Литературна група «Гарт» (1923 р.). Сидять зліва направо: В.Сосюра, В.Блакитний, В.Поліщук, М.Йогансен. Стоять: М.Хвильовий, В.Коряк, В. Радиш 4 page

413. Верещака – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

414. Верещакіна – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

415. Вержановський Вячеслав Іванович – генерал-майор артилерії, на 1861 р. володіє маєтком у с. Комаровка. На службі з 1817 по 1849 р., кавалер орденів Св. Георгія і Св. Володимира IV ст., Св. Анни ІІ і ІІІ ст. Діти: Вячеслав.

416. Вержбицький Станіслав Людвигович – дворянин, власник солеварні на 1887 р. у м. Слов’янськ

417. Верклов М. Є. – більшовик, залишив спогади про революційний період у с.Протопопівка

418. Верьовкін – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

419. Веселий Явдоким – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р., у 1819 р. повірений у будівництві Вознесенської церкви на Пісках.

420. Веселий – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

421. Вешетнікова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

422. Веселов – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

423. Ветров – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

424. Ветчинкін – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

425. Виноградський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

426. Виноградський – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

427. Височин Василь Іванович – полковий хорунжий Ізюмського полку, у 1736 р. заселив сл. Височинівку поблизу Змійова.

428. Висоцький Андрій Васильович – викладач живопису вчитель малювання і чистописання 8 класу Ізюмського реального училища на 1887 р., художник, автор проекту спорудження Народного будиноку (нині міліція), творець театральних декорацій і костюмів для ізюмського театру.

429. Висоцькай Олександр Олексійович – поміщик, у маєтку с. Семенівка мав на 1845 р. 2000 мериносних овець (разом з братом Миколою).

430. Висоцький Олексій – поручик, у 1810-х рр. купив с. Прасковіївку, яке перейменував на Ново-Олександрівку на честь дружини. Дружина Олександра у 1827 р. побудувала велику кам’яну церкву з кам’яною дзвіницею на честь Св. Мученика Олександра. Діти Микола і Олександр.

431. Виставний – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

432. Вишемирський Павло Павлович – Дмитрівка, церква Покровська Ізюмський 3-й округ 1904 священик

433. Вишневський Петро Петрович - титулярний радник, у 1841 р. Ізюмський повітовий землемір.

434. Віксне Я. П. – перший директор ІЗОСу (з вересня 1920 р.)

435. Вітлицький – солдат ізюмського гарнізону, один з керівниківІзюмської ради робітничих і солдатський депутатів (1917 р.), один з керівників РСДРП(б) у Ізюмі навесні 1917 р.. У вересні 1917 – член Ізюмського повітового ревкому, член Ревкому ІЗМ у жовтні 1917 р.. Керівник більшовицької фракції І Повітового з’їзду рад Ізюмщини (лютий 1918 р.). Комісар міліції Виконкому ізюмської Повради (лютий - квітень 1918 р.), член Военно-революційного штабу, створеного за розпорядженням Донецько-Криворізької республіки. У січні 1919 – серед лідерів більшовицької фракції ІІ повітового з’їзду рад. Голова Ізюмського повітвиконкому (1919 р.).

436. Власов Валентин Васильович – Комарівка, церква Успенська Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик

437. Власов Петро Петрович – Велика Комишуваха, церква Івано-Богословська Ізюмський 3-й округ 1908 священик

438. Власов Василь Якович - на 1885 р. поштово-телеграфний чиновник Ізюмської поштово-телеграфної контори

439. Власовський Олександр Олександрович – Ізюм, церковний приход, церква Хрестовоздвиженська Ізюмський 1-й округ 1908 диякон.

440. Вовченко-Хаярова Олена – активістка молодіжної організації «Нова зоря» (1917 р.).

441. Вовченко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

442. Водорєзова – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

443. Водоріз – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

444. Водорізова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

445. Водяницька Віра Іванівна – поміщиця, удова колезького асесора, с. Іляшівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина).

