Українська література. Сучасна українська література

Павло Тичина. „Сонячні кларнети” (1918) – підсумковий етап ідейно-естетичних пошуків української поезії початку ХХ ст., естетична програма духовного відродження нації на міцній етичній основі. Поняття „кларнетизм” як визначення концентрації світотворчої енергії української душі. Непомильне чуття історизму в поемі „Золотий гомін”. Тривожне завбачення поетом трагедії національної революції у циклі „Скорбна мати”. Збірка „Замість сонетів і октав” (1920) – художній документ загальнонаціональної катастрофи 1917-1920 рр. Пошуки нових зображально-виражальних засобів у виповненій дисонансами книжці „Плуг” (1920), „В космічному оркестрі” (1921), „Вітер з України” (1924).

„Розстріляне відродження” – умовна назва письменників 20-х рр., репресованих комуністичною системою. Піднесення націотворчих та художніх сил, провідна роль у них літератури. Характеристика літературних угрупувань („Гарт, „Плуг”, „Ланка” – згодом МАРС, „неокласики”, ВАПЛІТЕ, Аспанфут – згодом Нова Генерація, „Авангард”, ВУССП, „Молодняк”, „Західна Україна”), більшість з них – зосереджена на позахудожніх засадах, частина (МАРС, „неокласики”, ВАПЛІТЕ) – зорієнтована на достеменно творчі проблеми. Роль періодичних видань у циркуляції творчих ідей – журнали „Мистецтво”, „Шляхи мистецтва”, „Червоний шлях”, „Життя і Революція”, „Плужанин”, „Гарт”, „Молодняк”, „Універсальний журнал”, „Нова генерація” та альманахів „Гроно”, „Жовтень”, „Арсена”, „Літературний ярмарок” та ін. Джерело духовного потенціалу покоління „розстріляного відродження” – в пробудженні українства на початку ХХ ст. Спалах Літературної дискусії 1925-1928 рр., порушення онтологічної проблеми: бути чи не бути українській літературі, українській культурі, українській нації.

Розмаїття стильових тенденцій, активні пошуки шляхів розвитку української літератури, маніфести, полеміки. Особливості авангардизму як відгалуження модернізму, його відмінні риси від модернізму. Український футуризм, роль М.Семенка в його культивуванні.

Радикальні ознаки революційного романтизму у порівнянні із класичним романтизмом та неоромантизмом, його ригористичні та експансивні ознаки, їх прояв у ліриці В.Еллана, В.Чумака, Л.Первомайського та ін. Версифікація прихильників так званої „романтики буднів”. Спроба подолання канонічних нормативів романтизму: популярність стихійної лірики В.Сосюри, інтенсивні пошуки іманентної стильової манери в поемах „Червона зима”, „Махно”, „Мазепа”, висвітлення драми „двох Володьок”; культура поетичних експериментів М.Йогансена (збірки „Д’горі”, „Кроковеє коло”, „Ясен”), імпульсивна лірика О.Влизька (збірки „За всіх скажу”, „Книга балад”, „Мій друг Дон Жуан”).

Протест І.Багряного проти засилля комуністичних ідеологем та поширення псевдо художньої „пролетарської літератури” (збірка „До меж заказаних”, поема „Аве Марія”, історичний роман у віршах „Скелька”). Нонконформіністський пафос творчості Т.Осьмачки (збірки „Круча”, „Скитські вогні”, „Клекіт”).

Трагічна постать М.Хвильового (Фітільова) в українській літературі та культурі. Порушення ним націотворчих проблем у Літературній дискусії 1925-1928 рр. Дебют М.Хвильового як поета-авангардиста (зб. „Молодість”, 1921; „Досвітні симфонії”, 1922; поема „В електричний вік”). Новели „Сині етюди” (1923) – подія в українській прозі 20-х років. Розкриття антилюдської суті революції у новелах „Я (Романтика)”, „Мати”, „Брати”. Критичний струмінь у викривальній прозі М.Хвильового („Іван Іванович”, „Повість про санаторійну зону” та ін.). Порушення важливих проблем національно-культурного відродження України у „незакінченому” романі „Вальдшнепи” (1926), суголосних з дискусійними статтями письменника („Камо грядеши”, „Думки проти течії”, „Україна чи Малоросія”. Сучасна критична та літературознавча оцінка його творчості.

