Українська література ХІХ ст

І.Котляревський – засновник української нової літератури. Джерела його світогляду і творчості. Інтерес до побуту і фольклору. Традиції давньої літератури в творчості письменника, зокрема досвід „низового бароко”. „Енеїда” – перший твір нової української літератури, одна із травестій поеми Вергілія (П.Скаррон, А.Блюмауер, М.Осіпов). Зв’язок „Енеїди” І.Котляревського з українською бурлескною традицією ХУІІІ ст. та травестичними прийомами бароко. Вплив поетики класицизму на цей твір.

Театральна діяльність І.Котляревського - засновника української нової драматургії, історія написання, постановки і публікації „Наталки Полтавки”, її новаторство в контексті тогочасної драми.

Є.Гребінка – організатор українського літературного руху, один із засновників петербурзького осередку українства. Є.Гребінка – байкар. Збірка „Малороссийские приказки”. Є.Гребінка – поет-романтик. Проза Є.Гребінки. Українська історична тематика в російських прозових творах („Чайковський”, „Нежинский полковник Иван Золотаренко”).

Г.Квітка-Основ’яненко – перший класик української художньої прози на народно мовній основі, представник просвітницького реалізму. Літературна діяльність Г.Квітки. Дві групи творів у прозі Г.Квітки-Основ’яненка – просвітницько-реалістичні та сентиментально-реалістичні, їх стильові особливості. Гумористичні оповідання і повісті: „Салдацький патрет”, „Мертвецький великдень”, „От тобі й скарб”, „Конотопська відьма” та ін., бурлескний колорит, поєднання в них етнографічного реалізму й народної фантастики, артикуляція етноментальної пам’яті, переосмислення міфологем. Сатиричне зображення побуту в романі „Пан Халявский”. Повість „Маруся, поєднання в ній ознак просвітницького дидактизму, етнографічного реалізму та сентименталізму, іконографічна ідеалізація образів. Ознаки реалізму у творі „Козир-дівка”, обстоювання людської гідності. Повість „Сердешна Оксана”, її вплив на поему „Катерина” Т.Шевченка. Риси індивідуального стилю Г.Квітки-прозаїка.

Естетичні принципи романтизму. Романтизм в українській поезії першої половини ХІХ ст., його основні риси, відповідність менталітету українця. Розширення поетами-романтиками стильових, тематичних і жанрових меж національної літератури. Вплив Гердера на формування концепції романтизму.

Літературна діяльність Л.Боровиковського як першого поета-романтика кінця 20-х – початку 30-х рр. Тематика балад, використання народнопісенних мотивів та романтичних засобів при використанні мандрівних сюжетів (балада „Маруся”).

Віршовані збірки М.Костомарова (Ієремії Галки): „Українські балади” (1839) та „Вітка” (1840).

Амвросій Могила (А.Метлинський) – представник романтизму (збірка поезій „Думи і пісні та ще дещо”).

Маркіян Шашкевич – чільна постать „Руської трійці” як культурологічного явища в українській історії Статті М.Шашкевича про мову і літературу – „Азбука і абецадло”, передмова до альманаха „Русалка Дністровая”.

Тарас Шевченко. Широта і різноманітність (ідейно-тематична та жанрова) спадщини – поезія, драматургія, проза, критика.

Рання творчість (1837 – 1846). „Кобзар” Т.Шевченка 1840 р., його оцінка критиками. Основні мотиви ранньої поезії. Тема ролі поета в житті народу та пошуків іманентної сутності таланту („Думи”, „Перебендя”, „На вічну пам’ять Котляревському”, „До Основ'яненка”), туга за батьківщиною, образи героїчного минулого України. Історичні поеми Т.Шевченка. Романтична інтепретація української минувшини у поемі Т.Шевченка „Гайдамаки” (1841). Драматургія Т.Шевченка. Романтична трагедія „Никита Гайдай” та соціально-побутова драма „Назар Стодоля”. Традиції і новаторство Т.Шевченка у цьому жанрі.