446. Воєвода – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

447. Войтехов Михайло – диякон, 17 березня 1919 р. був заарештований за контрреволюційну діяльність.

448. Войтиха Терентій Ананійович – Барвінкове, церква Георгіївська Ізюмський 3-й округ 1908 диякон - псаломщик

449. Войтихов – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

450. Войтихов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

451. Войтов Володимир Петрович – Селімовка, церква Покровська Ізюмський 2 -й округ 1908 диякон.

452. Войтов Григорій Володимирович – Некременне, церква Акілінінська Ізюмський 4-й округ 1908 псаломщик.

453. Войтов Михайло Васильович - на 1885 р. поштово-телеграфний чиновник Ізюмської поштово-телеграфної контори

454. Войциховський – управляючий Святогірською вотчиною на 1853 р.

455. Волков Гаврило – купець, виборець до першої Ізюмської міської ратуші і міської думи (ради та Виконкому) у 1833 р.

456. Волков Михайло Семенович – Селімовка, церква Покровська Ізюмський 2 -й округ 1908 псаломщик

457. Волков – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

458. Волкодав – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

459. Володін – на поч. ХХ ст. власник водяного млина, хут. Донецький (нині с. Донецьке).

460. Володимир (Дубчук) – церковний діяч, архиєпископ Ізюмський УПАСЦ у 1927 р. Закінчив Київську духовну академію. На поч. 1920-х рукопокладений у єпископа обновленської церкви. У 1923 – єпископ Новомиргородський, вікарій Полтавської єпархії. У 1925 – єпископ Білоцерківський, вікарій Київської єпархії. З 1926 – секретар обновленського митрополита Київського. З 1928 перебував на цивільній службі. 1945 «принят в общение» з Московською патріархією в сані протоієрея і призначений благочинним округу Київської єпархії.

461. Волоконський – член міської Управи (Виконкому) на 1903 р.

462. Волоконський – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

463. Волох – один з ватажків повстанського руху на Ізюмщині, мав загін у 265 шабель, розгромлений влітку 1921 р.

464. Волохова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

465. Волохоненко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

466. Волошенко(в) – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

467. Волошин Аким – робітник ІЗМ, один з керівниківІзюмської ради робітничих і солдатський депутатів (1917 р.). Меншовик, з кінця 1917 р. – більшовик, у жовтні 1917 р. очолив Ревком ІЗМ.Учасник протинімецького підпілля 1918 р.

468. Волошин - – член Ізюмського повітового громадського комітету навесні 1917 р. (можливо, це А. Волошин – див., чи його брат, теж більшовик)

469. Вольховський Володимир Дмитрович (1798 – †1841, Стратилатівка) товариш Івана Малиновського (див.) по Царськосільському ліцею – одружився з його сестрою. Велика золота медаль і перше місце в списку випускників ліцею, надали йому можливість служити в Гвардійському Генштабі прапорщиком. Там його залучили до Північного товариства декабристів. В 1825 р. він направився в експедицію до Середньої Азії, для проведення воєнно-топографічної зйомки. З півдороги його повернули й заключили під домашній арешт, як учасника змови декабристів. Враховуючи заступництво Малиновського, його відправили на Кавказ у званні капітана. За 6 років В.Вольховський від капітана дійшов до генерал-майора, будучи начальником штабу Кавказького округу. Служив у цьому чині до 1839 р. З 1826 р. Вольховський нагороджений орденами: «Св. Станіслава І ст.», «Св. Георгія ІУ ст.», «Лева й Сонця І й ІІ ст.», діамантовими прикрасами, медалями й золотою шпагою з написом «За хоробрість». Всі роки на Кавказі поряд з ним перебувала дружина Марія Василівна. В 1836 р. в Єревані у них народилась донька Ганна. В той час Вольховський командував Єреванським карабінерним полком і за успіхи в бойових діях нагороджений орденом «Св. Анни І ст.». У 1839 р. Володимир Вольховський вийшов у відставку й переїхав до Стратилатівки-Кам'янки. Для нього в маєтку Марії звели великий кам'яний будинок на 13 покоїв, кам'яний флігель. Палац Вольховських було видно здалеку, він розташовувався на протилежному боці річки Кам'янки, де стояли церква й будинок Малиновських. На той час маєток Марії приносив понад 6500 рублів сріблом від хліборобства й заводу іспанських овець. Маєток простягався від села Вікнино до р. Бичок, але будинок стояв у Кам'янці, ближче до Малиновських. В роки, коли в Кам'янці живуть і Вольховські і Малиновські, у них часто влаштовувалися бали, катання на човнах по Дінцю, пікніки. У Вольховського побували всі сослуживці по службі на Кавказі. Одного разу під час полювання Вольховский застудився і невдовзі помер.