Особливості неореалізму в українській літературі 20-х років. Рання творчість В.Підмогильного (оповідання „Добрий Бог”, „Гайдамаки”, „Пророк”). Повість „Остап Шаптало” – підгрунтя фрейдизму. Новели про голод: „Проблема хліба”, „Собака”, „Син” та ін. Конфлікт особистості та колективістської ідеології – „Сонце сходить”, „Історія пані Ївги”. Інтелектуально-психологічний роман „Місто”, драма українського маргінала. Доля національного відродження в романі „Невелика драма.

Микола Куліш і український театр „Березіль”. Драми „Комуна в степах” (1925, 1931) та „Прощай, село!” (1933) – продовження кулішевої трилогії про село, вплив на неї комуністичної ідеології. „Отак загинув Гуска” (1925) – перший трагіфарс, поглиблений у наступній сатиричній комедії „Хулій Хурина” (1926), Катастрофа революційного фанатизму у мелодрамах „Зона” (1926) та „Закут” (1929). Викриття хворобливості соціалістичної дійсності у трагікомедії екзистенціального змісту „Народний Малахій” (1928).

„Празька школа” – умовна назва літературного покоління емігрантів міжвоєнного двадцятиліття. Збірка „Сагайдак” Ю. Дараган (1925) – сукупність мотивів, розвинених Є.Маланюком, О.Ольжичем, Л.Мосендзом, Ю.Кленом (О.Бургардом), Н.Лівицькою-Холодною, О.Лятуринською, О.Стефановичем. Позиція літературної групи „Танк” (Варшава): Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Є.Маланюк та ін. Перегук творчих настанов „празької школи” з орієнтаціями „розстріляного відродження”.

Осудження сталінського режиму, мотиви реквієму над його жертвами у поемі Ю.Клена „Прокляті роки”. Один з перших літературних документів про інспірований більшовиками голодомор – повість „Марія” У.Самчука – прозаїка-реаліста, близького до „празької школи”. Поліфонічне зображення долі волинського селянства у романі „Волинь.

Є.Маланюк. Формування поета як національно свідомої особи. Вплив Є.Маланюка на кристалізацію художньої концепції представників „празької школи”, його полеміка з приводу призначення літератури з Д.Донцовим, її ролі в житті нації та обстоювання потреби самтожної реалізації таланту. Загострення антитетичної символіки в образах класично довершеної „степової Еллади” та потворної „чорної Еллади”, „Антимарії” як взаємовиключних проявів України. Аналіз збірок („Стилет і стилос”, 1925; „Гербарій”, 1926; „Земля і залізо”, 1930; „Земна Мадонна”, 1934; „Перстень Полікрата”, 1939). Поява любовної лірики у збірках поета повоєнного періоду, в добу його другої еміграції (США). „Нариси з історії нашої культури”.

Літературний процес у Західній Україні в період міжвоєнного двадцятиліття. Особливості розвитку. Розширення можливостей прози у творчості В.Стефаника („Марія”, „Сини” та ін.), Ольги Кобилянської („Апостол черні”),мотив абсурду воєнної дійсності у повісті „Поза межами болю” О.Турянського. Осмислення історичної долі українського народу у тетралогії Б.Лепкого „Мазепа”, повістях Катрі Гриневичевої „Шоломи на сонці”, „Шестикрилець” та Наталени Королеви „Предок”, „ІЗІЗ”. Лірика С.Гординського. Творчі пошуки Ю.Косача, В.Лесича та ін. Поширення герменевтичних принципів у літературознавстві (С.Смаль-Стоцький, В.Сімович).

