Цитати з промов і записів 6 page

Незліченні дорогі магазини були закриті. Часто вони просто ображали покупців. Там, як правило, і купувати-то було нічого, якщо тільки люди замість грошей не платили маслом або яйцями. Яка користь від магазинів, яким більше нема чого продавати і які тільки витрачають електроенергію, опалення і працю робітників, яких так не вистачає в інших місцях, особливо на військових заводах?

Це не виправдання — говорити, що відкритий вигляд цих магазинів справляє приємне враження на іноземців. Іноземців вразить тільки німецька перемога! (Бурхливі оплески). Кожен захоче бути нашим другом, якщо ми виграємо війну. Якщо ж ми її програємо, наших друзів можна буде порахувати на пальцях однієї руки. Ми поклали край цим ілюзіям. Ми хочемо використовувати цих, що стоять в порожніх магазинах, людей для корисної праці задля військової економіки. Цей процес вже йде повним ходом, і до 15 березня він буде завершений. Зрозуміло, він є великим перетворенням всього нашого економічного життя. Ми йдемо за планом. Ми нікого не хочемо несправедливо звинувачувати або підставляти їх під скарги й звинувачення з усіх боків. Ми лише робимо те, що необхідно. Але ми робимо це швидко і ґрунтовно.

Ми краще походимо кілька років у зношеній одежі, ніж допустимо, щоб наш народ носив лахміття століттями. Яка користь сьогодні від модних салонів? Вони використовують тільки світло, тепло і робітників. Вони з'являться знову тоді, коли закінчиться війна. Яка користь від салонів краси, які заохочують культ краси і віднімають колосальну кількість часу і енергії? У мирний час вони чудові, але під час війни вони є марною тратою часу. Коли наші солдати будуть повертатися з перемогою, наші жінки та дівчата зможуть привітати їх і без пишних нарядів! (Оплески.)

Урядові установи працюватимуть більш швидко і менш бюрократично. Залишається не дуже гарне враження, коли установа закривається рівно через вісім годин роботи, хвилина в хвилину. Не люди для установ, а установи для людей. Потрібно працювати до тих пір, поки не буде виконана вся робота. Така вимога війни. Якщо Фюрер може так працювати, то державні службовці тим більше. Якщо роботи недостатньо для того, щоб заповнити додаткові години, то тоді 10, 20 або 30 відсотків робітників можна перевести на військове виробництво і замінити інших людей для служби на фронті. Це відноситься до всіх тилових установ. Вже одне це може зробити роботу в деяких установах більш швидкою і більш легкою. Під час війни ми повинні працювати не тільки ретельніше, але й швидше. У солдата на фронті немає тижнів на роздуми, на те, щоб вибудовувати свої думки в лінію або складати їх в запорошений архів. Він повинен діяти негайно, або ж він втратить життя. В тилу ми не втрачаємо життя, якщо працюємо повільно, зате піддаємо небезпеці життя нашого народу.

Кожен повинен навчитися приймати до уваги мораль війни та враховувати справедливі вимоги народу, який працює і б'ється. Ми не з тих, хто псує задоволення іншим, але ми також не потерпимо, щоб хтось перешкоджав нашим зусиллям.

Так, наприклад, неприпустимо, що деякі чоловіки і жінки тижнями відпочивають на курортах і в санаторіях, віднімаючи місця у солдатів, які у звільненні або у робітників, які мають право на відпустку після року важкої праці. Це неприпустимо, і цьому треба покласти край. Війна — не час для розваг. Поки вона не закінчиться, ми будемо знаходити саме глибоке задоволення в праці та битві. Тих, хто цього не розуміє сам, потрібно навчити це розуміти, а якщо необхідно — змусити. Для цього можуть знадобитися найжорсткіші заходи.

