Висновки до розділу 3

У стародавній культурі ритуал є вищим проявом символізму, хоча пізніше його можна виділити лише теоретично. Саме властивий йому символізм дозволяє часто ототожнювати його з обрядом і відрізняти від нього.

Єдиним справжнім ритуалом є процес утворення Космосу з Хаосу; ритуал є повторенням архетипної дії, яка виконувалась на початку часів і яку відтворює знахар для зцілення хворого під час читання замовлянь. Основною характеристикою таких ритуалів є синкретизм дії, у якій руйнуються жорсткі межі між простором і часом, прагматичним і сакральним аспектами, здійснюється загальний синтез форм і способів виразності. Ритуал є тією стрижневою діяльністю в житті архаїчних колективів, життєвий простір яких характеризується як «всесакральний» і «безпобутовий».

Щодо ритуальної атрибутики у звичаєво-обрядовій культурі українців можна виділити ряд специфічних і разом з тим універсальних закономірностей побутування. А саме: сакралізовані обрядові атрибути виступають засобами зберігання і передачі складного специфічного комплексу інформації, у якому виділяється утилітарний, соціальний, ідеологічний, світоглядний, естетичний, знаковий та інші аспекти; наявність знакового аспекту функціонування речей в культурі підтверджує їх «духовне» призначення, засвідчує їх функціональну поліваріантність, якісну невизначеність; речі, яким штучно нав̓язані не притаманні для їх фізичної природи характеристики, виконують роль носіїв міфологічної семантики, центрують світогляд; предметні символи як соціокультурні знаки виконують роль регуляторів соціальної поведінки носіїв традиції, виконують важливі психологічно-адаптивні та інформаційно-комунікативні функції; ритуальний (семіотичний) статус речі, що відображає конкретне співвідношення «знаковості» і «предметності», визначається етнічною приналежністю, часовими рамками, ритуальним контекстом.

ВИСНОВКИ

Обрядовiсть, у аспекті символічної діяльності людини, розглядається як специфiчна iєрархiзована система рiзних кодiв: предметного, акціонального, образотворчого, вербального та ін., що використовує формальнi та матерiальнi засоби для кодування переважно одного i того ж змiсту, який зводиться в цiлому до «картини свiту». У такій системі, сформованій світоглядом даного соціуму в цiннiсному аспектi можна досліджувати будь-які її елементи: людину з її свiтоглядом, думками i дiями, створенi нею предмети, розглядати їх міфологічну семантику тощо.

Міфологічні пояснення без дослідження були для людини снами наяву, які позбавляли її психіку від стресів. Можна сказати, що поява міфів – це захисна реакція психіки на появу негативних емоцій – незадоволеної цікавості і страху. І тексти замовлянь, як специфічні різновиди міфів, головною своєю задачею вбачають безпосередній вплив на психіку та підсвідомість, заспокоєння, налаштування людини на позитивні емоції та зцілення її від недуг.

Коли ж були вироблені основні засоби впливу на світ і досягнення задовольняючих результатів за допомогою ритуалу, ці знання трансформувалися лише у вербальні формули, що, на нашу думку, полегшувало принципи їх передачі і з часом невербальний супровід замовлянь почав втрачатися. Дослідники зазнають труднощів у збиранні і вербального матеріалу, що стосується цього жанру фольклору, не кажучи вже про віднайдення їх обрядового супроводу. Проте, на нашу думку, ще не все втрачено. Нам пощастило жити в той час, коли паралельно існують і розвиваються абсолютно різні культури і цивілізації, а найістотнішим є те, що ми, порівнюючи існуючі сьогодні племена з відомостями, що збереглися від наших пращурів, можемо пролити світло на окремі темні плями в історії становлення сучасної людини, а саме того, що стосується вірувань і формування поглядів людини про навколишній світ, і згодом її виокремлення з нього.

Обрядова комунікація найчастіше поєднувала компоненти вербальні й невербальні. Виникнення багатьох вербальних формул, що часто супроводжують певні народні ритуали, ґрунтується на великій вірі у магічність слова і вислову. Адже для первісної людини, «кожне слово було живим проблиском думки, почування, висловом того враження, котре викликали предмети та явища» [13:52]. Словесний (вербальний) текст був невіддільною структурною одиницею в обряді, ритуалі – архаїчному синкретичногому дійстві, де вербальна магія в багатьох аспектах поєднувалася з дієвою (предметною). Структура ритуалу організовується як своєрідна вербально-предметно-акціональна тріада (хоч інколи вона редукується до словесно-акціональної діади). Таким чином, вербальний обряд являє собою «мову-дію», що супроводжується реквізитами (предметами). Уся прагматика вербальних обрядів зосереджувалася у відповідних сакральних текстах. Тексти вербальної магії мають визначену структурну організацію, яка детермінується прагматикою обрядової відправи, свою поетичну орнаментику.

