Праця як сфера життєдіяльності

1.«Праця» як сфера життєдіяльності, об’єкт і предмет ЕПСТВ.

2.Сутність і характер «праці», фактори розвитку.

3.Соціально-економічний розвиток економічної думки.

4.Задоволеність працею та її функції.

1. «Праця» як сфери життєдіяльності, об’єкт і предмет ЕПСТВ.

В умовах функціонування економіки України на ринкових засадах найбільш суттєві зміни відбуваються у сфері соціально-трудових відносин. Питання і проблеми, які тут виникають, надзвичайно гострі і складні, оскільки зачіпають інтереси всього населення країни. Вирішення цих питань потребує підготовки спеціалістів нового типу мислення, які були б здатні розуміти і осмислювати економічні процеси і явища, що відбуваються у соціально-трудовій сфері, володіти економічними методами регулювання трудових відносин.

Мета викладання дисципліни полягає в тому, щоб отримати знання щодо процесів, що відбуваються с соціально-трудовій сфері в нашій країні: на рівні зайнятості, становленні та функціонуванні ринку праці, формуванні та розвитку соціально-трудових відносин, організації праці, її ефективності та стимулюванні, ролі Міжнародної організації праці в регулюванні соціально-трудових відносин в міжнародній практиці.

Методологічною основою дисципліни є загально-філософські та загальнонаукові принципи: діалектична логіка, порівняння, аналіз синтез, а також методи дослідження економіки праці: дія механізмів ринку праці, зміна попиту пропозиції і ціни робочої сили, роль інвестицій в людський капітал, статистичні методи вивчення взаємозв’язків. Теоретичною основою ЕПСТВ є економічна теорія. Вона ґрунтується на основних економічних законах, що вивчає теорія і використовує властиві їй категорії. Крім цього, ЕПСТВ має тісний зв’язок з цілою низкою дисциплін, що мають працю за об’єкт вивчення: нормування праці, наукова організація праці, статистика праці, соціологія праці, ергономіка праці, фізіологія і психологія праці, охорона праці, трудове право та інші.

Праця вивчається багатьма дисциплінами, кожна з яких досліджує певні грані об’єкта праці.

Праця як об’єкт вивчення ЕПСТВ – доцільна діяльність щодо створення матеріальних та духовних цінностей, яка повинна бути ефективно, раціонально, економічно організована; Праця є однією із головних умов життєдіяльності не лише окремого індивіда, але й суспільства в цілому, чинного функціонування будь-якої організації; Праця не є товаром в звичайному економічному розумінні цього терміну, товаром є послуги робочої сили, які надаються найманим працівникам в процесі праці; У процесі праці формується система соціально-трудових відносин, які стрижнем суспільних відносин на рівні країни, регіонів, підприємств та окремих індивідів.

Предметом ЕПСТВ – є праця, як доцільна діяльність людей, яка завжди і одночасно є взаємодією між людиною і природою, а також взаємовідносинами між людьми в процесі і з приводу виробництва.

1. Сутність і характер «праці», фактори розвитку.

Праця – це діяльність, у процесі якої з природних ресурсів продукуються матеріальні та духовні блага. Вона здійснюється людиною з примусу (адміністративного, економічного) чи за внутрішньою спонукою.

Праця – це першооснова й необхідна умова життя людини та суспільства, його атрибут і невід’ємна складова. Протягом усієї історії людства змінювалися способи праці та виробництва, їх засоби, форми і типи власності. Але при всьому залишалась незмінною вирішальна роль праці в житті людини. Економічний і соціальний прогрес забезпечує людину гідною працею, та ніколи не звільнить її від роботи. Зрештою праця – не лише необхідність, а й потреба здорового організму та інтелектуально розвинутої особистості.

Робота – поняття фізичне і може виконуватися не лише людиною, а і машинами, тваринами.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця і що зазнає змін із набуттям корисних для задоволення людських потреб властивостей. Особливістю сільськогосподарської праці є те, що її предметами є живі організми – рослини і тварини, а також важливіший природній ресурс – ґрунт.

Засобами праці вважається те, за допомогою чого людини діє на предмети праці – машини, механізми, інструменти, різні пристосування, а також будівлі і споруди.

Зміст праці – це сукупність виконуваних працівником функцій. Він зумовлюється технікою та технологією виробництва та визначає місце працівника в системі суспільного виробництва.

Класифікація праці:

- жива і уречевлена;

- конкретна і абстрактна;

- фізична і розумова;

- ручна і механізована;

- проста і складна;

- кваліфікована і некваліфікована;

- рутинна і творча;

- управлінська і виконавча;

- постійна, сезонна, тимчасова;

- приватна і наймана;

- залежно від вікових і статевих груп.

Працю як категорію необхідно відрізняти від інших понять. Взаємозв’язок праці і діяльності представлений на рис.

Рис. 1 Взаємозв’язок праці і діяльності

З точки зору потреб суспільства працею може бути тільки легітимна, утворювана та затребувана діяльність спрямована на створення конкурентоздатних продуктів, що визначаються ринком.