Приміром, виглядає не дуже красиво, коли ми приділяємо величезну увагу пропаганді теми «Колеса мусять крутитися заради перемоги!», і в результаті люди утримуються від непотрібних поїздок тільки для того, щоб споглядати, як безробітні шукачі задоволень отримують для себе більше місця в поїздах. Залізниця служить для перевезення військових товарів, так само як і людей, що займаються військовими справами. Відпустку заслуговують тільки ті, кому потрібно відпочити від важкої праці. У Фюрера не було жодного дня відпустки з тих пір, як почалася війна. І якщо перша особа держави ставиться до своїх обов'язків настільки серйозно і відповідально, слід очікувати, що його наслідує кожен громадянин.

З іншого боку, уряд робить все, що може, щоб надати робітникам відпочинок, так необхідний для них в ці нелегкі часи. Театри, кінотеатри та концертні зали працюють у повному обсязі. Радіо працює над розширенням і поліпшенням своєї програми. Ми не хочемо, щоб у нашого народу був похмурий, зимовий настрій. Те, що служить народові та підтримує його бойову і робочу потужність, корисно і життєво необхідно для військової економіки. Ми хочемо усунути зворотнє. Тому, для того щоб врівноважити заходи, про які я говорив вище, я наказав, щоб кількість культурних і духовних установ, які службать для людей, було не зменшено, а збільшено. Поки вони допомагають, а не заважають військовій економіці, уряд має їх підтримувати. Це відноситься і до спорту. Спорт в даний час не тільки для певних кіл; це справа всього народу. Звільнення атлетів від військової служби недоречно. Мета спорту — загартовувати тіло, причому для того, щоб використовувати його відповідним чином тоді, коли народу це найбільше необхідно.

Фронт поділяє наші бажання. Весь німецький народ палко нас підтримує. Він більше не має наміру миритися з речами, які тільки забирають час і ресурси. Він не буде миритися зі складними анкетами з кожного питання. Він не хоче забивати собі голову тисячами дрібниць, які в мирний час, може бути, і важливі, але під час війни відступають на другий план. Також немає потреби постійно нагадувати йому про його борг, ставлячи в приклад величезні жертви наших солдатів під Сталінградом. Він знає, що йому робити. Він хоче, щоб всі, начальники й прості працівники, багаті й бідні, поділяли спартанський спосіб життя. Фюрер дає всім нам приклад, якому повинен слідувати кожен. Він не знає нічого, крім турбот. Ми не хочемо залишати все це йому одному, а хочемо взяти у нього ту частину, з якою ми спроможні впоратися.

Сьогодення для кожного справжнього націонал-соціаліста разюче нагадує період боротьби (1919-1932 рр., коли націонал-соціалістична партія боролася за владу в Німеччині). Ми завжди діяли саме так. Ми йшли з народом крізь вогонь і воду, і саме тому народ йшов за нами. Ми завжди несли наш тягар разом з народом, і тому він був для нас не важким, а легким. Народ хоче, щоб його вели. Ніколи ще в історії народ не підводив відважне й сильне керівництво в критичний момент.

Дозвольте мені у зв'язку з цим сказати кілька слів про практичні заходи в рамках нашої тотальної війни, які ми вже прийняли.

Завдання полягає в тому, щоб звільнити солдатів для фронту, а робітників — для військової промисловості. Це першочергові цілі, нехай навіть вони будуть досягнуті за рахунок рівня нашого суспільного життя. Це не означає, що наш рівень життя буде постійно знижуватися. Це всього лише засіб для досягнення мети — тотальної війни.

В результаті цієї кампанії для сотень тисяч людей було скасовано звільнення від військової служби. Звільнення надавалося тому, що у нас було недостатньо кваліфікованих робітників для заповнення посад, які залишилися вільними, якщо б звільнення було скасовано. Причина для наших нинішніх заходів — мобілізація необхідних працівників. Ось чому ми звернулися до чоловіків, які не працюють на військовому виробництві, та до жінок, які не працюють взагалі. Вони не можуть ігнорувати, і вони не будуть ігнорувати наш заклик. Трудові обов'язки для жінок досить широкі. Це, втім, не означає, що працювати повинні тільки ті, кого зобов'язує закон. Вітаються всі бажаючі. Чим більше людей буде працювати на військову економіку, тим більше солдатів для фронту можна буде отримати.

