлер повинен бути виключений з Націонал-соціалістичної партії!».

Однак у 1926 його політичні симпатії різко змінилися на користь Гітлера. Геббельс став сприймати його як Христа, або як Св. Іоанна». «Адольф Гітлер, я люблю вас!» — писав він у своєму щоденнику. Надалі Геббельс на публіці багаторазово висловлювався про Гітлера в чудових тонах, в результаті чого в 1926 році Гітлер призначив Геббельса гауляйтером НСДАП в Берлін-Бранденбург.

У столиці в повній мірі розкрилися ораторські здібності Геббельса. Його виступи збирають десятки тисяч людей в парку Люстгартен. Гітлер призначив Геббельса рейхсляйтером НСДАП з питань пропаганди. У 1926 році він почав видавати газету «Ангріфф» («Der Angriff»). Газета мала великий успіх і стала поряд з «Народним оглядачем» одним з головних рупорів НСДАП.

У 1928 Геббельса обрали депутатом рейхстагу від нацистської партії. У 1929 Гітлер призначив Геббельса Імперським керівником пропаганди нацистської партії. У 1932 році він організовував і очолював виборчу кампанію Гітлера щодо висунення на президентський пост. Ставши канцлером, Гітлер 13 березня 1933 призначив Геббельса рейхсміністром народної освіти і пропаганди. В ході придушення Липневої змови 1944 Геббельс проявив велику активність, після чого Гітлер призначив його головним уповноваженим з мобілізації на «тотальну війну».

У своєму політичному заповіті, Гітлер призначив Геббельса своїм наступником на посаді канцлера, однак на інший же день після самогубства фюрера Геббельс і його дружина Магда самі покінчили з собою, попередньо отруївши своїх шістьох дітей ціаністим калієм. «Акту про капітуляцію за моїм підписом не буде!» — відповів Геббельс на радянські вимоги про беззаперечну капітуляцію. Його дружина Магда сказала своїм малолітнім дітям: «Не лякайтеся, зараз доктор зробить вам щеплення, яке роблять усім дітям і солдатам». Коли діти під впливом морфію впали в напівсонний стан, вона сама кожній дитині (їх було шестеро) вклала в рот роздавлену ампулу з ціаністим калієм. 1 травня о 21 годині Геббельс застрелився, попередньо застреливши свою дружину за її власною вимогою.

Цитати з промов і записів

* Я не боюся втратити розум: я боюся втратити обличчя.

* Чим жахливіша брехня, тим легше в неї повірять.

* Пропаганда втрачає силу, як тільки стає явною.

* Добре — володіти гарматами і багнетами, але набагато важливіше володіти серцями нації.

* Сьогодні навіть найрадикальніші заходи не можна назвати радикальними і сама тотальна війна недостатньо тотальна.

* Моя партія — моя церква.

* Спокій — батько всіх великих думок.

* Юриспруденція — продажна дівка політики.

* Май мужність жити в небезпеці!

* Власність зобов'язує й міцно прив'язує.

* Найгірший ворог будь-якої пропаганди – інтелектуалізм.

* Країна населена сумішшю рас, яку не назвеш народом. (Про США)

Розділ 1

Комунізм без маски

Промова на щорічному партійному з'їзді НСДАП, 13 вересня 1935 р.

Ця промова була виголошена 13 вересня 1935 року на щорічному з'їзді націонал-соціалістичної партії Німеччини і справила велике враження на всіх присутніх. В ній розповідають про справжню сутність більшовизму та сил, які стоять за ним.

На початку серпня цього року одна з найвпливовіших англійських газет надрукувала передову статтю під назвою «Дві диктатури», в якій була зроблена наївна та невдала спроба показати читачам газети ряд подібностей, ніби існуючих між російським більшовизмом та німецьким націонал-соціалізмом. Стаття ця викликала неймовірну кількість палких дискусій в міжнародних колах, що служить зайвим доказом того, що навіть у найвидатніших західноєвропейських колах існує разюче нерозуміння тієї небезпеки, яку комунізм становить для життя окремої людини і всього народу. Ці люди продовжують залишатися при своїй думці, незважаючи на всі ті страшні і жорстокі події, які відбулися в Росії останні вісімнадцять років.

