Литературна група «Гарт» (1923 р.). Сидять зліва направо: В.Сосюра, В.Блакитний, В.Поліщук, М.Йогансен. Стоять: М.Хвильовий, В.Коряк, В. Радиш 3 page

251. Бобров Микола Іонович – поміщик Ізюмського повіту, дружина Анна Андріївна, уроддружина Розен (1836 р.).

252. Бобровський В. П. – на поч. ХХ ст. власник олійниці, с. Цареборисів.

253. Бобровський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

254. Бобровський – міщанин м. Ізюм на 1884 р.

255. Богданов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

256. Бовкун – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

257. Богаєвський Прокофій Федорович – на 1887 р. сільський засідатель Ізюмського повітового поліційного управління

258. Богданов – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

259. Богданов – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

260. Богданова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

261. Богданович Ромуальд Валерійович – на поч. ХХ. ст. слідчий Ізюмського окружного суду (по м. Ізюм).

262. Богданович Ю. В. – лісничий, володар великої приватної археологічної колекції (неолітичні крем’яні знаряддя) у 1920-х рр.

263. Богославський Іван – з 1752 р. – сотник Лиманської сотні Ізюмського полку, маєток с.Сениха.

264. Богунов Ф. – робітник ІЗМ,учасник протинімецького підпілля 1918 р., у його будинку (нині Залізнична, 25) збирались підпільники.

265. Богушевський – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

266. Божецов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

267. Божко Андрій Йосипович – колезький асесор, голова Педагогічної ради Слов’янської жіночої прогімназії на 1887 р.

268. Божко Марина Григорівна – вчителька історії і географії Слов’янської жіночої прогімназії на 1887 р.

269. Бойко Петро Дмитрович – у 1918 р. керівник партизанського загону біля Співаковки, що боровся з німцями.

270. Бойко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

271. Бойко – міщанка м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

272. Бойко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

273. Бойко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

274. Бойков Гаврила Іванович – купець, церковний староста Миколаївського Хрестовоздвиженського храму на 1857 р., міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

275. Бойков Іван – ізюмський купець, що 1821 р. жертвував на побудову Миколаївського Хрестовоздвиженського храму. Купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р., міський голова на 1835- 1842 рр.

276. Бойков – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

277. Бойчевський М. П. - на поч.. ХХ ст. власник водяного млина, хут. Войновка біля Цареборисова.

278. Бойченко Федот Васильович – більшовик, слюсар вагонного цеху ІЗМ на 1917 р. Член ревкому залізничників.У 1930 р. секретар райкому КП(б)У в Ізюмі.

279. Бокій Євген Антонович (07.03.1892 с. Миколаївка Золотоноського повіту Полтавської губернії -?) - підполковник Армії УНР. Закінчив Прилуцьку класичну гімназію, курс фізико-математичного факультету Київського університету, 2-е Київське військове училище (15.05.1915 р.). Служив у 29-му запасному піхотному батальйоні. З 02.08.1915 р. на фронті у 104-му піхотному Устюзькому полку. Двічі поранений, нагороджений Георгіївською зброєю (10.04.1917 р., за бій 22.06.1916 р.) З вересня 1917 р. - штабс-капітан. У травні 1917 р. був делегатом від дивізії на Всеросійському з'їзді офіцерів у Петрограді. З 08.01.1918 р. служив у 105-й піхотній Українській дивізії. З березня 1918 р. був інструктором з організації Вільного Козацтва Золотоноського повіту. З 17.04.1918 р. - старшина харківської губернської комендатури. З 29.04.1918 р. – помічник Ізюмського повітового коменданта, в. о. коменданта Слов'янська. З грудня 1918 р. – помічник харківського губернського коменданта, з 20.12.1918 р. помічник начальника мобілізаційного відділу штабу 7-го Харківського корпусу військ Директорії. У листопаді 1919 р. був інтернований польською владою. З початку червня 1920 р. - командир сотні Охорони Головного Отамана С. Петлюри. На початку 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

280. Бокій Іван Дмитрович – статський радник, в. о. інспектора Ізюмського реального училища на 1887 р.

281. Болдирів Олександр Іванович (28.09.1892 м. Слов'янськ - 11.08.1964) - підполковник Армії УНР. Звання у російській армії - штабс-капітан.З 15.03.1918 р. - командир Запорізького автопанцерного дивізіону. Учасник Першого Зимового походу (сотник). У 1921 рр. - командир 8-го Запорізького куреня ім. І. Богуна 3-ї бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. У липні 1943 р. вступив добровольцем до 14-ї дивізії військ СС «Галичина», у складі якої воював проти Радянської армії. З 1945 р. мешкав на еміграції у Західній Німеччині.