Останній компонент триади «слово – дія – подія» розглядається нами як кінцевий отриманий результат взаємодії замовляння і ритуалу; це те, заради чого читається замовляння і проводиться ритуал; це мета, якої намагаються досягти.

Магічна функція замовлянь тісно пов’язана з їх практичним призначенням. Вони виголошуються лише з конкретною метою, у чітко визначених ситуаціях, з дотриманням ряду умов, що стосуються місця, часу виголошення тексту, виконуваних дій тощо. Замовляння діють, як правило, у ситуаціях стресу.

На сьогодні замовляння розуміються як своєрідна модель інтердисциплінарної концепції – як складова цілісного комплексу обрядодійств, де все було важливим і нерозривно пов’язаним між собою: слово, дія, а також напруження «психічної волі» (Ф. Колесса) того, хто чинить дійство.

Щодо текстів замовлянь, які дійшли до нас, то найбільшими та найвиразнішими за функціональним поділом на групами є лікувальні, любовні, господарські та сімейно-побутові замовляння. Лікувальні, в свою чергу, можна поділити на менші групи, в залежності від конкретної потреби, хвороби.

Функціонування замовляння передбачає тісну взаємодію між виконавцем та реципієнтом. З особою знахаря, способами і методами його ліку­вання, як і самою передачею знахарства, пов’язано чимало вірувань і повір’їв. Деякі з них позначені етніч­ною й регіональною специфікою, однак більшість має східнослов’янський характер та відповідні паралелі до інших слов’ян.

Колективне (етнічне) та індивідуальне осмислення реального світу часто відбувається згідно з парадигмою, яка будується за принципом систематизації образного та символічного знання про реалію в мові. Мовні одиниці, які є носіями етнокультурних смислів, постають специфічними з погляду особливостей етнічного світобачення та концептуалізації етномовної картини світу.

Мовні символи – це стійкі асоціативні комплекси, закріплені в свідомості людей, які існують в мовному значенні слова у вигляді «символічної аури», низки сем культурно-стереотипного та архетипного, давнього міфологічного характеру. Вони породжуються в процесі еволюції та функціонування мови. Мовні символи пов’язані з національними асоціаціями: часте вживання й узагальнення, тобто індукування, постійних асоціацій стає однією з найважливіших причин перетворення слова на символ. Об’єктом символізації стають ключові елементи культури. Якщо метафоричне перенесення легко декодується не носієм мови, то символ сягає своїм корінням у ментальність нації. Отже, необхідною умовою для адекватного розуміння семантики символу є обізнаність у культурно-світоглядних традиціях народу.

При формуванні символічного значення відбувається часткове «спрощення» семантики слова, яке набуває символічної функції. Тепер
значення слова формується як результат зіткнення початкового
(номінативного чи переносних) значення слова-несимволу з відповідними кваліфікативно-оцінювальними конотаціями, унаслідок чого початкове значення стає у слові-символі тепер лише одним із додаткових, неосновних. Символічне значення є ніби відособленим від інших значень слова, проте не виділяє слова в окремий омонім. Воно залишається у семантичній структурі слова, але одночасно узагальнює різні значення слова і може формуватися на основі нових компонентів, асоціативно пов’язаних з тими, що уже існують у семантиці слова. Тобто в самій природі слова-символу закладена можливість подвійної актуалізації значень.

Для виявлення значення конкретного слова-символу необхідно
врахувати цілий ряд лінгвальних та позалінгвальних чинників, що можуть бути поштовхом для розвитку та трансформації його семантики.

Як відомо, в обряді виділяють три коди, три складові частини, або ланки: вербальну, акціональну, предметну, − які взаємодіють і доповнюють одна одну. Слід також пам’ятати, що обряд для наших предків − важливий соціальний акт, спрямований на захист і забезпечення виживання первісного колективу. Кожне обрядове дійство репрезентує сукупність нерозчленованих виконавцями мотивів, що виникають унаслідок домінування у міфологічній свідомості («все існує в усьому»), тобто репрезентують зв’язок усього з усім в оточуючому світі. Декодування обрядового гіпертексту передбачає описання не тільки вербальної частини, а й двох інших кодів, зокрема акціонального (дієвого) і предметного. Основними одиницями кожного з трьох кодів є символи, які так само називаємо вербальними, акціональним і предметними.