Наші вороги заявляють, що німецькі жінки неспроможні замінити чоловіків у військовій економіці. Це може бути справедливо для певних областей, що вимагають важкої праці. Але я переконаний, що німецька жінка сповнена рішучості зайняти місце, залишене чоловіком, який пішов на фронт, причому зробити це якомога швидше. Нам немає потреби вказувати на приклад більшовизму. Роками мільйони кращих німецьких жінок успішно працювали на військовому виробництві, і вони з нетерпінням чекають, щоб до них приєдналися й інші жінки, щоб їм допомогти. Всі ті, хто долучається до роботи, тим самим лише приносить відповідну подяку тим, хто воює на фронті. Сотні тисяч жінок вже приєдналися, і сотні тисяч приєднаються в майбутньому. Ми сподіваємося незабаром звільнити армії робітників, які, в свою чергу, звільнять армії солдатів, які воюють на фронті.

Я був би невисокої думки про німецьких жінок, якби думав, що вони не хочуть прислухатися до мого заклику. Вони не будуть намагатися слідувати букві закону або прослизнути крізь залишені лазівки. Деякі, хто спробує це зробити, нічого не доб'ються. Ми не будемо дивитися на довідки від лікарів. Також ми не будемо слухати виправдання тих жінок, які стверджують, що їх чоловік, родич чи близький друг потребує допомоги, — лише б тільки ухилитися від роботи. На це ми реагутиватимемо відповідно. Деякі, хто спробує на це піти, тільки втратять повагу оточуючих. Люди стануть їх зневажати. Так, ніхто не вимагає, щоб жінка, яка не має необхідної фізичної сили, йшла працювати на танковий завод. Однак у військовій промисловості є багато інших занять, які не вимагають великих фізичних зусиль і які жінка зможе виконувати, навіть якщо вона походить з вищих кіл. Немає нікого, хто був би занадто гарний для роботи, і перед нами стоятиме вибір — або відмовитися від того, що у нас є, або втратити все.

Настав час запитати у жінок, які мають прислугу, чи дійсно вона їм необхідна. Піклуватися про дім і дітей можна і самому, тим самим звільнивши прислугу для інших справ, або ж довірити будинок і дітей турботам прислуги або Ен-Ем-Фау (NSV, партійна благодійна організація) і піти працювати самій. Життя може здаватися не таким приємним, як за мирних часів. Однак зараз не мир, а війна. Жити в комфорті ми зможемо після того, як виграємо війну. Зараз же ми повинні жертвувати нашим комфортом заради перемоги.

Солдатські дружини це вже точно розуміють. Вони знають, що їх борг перед своїми чоловіками — підтримувати їх, виконуючи роботу, що має значущість для військових цілей. Перш за все це справедливо для сільського господарства. Дружини селян повинні дати гарний приклад. Як чоловіки, так і жінки повинні бути впевнені, що під час війни ніхто не працює менше, ніж у мирний час; навпаки, в кожній галузі треба працювати ще більше.

При цьому не варто припускатися помилки і залишати все на опіку уряду. Уряд може тільки встановлювати загальні керівні принципи. А от втілювати ці принципи в життя — це вже справа робітників, під надихаючим керівництвом партії. Причому діяти потрібно швидко.

Слід піти далі законних вимог. «Доброволець!» — ось наше гасло. Як гауляйтер Берліна, я звертаюся зараз, перш за все, до моїх берлінських товаришів. Вони показали стільки прикладів благородної поведінки та відваги під час війни, що і зараз вони не підведуть. Їх практична поведінка і бадьорий настрій всупереч війні вибороли їм добре ім'я в усьому світі. І це добре ім'я потрібно зберігати і зміцнювати! Якщо я закликаю моїх берлінських товаришів робити роботу швидко, ретельно і без скарг, то я знаю, що вони мене послухають. Ми не хочемо скаржитися на повсякденні труднощі або бурчати один на одного. Навпаки, ми хочемо вести себе не тільки як мешканці Берліну, але і як німці, а саме працювати, діяти, брати ініціативу в свої руки і робити щось, а не надавати це робити для когось іншого.