282. Боловецький – власник лісопилки у Ізюмі на поч. ХХ ст.

283. Болотенко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

284. Болотов – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

285. Болтунов Іван Кузьмич – міщанин м. Слов’янська, у 1896 р. тримав шинок з більярдом у с. Міміно під Слов’янськом.

286. Болтунов О. І. – власник трьох цегельних заводів у Ізюмі (одного принаймні з 1869 р.), лісопильного заводу на поч. ХХ ст.

287. Болтунова Тетяна Степанівна – купчиха, власниця цегельного заводу у сл. Гнидівка на 1887 р.

288. Большаков – співвласник заводу цегли у сл.Барвінковій (1912 р., 25 робітників)

289. Бондаренко – керівник партизанського загону, що воював з німцями (1918 р.).

290. Бондаренко – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічаєиться 3 рази)

291. Бондаренко – міщанка міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

292. Бондарєв Яків Федорович – Курулька, церква Олексіївська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

293. Бондарєв – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

294. Бондарєва – член військового штабу більшовицького IV Повітревкому (15 березня – 16 квітня 1918 р.).

295. Борисенко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

296. Борзенко Костянтин Олексійович – полковник, проживав у с. Никольському (нині Слов’янський р-н). дружина Марія Василівна. Діти: Анастасія (Настасья, 1849 р.н., чоловік дворянин Нерослєв), Марія і Олексій.

297. Борзенко Олексій Костянтинович (1853 – †26.11.1903, Соф’їн Лиман) – штаб-ротмістр, маєток с. Нікольське. Троє дітей: Костянтин, Наталія, Марія. Напр.. ХІХ ст.. придбав маєтки у с. Розділля і Соф’їн Лиман (нині Олександрівський р-н Донецької обл.). на поч. ХХ ст. у Слов’янську будував паровий млин.

298. Борзенко Марія Василіївна (1823 – 25.06.1881, с. Нікольське) – дружина полковника, мешкала с. Никольське Ізюмського повіту.

299. Борисоглібська (-Свиде́рська) Ганна Іванівна (13 липня 1868, Себеж - †26 вересня 1939, Київ) – українська актриса, народна артистка УРСР (1936). Народилась на Псковщині, проте незабаром переїхала до Ізюма, де й пройшло її дитинство. Освіту Борисоглібська здобула в Харкові. В 1886 склала при Харків­ському університеті іспит на звання народної учительки, того ж року почала учи­телювати в селі Новоселівці Ізюмського повіту. Театром Борисоглібська захоп­лювалася з дитинства. В аматорських гуртках міста Слов'янська з великим успі­хом грала ролі Одарки («Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ'яненка) і Терпи­лихи («Наталка Полтавка» Котляревського). На запрошення М. Кропивницького 1888 Борисоглібська вступила на професійну сцену, зв'язавши свою долю з українським театром. У трупі Кропивницького Борисоглібська працювала до 1902, потім 4 роки в трупі Саксаганського і Карпенка-Карого. В 1907 - 1917 пра­цювала в першому українському стаціонарному театрі у Києві під керівництвом М. Садовського. Борисоглібська створила галерею яскравих сценічних образів в театрі: Риндичка, Текля, Гапка, Варвара («По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Зайдиголова», «Чмир» Кропивницького), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю...» Старицького), Ганна («Безталанна» Карпенка-Карого), мати (в п'єсах «Суєта» Карпенка-Карого і «Лісова пісня» Лесі Українки), Стеха («Назар Стодоля» Шевченка), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Ми­рного). Після Жовтневого перевороту Борисоглібська була одним із організаторів у Києві першого Держав­ного українського театру ім. Т. Шевченка (нині в Дніпропетровську). У 1920 - 25 Борисоглібська перебу­вала на Західній Україні, де виступала в місцевих театрах, з 1925 працювала в Київському театрі ім. І. Фра­нка.

300. Боровий – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

301. Борова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

302. Боровик – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

303. Бородаевский Євтимій Йосипович – Маяки, церква Покровська Ізюмський 2 -й округ 1908 псаломщик

304. Бородаев Федір Дмитрович - Лиман церква Петро-Павлівська Ізюмський 2 -й округ 1904 священик

305. Бородаєвський Василь Йосипович (? – †16.12.1895) – колезький радник, інспектор народних училищ Харківської губернії.