470. Вольховський Микола Петрович (1834 р.н.) – прапорщик, дворянин Харківської губернії. Служив у 3-му сапернім батальйоні. Учасник оборони Севастополя 1853-1855 рр. Мировий суддя Ізюмського повіту на 1887 р., сл. Барвінкова. В 1899 р. колезький радник, міський суддя м. Слав’янська, пішов у відставку за станом здоров’я.

471. Ворвулев – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

472. Ворвульов – лівий есер, секретар 5-го повітового з’їзду селян Ізюмщини 3 грудня 1917 р., що проголосив владу Центральнолї Ради. Депутат І Повітового з’їзду рад Ізюмщини (лютий 1918 р.), після більшовицького перевороту разом з лівими есерами підтримав більшовиків. Лідер лівих есерів на ІІ З’їзду рад Ізюмщини (січень 1919).

473. Воркунов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

474. Воробйов – більшовик, входив до ревштабу Червоної Гвардії (з 20 жовтня 1917 р.). У 1920-х - заввідділом агітації і пропаганди Ізюмського окружного комітету КП(б).

475. Воронін Григорій Капітонович – Слов'янськ, церковний приход, церква Всехсвятська Ізюмський 4 -й округ 1908 диякон

476. Воронов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

477. Воронцов – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

478. Воронько О. М. – на поч. ХХ ст. власник водяного млина, Ізюмська волость.

479. Воронянська Параска Іванівна – удова полковника. У 1900 р. будувала цегляний і вапняний завод біля ст. Краматорська.

480. Воропай Іван – суддя Ізюмського полку на 1687 і 1699 рр.

481. Воротний – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

482. Воскобойников Михайло Михайлович – Савинці, церква Успенська Ізюмський 1 -й округ 1908 священик. Цензор проповідей.

483. Вухналь Юхим (іноді Юрій), псевд. Івана Ковтуна (1906, Чорнобаївка, Ізюмський пов. - †15.7.1937) – письменник 1920-их - поч. 1930-их pp., чл. організації «Молодняк», пізніше Пролітфронту; автор сатиричних фейлетонів і гуморесок, в яких представляв різні сторони радянського побуту (комсомолу, бюрократії, студентського життя); збірки «По злобі» (1927), «Гуморески» (1929), повість «Путь-доріженька», «Пригоди Федька Гуски» та ін. 2.11.1936 заарештований за обвинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організції і 15.7.1937 розстріляний.

Г

484. Гавриленко Іван Степанович – український есер, членізюмської Повітової Української ради (осінь 1917 р.), діяч Ізюмського повітового земства, депутат Українських Установчих зборів у листопаді 1917 р.

485. Гавриленко Платон – підпоручик, мешканець Пісок, у будинку якого 17 квітня 1836 р. сталась пожежа, що поширилась на сусідні вулиці.