Невже хоч одна німецька жінка захоче проігнорувати мій заклик за рахунок тих, хто воює на фронті? Невже хтось захоче поставити свій особистий комфорт вище національних зобов’язань? Невже хтось у світлі страшної небезпеки, яка загрожує нам, стане думати про свої приватні потреби, а не про вимоги війни?

Я з презирством відкидаю ворожу заяву, згідно якої ми наслідуємо більшовизм. Ми не хочемо наслідувати більшовизм — ми хочемо перемогти, які б засоби для цього не знадобилися. Німецька жінка краще за інших зрозуміє, що я маю на увазі, бо вона вже давно знає, що війна, яку сьогодні ведуть наші чоловіки, — це, насамперед, війна задля захисту її дітей. Те найсвятіше, що у неї є, охороняється найціннішою кров'ю нашого народу. Німецька жінка повинна за власною ініціативою заявити про свою солідарність з бійцями-чоловіками. Вона повинна вступити в ряди мільйонів робітників у тилу армії, причому зробити це завтра, а не післязавтра. Поміж німецьких людей має пройти річка готовності. Я сподіваюся, що владі повідомить про себе незліченна кількість жінок і, передусім, чоловіків, які не виконують важливої роботи для фронту. Той, хто дає швидко, дає вдвічі більше.

Наше спільне господарство стає все більш міцним. Це торкається, в особливості, страхової та банківської систем, податкової системи, газет і журналів, які мають значення для правильної військової економіки, а також малозначної партійної та урядової діяльності; крім того, це вимагає ще більше спростити наш спосіб життя.

Я знаю, що велика частина нашого народу йде на великі жертви. Я розумію їхні жертви, і уряд намагається забезпечити їм необхідний прожитковий мінімум. Але дехто має залишитися, і дехто повинен нести тягар. Коли війна закінчиться, ми знову відбудуємо те, від чого відмовляємося, з ще більшою щедрістю і ще прекрасніше, і держава в цьому нам допоможе.

Я рішуче відкидаю звинувачення в тому, що наші заходи знищать середній клас або ж призведуть до монополізації економіки. Після війни середній клас поверне собі свої економічні та соціальні позиції. Нинішні ж заходи необхідні для військової економіки. Їх мета — не змінити структуру економіки, а лише виграти війну якомога швидше.

Я не сперечаюся з тим, що в майбутні тижні наші заходи викликають тривогу. Вони додадуть нам друге дихання. Ми готуємо фундамент для майбутнього літа, не звертаючи уваги на погрози і хвастощі ворога. Я щасливий розкрити цей план перемоги (бурхливі оплески) німецького народу. Він не тільки приймає ці заходи, він їх сам зажадав; він вимагав їх сильніше, ніж коли-небудь раніше під час війни. Народ хоче дій! Настав час для цього! Ми повинні використовувати наш час для того, щоб підготувати майбутні сюрпризи.

Я звертаюся зараз до всього німецького народу і, зокрема, до партії, як керівник тоталізації нашої внутрішньої військової економіки. Це не перша серйозна задача, з якою ви зіткнулися. І, щоб з нею впоратися, ви повинні привнести сюди традиційний революційний натиск. Вам доведеться мати справу з лінню і ледарством, які час від часу можуть проявлятися. Уряд видав загальні директиви і в найближчі тижні видасть додаткові директиви. Про дрібні питання, які не містяться в цих директивах, повинен подбати народ під керівництвом партії. Для кожного з нас понад усе стоїть один моральний закон: не робити нічого, що шкодить військовій економіці, і робити все, що наближає перемогу.