Б.-І.Антонич – унікальна постать в історії української літератури, його вихід за межі традиційного поцінування художнього тексту. Випробування лірики в різних формах її прояву (зб. „Привітання життя”, 1931). Подолання часу під час заглиблення поетичної уяви до праоснов буття у збірках „Три перстені” (1934), „Книга Лева” (1936), „Зелена Євангелія” (1938). Завершення плюралістичної концепції Б.І.Антонича у сюрреалістичній збірці „Ротації”, врівноваження антитетичних категорій прекрасного та потворного.

Українська література другої світової війни (1939 – 1945). Огляд тогочасної періодики („Література і мистецтво”, „Україна”, „Українське слово”, „Літаври”, „Волинь”, „Український засів” та ін.

Драматична доля Олександра Довженка як митця, інтенсивні пошуки іманентного самовираження таланту в малярстві, кінематографі та в літературі. Його кіноповісті як розширення жанрового потенціалу української літератури. Драматична долі кіноповісті „Україна в огні” (1943). Окреслення колізій між соціалістичними та гуманістичними інтересами в автобіографічній кіноповісті „Зачарована Десна”. Морально-етична та екологічна проблематика кіноповісті „Поема про море”. „Щоденник” – яскравий документ пробудженого гуманізму.

„Нью-Йоркська група” (Б.Рубчак, Б.Бойчук, Ю.Тарнавський, Віра Вовк, Емма Андієвська, Патриція Килина). Тяжіння до поетики сюрреалізму, до філологічної гри у поезії Б.Рубчака (зб. „Камінний сад”, „Промениста зрада”, „Дівчині без країни” та ін.). Врівноваження модерного, урбанізованого мислення мотивами платонічного кохання на лоні природи в доробку Б.Бойчука (зб. „Час болю”, „Спомини любові” та ін.). Завзаяття словотворчого експериментаторства, пошуки несподіваних формотворчих ефектів у сюрреалістичній поезії Е.Андієвської (зб. „Поезія”, „Народження ідола”, „Риби і розмір” та ін.). Тенденція герметизації віршованого тексту у її збірках 80-х рр. („Кав’ярня”, „Спокуси святого Антонія”, „Вігілії”, „Літературні ансамблі”). Новелістика та романістика Е.Андієвської („Герострати”, 1970; „Роман про добру людину”, 1973; „Роман про людське призначення”, 1982). Творчі пошуки молодих представників „Нью-Йоркської групи” – Р.Бабовала, М.Ревакевич.

Історична белетристика П.Загребельного як протистояння цій тенденції („Диво”, „Первоміст”, „Смерть у Києві”, „Євпраксія”, „Роксолана”, „Я, Богдан”). Історична проза Р.Іваничука („Мальви”, „Черлене вино”, „Журавлиний крик” та ін.).

Протистояння „соцреалізму” у творчості Б.Антоненка-Давидовича „За ширмою”, „Сибірські новели”.

О.Гончар. Порушення питання історичної пам’яті у романі „Собор”. Драматична доля твору.

„Шістдесятники” – умовна назва широкого культурологічного руху, зумовлена „хрущовською відлигою”, подолання ілюзій „гуманного соціалізму”. Роль літературних критиків (І.Дзюба, І.Світличний, М.Коцюбинська) в динаміці „шістдесятництва”. „Неонародницька” концепція лірики В.Симоненка, поєднання публіцистичного дискурсу з традиційною поетикою (зб. „Тиша і грім”, 1962; „Земне тяжіння”, 1964). Казки з підтекстом: „Цар Плаксій і Лоскотон”, „Казка про Дурила”, „Подорож країну Навпаки”. Втручання цензури в тексти В.Симоненка.

Еволюція М.Вінграновського („Атомні прелюди”, 1961; „Сто поезій”, 1966).