306. Бородаєвський Віктор Володимирович – землевласник, с. Пристін. У 1886 р. закінчив сільське училище у с. Прістін. З 1889 р. працював у канцелярії Ізюмського повітового предводителя дворянства.

307. Бородаєвський Володимир Михайлович – колезький асесор, маєток с. Пашківка, де 1892 р. перебудував церкву.

308. Бородаєвська Надія Антонівна -поміщиця, майорша (чоловік Михайло Йосипович), с. Дмитрівка (Пашківка) Ізюмського повіту (нині Барвінківщина). Діти: Віктор, Микола, Петро, Митхайло, Надія, Олександра.

309. Бородай – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

310. Борчан – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

311. Борщ – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

312. Бочаров Іван Іванович – ротмістр, маєток, с. Теплянка Ізюмского повіту (1842 р.). мав тут постоялий двір, найкращий на дорозі з Ізюму на суч. Донбас, на 1845 р. його наслідники володіли тут 2448 мериносними овцями. Походив з обер-офіцерських дітей, на службі з 1810 по 1826 рр. Дружина Наталія Павлівна, уроджена Тертичнікова. Діти: Марія (1823 р. н.), Єлизавета (1825 р. н.), Софія (1826 р. н.), Микола (1829 р. н.), Ілля (1832 р. н.), Лідія (1834 р. н.), Ганна (1836 р. н.), Павло (1840 р. н.).

313. Бочаров Павло Іванович (1840 р. н.) – власник маєтку у Теплянці у др. пол. ХІХ ст., діти Михайло, Іван, Микола, Антоніна.

314. Боярський Ілля – священник м. Райгородок, у 1714 р. прохав перевести його в інше місце через знелюднення містечка.

315. Боярський Василь – полковий обозний Ізюмського полку (на 1762 р.).

316. Боярський Михайло – священник м. Райгородок на 1749 р.

317. Брага – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

318. Брагін Павло – поручик сл. Маяки, заснував напр. XVIII ст. с. Сидорова Лука з 36 підданими ч. ст. з винокурнею.

319. Браженко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

320. Бражка – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

321. Бражка – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

322. Бражник – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

323. Брандовський Андрій Андрійович – на поч. ХХ. ст. міський суддя м. Слов’янськ.

324. Браун Я. Я. – власник парового млина у с.Гаврилівка (на 1912 р. 18 робітників)

325. Бременський Олександр – поміщик, маєток с. Федорівка на р. Лукноваха (3300 десятин, нині Донецька о.). Діти: надвірний радник Богдан, капітани Іван і Федір – завели у 1820-х рр. заводи рогатої худоби, іспанських овець, винокурню і шинок.

326. Бреп (?) – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

327. Бриль М. М. – цареборисівський повстанець з загону Савонова, співорганізатор аварії німецького військового ешелона в районі Студенка у листопаді 1918 р.

328. Бринза – солдат ізюмського гарнізону, секретарІзюмської ради робітничих і солдатський депутатів (1917 р.), військовий комісар Ізюму. У вересні 1917 – член Ізюмського повітового ревкому. Секретар Виконкому ізюмської Повради (лютий - квітень 1918 р.).

329. Бринь – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

330. Бронштейн – ізюмський підприємець, у 1919 один з лідерів лівих есерів, депутат ІІ З’їзду рад Ізюмщини (власник аптеки на розі Банкової і Великої вулиць).

331. Бруєвич – старший інженер ІЗМ (1917 р.), згодом працював на ІПРЗ.

332. Бубленко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

333. Бублік – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

334. Бублик – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

335. Бугаевська Олена Василівна – дружина штабс-капітана, за другим чоловіком – Прибиткова (губернський секретар). Маєток – у 1833 р. с. Олександрівка Ізюмского повіту.

336. Бугуцький Валентин Трифонович – Курулька, церква Олексіївська Ізюмський 4-й округ 1904 священик

337. Будилкін – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

338. Будянський – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

339. Будянський Іосиф – отаман сл. Співаківка, у 1743 р. прохав освятити спііваковський храм Миколи Чудотворця.

