Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст

Творчий шлях В.Самійленка. Рух від народницьких до „чуттєвих” мотивів, нова культура версифікації, жанрове урізноманітнення поезії. Гумористичні та сатиричні твори поета, висміювання псевдо патріотизму та малоросійської закомплексованості („Ельдорадо”, „Собаки”, „Ідеальний публіцист”, „На печі” та ін.). Інтерпретація народної піснярки Марусі Чурай у драматичній поемі „Чураївна”. Несприйняття революції як суспільної патології в поемі „Гея”.

Розвиток реалістичних традицій у творчості Леся Мартовича, публіцистичний дискурс у збірках „Нечитальник” (1900), „Хитрий Панько” (1903), „Стрибожий дарунок” (1905). Сатиричні імперативи („Війт”, „Іван Рило”, „Хитрий Панько”, „За межу” та ін.). Висміювання знедуховленості у повісті „Забобон” (1911). Вплив Леся Мартовича на В.Стефаника та Марка Черемшину. Поєднання поетичного хисту (збірка „Поезії”, „Подорож до Києва”) з прозовим у творчості О.Маковея. Обстоювання об’єктивно-реалістичних принципів у сатиричних творах („Клопоти Савчихи”, „Стара Мадьярка”, „Нові часи”, „Казка про невдоволеного Русина” та ін.). Антимілітарний пафос збірки „Кроваве поле”. Осмислення історичної минувшини в Україні (повість „Ярошенко”).

Творчі пошуки Г.Хоткевича – від реалізму оповідань 90-х років до модернізму („Поезія в прозі”, 1902), твори за гуцульськими мотивами („Камінна душа”, „Довбуш”, „Гірські акварелі” та ін.).

Вплив корифеїв українського театру на драматургію „перехідного періоду”. Спроби віднаходження інших шляхів. Історична п’єса Б.Грінченка „Перед бурею”, комедія „Нахмарило”. Сатиричні драми А.Крушельницького: „Орли”, „Зяті”, „Стефанишини”. Драматичні твори Л.Яновської („Лісова квітка”, „Жертви”). Зв’язок п’єс С.Васильченка з народно-поетичною творчістю („На перші гулі”, „Не співайте, півні,, не вменшайте ночі”), їхнє тематичне урізноманітнення („Кармелюк”, „Недоросток”). Відкриття у Києві (1906) українського стаціонарного театру під керівництвом М.Садовського.

Запровадження психолінгвістичної поетики О.Потебні (уявлення про тричленну структуру мистецького твору, зовнішню та внутрішню форми), її вплив на українську і світову науку.

Література ХХ ст. – новий етап в історії українського письменства. Переорієнтація з позитивістських критеріїв на естетичні, на іманентну основу мистецтва, спроба врівноваження критеріїв Краси та Правди на засадах урахування специфіки національного мистецтва. Постання нового типу естетичної свідомості, відповідного принципам самтожності таланту. Поєднання традиції та нових, модерністських, віянь в українській літературі. Онтологічні джерела вітчизняного модернізму: перехрестя європейської „філософії життя” та української „філософії серця”.

Проблема українського модернізму в критичній рецепції та літературознавчих дослідженнях. Полеміка з приводу його присутності на теренах вітчизняного письменства на початку та впродовж ХХ ст. Характерні ознаки концепції модернізму, історична зумовленість його виникнення. Спільні та відмінні риси українського модернізму у порівнянні з французьким, бельгійським, польським чи російським. Формування концепції модернізму у статтях О.Луцького, М.Євшана, М.Сріблянського. Обстоювання естетичних засад модернізму М.Вороним, „молодомузівцями”, часописом „Українська хата” (М.Сріблянський, М.Євшан, А.Товкачевський), прагнення поєднати категорію Краси з категорією Правди, згармоніювати їх, обстоювання принципу „цілого чоловіка” на противагу позитивістському членуванню людини на окремі функції, виборення права митця на свободу творчості. Полеміка з народницькими (С.Єфремов, Ф.Матушевський, О.Лотоцький та ін.) критиками, з позитивістами від мистецтва.

Михайло Коцюбинський. Аналіз імпресіоністичних домінант прози М.Коцюбинського („Intermezzo”, „На камені”, „Цвіт яблуні”, „Він іде” та ін.) поряд з реалістичними („Коні не винні”) чи романтичними („Дорогою ціною”). Психологізм – нова грань стилю М.Коцюбинського („Подарунок на іменини”, „Сміх”, „Персона грата” та ін.). Цикл поезій у прозі „З глибини”. Етногенетичні джерела у творчості М.Коцюбинського („На віру”, „Відьма” та ін.), художнє переосмислення міфологем („Тіні забутих предків”).