Життя і творчість періоду „трьох літ” (1843-1845). Спроба переоцінки національної історії з погляду об’єктивного історизму, захист її від тенденційних перекручень („Розрита могила”, „Чигрине, Чигрине”, „Холодний Яр”), містеріальний дискурс поеми „Великий льох”: трактування трагічної долі України. Побутові поеми Т.Шевченка („Сова”, „Наймичка”). Образ матері в поезії Т.Шевченка. Поеми, написані російською мовою („Слепая”, „Тризна”), та їх зв’язок з ліро-епічними творами епохи романтизму.

Творчість періоду заслання (1847-1857). Цикл поезій „В казематі”.

Останні роки життя й поетичної творчості (1857-1861). Поеми Т.Шевченка „Неофіти”, „Марія”, „Юродивий”.

Російськомовна проза. Сюжети і образи в прозових творах: доля тогочасного кріпака-інтелігента („Художник”, „Музикант”), доля жінки („Наймичка”, „Капітанша”), типи поміщиків („Близнецы») проблема вродженого аристократизму („Варнак”) та ін. Автобіографіям повістей, особливості художньої форми, мови і стилю. Російськомовні повісті Т.Шевченка в оцінці критики.

Переслідування царизмом українського слова (Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 р.) як продовження утисків української культури.

Співіснування реалізму з романтизмом в українському письменстві. Франкова концепція „наукового реалізму”.

Пантелеймон Куліш. Романтична стильова тенденція другої половини ХІХ ст. Багатогранність діяльності (поет, прозаїк, драматург, фольклорист, етнограф, історик, критик, літературознавець, мовознавець, перекладач, видавець, редактор). „Чорна рада” (1847 – 1857) – перший соціально-історичний роман в українській прозі. Творче осмислення романно-історичної традиції В.Скотта, М.Гоголя.

Поетична творчість. Збірка „Досвітки” (1862). Історична тематика. Романтичний характер настроїв, образів. Осуд визвольної боротьби українського народу в 1648-1654 рр. П.Куліш – збирач і видавець фольклорно-етнографічних матеріалів („Записки о Южной Руси”). Заслуги в галузі перекладу (твори В.Шекспіра, Дж.Байрона, Гете, Г.Гейне, Ф.Шіллера та ін.).

Анатоль Свидницький. Драма творчого шляху письменника. Різнобічність обдарування – поет, прозаїк, етнограф-фольклорист, громадський діяч. Продовжувач кращих літературних традицій і новатор у змісті й формі художніх творів. Захоплення фольклором та етнографією.

„Люборацькі” (1861-1862) – перший в українській літературі соціально-психологічний роман.

Л.Глібов – „найкращий український байкопис” (І.Франко). Продовження ним української байкарської традиції. Зв’язок зі спадщиною європейського байкарства, ліризація жанру. Два періоди у творчості Л.Глібова.

І.Нечуй-Левицький. Творчі пошуки письменника. Поняття про національну нарацію та форми її реалізації у прозі І.Нечуя-Левицького. Багатство тематики. Жанрове розмаїття (оповідання, повісті, романи, казки, драми, нариси, статті). Риси індивідуального стилю. Повість „Микола Джеря” як досягнення української аналітичної прози в зображенні кріпацтва та причин бунтарства.

Повість „Кайдашева сім’я”. Відображення рис національного менталітету в конкретній ситуації пореформеного села.

Антиклерикальна тема у творчості І.Нечуя-Левицького: повість-хроніка „Старосвітські батюшки та матушки”. Оповідання „Афонський пройдисвіт”.

Романи з життя національної інтелігенції. Зображення письменником „нової людини”. Ідейні пошуки національно свідомих героїв („Хмари”, „Над Чорним морем”). Історична проза: „Гетьман Іван Виговський” – полеміка з О.Левицьким. Спростування ідеологем „краківської школи”, зокрема Г.Сенкевича („Вогнем і мечем”) у повісті „Князь Ярема Вишневецький”. Драматургія І.Нечуя-Левицького („На Кожум’яках”, „Маруся Богуславка”).