486. Гавриленко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

487. Гаврилов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

488. Гавришенко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

489. Гадицький – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

490. Гадяцький – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

491. Гадяцький – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

492. Гадяцька – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

493. Гаєвський – штаб-ротмістр Імператорської армії, згодом полковник Ізюмського гусарського полку у складі Добровольчої армії Денікіна (літо 1919 р.).

494. Гайворонський згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

495. Галинько – керівник селянського повстанського загону (1920 - 1921 р.) у сс. Росоховатка, Підвисоке, Гороховатка.

496. – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

497. Гайворонскій – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

498. Гайдадін – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

499. Гайдаров – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

500. Гайдаш Трифон Іванович – Закотне, церква Різдво-Богородична Ізюмський 2-й округ 1908 в. о. псаломщика.

501. Гайдов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

502. Галашенко – міщанин міста Ізюм

503. Галич – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

504. Галкін Андрій Тимофійович – на поч. ХХ. ст. ізюмський акцизний надзиратель.

505. Галушка – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 3 рази)

506. Галушков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

507. Гальченко – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

508. Гальченко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

509. Гампор – німець, співвласник машинобудівного заводу у Краматорську (до 1917 р.)

510. Ганзера Іван Георгійович – Білянське, церква Архідиякон-Стефанівська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик.

511. Гапура – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

512. Гаража Іван Степанович – капітан, поміщик Ізюмського повіту (с. Гаражевка і Гаврилівка). Полковник Війська Запорізького, переселився на Ізюмшину після зруйнування Січі, де очолював Орільську паланку і мешкав у Барвінковій Стінці. У 1794 р. будує нову плотину на Дінці, млини, заселяє Гаражівку українськими селянами, що призводить до конфлікту з російськими однодворцями слобод Петровське і Верьовкине (справа тягнулась до 1804 р., коли Гаража вже помер). Заснував і заселив с. Барабашовку біля Великої Комишувахи, де мас селітроварний завод. Діти: осавул Іван, поручик Матвій (дружина Марфа Дем’янівна), поручик Степан (1771-6.10.1838), поручик Яків.

513. Гаража Степан Іванович (1771-†6.10.1838) - поручик, поміщик (с. Гавриловка) Ізюмського повіту, дружина Марфа. У 1818 р. «за буйственные поступки» висланий до Сибіру на поселення. В 1828 р. помилуваний, став послушником Курязького монастиря. В 1835 р. став монахом Серафімом. Очолював церкву Св. Онуфрия у Курязькому монастирю. Помер у с. Чепель Ізюмського повіту, там же і похований.

514. Геніх І. – власник парового млина, с. Стратилатівка (Кам’янка).

515. Гелевський Степан – на 1800 р. вчитель ізюмського училища; у нього захворів син Петро, що помер, але під час молитви перед чудодійною Піщанською іконою Божої Матері ожив (перше чудодійне сцілення від ікони)

516. Генішта Микола Карлович – 1893-1899 – полковник Ізюмського гусарського полку.

517. Герасіменко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

518. Гераськін Кіндрат Петрович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, ст. Краматорська.

