Соціально-етична проблематика епохи Відродження

Особливе місце серед етичних вчень епохи Відродження належить вченню Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Він вперше розділяє мораль та політику. З його точки зору влада, політика являють собою явища позаморального плану, спрямовані на зміцнення національної держави, а сила і цілісність держави - це вище благо. В своїй праці “ Государ ” Макіавеллі заперечує провідну роль релігії та церкви в формуванні морально досконалої особистості, стверджуючи, що це є прерогативою сильної централізованої держави. Він навіть припускав використання будь-яких засобів заради утвердження необмеженої влади: мета виправдовує засоби. Тому він вважає, що для успішного вирішення політичних проблем прийнятні усі засоби: обман, хитрість, підступництво і насильство.

Він проголошує принцип верховного закону, що обмежує приватну власність. Політик повинен бути “хитрий, як лисиця, і жорстокий, як лев ”. Hе треба володіти чеснотами всерйоз. Релігія і мораль повинні забезпечити імідж правителя. Створив основи політології – вчення про те, як треба управляти державою і навіщо це потрібно робити. Розводить владу і суспільство. Влада до суспільства відношення не має. В суспільстві керує егоїзм. Кожний сам за себе, один бог за всіх. Щоб не відбувся колапс суспільства, потрібна державна влада. Юридичний світогляд. Влада знаходиться зовні моральних принципів. Влада базується на принципах цілісності, а не на принципах індивідуума. Влада може все, від суспільства потрібне підкорення влади. Принцип віроломства у верхах – захоплення влади за всяку ціну.

В той же час тенденції крайнього індивідуалізму протистоїть лінія утопічного соціалізму. Термін утопія (грец. - «місце, якого немає») - фантазія, вимисел, мрія, що не збувається. Саме визначення слова утопія - це нездійсненна мрія, в якій виражаються різні ідеали суспільства і устремління, це краще майбутнє, заради якого людина бореться, живе. Перші уявлення про утопії пов'язані з іменами Томаса Мора і Томазо Кампанелли. Теорії Мора і Кампанелли припускають можливість побудови досконалого суспільства на базі не лише наявних знарядь і форм виробництва, але і суспільних відносин, що заперечувалося багатьма мислителями задовго до утопістів. В їх концепціях вільно чи мимоволі простежується бажання законсервувати існуючу ступінь суспільної розвитку, але лише трохи видозмінити форми соціальних відносин.

Томас Мор (1478 - 1535) – автор твору «Утопія». Природний стан людини – перебування в суспільстві, індивідуалізм розглядається як збочення. Будується образ ідеальної держави – Утопія: комунізм у сфері виробництва, засоби виробництва є суспільною власністю, всі працюють (6 годин в добу), проводять також колективне дозвілля.

Утопія являє собою безкласове суспільство, що складається з вільних від експлуатації більшості. Однак, проектуючи справедливе суспільство, Мор виявився недостатньо послідовним, допустивши в Утопії існування рабів. Раби на острові - безправна категорія населення, обтяжена важкою трудовою повинністю. Наявність рабів в Утопії значною мірою, очевидно, було обумовлено низьким рівнем сучасної для Мора техніки виробництва. Головним джерелом рабства в Утопії був карний злочин, вчинений ким-небудь з її громадян. Основною господарською одиницею Утопії є родина. При найближчому ж розгляді, однак, виявляється, що родина в утопійців незвичайна і формується вона не тільки за принципом споріднення. Головна ознака утопійської родини полягає в її професійній приналежності до визначеного виду ремесла.

Т. Мор неодноразово підкреслює, що відносини в родині строго патріархальні, "на чолі господарства стоїть найстарший. Дружини служать чоловікам, діти - батькам і взагалі молодші - старшим". Крім того, в Утопії поширене шанування предків. Т. Мор перелічує ремесла, якими займаються в окремих сімействах: це звичайно "прядіння, обробка льону, ремесло мулярів". Усі матеріальні блага належать тут більшості. Загальними в Утопії є не тільки природні багатства - земля і її надра, але і вся продукція суспільного виробництва, що також надходить у розпорядження всіх громадян. Держава в особі сенату робить облік і розподіл продуктів споживання в інтересах усього суспільства.