Автор цієї статті твердить, що символи, які сьогодні протистоять одне одному, а саме символи більшовизму і націонал-соціалізму, уособлюють собою режими, «схожі за основною структурою і однакові за багатьма своїми законами і нормами. Ця схожість постійно зростає».

Далі він говорить: «В обох країнах існує та ж цензура в мистецтві, літературі і, звичайно ж, у пресі, така ж війна з інтелігенцією, нападки на релігію, а також масова демонстрація зброї, чи то на Червоній площі або ж на Темпельхофер-Фельд». «Вражаючим і жахливим є те, — заявляє він, — що ці два народи, колись настільки різні, виховуються і навчаються жити за настільки схожими і настільки сірими шаблонами».

Тут багато марнослів’я й мало розуміння. Анонімний автор цієї статті явно не вивчав основних принципів ні націонал-соціалізму, ні більшовизму. Він бачить лише деякі поверхневі явища; він уявлення не має про те, що висловлювали з цього питання серйозні журналісти, і не пов'язує свої погляди з їх об'єктивними заявами. Це, абсолютно неправильне судження з даного питання можна було б, знизавши плечима, обійти мовчанням і вважати частиною повсякденного буття, якби не той факт, що обговорювані тут проблеми належать за своєю суттю до політичних явищ, які мають велике значення для майбутнього Європи. Крім того, це, на диво поверхневе, судження про цю проблему не є поодиноким випадком, але має розглядатися з точки зору набагато більш широкої і більш впливової частини західноєвропейської думки.

Я ж, у свою чергу, спробую проаналізувати основні елементи більшовизму і показати їх для німецької та європейської громадськості якомога чіткіше. Завдання це не з легких, враховуючи, що пропагандистські установи комуністичного Інтернаціоналу, поза всяким сумнівом, добре організовані, і їм вдалося представити світовій громадськості за межами радянських кордонів абсолютно неправильну картину більшовизму. Ця картина являє собою величезну небезпеку через напругу, що вона може викликати і, без сумніву, викличе. Відзначимо також ту глибоку ненависть, яку живлять ліберальні кола усього світу по відношенню до націонал-соціалізму та його практичної, творчої роботи в Німеччині. Це нерідко призводить до помилкових висновків, на кшталт вищезгаданих. Вони не бачать найголовнішого. Міжнародний комунізм повністю покінчить з усіма національними та расовими особливостями, притаманними людській натурі; у власності ж він бачить основну причину краху світової торгівлі в капіталістичній системі. Тому він експлуатує все це за допомогою гігантської, ретельно організованої і жорстокої системи дій, нехтуючи особистими цінностями і жертвуючи особистістю для виготовлення масового ідола, що представляє собою жалюгідну пародію на справжній сенс життя. У той же час він ігнорує і знищує всі ідеалістичні і високі спонукання людей і народів за допомогою своїх грубих і порожніх матеріалістичних принципів. У свою чергу, націонал-соціалізм бачить у всьому цьому — у власності, в особистих цінностях, в народі, расі, принципах ідеалізму — ті сили, які рухають будь-якою людською цивілізацією і визначають її цінність.

Більшовизм чітко заявляє, що його мета — світова революція. В його суті лежать агресивні і міжнародні прагнення. Націонал-соціалізм же ж обмежується однією Німеччиною і не є продуктом для експорту — як за абстрактними, так і за практичними властивостями. Більшовизм заперечує релігію як принцип, цілком і повністю. У релігії він бачить лише «опіум для народу». Націонал-соціалізм же, навпаки, захищає і підтримує релігійні переконання, віддаючи у своїй програмі пріоритет для віри в Бога і того надприродного ідеалізму, визначеного самою Природою для вираження расового духу народу. Націонал-соціалізм може служити прикладом для нової концепції і нової форми європейської цивілізації. Більшовики ж розгорнули кампанію, очолювану євреями і за участі міжнародної організованої злочинності, проти культури як такої. Більшовизм виступає не лише проти буржуазії, але й взагалі проти людської цивілізації.