340. Бужинський Гаврило Федорович (1680, Ізюм - †27.04.1731, Київ). Навчався у Києво-Могилянській академії. З 1706 року викладач Слов’яно-греко-латинської академії у Москві. 1707 р. приймає монашество, стаючи у 1709 р. ієромонахом, проповідником. Його помічає Ф.Прокопович, а згодом і сам Петро І, у 1718 році призначивши його обер-ієромонахом російського флоту. 1720 Гавриїл стає префектом (завідувачем) московської Слов’яно-греко-латинської академії, а з 1721 – радником Священного Синоду (керівного органу РПЦ) і протектором шкіл і типографій Російської імперії. 1722 року став рязанським єпископом. Тут він відновлює місцеву Слов’яно-греко-латинську академію. У 1731 році його висунули у архієреї Києва. Проте 27 квітня 1731 року він помер. По ньому залишилось значне насліддя – безліч церковних служб і проповідей, переклади Єразма Роттердамського, Самуєля Пуфендорфа, інших європейських вчених і богословів.

341. Бужинський І. М. – керівник дослідного відділу ІЗОСу, під його керівництвом у 1939 р. були створені рубінові зірки для московського Кремля.

342. Бужинський Прокоп Федорович (? – † 2.10.1746) – протоієрей, предстоятель Преображенського собору на поч. XVIII ст. (з 1724 по 1746 рр.), брат Гаврили Бужинського. Мав маєток у х. Купному (30 душ). Діти: Олександр (див.), Василь, Яків (навчався філософії у Харківській Академії), Михайло і три доньки.

343. Бужинський Олександр Прокопович – протоієрей, предстоятель Преображенського собору у 1757 – 1760 рр., управитель ізюмського Духовного приказу.

344. Бузескул Володислав Петрович (24.12.1858, с. Попівка Ізюмсь­кого повіту – †1.06.1931, Харків). Уродженець ізюмської землі, цей діяч не просто закінчив у 1880 Харківський університет і залишився у ньому як стіпендіат, а згодом – академік російської, української, радянської Академій наук. Від ректорства в універсітеті почалась його активна громадська діяльність. У революційному жовтні 1905 р. він стає посередником між страйкуючими студентами і владою, а згодом не допускає розправи над ними. В роки перед революцією засуджував смертну кару, виступав за демократичні реформи. Після революції відійшов від політики. Справжню славу наш земляк отри­мав як історик всесвітної історії, зокрема Стародавньої Греції.

345. Буканов Михайло О. – робітник ІЗМ, член Штабу по боротьбі з корніловщиною (серпень 1917 р.), активіст молодіжної організації «Нова зоря» (1917 р.).Учасник антинімецького підпілля 1918 р.

346. Буковський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

347. Буковський – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

348. Буковська – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

349. Булавенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

350. Булавін – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

351. Булгаков Дмитро – колезький реєстратор, служив у канцелярії Катерини ІІ. Напр. XVIII ст. оселився у Слов’янську. Син Михайло (? – 1825) служив у Ізюмському повітовому суді.

352. Булгаков Іван Миколайович – Золотий Колодязь, церква Дмитрівська Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик.

353. Булгакова Пелагія Степанівна – колезька радниця, маєтки сс. Макатиха, Талиця на р. Казенний Торець. У Макитисі 45 душ і винокурня, у Талиці водяний млин і 127 душ.

354. Бульбина – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

355. Буров – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

356. Бурлак К. Л. – студеноцький повстанець з загону Савонова, співорганізатор аварії німецького військового ешелона в районі Студенка у лисопаді 1918 р.

357. Бут Пантелеймон Петрович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, с. Крива Лучка.

358. Буткевич Іван Іванович – Дмитрівка, церква Покровська Ізюмський 3-й округ 1908 священик

359. Бутко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

360. Бутов Григорій Михайлович – Лозувата, церква пророка Іллі Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик

361. Бутовський Павло Митрофанович – Цареборисов, церква Миколаївська Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик

362. Бугуцький Валентин Трифонович – Ново-Слов'янськ (Слов'янськ станція), церква Олександро-Невська Ізюмський 4 -й округ 1908 священик

363. Бурейко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

364. Бутко О. – гончар з Ізюму, на поч ХІХ ст. відомий на всю Україну виробами «левів зі страшними пащами» у декоративних цілях та для напоїв.

365. Бутовський Василь – дьячок Преображенського собору (хрестив С. Васильковського).

366. Бутовська – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

367. Буцький Роман – сотник Ізюмського полку на 1699 р.