519. Гербель Микола Васильович (08.1 (26.11).1827, Твер – †8(20).03.1883) - народився у родині генерал-лейтенанта артилерії, онука швейцарця, запрошеного до Росії Петром І. Закінчив пансіон при 1-й Київській гімназії, опісля – Ніжинський ліцей. У 1848 році став юнкером Ізюмського гусарського полку і вже у 1849 році приймав участь в угорському поході. Після походу перебував на Волині і Поділлі, в місцях де квартирував полк. 1859 року вийшов у відставку зі званням штаб-ротмістр. 1852 року у Петербурзі М.Гербель випустив книгу «Изюмский слободской казачий полк. 1651-1765», яка і по сьогоднішній день залишається джерелом з історії Ізюмщини. Друкував вірші «На 200-летие Изюмского гусарського полка», у газеті «Русский Инвалид» – статті з історії полка. Також Микола Гербель вібудинокий як перекладач. Найбільш відомий його переклад «Слова про полк Ігоря» (СПб., 1854). Окремими виданнями вийшли переклади Гербеля англійських, американських, німецьких, слов’янських поетів, зокрема сонетів В.Шекспіра (СПб., 1880), віршів та поем Дж.Байрона (СПб., 1873). Здійснив широке видання відомих іноземних поетів на російській мові: Ф.Шіллера, Дж.Байрона, В.Шекспіра, Е.Гофмана, Й.Гете. Підготував та видав антології: «Поезія слов’ян» (1871), «Англійські поети у біографіях та зразках» (1875), «Німецькі поети у біографіях та зразках» (1877). Видав антологію «Російські поети у біографіях та зразках» (1873). У 1860 р. у Петербурзі видав «Кобзар» Тараса Шевченка в перекладі російських поетів, що пізніше був тричі перевиданий. Вірші самого Миколи Гербеля побачили світ у 2-х томах 1882 року у Петербурзі. Микола Гербель познайомився з Тарасом Шевченком у 1846 році у Ніжині, коли ще навчався у ліцеї, згодом зустрічався з ним у Петербурзі. Ще у Ніжині у 1856 році М.Гербель вмістив у журналі «Библиотека для чтения» свій переклад вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови»), що став першим опублікованим російським перекладом творів Шевченка. Він же перший, у 1869 році, переклав на російську «Заповіт». Всього Гербель переклав 18 творів Т.Шевченка, зокрема і поему «Гайдамаки». Про М.Гербеля згадує також у своїх спогадах про роки гімназії Михайло Грушевський: «Дуже приємно було читати розділи про українську літературу в хрестоматії «Поезія слов’ян» Гербеля – вона трактувалася тут як справжня література, і се страшенно мене тішило по тодішніх часах».

520. Герсеванов Борис Єгорович – надвірний радник, предводитель дворянства Ізюмського повіту у 1816 – 1819 рр.

521. Герсеванов Микола Олександрович – поміщик, у маєтку с. Нікольське мав на 1845 р. 3000 мериносних овець.

522. Герсеванов Олександр Іванович (1765 - †13.03.1826, Княгинин Лиман) - колезький асесор. Маєтки Княгинин Лиман, Биковка і Новопавлівка Ізюмського повіту (нині Барвінківський р-н). З грузинського князівського роду. Маєток заснував 1775 р. на кол. запорізьких землях, де мав на 1776 р. 3161 душ селян у Новопавлівці і 447 у Биковці на 7000 десятин. Побудував: у Новопавлівці – церкву Різдва Іоана Предтечі, винокурню, чотири сухомлини, у Биковці – господський дім. Дружина Ефимія, діти: поручик Павло (див.), підпоручик Микола (1796 р. н.), Елизавета, Ольга і Гликерія.

523. Герсеванов Павло Ніктоподіонович (?) – осавул, на поч. ХХ ст. власник двох водяних млинів, Ізюмська волость; земський начальник ІІ дільниці.

524. Герсеванов Павло Олександрович (1792 чи 1796 р. н.) – підпоручик, з 1808 р. підпрапорщик Московського гарнізону, з 1810 у Чернігівському полку, брав у часть у битвах при Бородіно, Малоярославці, блокаді Любліна. З 1824 р. засідатель від дворян у Ізюмському повітовому суді. Маєток с. Княгинин Лиман. Володів на 1845 р. 2000 овець.

525. Герсеванова Ганна Михайлівна – поміщиця, хут. Никопілля Ізюмського повіту (нині Барвінківщина).

526. Гехт Йоган Карлович – німець, менноніт (баптист), у 1905 р. біля с. Марьївка (нині у Краматорську) заснував власний хутір з паровим кам’яним млином.

527. Гіржев Іван Ілліч – майор, предводитель дворянства Ізюмського повіту у 1810 – 1816 і 1819 - 1822 рр.

