Символьна складова культурного коду на позначення стихій у магічних лікувальних текстах

З чотирьох стихій (вогонь, вода, повітря, земля) у аналізованих замовляннях зустрічаються переважно вогонь, вода і вітер; стихія землі представлена речовинними символами каменя, гори, що перебувають у центрі концентричної моделі Всесвіту.

Вогонь. Одним з найпоширеніших у світовій символіці є образ вогню. У Стародавньому Єгипті він пов'язувався із життям та здоров’ям. У багатьох міфологіях – з Сонцем, блискавицею, золотом. Ще в інших – із ідеєю очищення, знищення сил зла. Пізніше вогонь розглядали як образ енергії, яка може бути виявлена як на рівні тваринної пристрасті, так і в площині духовної сили [93:47].

Вогонь – це символ перетворення і переродження; руйнівної і водночас народжуючої сили; зв'язку з небесним світом; очищення; потойбічного світу.

У лікувальних замовляннях «вогонь» зустрічається рідко і переважно з зупиняючою функцією (наприклад, від кровотечі): Огонь горить, і кров кипить, огонь заливає, і кров замирає [103:35]; Ходить Сус по небу, трісочки збирає, огонь розкладає, огонь не горить, кров не біжить [104:35].

В текстах замовлянь від конкретних хвороб вогонь часто присутній в якості супровідного атрибута при виконанні ритуалу заговорювання або, якщо немає самого вогнища, то застосовуються вуглинки: Як шептать, то должен буть по сьому уроку на припічку огонь розкладен [102];...наливає води в миску і,­ приступивши до пічки, де лежать вуглі, опускає в вoдy ножом три раза по дев’ять углей, з величезним старанням рахуючи куски вуглів додаючи до кожного числа слово "не" [102]...

Праукраїнці вважали вогонь первісною матерією чоловічої статі, що, поєднавшись із Даною, утворила Землю та всі речі на ній.

Про культ вогню свідчить давній звичай спалення покійників. Цей ритуал символізував «відхід померлого до володаря потойбічного світу; можливо, цей обряд мислився як ритуал передачі жертви божеству з тим, щоб воно, вдовольнившись, не шукало нових жертв серед живих» [14:32].

Імовірно, що саме з цим віруванням пов'язане вигнання хвороби «за огнями» [104:63] або як варіант «... щоб жовна з димом зійшли» [102].

Вода. Жоден з водяних символів замовлянь не монолітний, не рівний самому собі.

На думку авторів «Словника символів культури України», «води — це один з найдавніших символів українського фольклору, який навіть увійшов у підсвідомість людей образом Праматері всього живого, яка пронизана золотим стовпом (світовим деревом), зродила світ і є кров’ю землі, всеплодющою силою. Зберігаючи пам’ять про первісну хаотичну воду й поєднуючи її з уявленнями про світ померлих як антисвіт..., предки надали річкам і воді взагалі властивості бути посередником між живими і мертвими і в той же час можливості передбачити майбутнє, бо вода є причетною до вічності. Вода і є рубежем між життям і смертю...[92:49]

Очевидною є магічна аналогія в парі: вода – кров. Це так само універсальна міфологічна і ритуальна пара у більшості народів світу, оперта на «єдність космогонічного та ембріогонічного міфів. Згідно з ними, елементи природи створені з частин тіла певної праістоти (божества, потвори), а частини людського тіла з природних першоелементів» [10:209]. У функції магічного ототожнення за аналогією (вода – кров, кров – вода) символ води зустрічається найчастіше. Ритуальні дії, яким піддається вода передусім (виливання або розливання), повинні підмінити собою пролиття крові, тобто дія за аналогією: Стій кров у рані, як вода в Ордані [103:29];

Ішла баба горою, несла глек з водою. Глек хитнувся- вода розлилася В раба Божого (ім я) кров уйнялася [101:28].

Ще одне магічне ототожнення: вода − молоко. Наповнення посудини (відра) водою забезпечує зупинку крові або, якщо це замовляння для худоби, то наповнення молоком вим’я: Коли з кам'яної корови молоко потече, тоді і раба божого кров потече[104]. В Індії вода вважалася охоронницею життя, яке циркулює в природі у формі дощу, соку рослин, молока і крові.

Третя після замикальної (кров) та відмикальної (молоко) функція води – очищувальна. Вона також міжнародна, а для магії, очевидно, первісна. Тому в замовляннях цієї групи вода нарікається ім’ям власним, персоніфікується, стає не лише об'єктом, а й суб’єктом магічної дії. Вона Уляна, Єлена, Оляна – це все паронімічні імена-атрибути із значенням «литися» [53:210]: Молода дівиця Уляна все поле поорала, розу посіяла; роза зойшла. Щоб у Хрещеного (ім’я) кров не йшла [104:35].

При замовлянні хвороб (таких, наприклад, як переляк, пристріт) вода має місце не лише в самих текстах, але і у практичному застосуванні у супроводжуючих їх ритуалах. Під час читання замовлянь знахарка водить, викачує, яйцем по тілу пацієнта і після дев’ятого промовляння розбиває яйце в склянку з водою. Провівши далі певні маніпуляції, виливає вміст посудини:

Переляк-перелячище! Я тебе яйцем викачую, а водою виливаю; тут тобі не бувати, червоної крові не пити, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати![102]

Море. По-перше, море – це просто місце дії, яке може замінюватись варіантами-синонімами (вода, річка), або взагалі випадати з тексту. Так буває в замовляннях, коли магічний персонаж іде або летить (це все варіанти значення «перебуває» або «переміщується») морями, горами, луками. Таке море – необхідний елемент всесвіту замовлянь як такого: Було собі красне море… [103:62]; Летів орел через море, спустив крило, заткнув жерло[104:29].