На відміну від деяких древніх утопій, наприклад держави Платона, де головна увага приділялась суспільному споживанню і спільності споживання, Т. Мор основне значення додавав пошуку справедливої системи організації виробництва. В Утопії є достаток усіх матеріальних благ. Які його джерела? Насамперед, в Утопії немає приватної власності, а продуктивна праця обов'язкова для усіх. Тут немає вільних: крім землеробства, яким зайняті всі, кожний вивчає яке-небудь ремесло як спеціальне, а іноді навіть і кілька ремесел. Таким чином, в Утопії зовсім немає людей, які б вели паразитичний спосіб життя.

Подальше розповсюдження утопічного соціалізму в Європі пов'язане з ім'ям Томазо Кампанелла (1568 - 1639), автора " Міста Сонця ", відомого італійського філософа, соціолога і літератора. Жителі міста - солярісти - дуже щасливі люди. Вони працюють по 4 години, а порядки, встановлені в Місті Сонця, найкраще відповідають природі людини.

Згідно з природнім правом, все є спільним. На його думку, багатство і бідність - це найбільші недоліки людства. Вони створюють найбільші негаразди, а община робить всіх одночасно і багатими і бідними, багатими - тому що в них є все, бідними - тому що в них немає ніякої власності. Мистецтва і роботи розподіляються між усіма. Через те, що працюють всі, а до того ж праця полегшується технічними вдосконаленнями кожному доводиться працювати не більше чотирьох годин на добу. Решта часу витрачається на розвиток розумових і тілесних здібностей.

При такому ставленні до праці кожен сприймає свою професію як найпочеснішу. Той, хто знає якомога більше ремесел заслуговує на більшу повагу, тому всі прагнуть оволодіти якомога більшою кількістю професій. Наперекір християнській моралі у державі Кампанелли існує рівність чоловіка й жінки. Жінки вчаться й працюють так само, як чоловіки, вони навіть проходять військову підготовку, щоб при необхідності брати участь у захисті держави разом з чоловіками. Разом з тим умови праці жінок в Місті Сонця істотно полегшені у порівнянні з умовами праці чоловіків. Гармонійний розвиток соляріїв, здорова праця, відпочинок ведуть до того, що мешканці Міста Сонця здорові, гарні і сильні. Цьому сприяють також використання вимог гігієни і вживання якісної їжі.

Тому солярії живуть деякі до ста, а деякі до двохсот років. Велике значення приділяє Кампанелла дітонародженню. Він відкидає поняття шлюбу, замість того він пропонує систему, в якій начальники й начальниці Міста Сонця підбирали б чоловіків і жінок, які підходять одне одному для народження в них якнайкращих дітей: “ Від напруженої розумової діяльності слабка їхня (мудреців) життєва снага й мозок їхній не витворює сили, бо вони постійно заглиблені в якісь роздуми і через те приводять на світ хирляве потомство. Цьому солярії намагаються рішуче завадити, отже, цих мудреців зводять з жінками жвавими, діяльними і гарними. А чоловіків невгамовних, метких, рухливих і запальних - з жінками повними і лагідної вдачі.” Тим самим раціональним принципам підкорене в Місті Сонця і виховання дітей. Загальному невігластву народу в сучасному для нього суспільстві Кампанелла протиставляє піклування держави про освіту. Навчання проводиться під час прогулянок, коли діти роздивляються малюнки на мурах міста, на яких зображене каміння, мінерали і метали, моря й ріки, всі види дерев і трав, риб і птахів, математичних фігур та куточків землі тощо. Всі ці малюнки супроводжуються пояснювальними написами.

Розглядаючи ці малюнки, діти вчаться, граючись. Згодом всі діти беруться за вивчення складніших наук: математики, медицини тощо. Солярії піклуються також і про фізичний розвиток дітей, вони займаються гімнастикою, бігом, метанням диска та іншими вправами та іграми, що всебічно розвивають їх тіло. Для виявлення нахилів дітей до тієї чи іншої справи їх гуртом водять в майстерні, де працюють різні ремісники - чоботарі, пекарі, ковалі, живописці тощо.