У рамках дослідження лікувальних замовлянь, ми виділяємо наступні символьні культурні коди: астральний, стихійний, зооморфний, фітоморфний, колоративний, числовий, антропоморфний, соматичний, предметний та акціональний.

Астральний культурний код представлений такими символами як сонце, місяць, зорі – вони кількісно переважають в плані об’єктів, до яких звертаються за допомогою в лікуванні різних хвороб.

Символічний код на позначення стихій – вода (море, річка як варіативні символи водної стихії), вітер, вогонь. Найчисельнішою є група водяних символів, жодний з них не монолітний, не рівний самому собі; працюють за функцією магічного ототожнення за аналогією, виявляють замикальну/відмикальну функції, очищувальну. Вогонь – це символ перетворення і переродження; руйнівної і водночас народжуючої сили; зв’язку з небесним світом; виступає переважно з зупиняючою функцією. Більшість внутрішніх символів лікувальних замовлянь є атрибутивними символами вогню і води.

В замовляннях, що актуалізують зооморфний код символізуються передусім дикі тва­рини; особливо виразно символізовані птахи, риби та плазуни: представники двох повновладних царств – верхнього і нижнього; так, навіть серед домашніх птахів немає жодного, позбавленого символічних рис. Кожен з його членів передусім символічний, і лише в другу чергу – більш-менш реалістично описаний: півень, кінь, змій, вовк, баран, вівця, ворон, орел. Замовляння як «всесвіт», як «світ у собі» явно давніші від їхнього утилітарного застосування; звідси й така ієрархія, коли звір важливіший за людину, хижаки важливіші від травоїдних, лісові звірі важливіші, ніж приручені. Анатомічний, покомпонентний опис, птахів і тварин у сакральних текстах, виділення найбільш магічних частин тіла завжди сигналізує про священність і чу­додійну міць персонажів.

Рослини в світі замовлянь, що складають фітоморфний культурний код, поділяються не за звичними для нас класифікаційними принципами, а за протиставленням: тим магічніші, чим більш архаїчні як символи, і тим багатозначніші, чим магічніші; «дикі» магічніші від окультурених. Найбільш дієві й впливові тяжіють до того, щоб через конкретний вид (дуб, рожа, лоза, явір) позна­чати «світове дерево» – сама назва у текстах не фігурує, але ідентифікується за топонімікою та аксесуарами.

Ритуал і символ виконують ряд життєво важливих функцій у культурі: вони виступають активними регуляторами соціальної поведінки людини, інструментом її адаптації в етнокультурі, центрують ідейно-ціннісні орієнтації тощо. При цьому символи як «дієві стабілізаційні інструменти культури» моделюють світ, і таким чином підпорядковують його собі.

В ході наукової роботи виводимо такі види замовлянь: реінкарнальні, апотропеїчні, дистанціальні, імітативно-імперативні. Саме через таку класифікацію, на наш погляд, можна прослідкувати за еволюцією поглядів на хворобу та ритуальні методи її позбавлення, що є актуальним для розуміння акціональної сторони лікувальних замовлянь. Дії та події відбуваються в міфологічному центрі саме в той момент, коли в замовлянні з’являється головний персонаж, що наділений владою та правами. Власне кажучи, ці дії та події і складають сенс замовляння як лікувального ритуалу. Події, що відбуваються в міфологічному центрі незважаючи на всю їх різноманітність − легко можна скласти в декілька сюжетних ліній, що відрізняються своєю установкою на прагматичність та уявлення про хворобу, від якої позбавляють хворого: прохання, наказ, погроза, вигнання, нейтралізація, знищення, відсилання до вихідного стану (прецедент-дія, яка сприяла зціленню та виконувала терапевтичну функцію).

Поряд із «дієвою» стороною у сферi культури сприйняття предметного свiту теж мало свої особливостi. У кожній речі через її форму, специфіку виготовлнння та використання реалізувалися не лише практичні потреби суспільства, а й широке коло міфологічних образів та архаїчних магічних уявлень, відображаючи його внутрішній, духовний світ. Відтак речі завжди виступали носіями специфічної життєво-важливої інформації та сакральних знань, своєрідного Всесвіту, згорнутого до розмірів обрядового атрибуту (яйце, ніж, свічка).