368. Бучек Порфирій Андрійович (9 лютого 1892, Ізюмський повіт – †27.05.1938) -полковник Армії УНР. З селян Ізюмського повіту. Закінчив Ізюмське реальне училище, Володимирське військове училище (1913), служив у 6-му стрілецькому полку, брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений всіма орденами до Св. Володимира IV ступеня та орденом Св. Георгія IV ступеня. Звання у російській армії - капітан. Активний учасник українізації війська. З 7 грудня 1917 р. – командир куреня 121-го Українського пішого полку (кол. Пензенського). З 18 березня 1918 р. – курсант Інструкторської школи старшин військ Центральної Ради. З 11 квітня 1918 р. – курсовий старшина Одеської Інструкторської школи старшин. З 19 червня 1918 р. – командир сотні 15-го пішого Одеського полку Армії Української Держави, військовий старшина. З 2 лютого 1919 р. – штаб-старшина штабу 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР. З 27 червня 1919 р. – помічник командира 10-го Сірожупанного полку. З 5 липня 1919 р. до 22 жовтня 1919 р. – командир 11-го пішого Волинського полку Дієвої армії УНР, (з 27 липня 1919 р. - 11-й піший Сірожупанний полк). З 4 листопада 1919 р. – начальник 1-го відділу навчання військ Головного управління Генштабу УНР. З 19 квітня 1920 р. – помічник начальника відділу статутів та навчання військ Генерального штабу УНР. З 3 липня 1920 р. – начальник канцелярії Гештабу УНР. 5 грудня 1923 р. після амністії повернувся в Україну. Жив у Ізюмі. Заарештований 20 вересня 1937 р., розстріляний у Хабаровському краї.

В

369. Валентинович Іван Костянтинович – на поч. ХХ ст. власник аптеки, с. Банне (нині м. Святогірськ).

370. Варавва – один з ватажків повстанського руху на Ізюмщині, мав загін у 25 шабель, розгромлений влітку 1921 р.

371. Варваров – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р. Гласний міської Думи на 1842 р.

372. Варваров – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

373. Варваров – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

374. Варварова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

375. Василевський Яків Семенович – Слов'янськ, церковний приход, церква Соборна Троїцька Ізюмський 4 -й округ 1908 диякон - псаломщик

376. Василенко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

377. Василенко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

378. Васильєв Борис Іванович (1882, Харків - †?) - полковник Армії УНР. Закінчив Харківську чоловічу гімназію, Олексіївське військове училище (1911). Вийшов до 124-го піхотного Воронізького полку, у складі якого брав участь у І Світовій війні. Останнє звання у російській армії - капітан. У 1917 р. один з ініціаторів українізації 124-го піхотного Воронізького полку. У 1918 р. - помічник командира 40-го пішого Ізюмського полку Армії Української Держави, згодом - Дієвої армії УНР. З 04.03.1919 р. - командир куреня Галицького ім. Оскілка полку Дієвої армії УНР. З 30.04.1919 р. до 07.05.1919 р. - в. о. начальника 17-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 07.05.1919 р. до 23.08.1919 р. - командир Галицького полку (згодом - 1-го Галицького ім. С. Петлюри) Дієвої армії УНР. У травні 1920 р. - помічник командира 6-ї запасної бригади Армії УНР. Під час оборони Бердичева у 20-х числах червня 1920 р. був важко поранений в голову шабельними ударами. З 11.09.1920 р. - помічник коменданта штабу Армії УНР. У 1921 р. - помічник командира 2-ї запасної бригади Армії УНР. Подальша доля невідома.

379. Васильєв – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

380. Васильєва – на поч. ХХ ст. власниця магазину мануфактури, ст. Краматорська.

381. Васильківський Іван Федорович - Заводи, церква Петро- Павлівська Ізюмський 1 -й округ 1904 священик.