Його кінцевим підсумком буде руйнування всіх торговельних, соціальних, політичних та культурних надбань Західної Європи на користь кочової міжнародної змові, яка не має коріння і яка знайшла своє вираження в іудаїзмі. Ця грандіозна спроба знищити цивілізований світ таїть у собі величезну небезпеку, оскільки комуністичний Інтернаціонал, який є майстром введення в оману, зумів знайти собі покровителів і першопрохідців серед великої частини цих інтелектуальних кіл Європи, фізичне і духовне знищення яких буде першим результатом світової більшовицької революції.

Більшовизм, який є насправді нападом на світ особистості, робить вигляд, ніби він є провісником розуму. Там, де того вимагають обставини, він постає вовком в овечій шкурі. Але під брехливою маскою, яку він то тут, то там одягає на себе, незмінно таяться диявольські сили руйнування світу. Там, де у нього була можливість застосувати на практиці свої теорії, він створив так званий «робітничо-селянський рай» у вигляді гігантської пустелі жебраків і голодних людей. Якщо ми подивимося на його доктрину, то ми побачимо кричуще протиріччя між його теорією і практикою. У теорії він пристрасний і грандіозний, але за його привабливою зовнішністю ховається отрута. Насправді він страшний і жахливий. Це видно з мільйонів жертв, принесених на його вівтар, — мечем, сокирою, голодом, мотузкою ката. Його вчення обіцяє безмежну «владу робітників і селян», безкласовий суспільний лад, що охороняється державою від експлуатації; він проповідує такий економічний принцип, при якому «все належить всім», і що згідно з цим нарешті настане мир у всьому світі.

Мільйони робітників з жебрацькою платнею, яку просто не можна собі уявити в західній Європі; мільйони скорботних бідолашних селян, у яких відібрали землю, сплюндровану божевільним експериментом з паралізуючого колективізму; голод, від якого щорічно гинуть мільйони людей (і це в країні настільки гігантської протяжності, що вона може служити житницею для всієї Європи!); створення і оснащення армії, яка, згідно з заявами всіх провідних більшовиків, буде використовуватися для здійснення світової революції; грубе і безжалісне управління, яке веде до прірви, державним та партійним апаратом, жменькою терористів, що складається здебільшого з євреїв, — все це говорить зовсім іншою мовою, і світ не може слухати її до безкінечності, бо це розповідь про безіменні страждання й неймовірні злидні, які терпить народ з населенням сто шістдесят мільйонів чоловік.

Той факт, що для здійснення своїх цілей більшовизм використовує пропагандистські методи, які можуть розпізнати тільки ті, хто має досвід у подібних речах, які довірливо і повністю приймаються пересічним громадянином, робить цей міжнародний терор неймовірно небезпечним для решти країн і народів. Пропаганда ця виходить з того принципу, що мета виправдовує засоби, що можна і потрібно використовувати брехню і наклеп, терор проти особи і проти маси, грабежі та підпали, страйки і заколоти, шпигунство і саботаж армій і що єдина і виняткова мета, яку при цьому не можна випускати з уваги, — це здійснення революції у всьому світі. Цей, надзвичайно згубний, метод впливу на народні маси не зупиняється ні перед ким і ні перед чим. З ним може впоратися тільки той, хто бачить його таємні рушійні сили і здатний прийняти необхідні контрзаходи. Ця пропаганда вміє пристосовувати будь-які знаряддя під свої цілі. В інтелектуальних колах вона приймає інтелектуальний вид. З буржуазією вона веде себе по-буржуазному, з пролетаріатом — по-пролетарськи. Якщо їй вигідно, вона м'яка і пасивна, але всілякий раз, коли вона зустрічає опозицію, яку потрібно подолати, вона стає агресивною.