Будь-який процес праці складається із предмету праці, засобів праці, технології виробництва, організації праці, самої праці як процесу усвідомленого впливу на предмет праці з метою виготовлення певних продуктів праці.

Зміст праці – це функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, які зумовлені предметом праці, засобами виробництва та формою організації виробничого процесу, які відображають професійну спрямованість праці. Ознаки змісту праці: складність праці, професійна придатність працівника, ступінь його самостійності

Характер праці – її соціально-економічна складова, яка відображає тип суспільної організації праці й ставлення до неї працівників. Характер праці визначається системою виробничих відносин і залежить від розвитку матеріально-технічної бази виробництва. Характер праці зумовлюють чинники: форми власності, ставлення до праці, відносини розподілу вироблених продуктів, соціальні відмінності в процесі праці.

Важливою характеристикою праці є її змістовність, що виражає ступінь складності та різноманітності виконуваних функцій, насиченість трудового процесу розумовою діяльністю, елементами творчості. Підвищення змістовності праці називають інтелектуалізацією праці.

Праця має дві сторони: природно-технічну (відношення людини до засобів виробництва) та соціально-економічну (відносини людей між собою у процесі праці). Перша не виходить за межі продуктивних сил. Друга, яка означається терміном характер праці, втілює специфіку тієї чи іншої соціально-економічної формації. Характер праці виражається через трудові відносини, тобто такі, що пов’язані або безпосередньо з працею, або з присвоєнням її результатів.

Розрізняють конкретну та абстрактну працю.

Конкретна праця – доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості. Та чи інша конкретна праця в матеріальному виробництві характеризується насамперед своїми предметами і засобами.

Абстрактна праця – витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці, безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівнях кваліфікації робітників), їх співвідношення і взаємозв’язок у конкретному процесі праці. Конкретна праця виражає її технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця відображає її соціально-економічний зміст, тобто ступінь і спосіб затрат робочої сили, а також суспільно економічні відносини, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Людина може працювати:

а) з необхідності – щоб мати засоби для життя;

б) за бажанням – для задоволення тих чи інших потреб;

в) з примусу, принуки.

Мотиви трудової поведінки змінюються залежно від ті чи іншої соціально-економічної ситуації, у якій колектив або особистість опиняються у різні періоди життєдіяльності це в свою чергу визначає пріоритети у потребах та інтересах. У сфері праці до основних мотивів слід віднести:

- мотиви забезпеченості (формуються за допомогою заробітку);

- мотиви визнання (прагнення до професійного, кваліфікаційного, творчого зростання);

- мотиви особистого та суспільного престижу (оцінка суспільством результатів та місця прикладання праці).

1. Соціально-економічний розвиток економічної думки.

Протягом тривалого періоду історії людського суспільства питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрунтування. Проте проблеми природи і принципів справедливого й ефективного управління працею були предметом роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей в ході спільної життєдіяльності людей беруть свій початок ще в античності.

В цілому до індустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, за якого переважали методи прямого примушення до праці, і епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращення економічних результатів.

Питання економіки праці, зокрема проблеми природи й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Вперше проблеми, які формують предмет економіки праці, були глибоко проаналізовані у праці Адама Сміта „Багатство націй”, виданій у 1776 р. Зосередившись на дослідженні загальних закономірностей ринкової економіки, А.Сміт обґрунтовує зв’язок між економічним розвитком та процесом поділу праці. Показав об’єктивну необхідність існування та розвитку товарних ринків, що є незаперечною умовою підвищення продуктивності праці, наймання нових працівникі тощо. Однак цей підхід Адам Сміт є загальноекономічним, він не акцентує увагу на питаннях праці та зайнятості.

Підходи класичної буржуазної політекономії до проблем економіки праці, яка на той час ще не виділялася в самостійну науку, орієнтовані на дослідження та обґрунтування основоположної ролі ринкових механізмів у вирішенні господарських та економічно – трудових проблем.

Проблеми економіки праці були глибоко проаналізовані Марксом в багатьох працях. У своїх дослідженнях він дійшов висновку, що розвиток капіталістичної економіки обов’язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей. Розгляд Марксом проблем праці та зайнятості визначається логікою вирішення проблем, що виходять за межі економічної науки. Це твердження справедливе і для аналізу заробітної плати, так як ніяка формально – юридична рівність сторін не може приховати факт існування експлуатації найманих працівників, зумовленої підпорядкованістю їх у процесі праці та відсутністю у них власності на засоби виробництва.

Вищезгадані науковці досліджували проблему економіки праці в межах загальної економічної науки. Самостійною науковою дисципліною економіка праці стала лише близько століття тому. Розглянемо основні етапи її становлення:

Перший етап є періодом відгалуження економіки праці як самостійної науки, котрий тривав приблизно з останнього десятиліття ХIХ ст. до 20-х рр. ХХ ст. В цей період зникло тотальне державне регулювання господарського життя, було остаточно зруйновано систему ремісничих гільдій з властивою їм суворою регламентаціїю. З іншого боку, праця стала більш сурово підлягати технологічному регулюванню, водночас з цим з’явились орієнтовані на охорону праці профспілки, колективні договори, соціальне законодавство. Початок ХХ ст. характеризувався значним інтересом вчених до різних аспектів трудової діяльності людини, також було сформовано понятійно – термонологічний апарат, який виокремив нову науку із загальної економічної теорії та дав змогу адекватно визначити предмет її дослідження.