Метафоричні осяяння І.Драча („Соняшник”, 1962; „Протуберанці серця”, 1965), рух до іманентних основ поезії („Балади буднів”, 1968).

Жіноча лірика І.Жиленко, Г.Чубач та ін.

Самобутня творча постать Ліни Костенко в українській ліриці. Активна участь поетеси у „шістдесятницькому русі”. Перші прояви неореалістичного дискурсу, визначального для поетеси, у збірці „Мандрівки серця” (1961), тяжіння до афористочності та дисциплінованості художнього мовлення. Зб. „Неповторність” (1980), „Сад нетанучих скульптур” (1987) – утвердження інтелектуального пафосу вольової світотворчої енергії. Роздуми над долею митця і народу над романтичними колізіями національної історії в історичному романі у віршах „Маруся Чурай” (1979), загострення проблеми вибору в ситуації помежів'я у драматичній поемі „Дума про трьох братів неазовських”, осмислення першоджерел етногенетичної пам’яті у поемі-баладі „Скіфська одісея”. Високі етичні критерії поцінування творчої долі таланту у драматичній поемі „Сніг у Флоренції”, історико-культурологічні реалії художнього часопростору поетеси у поемі „Берестечко”.

Григір Тютюнник у контексті „шістдесятників”, його участь у розширенні жанрово-стильового потенціалу української літератури 60-70-х років. Новаторські пошуки у зб. „Зав’язь” (1968). Аналіз душі звичайної людини, висвітлення її протистояння абсурдній дійсності у виданнях: „Деревій” (1968), „Батьківські пороги” (1972), „Крайнебо” (1975), „Коріння” (1978). Драматизм людської душі („Оддавали Катрю”, „Деревій”, „Смерть кавалера”, „Три зозулі з поклоном”, „Син приїхав” та ін.). Обстоювання етичних принципів („Нюра”, „Вуточка”, „Дивак”, „Іван Срібний”, „Дикий” та ін.). Змужніння дитячої душі в трагічній ситуації війни у повістях „Облога”, „Климко”, „Вогник далеко в степу”. Ліризм прози Гр. Тютюнника.

Дисидентський рух і література, причини його виникнення, особливості та перебіг. Участь у ньому письменників. Поява „самвидаву” та епістолярної літератури як форми протесту проти режиму після репресій 1965 р. Критична есеїстика. Арешти 1972 р., заслання в концентраційні табори (Мордовія, Перм) та на поселення (Колима, Алтай, тощо). Участь дисидетнів у формуванні Гельсинської спілки (М.Руденко та ін.). Гурт І.Світличного – основний склад український дисидентів. „В’язнична” лірика І.Світличного, М.Руденка, В.Стуса, М.Осадчого, Є.Сверстюка та ін. Поезія Т.Мельничука (зб. „Князь роси”).

Василь Стус. Трагічна доля поета за умов комуністичного режиму. Рух лірики В.Стуса від експериментаторського формотворення (зб. „Зимові дерева”) до загостреної іронії та вишуканої семантичної гри („Веселий цвинтар”), до заглиблення в екзистенціальну проблематику („Палімпсести”). Поява збірок поезій в емігрантських виданнях („Веселі дерева”, 1970; „Свіча в свічаді”, „Палімпсести”, 1988). Літературно-критична діяльність В.Стуса, його дослідження творчої долі П.Тичини („Феномен доби”).

„Київська школа”. Вимушена „внутрішня еміграція” В.Голобородька, В.Кордуна, М.Воробйова, М.Григоріва та близьких до них – В.Рубана, С.Вишенського, М. Савченка та ін. Повернення в літературу у 80-і роки. Зб. В.Голобородька „Зелен день”, „Калина об Різдві”), зб. М.Воробйова (зб. „Верховний голос” та ін.), зб. В.Кордуна „Славія”, „Сонцестояння” та ін., зб. М.Григоріва („Сади Марії”). Спільні та відмінні характеристики „Київської школи” і „Нью-Йоркської групи”, їхні публікації у „Світо-виді”.