Статті („Сьогочасне літературне прямування”, „Українська декаденщина”), нариси („Апокаліпсична картина в Києві”, „Мар’янка Погребнячка й Бейліс”, „В концерті”), театральна рецензії.

Панас Мирний. Мала епічна форма у творчості Панаса Мирного (Рудченка). Актуальність проблематики, тенденційність, висока майстерність і художнє новаторство оповідань. Розвиток П.Мирним жанру повісті. „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – соціально-психологічний роман, його еволюція від нарису „Подоріжжя від Полтави до Гадячого”. Співавторство Панаса Мирного з Іваном Біликом. Роман „Повія” – зразок української класичної літератури. Переосмислення долі покритки, розкритої Г.Квіткою-Основ’яненком („Сердешна Оксана”), Т.Шевченком („Катерина”), І.Нечуєм-Левицьким („Бурлачка”) та ін.

Б.Грінченко – складна літературно-громадська постать в українській літературі. Всебічна обдарованість (поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, етнограф, фольклорист, педагог, публіцист, бібліограф). Публіцистичний характер творів. Культурницька програма в повістях „Сонячний промінь” та „На розпутті”, її паралель із ідеологічною повістю О.Кониського „Юрко Городенко”. Екзистенціальна проблематика цих повістей.

Несприятливі умови для розвитку української драматургії в 50-60-ті роки ХІХ ст. Відсутність професійного театру, посилення царських репресій щодо розвитку української культури. Жанр соціально-психологічної драми і комедії у творчості І.Карпенка-Карого, М.Старицького, М.Кропивницького, І.Франка, О.Пчілки, Г.Цеглинського та ін. Історична драма і трагедія. Інші види в драматичному мистецтві (оперетка, водевіль тощо). Народний театр М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого – якісно нове явище в культурно-громадському житті України та за її межами. Участь „корифеїв” у роботі Першого Всеросійського з’їзду діячів сценічного мистецтва (1897).

Художня творчість І.Франка. Історично вимушена поліфункціональність. Багатство жанрів, стильове розмаїття. Поезія. Актуальність тематики, ідейна глибина, новаторство поетичної форми. Збірка „З вершин і низин”. Збірка „Зів’яле листя”. Традиція Вертерівського мотиву. Збірка „Мій Ізмарагд”. Збірки „Із днів журби”, „Semper tiro”. Характеристика збірок „Давнє і нове”, „Із літ моєї молодості”. Поеми. Основні групи: сатиричні, соціально-побутові, історичні, філософські і поеми-казки. Широта проблематики. Жанрова різноманітність. „Іван Вишенський”. Філософське осмислення образу Б.Хмельницького („На Святоюрській горі”). Мотиви та алегоричні образи поеми „Смерть Каїна”. Ідейно-стильовий парадокс поеми „Похорон”, переосмислення образу Дон Жуана, колізія двійництва. Поема „Мойсей” – один з вершинних творів І.Франка і всієї української літератури: проблематика поеми, її філософський зміст, суголосний національній дійсності, художня візія свободи та обов’язку, багатство образів, своєрідність стильового вирішення. Драматургія. Суспільна актуальність, естетична концепція п’єс. „Украдене щастя”: джерела драми, багатоплановість конфлікту, тема фатуму, загальна характеристика п’єс „Учитель”, „Сон князя Святослава” та ін.

Мала епічна проза І.Франка: цикл „Бориславські оповідання”, твори на сільську („Леси шина челядь”, „Сам собі винен”, „Історія кожуха” та ін.). Тема візництва у психологічному романі „Лель і полель”, „Boa constiktor” – розпад особистості в цивілізаційному світі, психологічна структура нарації. Аналіз деградації суспільства у творах „Основи суспільства”, „Для домашнього вогнища”, проекція нової людини у повісті „Перехресні стежки” доля інтелігентів у оповідання „На дні”, в нарисі „Моя зустріч з Олексою”. Актуалізація історичної пам’яті в повісті „Захар Беркут”.

Проблема сугестії у його трактування („Із секретів поетичної творчості”). Полеміка з представниками модернізму.