Але в замовляннях відоме й інше море, причому ця група текстів иайчисленніша. Море тут – простір, у якому міститься певний центр. Простір найчастіше описується концентрично: море – на морі острів — на острові дуб – на дубі – магічний персонаж. Кількість ланок може скорочуватись до двох (море, на ньому дехто), а може й зростати до чотирьох-п’яти: На морі, на лукомор'ї стоїть дуб, під тим дубом камінь, на камені лежить кров. Хто тую кров лизатиме, той мене, раба Божого Івана, скушатиме[103:160]; Іди собі на море, на тім морі камінь, на камені зруб стояв, там сам Бог по імені називав, а тобі, мій малий Іване, щоб пристріч більше не упоминавсь[104:61].

У центрі ж світу-моря перебувають, як правило, глибоко язичницькі персонажі й предмети. Це володарі нижнього царства – риба-кит, змій; верхнього царства – орел, ворон; священне дерево; священний камінь-олтар:

На синьому морі лютий змій реве [103:68]...

В цих текстах ми бачимо антисвіт космосу замовлянь: «неможливий простір», куди відсилаються нещастя і хвороби. Його винесено за межі «нормального» світу. Цей антисвіт лежить або в хащах, або в болотах, або на морі, яке в цьому випадку набуває найпохмурніших рис: Іди на Чорне море, там, де ніхто не ходить, де кури не запівають, де люди не зачувають, де дзвони не задзвонюють, де голос не заносять [103:121]... Антисвіт замовлянь у цілому нерідко будується як світ «навпаки»; світ неможливого, безглуздого, де дії не узгоджені з дійовими особами, а якості предметів – із самими предметами.

Ріка. На відміну від амбівалентних моря і води, відіграє незмінно позитивну роль. Ріка заливає вогонь, зупиняє кров, у ній потопає все «зле-лихе» [98:7]. Переважно пов'язана з кров'ю; але на очисній функції особливого акценту немає: …одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров'яная. Водяною огонь заливати, кров'яною кров унімати [101:28].

Для замовлянь на кров типовий мотив трьох рік: водяної, огняної, кров'яної (варіант - молочної): … Я тую водяную – вип’ю, Молошную – виллю, А кровавую – закляну Тим чоловіком, що в неділю пазури згризує [88:28]. В цьому замовляні вогняна ріка замінюється смоляною, але зміст від цього не змінюється.

Молочна ріка, як і вогняна, у замовляннях все ж таки з'явилась не випадково. З цим пов'язані особливі вірування щодо цих річок і який вплив, місце вони матимуть при замовлянні кровотечі, коли людина знаходиться на межі смерті. В язичницьких міфах йдеться про те, що у Вирію тече молочна ріка, з якої п’ють боги; ріка ця впадає в сметанне озеро, створене для того, щоб очистити весь Всесвіт і живити його чистими соками. Молоко, що тече в річці, за народним повір’ям, дає небесна Корова. Порівняйте уявний образ небесних хмар, що йдуть по небу, стадом дійних корів, а дощу, що проливається з хмар, їх молоком. Іноді, вважалося, що Чумацький Шлях – це молочна річка, що тече по небу. Вогняна річка – Смородина – міфологічна, вона відділяє світ живих від світу мертвих, світлий світ від темного. Вогняна ріка – це перешкода, яку належить подолати душі по дорозі на «той світ». Вона лежить в основі світу або знаходиться в пеклі. За деякими повір’ями в ній уміщається пекло; праведники йдуть через неї, а грішники залишаються на цьому березі або занурюються в полум’я [97:128]. Тому при замовлянні молочну ріку виливають або випивають, а вогняну (смоляну) заливають, тобто роблять так, щоб людина не потрапила ні «туди», ні «сюди» – не залишила життя.

Мотив таких річок дуже й дуже архаїчний. Він походить від індоєвропейського образу дерева в «іншому» царстві; від дерева бере початок ріка (інколи – три ріки, або й чотири – за сторонами світу). Дерево – центр Всесвіту, опорний стовб буття; ріка (ріки) – джерело життя, сили, мудрості, щастя, вічної молодості. Іншими словами, певних «вищих» властивостей, що їх ріка або ріки несуть зі світу божеств, духів, із «до людського» позасвіття – в людський світ. Згодом купання в цих священих ріках, омивання, пиття з них, проходження через них надає героєві надлюдських якостей [79:263].

Не випадковим є і число річок у замовляннях – три – наймагічніше серед чисел. Число три само по собі містить надзвичайну енергетику, але й також може бути представленим за формулою «два плюс один». Таким чином число вбирає в себе всю діалектику і єдність космосу.

Вітер – явище природи, яке в народних уявленнях персоніфікується або наділяється властивостями демонічної істоти. Могутність вітру, його руйнівна або благотвірна сила викликають необхідність задобрювання: ласкаво з ним розмовляти, «годувати» і навіть приносити йому жертву. Характерний і розподіл вітру на «добрий» і на «злий», найяскравішим втіленням якого є вихор.

За повір’ями, вітер мешкає, в місцях далеких, таємних і недосяжних. Це і глухий ліс, і острів в океані, чужі краї по іншу сторону моря: І я вас визиваю, і я вас викликаю, і я вас одсилаю, де вітер не віє, і сонце не гріє, і де християнський глас не заходе [104:71]...

Сильний вітер, протяг могли спричинити окремі захворювання, зокрема простудного характеру. Але в народній уяві вітер – істота демонічна. Особливо осте­рігалися «вихору» – раптового пориву вітру, що вини­кав зненацька в гарячі сонячні дні. Номенклатура захворювань, спричинюваних «вітром», «вихором»: «підвій», «завій», «завійниця», «оплічник» [7:23].