Принципи соціального партнерства

Перші і найбільш повні принципи соціального партнерства втіленні в практику Міжнародною організацією праці (МОП), яка була утворена в 1919 році. МОП – організація з унікальними принципами трьохстороннього представництва, яка об’єднує делегатів урядів, підприємців та робітників. Даний принцип одержав назву трипартизм.

Трьохсторонність пронизує всю діяльність МОП при вирішенні трудових та інших соціально-економічних питань. На практиці трипартизм означає, що держава, підприємці, профспілки є різними ланками. Вони є незалежні один від одного, кожний виконує окремі функції і несе свою відповідальність.

Термін "трипартизм" охоплює такі питання в системі соціального партнерства:

- двохсторонні колективні договори;

- трьохсторонні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;

- трудові конфлікти і їх врегулювання;

- участь працівників у прийняті різноманітних рішень на підприємствах.

Цивілізовані відносини між партнерами повинні підтримуватись принципами, які розроблені Міжнародною організацією праці.

Перший принцип: загальний та міцний мир може бути досягнутий лише на основі соціальної справедливості.

Другий принцип: ненадання в будь-якій країні робітникам людських умов праці є перепоною для інших країн, які прагнуть покращити положення трудящих.

Третій принцип: свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

Четвертий принцип: злидні в будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя.

П’ятий принцип: всі люди незалежно від раси, віри та статті мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи, стабільності в економіці і рівних можливостей.

Шостий принцип: повна зайнятість та підвищення життєвого рівня.

Сьомий принцип: в соціально-моральному розумінні праця не є товаром.

Результатом переговорів соціальних партнерів є складання договорів і угод, яке базується на дотриманні наступних принципів:

1) дотримання норм законодавства;

2) рівноправність сторін;

3) уповноваженість представників сторін;

4) свобода вибору і обговорення положень колективних договорів та угод;

5) добровільність прийняття зобов’язань, тощо.

Угода визначає згоду та позиції сторін за основними принципами проведення соціально-економічної політики. Вона заключається на рівні держави між представниками профспілок, роботодавців і влади. В ній передбачається положення щодо принципів регулювання соціально-трудових відносин, в тому числі в сфері розвитку ринку праці і зайнятості населення, в області оплати праці найманих працівників, дохід і рівень життя населення, його соціальний захист, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

Угоди і колективні договори виконують три функції:

Перша – захисна для найманих працівників – суть цієї функції в тому, що роботодавець не може використати свою силу. Змінити умови праці за рахунок робітника.

Друга – організаційна – означає стандартизацію трудових відносин і наглядність витрат на утримання штату.

Третя – мирна – направлена на те, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висування нових вимог по питаннях, які вже включенні в угоду і колективний договір.

Рівень розвитку соціального партнерства залежить від наступних чинників:

1) ступінь демократизації управління виробництвом, до основних компонентів якого відносяться — децентралізація управління, компетенція трудових колективів вирішувати більшість соціально-трудових проблем підприємств, поширення прав регіонів і міст;

2) рівень життя більшості населення і ступінь диференціювання доходів – високий рівень життя і мала різниця в доходах сприяє соціальній злагоді в суспільстві.

Соціальне партнерство є складовою частиною побудови соціального ринкового господарства, економічним важелем підвищення ефективності виробництва.