В минулі роки ми часто згадували приклад Фрідріха Великого в газетах і на радіо. Ми не мали права так чинити. Бо згідно Шліффену, незадовго до початку Третьої Сілезької війни п'ять мільйонів пруссаків Фрідріха Другого протистояли 90 мільйонам європейців. На другому році страшної Семирічної війни він зазнав поразки, яка потрясла Пруссію до самої основи. У нього ніколи не було достатньої кількості солдатів і зброї, щоб битися, не ризикуючи при цьому всім. Його стратегія завжди полягала в імпровізації. Однак його принципом було нападати на ворога кожен раз, коли це було можливо. Так, у нього були й поразки, але головним було не це. Що було головним, так це те, що великий король залишався нескореним; що мінливий рок війни був не здатний його похитнути, що його серце долало всі небезпеки. В кінці Семирічної війни йому був 51 рік, він залишився без зубів, його мучили подагра йі тисячі болячок, однак він стояв над спустошеним полем бою, як переможець. Як можна порівнювати нашу ситуацію з його?! Давайте покажемо таку ж волю і рішучість, яку показав він, і, коли прийде час, давайте діяти так, як діяв він, залишаючись непохитними, незважаючи ні на які примхи долі, і давайте, так само як і він, здобудемо перемогу навіть при самих несприятливих обставинах! І давайте ні на мить не сумніватися у величі нашої справи!

Я твердо переконаний, що німецький народ був глибоко вражений ударом долі під Сталінградом. Він глянув в обличчя суворої і безжалісної війни. Тепер він знає страшну правду і сповнений рішучості слідувати за Фюрером крізь вогонь і воду! (Глядачі встають і немов океан починають виспівувати: «Фюрер, наказуй — ми йдемо за тобою! Хай живе наш Фюрер!» Міністр не може продовжувати кілька хвилин.)

В останні дні англійська та американська преса багато писала відносно німецького народу під час кризи. Схоже, англійці думають, що вони знають німецький народ набагато краще, ніж ми, його керівництво. Вони дають лицемірні поради щодо того, що нам робити і чого не робити. Вони думають, що сьогоднішній німецький народ — це той же німецький народ, що і в листопаді 1918 року, який став жертвою їх переконливою брехні. Мені немає потреби доводити брехливість їхніх тверджень. Це зробить німецький народ, який бореться та працює.

Втім, мої німецькі товариші, для того щоб ще більше прояснити ситуацію, я хочу задати вам декілька питань. Я хочу, щоб ви відповіли на них в міру ваших знань, згідно вашої совісті. Після того, як 30 січня аудиторія зустріла мене оплесками, наступного дня англійська преса повідомила, що все це було пропагандистським шоу, не відображаючим справжньої думки німецького народу. (Спонтанні вигуки «Фу!», «Брехня!» «Нехай вони самі сюди приїдуть! Вони дізнаються, що це не так!») Я запросив на сьогоднішнє зібрання типових представників німецького народу, в кращому сенсі цього слова. (Слова міністра супроводжувалися бурхливими оплесками, які посилилися, коли він перейшов до присутніх представників армії.) Переді мною — ряди поранених німецьких солдатів зі Східного фронту, без ніг і без рук, з пораненими тілами, які втратили зір, що прийшли з доглядальницями, чоловіки у розквіті сил з милицями. П'ятдесят з них носять Лицарський Хрест з Дубовим Листям, будучи яскравими прикладами нашої боротьби на фронті. За ними — робітники з берлінських танкових заводів. За ними — партійні службовці, солдати, лікарі, вчені, артисти, інженери і архітектори, вчителі, чиновники та службовці установ, горді представники кожної галузі нашого інтелектуального життя, які навіть посеред війни творять чудеса людського генія.