528. Гішпанський Евграф Андрійович – на поч. ХХ. ст. акцизний наглядач м. Слов’янськ.

529. Гладков Зіновій Михайлович – Белянське, церква Архідиякон – Стефановська, Ізюмський 4 -й округ 1908 священик

530. Глібова Софія Василівна – поміщиця Ізюмського повіту.

531. Гловінський Федір Гордійович – колезький радник, у 1843 р. придбав с. Маргаритівка. На службі з 1808 р. кавалер орденів Св. Анни і Св. Станіслава ІІІ ст., медалі: за спасіння гинучих і на пам’ять війни 1812 р. з 1837 р. дружина Олександра Григоровна, уроджена Полтавцева.

532. Глущенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

533. Гнилицький – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

534. Говтва А. Б. - цареборисівський повстанець з загону Савонова, співорганізатор аварії німецького військового ешелона в районі Студенка у лисопаді 1918 р.

535. Гомза – унтер-офіцер Ізюмського гусарського полку, у бою під Красним захопив французький прапор, за що полк було нагороджено Георгієвським прапором.

536. Голвенний – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

537. Голєніщев – завідувач ІзюмськогоОкружного відділу комунального господарства у 1920-х рр.

538. Голованова (уродж. Беренс) Людмила Олександрівна (23 вересня 1919, Ізюм Харківської губ. - †5 серпня 2007, Бекон-ле-Брюйер, під Парижем, пох. на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа) Технічний перекладач, громадський діяч. Дружина Д.Л. Голованова, мати А.Д., В.Д. і Е.Д. Голованова, Н.Д. Беннигсен (Голованов Олексій Дмитрович (14 грудня 1940, Париж). Інженер, комерсант, адміністратор. Навчався в Інтернаті Св. Георгія в Медоне. У 1964 закінчив Вищу комерційну школу в Парижі, в 1987 факультет з питань адміністрування в сфері нерухомості. У 1964-1965 професор в ліцеї d'Etat в Бріансон (деп. Верхні Альпи), в 1965-1968 інженер з організації аудиту та системного адміністрування в компанії Société Arthur Andersen & Co (Париж-Женева), потім до 1985 працював в деп. Верхні Альпи в організаціях, що займаються питаннями нерухомості. З 1985 по 2009 експерт при апеляційному суді (деп. Воклюз) з питань нерухомості та експерт Міністерства сільського господарства. З 2010 на пенсії. Член AREP (Російської асоціації професійної допомоги). Голованов Володимир Дмитрович (22 серпня 1946, Париж). Керівник проекту, експерт. Працював у європейських проектах TACIS (технічне поширення інформації). Член AREP (Російської асоціації професійної допомоги). Беннигсен (уродж. Голованова) Надія Дмитрівна (24 листопада 1947, Париж). Технічний перекладач. Працювала в компанії Mecanique Creusot-Loire, потім бібліотекарем в мерії в Нейї під Парижем. Брала участь у концертах як виконавиця на акордеоні і співачка, в тому числі з сестрою Е.Д. Головановій, на Різдвяних ялинках у четверговому школі при Св.-Олександро-Невському соборі в Парижі, на спектаклях Національної організації російських скаутів (Норс), на вечорах в Російських будинках під Парижем та ін. (1960-і-1970-і). В еміграції в Парижі. Працювала в компанії Mecanique Creusot-Loire. Член Товариства «Російський сокіл в Медоне» (1946). Член Комітету з підтримки Храму-пам'ятника російським воїнам в Мурмелон-ле-Гран (деп. Марна). З 1959 брала участь в організації щорічних прощ на Російське військове кладовище в Мурмелон-ле-Гран. Ставила вистанови на Різдвяних ялинках у четверговому школі при Св.-Олександро-Невському соборі в Парижі (1960-і).

539. Головенко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

540. Головко Никифор Дмитрович – селянин с. Селімовка, у неврожайний 1881 р. виділив голодуючим 25 пудів хліба.