„Химерна проза” як можливість уникнення штампів прози „соцреалізму”. Її традиції: фольклор, „низове бароко”, „котляревщина”, творчість М.Гоголя, О.Стороженка та ін. Переосмислення „химерної прози”, надання їй нової якості у доробку О.Ільченка („Козацькому роду нема переводу...”), В.Земляка („Лебедина зграя”, „Зелені млини”), В.Дрозда („Ирій”, „Спектакль”, „Самотній вовк”, „Листя землі” та ін., Є.Гуцала (трилогія „Позичений чоловік”, „Приватне життя феномена”, „Парад планет”, повісті „Блуд”, „Імпровізації плоті”) та ін. „Химерна проза” у типологічному ряді з творами магічного реалізму (А.Карпент’єр, Ж. Амаду, М.Астуріас, Г.Гарсіа Маркес та ін.).

Постать Валерія Шевчука на тлі „шістдесятників”, протистояння нормативам псевдо прози „соціалістичного реалізму”, творча полеміка з естетичними засадами „химерної прози”, обстоювання принципів елітарної літератури, орієнтація на культурологічні джерела епічних структур. Перші книги письменника („Серед тижня”, 1967; „Набережна, 12”, 1968; „Середхрестя”, 1968; „Вечір святої осені”, 1969). Конфлікт В.Шевчука з офіційною критикою, десятирічне „мовчання”. Повернення в літературу: „Крик півня на світанку” (1979), „Долина джерел” (1981), „Тепла осінь” (1981). Міфологемний концепт повісті „Дім на горі” (1983), переосмислення міфічних сюжетів у вставному циклі роману („Голос трави”), притчевий дискурс. Дослідницька та видавнича діяльність В.Шевчука („Аполлонова лютня. Київські поети ХУІІ-ХУШ ст.”, „Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні в ХУ – поч. ХІХ ст.”, „Літопис Самійла Величка” та ін.).

Літературний процес 80-х. Криза „соцреалізму”. Заперечення його нормативів поезією Ліни Костенко. Інтимні медитації М.Вінграновського („Київ”, „Губами теплами і оком золотим”). Повернення до джерел етногенетичної пам’яті І.Драча („Шабля і хустина” „Теліженці”), драматична поема „Дума про вчителя”, поема-мозаїка „Чорнобильська мадонна”. Елегійні мотиви І. Жиленко.

Українська поезія 80-х. Етногенетичні мотиви лірики В.Герасим’юка (зб. „Смереки”, „Потоки”, „Космацький узір”, „Діти трепети”) в масштабах цивілізаційних катаклізмів сьогодення; інтелектуальні медитації інакомовлення І.Римарука („Висока вода”, „Упродовж снігопаду”, ”Нічні голоси”); іронічні прозріння І.Малковича, карнавальні мотиви Ю.Андруховича. Відкривачі можливості дебютів у прозі Г. Пагутяк, В. Медведя та ін. Київська міська іроніка В.Діброви та Б.Жолдака.

Літературні угрупування „Бу-Ба-Бу”, ЛУГОСАД, „Червона Фіра”, „Пропала грамота”, „Нова дегенерація”, „Західний вітер”, „500”та ін. Традиційність та неоавангардизму від бароко та футуризму, використання досвіду бурлеску. Сучасні часописи та альманахи.

