Лабораторна робота №1

Тема: Забарвлення ґрунту.

Мета: навчити студента визначати забарвлення ґрунту.

Матеріали та обладнання: зразки ґрунту.

Завдання: Замалювати та описати забарвлення ґрунту; визначити тип ґрунтового профілю.

Теоретична частина

Однією з основних морфологічних ознак ґрунту є його забарвлення, або колір, який легко можна встановити навіть на значній віддалі (наприклад, на кольорових аерофотографіях) і за ними з достатньою достовірністю судити про рівень родючості ґрунту. Багато ґрунтів за цією ознакою мають назву (чорнозем, червонозем, сірозем та ін.).

Забарвлення ґрунту – це найбільш доступна і, перш за все, помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності ґрунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження.

Багато ґрунтів одержали назву відповідно до свого забарвлення – підзол, чорнозем, бурозем, сірозем, червонозем, каштановий, коричневий тощо. Забарвлення ґрунту та його окремих горизонтів може дати багато для розуміння суті процесів, що проходять у ґрунті, його генезису (походження), оскільки відображає хімічний склад твердої фази.

За С. О. Захаровим, найбільш важливим для забарвлення ґрунту є такі три групи сполук: гумус, сполуки заліза, кремнієва кислота, СаСО₃ та каолін.

Родючість ґрунту залежить від вміст в ньому гумусу (тобто чорного чи темного кольору). Гумусові речовини формують чорний колір. Проте, інколи чорне забарвлення можу бути пов’язане з невеликими плямами (пункціями) окислів та гідратів окислів марганцю (підзолисті ґрунти), сірчистого заліза (болотні ґрунти), материнської породи (юрські глини, вуглисті сланці).

Забарвлення ґрунту залежить від речовин, з яких він складається, гранулометричного складу, фізичного стану і ступеня зволоження.

Рис. 1. Типи забарвлення грунтів (трикутник Захарова С. А.)

Окисне залізо формує червоний, оранжевий, жовтий колір. Найбільшу роль із сполук Fe³⁺ відіграють безводні та водні його окисли.

Сполуки закислого заліза надають ґрунту сизуваті, голубуваті, зеленуваті тони.

Кремнеземи (SiO₃), каолініт ((H₂Al₂Si₂O₈) ´ n(H₂O), вуглекислий кальцій (СаСО₃), надають білий та білястий кольори. Іноді в білястих відтінках відіграє роль гіпс (СаSO₄ ´ 2H₂O) та легкорозчинні солі (NaCl, Na₂SO₄…).

Забарвлення залежить і від структурного стану. Так, грудочкуватий, зернистий або глинистий стан – здається темнішим ніж насправді (тобто безструктурний).

Вологі ґрунти також видаються темнішими.

Якщо забарвлення важко охарактеризувати одним кольором, то вживають проміжні відтінки: сіро-бурий, білясто-жовтуватий.

Плямисті грунти називають «пістрявими», або плямистими з відзначенням головного кольору.

Хід роботи

1. Розглянути грунтові профілі 3-5 типів грунтів.

2. Вивчити їх будову та замалювати.

3. Використовуючи трикутник Захарова С. А., охарактеризувати його забарвлення.

Контрольні запитання

1. Що таке забарвлення грунту?

2. Які сполуки найбільш важливі для забарвлення грунту?

3. Як впливає стан грунту на колір?

РОЗДІЛ 5.СЕМIНАРНЕ ЗАНЯТТЯ З ДИСЦИПЛІНИ «ГРУНТОЗНАВСТВО»

Семінарське заняття № 1

Тема: Деградаційні явища та охорона ґрунтів (2 год.).

Питання для обговорення:

1. Завдання охорони ґрунтів.

2. Охорона ґрунтів від ерозії та дефляції.

3. Захист ґрунтів від переущільнення.

4. Охорона ґрунтів від забруднення агрохімікатами.

5. Дегуміфікація: основні ознаки та причини.

6. Декальцинація, її вплив на родючість ґрунту.

7. Аналіз наслідків вторинного засолення.

8. Характеристика негативного впливу осолонцювання.

9. Вплив техногенезу на деградацію ґрунтового покриву.

Рекомендована література

1. Борщевський П. П. Підвищення ефективності використання, відтворення і охорони земельних ресурсів регіону / П. П. Борщевчький, М. О. Чернюк, В. М. Заремба та ін. – К.: Аграрна наука, 1998. – 240 с.

2. Веремеєнко С. І. Еволюція та управління продуктивністю ґрунтів Полісся України: Монографія / С. І. Веремеєнко. – Луцьк: Надстир’я, 1997. – 314 с.

3. Канівець В. І. Життя ґрунту / В. І. Канівець. – К.: Аграрна наука, 2001. – 132 с.

4. Медведєв В. В. Родючість ґрунтів: моніторинг та управління / В. В. Медведєва. – К.: Урожай, 1992. – 242 с.

5. Пономарёва В. В. Гумус и почвообразование / В. В. Пономарёва, Т. А. Плотникова. – Л.: Наука, 1978. – 405 с.