541. Головко Федір – церковний староста, сл. Барвінкова (1770-ті рр.).

542. Головко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

543. Головко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

544. Головков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

545. Голодованніков М. – на поч. ХХ ст. власник цегляного заводу, с. Бугаївка.

546. Голосний – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

547. Голосний – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

548. Голосняк О. І. – власник крейдомельного заводу у Слов’янську (на 1912 р. 30 робітників)

549. Голуб – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

550. Голубов Михайло Миколайович – Піски, церква Вознесенська Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик.

551. Голубов – співвласник заводу цегли у сл.Барвінковій (1912 р., 25 робітників)

552. Голубов – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

553. Гольм – ротмістр Ізюмського гусарського полку. Учасник Громадянської війни, воював у складі військ Денікіна (керівник Ізюмського гусарського ескадрону), Врангеля, з 1920 р. – на еміграції у Туреччині, Югославії.

554. Гончаревський Микола Андрійович – Капітольське, церква Варвари Великомучениці Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик

555. Гончаревський Олексій Андрійович – Чепель, церква Покровська Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик

556. Гончаренко – український есер, членізюмської Повітової Української ради (осінь 1917 р.)

557. Гомоненко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

558. Гончаренко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

559. Гончаренко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

560. Гончаров Афанасій – Ізюмець (Бугаївка), церква Охтирсько-Богородична Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик

561. Гончаров – робітник котельного цеху ІЗМ, більшовик (березень 1917 р.). У 1920 – член повіткому КП(б)У.

562. Гончаров – член Ізюмського громадського комітету 917 р., голова трьох (30 квітня, 22 травня і 10 червня 1917 р.) повітових (районних) з’їздів селян Ізюмщини, есер. У січні 1919 – серед лідерів опозиційної есерівської фракції ІІ повітового з’їзду рад.

563. Гончаров – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

564. Гоплевський Захар – священник храму Архистратига Михайла м. Райгородок на поч. XVIII ст.

565. Гораїн Павло Опанасович – церква Благовіщенська Ізюмський 1-й округ 1908 священик.

566. Горбанева – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

567. Горбань – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р. (прізвище зустрічається 2 рази).

568. Горбатенко М. К. – на 1912 р. власник невеликого (5 робітників) механічного заводу у Барвінковому

569. Горбатенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

570. Горбатенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

571. Горбоконь Максим Гаврилович – штабс-капітан, з ізюмської старшини, з 1799 р. у війнах з Наполеоном. По відставці – засідатель у Ізюмському повітовому суді. У с. Павлівка (нині у кордонах міста) 35 душ ч. ст. і постоялий двір.

572. Горбунов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

573. Горбунова – міщанка м.Ізюм на 1810 р.

574. Гордіенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

575. Гордіенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

576. Горелишев Андрій Степанович – на поч. ХХ ст. кінний завод на хут. Шпаківка.

577. Горленко Олександр Дмитрович (1836 - †3.09.1861) – прапорщик Рильського драгунського полка, похований у м. Ізюмі на міському кладовищі.

578. Горозей – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

579. Горох Олександр Петрович (1859 р. н.) – на 1896 р. пристав м. Слов’янськ.

580. Горохов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

581. Горпинченко Іван Андрійович – поміщик, хут. Новопілля Ізюмського повіту (нині Барвінківщина), – поміщик, мав на 1845 р. 50 мериносних овець. Заснував с. Архангельське.

582. Горпинченко Іван Іванович – корент, поміщик с. Архангельське, де облаштував винокурню, шинок, постоялий двір, водяний млин.

583. Горпинченко Михайло Степанович (1773 р. н.) – титулярний радник, маєток с. Архангельське, 200 душ чол. статі, облаштував заводи: кінний, вівчарний, рогатої худоби і цегляний, мав на 1845 р. 7000 мериносних овець. Дружина Хіонія Іванівна, брати Андрій і Іван, семеро дітей.