Віртуальний характер сучасної літератури (творчість сьогоденних дебютантів, письменників середнього і старшого покоління та рецепція щойно повернутих у літературний обіг творів – від „Велесової книги” до художньої спадщини репресованих митців). Перетрансформація віянь постмодернізму, його концептуальні параметри, зв’язок з теорією постструктуралізму, герменевтикою, психоаналізом тощо). Постмодерністська стилістика В.Медведя („Збираючи каміння”, „Льон”, „Кров на соломі” та ін.), Є.Пашковського („Безодня”, „Осінь для ангела” та ін.), відмінність від прозової манери Ю.Андруховича, схильного до поєднання традиції „котляревщини” та неоавангардизму („Рекреації”, „Московіада”, „Переверзії”). Своєрідність Станіславського феномену (Ю.Андрухович, Ю.Іздрик, Т.Прохасько та ін.). Поява „феміністичної критики” в українській прозі (Оксана Забужко „Інопланетянка”, „Польові дослідження з українського сексу”, „Я – Мілена” та ін.), її відмінність від руху емансипанток, агресивні форми. Проза „соціальної клініки” О.Ульяненка („Сталінка”, „Зимова повість” та ін.). Письменники, що активізувалися в 90-ті рр. (С.Жадан, В.Кожелянко, Є.Кононенко, Г.Пагутяк, Є.Пашковський, В.Слапчук, Ю.Покальчук та ін.

Спроби подолання віртуальної сучасної естетичної свідомості, проблема усвідомлення специфіки української літератури відносно художнього канону. Дискусії навколо українського модернізму та постмодернізму (Г.Грабович, С.Павличко, Т.Гундорова, М.Павлишин та ін.). Застосування нетрадиційних аспектів психологічного аналізу (А.Макаров), структурної поетики, неміфологізму, постструктуралізму (Г.Грабович) з поряд феноменологічною (М.Ігнатенко) чи історико-типологічною (Д.Наливайко) інтерпретаціями стилів доби.
Інформаційний ресурс

1. Агєєва В. Українська імпресіоністична проза. – К., 1994.

2. Агєєва В. Антологія модерну: обрис ХХ віку. – К., 2011.

3. Антологія світової літературно-критичної думки / За ред. М.Зубрицької. – Львів, 2002.

4. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.

5. Бідюк О. Психоаналіз мікрообразів художнього тексту (творчість Ліни Костенко). – Луцьк, 2009.

6. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. – К.:, 2006.

7. Білецький О. Літературно-критичні статті. – К., 1990.

8. Білоус П. Зародження української літератури. – Житомир, 2001.

9. Білоус П.В. Історія української літератури ХІ – ХVІІІ ст.: навч. посібник /П. В. Білоус. – К., 2009.

10. Білоус П.В., Білоус О.П. Українська література ХІ – ХVІІІ ст.: навч. посібник для самостійної роботи студента. – К., 2010.

11. Бондар М. Поезія по шевченківської епохи. Система жанрів. – К., 1986.

12. Брюховецький В. Микола Зеров. Літературний портрет. – К., 1990.

13. Возняк М. Історія української літератури. – Т. 1. – Л., 1993.

14. Вороний М. Театр і драма (збірник статей). – К., 1989.

15. Вступ до літературознавства: Хрестоматія /Упоряд. Н.Бернадська. – К., 1995.

16. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К., 2001.

17. Гнатюк М. Іван Франко і проблеми теорії літератури. – К., 2011.

18. Голомб Л. Три поети раннього українського модернізму: Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Філянський: Монографія. – Ужгород, 2011.

19. Горбач Н. Життя та творчість Тараса Шевченка. – Львів, 2005.

20. Грабович Г. До історії української літератури. – К., 1997.

21. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – К., 2004.

22. Грушевський М. Історія української літератури. – К., 1995.

23. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. – Львів, 1997.

24. Даниленко В. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес. – К., 2008.

25. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті /Упоряд. В.Дончик. – К., 1991.

26. Демська-Будзуляк Л. Драма свободи в модернізмі. Пророчі голоси драматургії Лесі Українки. – К., 2009.

27. Дзюба І. Спогади і роздуми на фінішній прямій / Вступ. ст. М.Г.Жулинського. – К., 2008.