Я бачу в Палаці спорту тисячі німецьких жінок. Тут є і молодь, і люди похилого віку. Жоден клас, жодна професія, жоден вік не залишилися без запрошення. Я можу з усією впевненістю сказати, що переді мною зібралася показова вибірка німецького населення — як з тилу, так і з фронту. Чи це Так? Так чи ні? (Що діється в Палаці спорту — рідкісне видовище навіть для цієї старої бойової арени націонал-соціалізму. Маси людей схоплюються на ноги. Тисячоголосий ураган вигукує «Так!» Учасники відчувають стихійний народний референдум і волевиявлення.) Ви, мої слухачі, на даний момент являєте собою весь народ. Я хочу задати вам десять питань, на які ви відповісте за німецький народ на весь світ, але перш за все для наших ворогів, які слухають нас по радіо. (Слова міністра можна розчути тільки з великим трудом. Збудження натовпу досягло кульмінації. Кожне питання подібне до гострої бритви. Кожен з учасників відчуває, що звертаються особисто до нього. На кожне питання присутні відповідають з повною співучастю і ентузіазмом. Палац спорту оголошується єдиним вигуком схвалення.)

Англійці стверджують, ніби німецький народ втратив віру в перемогу.

Я питаю вас: чи ви вірите, разом з Фюрером і нами, в повну і остаточну перемогу німецького народу?

Я питаю у вас: чи маєте ви намір йти за Фюрером крізь вогонь та воду до перемоги й чи готові ви взяти на себе навіть найважчого особистого тягаря?

Друга. Англійці кажуть, ніби німецький народ втомився воювати.

Я питаю у вас: чи ви готові йти за Фюрером як фаланга тилу, стоячи позаду армії, і вести війну з фанатичною рішучістю, незважаючи ні на які повороти долі, до тих пір поки перемога не буде нашою?

Третє. Англійці стверджують, ніби у німецького народу більше немає бажання приймати зростаючі вимоги уряду до праці на військові цілі.

Я питаю у вас: чи маєте ви і весь німецький народ працювати, якщо Фюрер накаже, 10, 12 і, в разі необхідності, 14 годин на день і віддати все для перемоги?

Четверте. Англійці стверджують, ніби німецький народ не схвалює прийняті урядом заходи з тотальної війни. Ніби він хоче не тотальної війни, а капітуляції! (Крики: Ні! Ні за що!)

Я питаю у вас: чи ви хочете тотальної війни? Якщо буде потрібно, чи хочете ви ще більш тотальної і радикальної війни, ніж ви взагалі можете сьогодні уявити?

П'яте. Англійці стверджують, ніби німецький народ втратив віру у Фюрера.

Я питаю у вас: чи довіряєте ви Фюреру ще більш міцніше і непохитніше, ніж раніше? Чи готові ви цілком і повністю йти за ним, куди б він не пішов, і робити все, що тільки потрібно для доведення війни до переможного кінця? (Багатотисячний натовп піднімається як один, проявляючи безпрецедентний ентузіазм. Тисячі голосів зливаються в один: «Фюрер, наказуй — ми йдемо за тобою!» Палац стрясає хвиля вигуків «Хайль!» Немов по команді, піднімається ціле море прапорів, як найвищий вираз урочистої миті, коли натовп віддає честь Фюреру.)

Шосте. Я питаю у вас: чи ви готові відтепер віддавати всі свої сили для забезпечення східного фронту людьми і озброєнням, необхідними йому для того, щоб завдати більшовизму смертельний удар?

Сьоме. Я питаю у вас: чи присягаєте ви урочисто перед фронтом, що тил надійно стоїть за ним і що ви віддасте йому все, що йому потрібно для перемоги?

Восьме. Я питаю у вас: чи хочете ви, особливо жінки, щоб уряд робив все можливе, щоб спонукати німецьких жінок віддати всі свої сили роботі задля військової економіки, а також звільнити чоловіків для фронту скрізь, де це тільки можливо, тим самим надавши допомогу чоловікам на фронті?

Дев'яте. Я питаю вас: чи схвалите ви, в разі необхідності, найрадикальніші заходи проти невеликої купки ухильників і спекулянтів, які роблять вигляд, ніби зараз не війна, а мир, і використовують народну потребу в своїх корисливих цілях? Чи згодні ви, що ті, хто завдає шкоди військовій економіці повинні позбутися голови?