Свою міжнародну пропаганду більшовизм здійснює за допомогою Комінтерну.

Кілька тижнів тому цей апарат руйнування світу, представив всій Європі план кампанії зі знищення народів і держав, з повним викладом і класифікацією тактичних і стратегічних елементів даної кампанії. Незважаючи на це, буржуазний світ, про винищення якого було оголошено відкрито й беззастережно, не спромігся висловити публічний протест і обурення, і об'єднати під своїм керівництвом всі сили для надання рішучої відсічі.

Тривога була піднята лише в тих країнах, в яких більшовизм був остаточно переможений шляхом відновлення національних принципів. Однак буржуазний світ, якому загрожує страшна небезпека, висміяв підняту тривогу і відкинув її як занадто перебільшену.

Очищена від внутрішніх ворогів і об'єднана під ідеалом націонал-соціалізму, Німеччина встала на чолі сил, які марширують в боротьбі проти міжнародної більшовизації світу. При цьому вона повністю віддає собі звіт в тому, що вона виконує всесвітню місію, яка виходить за рамки всіх національних кордонів. Від успішного результату цієї місії залежить доля наших цивілізованих народів. Ми, націонал-соціалісти, бачимо більшовизм наскрізь. Ми можемо відрізнити його під будь-якими масками і під будь-яким маскуванням. Він постає перед нами позбавленим всіх своїх зовнішніх ознак, голим і оголеним у всьому своєму огидному шахрайстві. Ми знаємо, якими є його вчення, знаємо ми й те, яким він є сам на практиці.

Нижче буде приведена неприваблива картина, підкріплена у всіх своїх деталях беззаперечними фактами. Якщо у світі ще залишилася хоч крапля здорового глузду й здатність тверезо міркувати, то країни і народи повинні бути шоковані цим видовищем і повинні прийняти рішення об'єднатися для спільного захисту від цієї страшної загрози.

Методи комуністичної пропаганди і теорії на території Росії та за її межами будуть показані на основі прикладів, які я вважаю характерними. Ці приклади можна замінити і доповнити тисячами інших, які, будучи зібраними воєдино, покажуть жахливий характер цієї світової хвороби.

Вбивство окремих людей, вбивство заручників і масові вбивства — ось улюблені методи, які застосовуються більшовизмом задля того, щоб позбутися будь-яких перешкод, які стоять на шляху його пропаганди.

У Німеччині жертвами комуністичного терору, спрямованого проти окремих людей, стали триста націонал-соціалістів. 14 січня 1930 року комуніст Альбрехт Холер на прізвисько Алі застрелив Хорста Весселя в його власному будинку крізь напіввідчинені двері; помічниками Холера були євреї Селлі Эппштейн та Ельза Кон. 9 серпня 1931 року на берлінській Бюловплац були застрелені капітани поліції Анлауф та Ленк. У підбурюванні до вбивства звинуватили лідерів комуністів Хайнца Ноймана і Кіппенбургера. Незабаром після цього Хайнц Нойман був заарештований у Швейцарії через підроблений паспорт, однак Німеччині було відмовлено у його видачі — під приводом, що це було «політичним злочином». Ось лише кілька прикладів комуністичного терору, спрямованого проти окремих людей.

