Термінологічний словник. Агностицизм (від грец. непізнаний) – філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності речей

Агностицизм (від грец. непізнаний) – філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності речей, закономірностей розвитку й пізнання істини.

Емпіризм – метод та методологія пізнання, який заснований на досвідному дослідженні.

Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно до якого розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Сенсуалізм – вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Індукція – форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення.

Дедукція – метод пізнання, в основі якого рух думки йде від загального до одиничного.

Монада – філософське поняття, яке віддзеркалює найпростішу неподільну єдність; безкінечно мала частина, яка має і матеріальну, і ідеальну природу, з якої складається все у Всесвіті.

Субстанція (від лат. те, що покладено в основу) була провідною категорією в онтології Нового часу. У загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є, воно визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Крім основного значення, поняття “субстанція” мало й більш конкретні:

· незмінна основа мінливих явищ. У цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII-XVIII ст.;

· субстрат як носій певних властивостей, те, що пов’язує властивості в щось єдине.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Деїзм (від лат. бог) – релігійно-філософський принцип, згідно з яким, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечується його подальше втручання в явища природи й перебіг суспільних подій. Представники деїзму виступили проти персоніфікації Бога (наділення його рисами людини), а також ототожнення Бога й природи.

Природне право – поняття філософсько-правової та політичної думок ХVІІ-ХVІІІ ст., які випливають з природи самої людини.