28. Дзюба І.Тарас Шевченко. – К., 2005.

29. Денисюк І. Розвиток українсько малої прози кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1984.

30. Драгоманов М. Вибране. – К., 1991.

31. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.

32. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти /Упоряд. Л. Таран. – К., 2002.

33. Жулинський М. Із забуття – в безсмертя. – К., 1990.

34. Жулинський М. Микола Хвильовий. Літературний портрет. – К., 1991.

35. Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – К., 2007.

36. Зборовська Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. Монографія. – К., 2006.

37. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. – К., 2003.

38. Зеров М. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2.

39. Іванишин П. Національний спосіб розуміння в поезії Т. Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко: монографія. – К., 2008.

40. Івашків В. Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчості Пантелеймона Куліша. – Львів, 2009.

41. Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х – поч. 30-х рр. ХХ ст.) – Львів, 1994.

42. Історія України в особах ХІХ – ХХ ст. – К., 1988.

43. Історія української літератури ХІХ ст.: У 2 кн. Кн. 1: Підручник /За ред. М.Жулинського. – К., 2005.

44. Історія української літератури ХІХ ст.: У 2 кн. Кн. 2: Підручник /За ред. М.Жулинського. – К., 2006.

45. Історія української літератури (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): У 2 кн. Кн. 1: Підручник
/За заг. ред. О.Гнідан. – К, 2005.

46. Історія української літератури (кінець ХІХ – початок ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 2: Підручник
/ За заг. ред. О.Гнідан. – К., 2006.

47. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн.: Підручник. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. / За ред. В.Дончика. – К., 1998.

48. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн.: Підручник. Кн. 2: Друга половина ХХ ст. /За ред. В.Дончика. – К., 1998.

49. Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія: У 3 кн. – К., 2001.

50. Калениченко Н. Українська література ХІХ – поч. ХХ ст.: Напрями, течії. – К., 1977.

51. Кальченко С. Текстологія поетичних творів П.Тичини. – К., 1990.

52. Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960 – 1980-х років. – К., 1994.

53. Качуровський І. Метрика. – К., 1994.

54. Качуровський І. Строфіка. – К., 1994.

55. Качуровський І. Фоніка. – К., 1994.

56. Ковалів Ю. Літературна дискусія 1925-1928 рр. – К., 1990.

57. Ковалів Ю. Українська поезія першої половини ХХ ст. – К., 2000.

58. Ковалів Ю. Письменство „розстріляного відродження”: від літературних угруповань до літературної дискусії. – К., 2004.

59. Кравченко В.О., Єременко О.Р. Історія української літератури першої половини ХІХ століття: навчальний посібник. – Суми, 2009.

60. Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1995.

61. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917 – 1933: Поезія – проза – драма – есей /Упорядкув., передм., післямова Ю. Лавріненка. – К., 2002.

62. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Ю.Гром’яка, Ю.Коваліва. – К., 2010.

63. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

64. Малютіна Н. Українська драматургія кінця ХІХ – початку ХХ ст.: навч. посібник. – К., 2010.

65. Матвіїшин В. Український літературний європеїзм: монографія /Володимир Матвіїшин. – К., 2009.

66. Моренець В. Володимир Сосюра: Нарис життя і творчості. – К., 1996.

67. Наєнко М. Історія українського літературознавства: Підручник. – К., 2001.

68. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник /За ред. Н. Волошиної. – К., 2002.

69. Неборак В. Введення у Бу-Ба-Бу: Хронопис кінця тисячоліття. – Львів, 2001.

70. Огнєва Т. Відбиток часу в дзеркалі буття. – К., 2008.

71. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

72. Павличко С. Теорія літератури. – К., 2002.

73. Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. – К., 1997.

74. Поети „Нью-Йоркської групи”. Антологія /Упоряд. текстів О.Г.Астаф’єва, А.О.Дністрового. – Харків, 2003.