Десяте, і останнє. Я питаю вас: чи згодні ви, що перш за все під час війни, згідно до платформи націонал-соціалістичної партії, всі повинні мати однакові права і обов'язки, що тил повинен нести важкий тягар війни спільно і що тягар слід порівну розділити між начальниками й простими службовцями, між багатими й бідними?

Я задав питання, і ви мені на них відповіли. Ви — частина народу, і ваші відповіді — це відповіді німецького народу. Ви сказали нашим ворогам те, що вони повинні були почути, щоб у них не було ніяких ілюзій та помилкових ідей.

Зараз, так само як і в перші години нашого правління і в наступні десять років, ми тісно згуртовані з німецьким народом. За нами — наймогутніший союзник на всій землі, сам народ, і він сповнений рішучості йти за Фюрером, що б не трапилося. Він готовий нести найважчий тягар, лише б це призвело до перемоги. Яка сила на землі зможе перешкодити нам досягти цієї мети? Ми повинні перемогти і ми переможемо! Я стою зараз перед вами не тільки як представник уряду, але і як представник народу. Навколо мене — мої старі партійні товариші, що займають високі народні та урядові посади. Поруч зі мною сидить мій товариш Шпеєр. Фюрер доручив йому вкрай важливе завдання з мобілізації німецької військової промисловості і постачання до фронту всієї необхідної зброї. Поруч зі мною сидить мій товариш Лей. Фюрер поклав на нього керівництво німецькими робітниками, включаючи навчання їх постійної роботи задля військової економіки. Ми у глибокому боргу перед нашим товаришем Заукелем, якому Фюрер доручив доставити до Райху сотні тисяч робітників для підтримки нашого народного господарства; це те, що наш ворог зробити неспроможний. З нами також всі керівники партії, армії і уряду.

Ми — діти народу, згуртовані самим критичним моментом за всю нашу національну історію. І ми обіцяємо вам, обіцяємо фронту, обіцяємо Фюреру, що ми перетворимо тил в таку силу, якій Фюрер і його солдати зможуть повністю довіряти. Ми урочисто клянемося, що будемо робити в нашому житті і роботі все, що необхідно для перемоги. Ми наповнимо наші серця політичним завзяттям, вічним вогнем, який палав під час великих битв партії і держави. Ніколи під час цієї війни ми не дозволимо собі стати жертвою брехливої та лицемірною об'єктивності, яка стільки разів приносила великі нещастя для німецького народу протягом його історії!

Коли почалася війна, ми звернули наш погляд до народу і тільки народу. Те, що служить його боротьбі за життя, — добре, і це треба заохочувати. Те, що шкодить його боротьбі за життя, — погано, і це треба усувати і викорінювати. З гарячим серцем і холодною головою ми подолаємо нелегкі проблеми цієї стадії війни. Ми на шляху до остаточної перемоги. І ця перемога спочиває на вірі в Фюрера.

Цього вечору я хочу ще раз нагадати всьому народові про його обов’язок. Фюрер чекає, що наші майбутні вчинки затьмарять усе, що ми робили досі. Ми не хочемо обдурити його очікувань. Так само, як ми пишаємося ним, він повинен пишатися нами.

Великі кризи і потрясіння в народному житті показують, хто справжній чоловік і хто справжня жінка. У нас більше немає права говорити про слабку стать, бо обидві статі виявляють одинакову рішучість і одинакову духовну міць. Народ готовий на все. Фюрер наказав, і ми підемо за ним. У цю годину національних роздумів і міркувань ми твердо й непохитно віримо в перемогу. Ми бачимо її перед собою; нам треба тільки простягнути до неї руку. Ми повинні навчитися підкоряти для неї усе. Таким є обов’язок даної хвилини. І наше гасло повинно бути таким: «Прокинься, народе, і нехай вдарить буря!» (Заключні слова міністра потонули у нескінченних бурхливих оплесках.)