382. Васильківський Сергій (19 жовтня 1854 р., Ізюм – †1917 р., Харків) – народився в родині лікарняного службовця Івана Федооровича і Параски Урінловни Васильківських. Цікаво, що щрещеними батьками його стали губернський секретар Григорій Раєвський і колезька реєстраторша Віра Уткіна. Проте у Ізюмі пройшло лише його дитинство, потім сім'я майбутнього художника переїздить до Харкова, де він навчався спочатку у першій, а потім у другій міських гімназіях. Вступив до Харківського ветеринарного інституту, але не закінчивши його переїхав до Санкт-Петербургу, де став студентом Петербурзької Академії мистецтв. Навчаючись у пейзажній майстерні цього навчального закладу художник захоплюється батальним живописом. Пізніше працює над історичними та побутовими картинами, портретами. А улюблений його жанр –пейзаж. У 1885р. Васильківський пише свою дипломну роботу “По Дінцю”, за яку він отримав звання художника першого ступеня, велику золоту медаль Петербурзької академії мистецтв і право на чотирирічне закордонне відрядження. У 1886р. Васильківський виїздить у подорож за кордон. – у Францію, Іспанію, Англію, Італію. Повернувшись додому, С. Васильківський пішки сходив Харківщину, Полтавщину, Катеринославщину. Писав серед людей, часто у супроводі пісень і переказів. Об'єктом його захоплень завжди був реальний світ, конкретна природа. До кращих творів цього періоду (1890-1900 роки) належать твори “Козачий пікет”, “Чумацький Ромоданівський шлях”, “Козача левада”, “Козак у степу”. С. Васильківський добре малював і олівцем, блискуче володів технікою акварелі, пастеллю. Картини С. Васильківського виставлені у музеях і картинних галереях Москви, Санкт-Петербургу, Києва, Харкова, Алма-Ати, Одеси, Полтави, Воронежу, Сум. Два етюди нашого земляка зберігаються і в Ізюмському краєзнавчому музеї.

383. Васильківський Федір Лаврентійович – капітан, з 1872 р. живе у Слов’янську. Орден «Св. Георгія» IV ступеня.

384. Васильківський Яків Ілліч – Іванівка (Капустяновка), церква Івано-Предтечевська Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик

385. Васильченко Гнат Михайлович (1872, Iзюм - †1920, район Одеси) -військовий діяч, генерал-майор, учасник білого руху. Закінчив Олексіївське військове училище (1895), Миколаївську академію Генерального штабу (1906). Учасник І Світової війни, начальник штабу 5-го Кавказького корпусу. У 1918 році – на службі в Армії Української Держави, командир 8-го Катеринославського корпусу. Під час повстання Директорії зі своїми частинами вирушив до Криму на з'єднання з білогвардійськими військами (так званий "Катеринославський похід"). У 1919 році - у військах Денікіна. Навесні 1919 року - командир бригади в Кримському корпусі. У другій половині 1919 року - командир зведеного полку, бригади 34-ї дивізії у складі 4-ї піхотної дивізії ЗСПР. Восени 1919 року брав участь у боях з армією УНР, махновцями. Загинув в бою з більшовиками на початку 1920 р.

386. Васюкова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

387. Вахнін – солдат місцевого ізюмсього гарнізону, один з керівниківІзюмської ради робітничих і солдатський депутатів по солдатській квоті (1917 р.).

388. Ващенко – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

389. Веблікова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

390. Веделенко Микола Адамович – майор, міський пристав м. Слов’янськ. Служив у Одеському полку, у російсько-турецькій війні отримав орден Св. Ганни ІІІ ст.

391. Ведмедьєв – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

392. Венгеровський – на 1917 р. власникмлина та олійниці у Ізюмі.

393. Вензель – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

394. Веленський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

395. Величко – керівник партизанського загону, що воював з денікінцями (1919 р.).

396. Вельяшев Леонід Миколайович (1856 - †1940) - 04.06.1901-01.12.1907 – полковник Ізюмського гусарського полку.

397. Вепрецький Лев Терентійович – міщанин, на 1887 р. член міської Управи, заступник міського голови.

398. Вепрецький – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

399. Вепрецький – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

400. Вепрецький – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

401. Вепрецька – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

402. Веприцький Василь – купець м.Ізюм на 1810 р.

403. Веприцький Іван – міщанин, на 1867 р. мав будинок на міській площі (навпроти нинішньої лікарні, по вул. Московській, нині Фрунзе)

404. Веприцький Михайло – купець м.Ізюм на 1810 р.

405. Веприцький Петро О. – купець, церковний староста Покровської церкви з 1902 р. У 1912 р. власник парового цегляного заводу з 47 робітниками

406. Веприцький – депутат від ізюмських міщан у Комісію з законодавчого Уложення Катерини ІІ (1767 р.).

407. Веприцький – ізюмський міський гласний на 1809 р.

408. Веприцький – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р. (прізвище зустрічається три рази).

409. Веприцький – найзаможніший ізюмський підприємець початку ХХ ст., з оборотом понад 1 млн крб.

410. Веприцький – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

411. Вербицька Ф. С. – на поч. ХХ ст. власник водяного млина, с. Стратилатівка (Кам’янка).

412. Вербицький Іван Миколайович – Слов'янськ, церковний приход, церква Соборна Троїцька Ізюмський 4 -й округ 1908 диякон

Date: 2016-05-15; view: 727; Нарушение авторских прав