Спільність всього майна, в тому числі і особистого, існує в утопії Кампанелли поряд із збереженням розділення розумової і фізичної праці: в той час, як одна частина суспільства займається фізичною працею, ментальні функції, тобто організація виробництва, наукове й виробниче керівництво суспільством цілком передані в руки особливої групи соляріїв. На чолі общини стоїть верховний правитель, він же первосвященик. Його всі називають “ Сонце”, або “Метафізик ”. ”Він має найвищу владу як у світських, так і в духовних справах; в усіх інших спірних питаннях йому належить остаточне вирішення. Його помічниками є три співправителя: Сила, який відає питаннями війни і миру, військовими справами і фортифікацією, ремеслами,пов'язаними з обслуговуванням воєнних потреб; Мудріст ь, який відає вільними мистецтвами, науками, ремеслами й навчальними закладами, і Любов, який займається справами контролю за дітонародженням і вихованням немовлят, медициною, виготовленням ліків, землеробством і скотарством. Ці правителі обирають, а по суті призначають решту посадових осіб; при цьому їх обрання затверджується Малою радою. Найвищих правителів обирають на все життя, якщо тільки вони самі не захочуть скласти повноваження.

Таким чином, відносини соляріїв засновані на принципах любові, альтруїзму, взаємодопомоги. Гроші не потрібні, а о сновне зло суспільства - через приватну власність. Тому прогрес – саме у суспільній власності.

Важливим явищем культури пізнього Відродження стала Реформація – антикатолицький і антифеодальний рух, основними лідерами якого виступили Мартін Лютер (1483-1546) та Жан Кальвін (1509-1564). Ідеологи Реформації виступили проти церкви як посередника між Богом і людиною, з ідеєю «виправдання лише вірою», ідеєю священства усіх віруючих. Лютер виходив з ідеї напередвизначеності, згідно з якою певні люди од самого початку приречені Богом на пекло, вічну смерть, і будь-які їх зусилля змінити власну долю марні. Інші ж люди, навпаки, обрані для вічного життя. Однак справа в тому, що ніхто точно не знає, є він обраним чи ні. Підтвердження обраності можна побачити лише в успіхах своєї земної діяльності. Ідея обраності сполучається в протестантизмі з ідеєю покликання – закладеного Богом в людину призначення до певної діяльності: саме успішна реалізація покликання і служить підтвердженням обраності. Ідея покликання означає визнання самоцінності земного буття людини, те, що божественну благодать слід здобути власними зусиллями.

Ще однією важливою рисою протестантської ідеології став принцип особистої моральної відповідальності, обґрунтований посиланням на присутність Бога в душі людини. Це положення протестантизму фактично означало возвеличення людини, сприяло формуванню незалежної особистості, що здатна відкинути традиційні устої суспільства, старі авторитети.

Таким чином, ідеї Реформації співзвучні ідеям Ренесансу в плані звільнення людини від пут феодалізму, сприянні розвитку буржуазних відносин, які вимагали активної, суверенної особистості, хоча Реформація і була протестом проти ренесансного обожнення людини. Обмеживши авторитет і претензії церкви в питаннях віри і моралі, протестантизм захистив свободу совісті і достоїнства особистості незалежно від місця в соціальній ієрархії, освятив моральну цінність світської праці і заповзятливості.

Епоха Відродження, коли почався процес звільнення людини від середньовічного світогляду, пов’язана у нашій свідомості з ідеалами гуманізму і просвітництва. Заслуга мислителів Ренесансу – в подоланні середньовічної схоластики та у створенні засад філософії Нового часу.

Розвиток філософії в епоху Відродження пов’язаний з іменами Миколи Кузанського, Парацельса, Джордано Бруно. Головні ідеї, які висловлюються в цей час, такі:

1) ідея нескінченності;

2) ідея загального зв’язку духу й природи + ідея розвитку, яка базується на цьому зв’язку;

3) ідея самостійності індивідуальних створінь і їх послідовного розподілу у ряді від нижчого до вищого.

Кожна з цих ідей пов’язана з ім’ям певного представника цього періоду: Микола Кузанський (XV ст.); Теофраст Парацельс (ХV-ХVІ ст.); Джордано Бруно (кінець XVI ст.).

У цілому культура Ренесансу є синтезом християнської, античної та східної культур. На ґрунті переплетіння релігійних, наукових, літературних традиції в епоху Відродження народжується Західноєвропейська культура.

Отже, основні риси філософії епохи Середньовіччя такі: 1) теоцентризм; 2) креаціонізм; 3) релігійний світогляд; 4) духовність.

Головні риси епохи Відродження: 1) гуманізм; 2) геліоцентризм; 3) критика схоластики; 4) відродження античної діалектики; 5) пантеїзм; 6) повернення до матеріалізму; 7) дослідження проблем формування держави на переломному етапі переходу до буржуазних суспільних відносин.