Розділ 4

Мімікрія

Стаття, опублікована в націонал-соціалістичній газеті «Das Reich» 20 липня 1941 року, незабаром після початку війни Німеччини з СРСР. Один із найбільш лютих та вдалих нападів Геббельса на євреїв.

Енциклопедична довідка. Мімікрія (від грец. mimikos — наслідувальний), у тварин один з видів забарвлення покривів тіла, при якому тварина схожа на предмети навколишнього середовища, рослини, на неїстівних або хижих тварин. Сприяє збереженню тварини в боротьбі за існування. У переносному значенні: безпринципне пристосування до навколишніх суспільних умов. Один з найвідоміших прикладів тварини, що володіє мімікрією — хамелеон.

Євреї — майстри підлаштовуватися під оточення, при цьому вони анітрохи не змінюють своєї натури. Вони — хамелеони. Вони володіють природним чуттям, що дозволяє їм відчувати небезпеку, а їх прагнення до самозбереження, як правило, дає їм належні шляхи та способи для уникнення небезпеки без жодного ризику для свого життя, і без необхідності при цьому бути сміливими. Виявити їх підступні й слизькі методи не так-то легко. Потрібно бути досвідченим спеціалістом з євреїв (євреологом), щоб зрозуміти, що відбувається. Коли їх викривають, їхня відповідь проста і примітивна. Вона полягає в неймовірному нахабстві, яке приносить плоди, оскільки більшість людей навіть не припускає, що можна бути таким нахабним. Шопенгауер якось сказав, що єврей — майстер брехні. Він такий великий спеціаліст зі спотворення істини, що може сказати своєму ні про що не підозрюючому опонентові прямо протилежне істині, навіть щодо самого зрозумілого питання. Він робить це з таким вражаючим нахабством, що збиває слухача з пантелику; в цей момент єврей, як правило, перемагає.

Євреї звуть це хуцпою. Хуцпа — це чисто єврейський вираз, який просто не перекладається на будь-яку іншу мову, оскільки хуцпа — це поняття, яке можна виявити тільки серед євреїв. В інших мовах не потрібно було вигадувати таке слово, оскільки цей феномен для них є незнайомим. Хуцпа — це безмежна, брутальна й неймовірна нахабність і безсоромність.

Після того як ми мали сумнівне задоволення зіткнутися з євреями, ми мали більш ніж достатньо прикладів типовою єврейської риси характеру, званої ними хуцпой. Боягузи стали героями, а порядні, працьовиті й відважні люди — мерзенними ідіотами або дурнями. Жирні і спітнілі біржовики підносили себе комуністами, які рятують світ, а бравих солдатів зображували як тварин. Нормальні сім'ї з глузуванням називали розплідниками, в той час як полігамію розхвалювали як вищу форму людського розвитку. Найогидніший мотлох, який тільки міг створити людський розум, представлявся як велике мистецтво, в той час як справжнє мистецтво презирливо називали кітчем. Вбивця був не злочинцем, а жертвою.

Такою була система громадського обману, яка, якщо її застосовувати достатньо довго, калічить народ як в культурному, так і в духовному плані і з часом пригнічує будь-який вид оборони. До націонал-соціалізму Німеччина була прямо посеред цієї смертельної небезпеки. Якби наш народ в самий останній момент не прийшов до тями, то наша країна дозріла б для більшовизму — самої страшної інфекції, якою євреї можуть заразити народ.

Більшовизм — це також вираження єврейської хуцпи. Буйним єврейським партійним лідерам й хитрим єврейським капіталістам вдалися до самого безсоромного тактичного ходу, який тільки можна собі уявити. Вони підняли на класову боротьбу так званий пролетаріат, нещадно роздуваючи справжні й вигадані проблеми. Їх метою було загальне панування євреїв. Жорстока плутократія використовувала соціалізм задля встановлення жорстокої фінансової диктатури. Світова революція мала поширити цей експеримент з Радянського Союзу на весь світ. Результатом цього стало би світове панування євреїв.