Другий етап полягав у становленні економіки праці як науки, що використовує економічні методи дослідження для виявлення економічних закономірностей у сфері праці. Він охоплює складний історичний період з 20-х рр. до кінця 60-х рр. ХХ ст. Цей етап проходив у високорозвинених країнах Заходу та в СРСР і країнах соціалістичного блоку.

У країнах Заходу основним змістом другого етапу було дослідження ринку праці. В другій половині 20-х рр. Пол Дуглас почав кількісні дослідження у сфері пропозиції праці, попиту на неї та реальної заробітної плати. Вони ґрунтувались на закономірностях та підходах, описаних у працях економістів класичної та неокласичної шкіл.

В СРСР цей етап проходив у абсолютно інших історичних умовах. На перший план тут було висунуто теорію трудового процесу, за межами котрої опинились усі проблеми функціонування ринку праці.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються праці патріарха кількох поколінь радянських економістів, академіка Станіслава Густавовича Струмиліна (1877 – 1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об’єктивно, майже без ідеологічних нашарувань, дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов’язуючи свої наукові пошуки з вирішенням актуальних практичних проблем народного господарства країни.

Великим є внесок академіка Струмиліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але й уречевленої праці.

Так, західні та радянські підходи у своїй основі ґрунтувались на організаційній філософії Ф. Тейлора, основні принципи якої були такі: домінування системи постійної зайнятості; крупно масштабне виробництво; стандартизовані підходи до управління працею; жорсткі структури штатів підприємства; наявність чітких відносин підпорядкування та контролю; зв’язок із зовнішнім середовищем головним чином через керівництво підприємств. Ці ознаки сприяли конвергенції вітчизняних та зарубіжних концепцій економіки праці, яка переважно відбувалась в рамках наступного, третього етапу.

Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами розглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них – на виробничі відносини. Важливим об’єктом управління стають соціально-психологічні відносини.

Третій етап розвитку економіки праці почався в кінці 60-х – середині 70-х рр. ХХ ст. та пов’язаний з трансформацією фундаментальних основ управління трудовою діяльністю. Якщо раніше її основні параметри визначались керівництвом підприємства, виходячи з системи застосовуваних технологій, то тепер праця почала регулюватись не лише зсередини, але й зовні. Це зумовлено зростанням мобільності робочої сили, ускладненням проблем захисту довкілля, глобалізацією економіки, посиленням конкуренції на зовнішніх ринках, інноваціями, структурною перебудовою економіки.

В 70 – 80 рр. в науці управління розвинених країн поняття «людські ресурси», «людський капітал» і управління ними почали витісняти поняття «персонал», «управління персоналом», «робота з кадрами». Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на «відділи (служби) людських ресурсів», нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед учених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських учених у 70 – 80-х рр. в галузі управління людськими ресурсами проводиться передусім спеціалістами в галузі психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф Ломова, Б.Г. Анан’єва, В.П. Зінченка, А.Н. Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням чисельних виробничих факторів для оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

Іншим великим напрямком дослідження цього періоду стало вивчення інститутів ринку праці та його інфраструктури, яке і за кордоном, і у вітчизняній науці (хоча і під іншими назвами) було тісно пов’язане з дослідженнями соціальних процесів.

Четвертий етап розвитку економіки праці ще не завершився, тому ще рано давати оцінку йому та підбивати підсумки. Можна лише стверджувати, що він тісно пов’язаний з інформаційною революцією, розвитком мережених структур та глобалізацією.

1. Задоволеність працею та її функції.

Праця – найважливіший фактор виробництва. На результати виробництва впливають: земля, капітал, праця та підприємницькі здібності. Але на практиці знову створена вартість на 2/3 обумовлена дією праці й на 1/3 іншими факторами.

Роль праці для розвитку суспільства розкривається у її функціях: участь праці у створенні продуктів, спрямованих на задоволення потреб людей, формування суспільного багатства та розвиток суспільства, основа розвитку усього людства, прогресу суспільства, науки та культури, формування самої людини, спосіб самовираження особистості, подальший безмежний розвиток людства.

Задоволеність працею – стан збалансованості вимог, що ставляться працівником до змісту, характеру й умов праці та суб’єктивна оцінка можливостей реалізації цих вимог.

Необхідно дотримуватись наступних принципів гуманізації праці: пристосування виробництва до людини, збагачення змісту праці, чередування робіт, які виконуються, поширення трудових функцій, відповідність кваліфікації робітника складності виконуваних робіт, підвищення престижності праці, її відповідності, самостійності, розвиток систем мотивації та стимулювання праці, активна участь у вирішенні виробничих завдань, поширення виробничої демократії, перехід від жорстких форм управління до гнучких, колективних форм, створення можливостей збереження розвитку, самовдосконалення особистості працівника та інше.

Date: 2016-05-23; view: 637; Нарушение авторских прав