Творча постать В.Стефаника. Зростання письменника від символістської збірки „З осені” (1896-1897) до новелістики експресіоністичного ґатунку („Синя книжечка”, 1899). Своєрідність українського експресіонізму на відміну від німецького на прикладі новелістики В.Стефаника. Стильові особливості новелістики В.Стефаника (збірки: „Камінний хрест”, „Дорога”, „Моє слово”).

Пошуки Марком Черемшиною (І.Семанюком) індивідуальної стильової манери. Ліризація прози у збірці „Карби”, поєднання символізму з традиційними міметичним письмом („Чічка”, „Злодія зловили”, „Зведениця” та ін.). Осудження патології війни у збірці „Село вигибає”, укрупнення есхатологічних мотивів („Село потерпає”, „Перші стріли”, „Зрадник”, „Після бою” та ін.).

Реалізація принципів символізму у творчому доробку М.Яцківа. Його сугестивна новелістика (збірки „В царстві сатани”, „Душі кланяються”, „Казка про перстень”, „Чорні крила” та ін.). Психологічні колізії повістей „Огні горять”, „Блискавиці”, „Танець тіней”. Окремі прояви декадентизму в українській літературі.

Ольга Кобилянська. „Аристократизм духу” у творах О.Кобилянської. Зв’язок письменниці з рухом емансипанток.

Ранні повісті – „Людина” (1891), „Царівна” (1895). Протест проти нерівноправного становища жінки в суспільстві. Психологізм повістей. Образи жінок-інтелігенток у творах О.Кобилянської („Valse melancolique”, „Некультурна”, „Ніоба”). „Апостол черні” – порушення національних, соціальних, елітарних та емансипаційних проблем. Повість „Земля” – архетип землі.

Леся Українка. Творча постать Лесі Українки (Лариси Косач) в контексті української літератури на межі ХІХ-ХХ ст. Стрімка її еволюція від традиційної версифікації до неоромантизму („новоромантизму”). Порушення проблеми сутності мистецтва та ролі митця у суспільстві у творах різних періодів художньої еволюції поетеси („Давня казка”, „Вавилонський полон”, „У пущі”). Аналіз збірок „На крилах пісень” (1893), „Думи і мрії” (1899), „Відгуки” (1902). Перехід поетеси від медитативної лірики до ліро-епосу („Роберт Брюс, король шотландський”, „Вілла-посестра”, „Ізольда Білорука”, „Одно слово” та ін.) та до жанру драматичної поеми. Інтелектуальний пафос, філософська глибина художнього світобачення у драматичних поемах „Одержима”, „На полі крові”, „В катакомбах” та ін., концентрація дисциплінованої „кордоцентричної” пристрасті. Психологічна драма „Блакитна троянда” (1895), її нова морально-етична проблематика. Міфологічна основа „Лісової пісні”. Звернення Л.Українки до національної історії, розкриття трагічних колізій національного менталітету у „Боярині”, символізація долі Оксани. „Камінний господар” – екзистенціальна проблема свободи, своєрідна версія літературного сюжету про Дон Жуана.

Олександр Олесь – поет, драматург, перекладач. Життєвий і творчий шлях О.Олеся. Світоглядні та естетичні позиції. Мотиви лірики 1905-1907 рр. Збірка поезій „З журбою радість обнялась” (1907). Пейзажна та інтимна лірика. І.Франко про збірку. М.Рильський про оптимізм поезій книжки „З журбою радість обнялась”. Збірка „Поезія. Книга ІІ” (1909). Майстерне використання в ній поетики народних пісень. Багатство й оригінальність образотворчих засобів, ритміки, строфіки. Мотиви розпачу, зневіри у збірці „Поезії. Книга ІІІ” (1911). Зображення маси як пасивної юрби у драматичному етюді „По дорозі в Казку”. Еміграція О.Олеся за кордон (1919), трагізм відриву поета від батьківщини. Поетичні переклади народних казок.

Володимир Винниченко. Проблема краси, естетичних потреб та волі до життя в ранній прозі В.Винниченка („Краса і сила”, „Раб краси”, „Голота” та ін.), розкриття „аристократизму духу” українського народу, його талановитої вдачі у несприятливих умовах виживання (пор.: „Страчене життя” А.Тесленка, „Талант” С.Васильченка). Наявність елементів модернізму та авангардизму в прозі та драматургії В.Винниченка, спроба реалізувати в художніх творах теорію „чесності з собою” („Чесність з собою”, „Щаблі життя”, „Чорна Пантера і Білий Медвідь”, „Великий Молох”, „Гріх”, „Брехня”, „Пригвождені”, „Молода кров” та ін.). Усвідомлення потворності тоталітарного режиму у романі „Слово за тобою, Сталіне”, поступове вивільнення письменника з-під засилля комуністичних ілюзій, пережите ним в еміграції.