А ось інші, які говорять самі за себе, приклади кровожерливості та жорстокості — випадки вбивства заручників, що мали місце за попередні роки. 30 квітня 1919 року у дворі Луїтпольдської гімназії в Мюнхені були застрелені в спину десять заручників, серед яких одна жінка, а їх тіла були понівечені до невпізнання і забрані. Цей злочин було здійснено за наказом комуністичного терориста Эгльхофера і за відповідальності радянських комісарів-євреїв Левіна, Левієн-Ніссена і Аксельрода. У 1919 році, за часів більшовицького режиму єврея Бели Куна (справжнє ім'я — Арон Кон) в Будапешті було вбито двадцять заручників. Під час Жовтневої революції в Іспанії вісім в'язнів було розстріляно в Ов'єдо, сімнадцять — у Туроне, а в казармах Пелано для прикриття комуністичної атаки, головуючими заколотників було оголошено тридцять вісім бранців, деякі з яких були застрелені. 31 липня 1935 року на конгресі Комінтерну комуністичний лідер Карсіо відкрито заявив, що ця революція здійснюється «під комуністичним керівництвом».

Цей кривавий список стає ще більш страшним і жахливим, якщо ми додамо до нього воістину неймовірну кількість масових вбивств, скоєних комуністами. Класичним прототипом цього є Паризька Комуна 1871 року, яку палко зустрів Карл Маркс і яка в наші дні була прийнята радянськими комуністами в якості моделі більшовицької світової революції. Встановити точне число жертв того жахливого 1871 року вже не представляється можливим. Чекіст-єврей Бела Кун провів експеримент, який може змагатися з Паризькою Комуною в тому, що стосується кількості пролитої крові, наказавши стратити в Криму 60-70 тисяч осіб. Ці страти були здійснені, головним чином, з кулеметів. У міській лікарні Алупки до воріт установи були винесені на ношах і розстріляні 272 хворих і поранених. Цей випадок був офіційно підтверджений у звіті, представленому Женевським Комітетом Червоного Хреста. За 133 дні влаштованого їм розгулу терору єврей Бела Кун винищив незліченну кількість людей. Імена 570 з них були приведені в офіційних документах. У листопаді 1934 року китайський маршал Чан Кайші оприлюднив інформацію про те, що в провінції Кьянгсі комуністи вбили один мільйон чоловік і відібрали все майно в шести мільйонів. Криваві, які викликають жах, події досягли своєї кульмінації в масових вбивствах, скоєних на території Радянської Росії.

Згідно з даними, наданими самим СРСР, і з урахуванням достовірних джерел, число страчених за перші п'ять років радянської влади становить приблизно 1 мільйон 860 тисяч чоловік, з яких: 6 тисяч вчителів, 8800 лікарів, 54 тисячі офіцерів, 260 тисяч солдатів, 105 тисяч поліцейських, 49 тисяч жандармів, 12800 чиновників, 355 тисяч представників аристократії, 192 тисячі робітників, 815 тисяч селян.

За оцінками радянського статистика Огановського, кількість померлих від голоду в 1921-1922 роках становить 5 мільйонів 200 тисяч чоловік. Австрійський кардинал-архієпископ монсеньйор Інніцер, у своєму зверненні за липень 1934 року сказав, що в Радянському Союзі від голоду помирають мільйони людей. Під час промови, виголошеної 25 липня 1934 року перед палатою лордів, архієпископ Кентерберійський, говорячи про звіти щодо померлих від голоду в Радянській Росії в 1933 році, сказав, що їх число коливається від трьох до шести мільйонів.

Що ж, ми маємо перед очима повну картину цього страшного і несамовитого масового терору, перед яким меркнуть навіть найжахливіші приклади воєн і революцій, що мали місце упродовж світової історії. Такою є реальна система кровопролиття, смертей і терору, здійснювана істеричними й злочинними політичними маніяками, готовими скопіювати її в кожній країні й серед кожного народу тими ж методами терору, якщо їм тільки випаде така можливість.

У світлі всього цього можна навіть не наводити приклади дисципліни й великодушності, проявлених націонал-соціалістами при здійсненні своїх революційних цілей.

Такою є «вражаюча і жахлива» схожість між методами, застосовуваними двома режимами, які автор вищезгаданої статті в англійській газеті вважає схожими «за основною структурою». Втім, наведені мною факти ще не створюють повної картини. Революції коштують грошей. Пропагандистські кампанії, що проводяться по всьому світу, потрібно фінансувати. І більшовизм знаходить необхідні для цього кошти у притаманній йому манері.

