Географічна характеристика

Південь України зайнятий Причорноморською низовиною та рівнинним Кримом. Причорноморська низовина і північ Криму – це рівнина, розташована смугою до 120-150 км вздовж Чорного й Азовського морів від гирла Дунаю на заході до р. Кальміусу на сході. Це низовинна рівнина на Півдні України у межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької і Кримської областей. Материкова частина низовини має похил з півночі на південь, острівна (рівнинний Крим) – з півдня на північ. У районі Сиваша і та і інша непомітно для ока переходять у морське дно. Абсолютні позначки Причорноморської низовини на Чорної морсько-Азовському узбережжі в окремих місцях нижчі від рівня моря (поблизу Сиваша максимальна западина – 4,5 м).

Причорноморська низовина і рівнинний Крим у давні часи були морським дном. Тому вони складені переважно вапняками, вкритими на поверхні лесами, річковим алювієм, морськими пісками, глинами та суглинками.

Поверхня П. н. має загальний невеликий похил з Пн. (абс. висоти 150—170 м) на Пд. (вис. 2—10 м). П. н. порізана річковими долинами Дніпра, Пд. Бугу, Дністра, долинами малих річок і балками. Міжрічкові простори слабо розчленовані й закінчуються береговими обривами. Ерозійне розчленування збільшується з Пд. на Пн. у міру підвищення поверхні. Поширені поди, що займають у сх. частині низовини до 20% її площі, та блюдця степові. Найчастіше поди мають овальну форму, глибину від 6-8 до 15 м, площу до 1 кв. кілометра. Найбільш відомий Чаплинський под поблизу заповідника Асканія-Нова [11;ст.305].

Характерний лиманний тип берегів — Дніпровський лиман, Бузький лиман, Одеські лимани, Утлюцький лиман та ін.; вздовж берегів багато піщаних кіс.

На лівобережжі Дніпра своєрідністю природних умов виділяється район Олешківських пісків. Відомо, що Оле́шківські піски́ — це другий за розмірами піщаний масив (арена) у Європі, розташований за 30 км на схід від міста Херсон та у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моря. Власне дніпровські піски займають площу 161 200 га, а з міжаренними землями — 210 000 га. Назва походить від старої (до 1925 року) назви міста Цюрупинськ — Олешки. Складені з безмежних барханів («кучугурів»), висотою близько 5 м, давніх піщаних алювіальних відкладень Дніпра. У складі пісків 7 необліснених арен: Каховська, Казачолагерна, Цюрупинська, Виноградівська, Чулаківська, Іванівська, Кінбурнська. Найбільша з них у діаметрі має розмір близько 15 км. Національним банком України у 2015 році випущено ювілейну монету Олешківські піски [4;ст.280].

На території Олешківських пісків організовано природоохоронну зону — Національний природний парк «Олешківські піски».

Причорноморська низовина лежить у межах степової зони, де переважають ландшафти південно-степового підтипу, що мають порівняно одноманітну просторову структуру. В цій зоні вирізняється Причорноморська середньо-степова провінція (край), що обіймає периферійну частину однойменної низовини з абсолютними висотами від 150 м на півночі до 45 м на півдні. В її межах вирізняються: За-дністровсько-Причорноморська низовинна область—акумулятивна приморська рівнина, розчленована долинами та балками, з приво-додільно-рівнинними, терасовими, приморськими галогенними, заплавними і дельтово-плавневими дунайськими ландшафтними місцевостями; Дністровсько-Бузька низовинна область, що тяжіє до схилу Причорноморської западини; в її ландшафтній структурі виокремлюються місцевості привододільних хвилястих рівнин, а також ерозійно-балкові схилові та долинно-терасові місцевості з озерами-лиманами; Бузько-Дніпровська низовинна область з рівнинно-подовими ландшафтними місцевостями з південними чорноземами в комплексі з лучно-чорноземними, дерновими осолоділими глейовими ґрунтами і солодями; в межах Дніпровсько-Молочанської низовинної області рівнинно-подові місцевості поєднуються з долинно-схиловими, ерозійно-балковими, рівнинно-межирічними природно-територіальними комплексами. Західно-приазовська схилово-височинна область характеризується поширенням ландшафтних місцевостей останцевих і хвилястих привододільних рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових, надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей, морських рівнин [15].

Сухостепова підзона охоплює південь Причорноморської низовини, Присивашшя, степовий Крим. Тут переважають сухостепові ландшафти з типчаково-ковиловими і полинно-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах, наявні солонці й солончаки. Величезні масиви родючих ґрунтів сприяють розвитку високотоварного землеробства.

Великих лісових масивів, за винятком гірських масивів Криму, на території району майже немає. Лісові насадження мають переважно охоронне значення і охоплюють не більше 5 % території.

В цьому районі зосереджені значні мінеральні ресурси. Серед корисних копалин найважливіше місце посідають будівельні матеріали: вапняки, пісковики, мергель, мармур, глина, пісок поширені в усіх областях району, однак найбільші їх поклади — на Кримському півострові. Серед паливних ресурсів, якими район забезпечений недостатньо, варто виділити поклади природного газу у Північному Криму та в шельфовій зоні Чорного моря біля Кримського узбережжя. На сьогодні видобуток газу з цих родовищ повністю забезпечує потреби Криму. Значних промислових запасів нафти, незважаючи на сприятливі геологічні умови, поки що не виявлено. Незначні поклади кам'яного вугілля є в Криму, а бурого — в Миколаївській та Одеській областях. Однак промислового значення вони не мають. Серед рудних корисних копалин найважливішою є залізна руда Керченського басейну. Донедавна вона інтенсивно видобувалась для потреб металургії міст Маріуполя та Керчі. Однак через низький вміст заліза та значну кількість домішок її видобуток призупинено. Солі озер і заток північного Криму — цінна сировина для хімічної промисловості [14].

Район також багатий на рекреаційні ресурси. Поєднання сприятливих кліматичних умов, теплого моря, лікувальних вод та грязей створює унікальні можливості для розвитку курортного господарства на всьому узбережжі району.

Отже, Причорноморська низовина належить до найбільш знижених рівнинним просторами України. Вона простирається широкої смугою (до 120-150 км) вздовж узбережжя Чорного і Азовського морів, від Дунаю ніяких звань до Приазовської височини – Сході, займаючи території Одеській, Миколаївській, Херсонської області та Запорізької і заходячи на північному заході завезеними на територію Молдови.