75. Празька поетична школа. Антологія / Упоряд. текстів О.Г. Астаф’єва, А.О.Дністрового. – Харків, 2004.

76. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Літературознавчі студії. – Івано-Франківськ, 1998.

77. Поліщук Я. Література як геокультурний проект. – К., 2008.

78. Сверстюк Є. Блудні сини України. – К., 1993.

79. Сиваченко М. Над текстами українських письменників. – К., 1985.

80. Сімович В. Праці у 2-х т. Том 2: Літературознавство. Культура /Упоряд. Л.Ткач, О.Івасюк. – Чернівці, 2005.

81. Скорський М. Тодось Осьмачка (життя і творчість). – К., 2000.

82. Соловей Е. Українська філософська лірика. – К., 1999.

83. Стус В. Феномен доби (Сходження на Голгофу слави). – К., 1993.

84. Сулима В. Біблія і українська література. – К., 1998.

85. Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука: Постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури. – К., 2001.

86. Теліга О. О краю мій...: Твори, документи, біографічний нарис. – К., 1999.

87. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. – К., 2003.

88. Українська література ХІ – ХVІІІ ст.: хрестоматія / уклад.: П.В.Білоус, Г.Д.Левченко, О.П.Білоус; за ред. П.В.Білоуса. – К., 2011.

89. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4-х кн. – К., 2001.

90. Филипович П. Літературно-критичні статті. – К., 1991.

91. Франко І. Із секретів поетичної творчості. – К., 1981.

92. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. //Франко І. Зібр. творів:
У 50 т. – К., 1984. – Т. 41.

93. Харчук Р. Сучасна українська проза. Постмодерний період. – К., 2008.

94. Хороб С. Українська модерна драма кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Неоромантизм, символізм, експресіонізм). – Івано-Франківськ, 2002.

95. Чижевський Д. Історія української літератури. – К., 2003.

96. Шевчук В. Дорога в тисячу років. – К., 1990.

97. Шевчук В. Із вершин та низин. Книжка цікавих фактів з історії української літератури. – К., 1990.

98. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок. – К., 1998.

99. Шевчук В. Муза Роксолянська: Українська ХVІ – ХVІІІ століть: У 2 кн. Книга друга: Розвинене бароко. Пізнє бароко. – К., 2005.

100. Шумило Н. Під знаком національної самобутності. Українська художня проза і літературна критика кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2003.

Українська мова

Вступ

Мова та історія. Мова як явище, що історично розвивається. Синхронія і діахронія. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін. Темпи мовних змін. Питання про прогрес у розвитку мов.

Мова і суспільство. Суспільна природа мови. Суспільні функції мови. Соціальна зумовленість мовних явищ. Суспільний характер мовної норми. Мова як найважливіша етнічна ознака. Мова, нація і держава. Мова і культура.

Проблема співвідношення мови і мислення. Психофізичні основи зв’язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення і мислення. Роль мови у процесі пізнання.

Мова і мовлення. З історії вивчення проблеми мови і мовлення. Сучасні уявлення про співвідношення мови і мовлення.

Системний характер мови. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями. Структура мови. Основні й проміжні рівні мови. Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма.

Літературна мова і народні говори. Територіальні і соціальні діалекти. Історія діалектного членування української мови. Українські наріччя та їх говори. Методи вивчення народних говорів.

Роль І.П. Котляревського і Т.Г. Шевченка в історії української літературної мови і мовні особливості їх творів.

Постать І.Я.Франка в історії української літературної мови. Мовні особливості його творів.

Роль Лесі Українки в історії української мови. Мовні особливості творів Лесі Українки.

Українська мова – національна мова українського народу. Походження і розвиток української мови. Сучасна українська літературна мова. Закон про мови в Україні.

Основні поняття і категорії стилістики. Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

Мовна норма та її соціальне значення в історії формування норм української літературної мови. Варіантність, стабільність і основні тенденції зміни літературних норм.