Влітку 1907 року Сталін організував знаменитий терористичний напад на транспорт, який перевозив гроші з Тіфліського держбанку. Жертвою того нападу стало тридцять чоловік. Було викрадено 250 тисяч рублів, які потім були відіслані Леніну, який перебував тоді в Швейцарії. Вони були потрібні йому на потреби революції. 17 січня 1908 року в Парижі був заарештований єврей Валлах-Меєр (нині відомий як Литвинов і колишній головуючий Ради Ліги націй) у зв'язку з причастям до вибуху і пограбування у Тифлісі.

Комуністична партія Німеччини організувала і провела в країні ряд грабіжницьких вилазок, а також розкрадання вибухових речовин з офіційних складів. Перелік судових справ, розглянутих у зв'язку з цим судами Рейху, вельми вражає. У ньому міститься тридцять злочинів, описаних як великі й надзвичайні події. Сюди слід додати вибухи і підпали, організовані та здійснені без найменшої турботи про життя невинних людей.

16 квітня 1925 року в софійському Кафедральному соборі прогримів вибух, організований і здійснений більшовиками. У липні 1927 року комуністи підпалили віденський Палац правосуддя. На святкуванні дня народження Леніна, 22 січня 1930 року, в Москві був підірваний Симонів монастир, заснований ще в XIV столітті. У ніч з 27-го на 28-е лютого 1933 року було підпалено будівлю берлінського Рейхстагу, як сигнал до збройного комуністичного повстання. Тоді, за допомогою страйків, вуличних боїв і збройних повстань, повинна була здійснитися перша підготовча фаза більшовицької революції. Застосовані методи однакові у всіх країнах. Ще одним вражаючим доказом цього служить довгий перелік революційних актів. В одному зі своїх пропагандистських видань Комінтерн похвалився, що він організував майже всі страйки, що мали місце за останні роки. Ці страйки переходять в запеклі вуличні бої. А від вуличних боїв до збройного повстання — всього один крок. Ось список повстань в хронологічному порядку: Жовтневий переворот 1917 року в Росії, Спартаківський заколот у січні 1919 року в Німеччині, повстання Макса Хельца в 1920 році в Фогтланді й червоноармійське повстання у тому ж році в окрузі Рур, повстання в 1921-м в центральній Німеччині, у вересні 1923-го в Гамбурзі, в грудні 1924-го в Ревалі, 23 жовтня 1926-го, 22 лютого 1927-го і 21 березня 1927 року в Шанхаї, в грудні 1927-го в Кантоні, у жовтні 1934-го в Іспанії, у квітні 1935-го на Кубі і в травні 1935-го на Філіппінах.

Основний удар більшовицької пропаганди припадає на збройні сили держави, бо більшовики знають, що якщо вони будуть намагатися заручитися підтримкою більшості народу, то їм ніколи не здійснити своїх планів. Таким чином, сила — це єдине, що їм залишається. Однак у будь-якій здоровій державі вони наштовхуються на опір з боку армії. Тому більшовики відчувають себе зобов'язаними вести свою руйнівну пропаганду всередині самої армії. Їх завдання — підірвати армію зсередини і зробити її тим самим неефективною в якості оплоту від анархії.

В Німеччині до приходу до влади націонал-соціалістів існувало тісне співробітництво між радянським шпигунством і тутешніми комуністичними організаціями. Іноземний відділ ОГПУ офіційно діяв в нашій країні. Він був особливим представником і керівним агентом комуністичного шпигунства. Мета цього шпигунства полягала не тільки в отриманні військових секретів шляхом зради, але й у здійсненні підривної діяльності всередині поліції і армії. Частиною цієї програми був намір викликати бунтівні настрої в Рейхсвері і за допомогою зростаючої роботи революційної підготовки підняти повстання солдатів і моряків у німецьких оборонних військах. З липня 1931-го по грудень 1932-го року німецькі суди розглянули сто одинадцять випадків державної зради. За цими випадками стояла діяльність компартії. Крім того, було виявлено величезну кількість випадків шпигунства зрадницького характеру на промислових підприємствах. Найгрубіший приклад втручання «радянських дипломатів» у внутрішні справи іншої держави з метою створення у ньому політичних проблем був продемонстрований радянським послом у Німеччині, євреєм Іоффе, який 6 листопада 1918 року був змушений покинути Берлін через те, що він скористався дипломатичним кур'єром для перевезення інформаційного підривного матеріалу, який повинен був використовуватися для морального підриву німецької армії та підготовки революції. Так звані «революційні фонди» використовувалися Лібкнехтом здебільшого для закупівлі зброї для німецьких комуністів і частково для виготовлення пропагандистського матеріалу, який поширювався потім всередині армії. 26 грудня 1918 року один із представників соціалістів у Рейхстазі, єврей Оскар Кон, заявив, що 5-го числа попереднього місяця він отримав від Іоффе чотири мільйони рублів на цілі німецької революції.

Тепер ми розуміємо, що вся ця діяльність мала своєю метою повалення німецького Рейху шляхом підриву і розкладання німецької армії.

У всіх цих актах терору, вбивствах заручників і масових вбивствах, грабіжках, підпалах, страйках та збройних повстаннях, шпигунствах і саботажах армій ми бачимо відразливу й потворну гримасу світової комуністичної пропаганди. Ідея і рух, які використовували настільки низькі й підлі способи для захоплення влади та її утримання, можуть залишитися при владі тільки за допомогою крутійства, наклепу й обману. Це типові методи, які використовувалися більшовизмом у своїй пропаганді; у залежності від обставин, вони застосовуються по-різному. Це дає нам зрозуміти, чому кризи і катастрофи, які відбуваються в інших країнах за межами СРСР, так легко експлуатуються більшовицькою пропагандою; при цьому нам говорять, що в Радянському Союзі йде робота по соціалістичному будівництву, яка усунула економічну розруху і створила державу, в якій немає безробіття. Насправді ж у цій країні існують торговий безлад і промисловий колапс, які просто не піддаються опису. У «країні, де немає безробітних», вулиці великих міст переповнені сотнями тисяч, якщо не мільйонами, безпритульних дітей та жебраків, у той час як сотні тисяч інших людей приречені на вигнання й примусову працю.

У той час як у всіх інших країнах нібито панує капіталістична чи фашистська диктатура, Росія є прикладом свободи і демократії. Так нам кажуть.

Насправді ж ця земля стогне під єврейсько-марксистським гнітом, який ні перед чим не зупиниться, тільки аби утриматися при владі. Так звані «свобода і право» на самовизначення народів, складових Радянського Союзу, виявляються на перевірку процесом з поневолення і викорінення цих самих народів. Так зване «визволення» колоніальних і напівколоніальних народів міжнародним пролетаріатом є, якщо поглянути на нього в істинному світлі, кривавим і нещадним прикладом радянського імперіалізму найгіршого ґатунку.

У самій Німеччині, до приходу нашої влади, декларації компартії безсоромно змінювалися в залежності від обставин. Спочатку Німеччина була «напівколонією, яку принесли в жертву версальським державам і яку тримають у підпорядкуванні за допомогою Ліги Націй». Але коли націонал-соціалістичний рух став користуватися успіхом серед німецького народу, компартія видала програму «соціального і національного визволення». Потім вони проголосили пролетарську конфедерацію між Берліном і Москвою, спрямовану проти Версаля та Ліги Націй. Сьогодні ж з Парижем і Прагою існує військовий пакт, а СРСР вступив в Лігу Націй, яку до цього він так лаяв і називав Лігою грабіжників.