Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Зв’язок романтизму із національним рухом 2 pageНайвидатніші представники бароко — П. Кальдерон в Іспанії, Д. Маріно і Т Тассо в Італії, X. Ґріммельсхаузен у Німеччині. Іван Величковський — поет дуже цікавий. Саме поет, а не віршописець. Бо наділила його природа щирою іскрою художнього таланту — здатністю зірко вдивлятися у світ, гостро і парадоксально осмислювати його, відливати свої думки у місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він полюбляв експериментувати, шукати і розробляти нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи барокко — ренесансна життєрадісність і життєлюбність поєднувалась у ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму, хоч і живило потужною енергією його творчість. Цікавий він ще й тим, що не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви. Належав Іван Величковський до того кола діячів, яке гуртувалося біля таких тодішніх культурно-ідеологічних та церковних проводирів, як Лазар Баранович і Варлаам Ясинський. Його літературна діяльність тісно зливається з літературною діяльністю не тільки цих тодішніх «стовпів» українського церковного, політичного і культурного життя, але й з літературною діяльністю їхніх молодших сучасників, зокрема Дмитра Туптала та Стефана Яворського. Вiдомо, що деякий час працював у Чернiговi в друкарнi Л. 3. Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Бурлеск (жарт). Бурлеск – різновид засобів сміху, тісно пов'язаний з народною сміховою культурою і акцентований на невідповідності форми й змісту внаслідок підміни високого стилю низьким і низького високим. Спираючись на народну мову, Котляревський як видатний художник слова суттєво збагатив українську літературну мову. «Енеїда» за стилем є бурлескно-травестійним твором, а отже, всі мовні засоби, які використав письменник, мають переважно сатирично:гу мористичний характер. Наприклад, влучні і несподівані порівняння є найпоширенішим художнім засобом твору: Нептун «вирнув з моря, як карась», Меркурій «прискочив, мов котище мурий», Дідона «закраснілася, мов рак», Вулкан «розм'як, як кваша», п'яні боги «понадувались, мов йоржі». Стиль бурлеску позначився і на епітетах: інтриганка Юнона — «суча дочка», розпусна Венера називається «невірною, пакосною, халявою», ченці, попи — «святі понури», десяцькі і соцькі— «п'явки людські». Котляревський не просто заговорив про український народ, а заговорив про його найславетніші часи — добу Гетьманщини, тобто державності, відображаючи козацьку славу своїх предків. Тільки національно свідомий митець, який дбав про збереження мови, звичаїв, традицій і взагалі національної самобутності рідного народу, міг написати такі рядки: Но тільки щоб латинське плем'я Отже, заговоривши про український народ, його історію, І. П. Котляревський не лише утверджував цей народ як націю, а й відстоював його майбутнєУ своїй поемі «Енеїда» І. Котляревський відобразив українську дійсність XVIII ст. в усіх її проявах: побут населення, звичаї, обряди, традиції, історія українців, через що цей твір витримав випробування часом. Особливістю поеми є те, що в ній народне світобачення переплетене з просвітницькими ідеями, комічне — із серйозним, знижене — з високим, героїчним. При цьому Котляревський як художник намагався дотримуватися правди життя. Використавши сюжетну канву поеми Верґілія, І. Котляревський майстерно розвинув нову тему, показавши життя й побут різних верств українського суспільства, зокрема й простого люду, чого раніше не було в українській літературПриступаючи до детального змалювання пекла, Котляревський значно відхиляється від язичницького уявлення про нього. Він малює пекло таким, яким його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх якнайширше. Інколи ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, бо кожний рядок поеми — це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини ("що людям льготи не давали", попи — "знали церков що одну"), економічні злочини ("перекупки", шмаровози, ті, хто "поганий продавали крам"), соціальні правопорушення ("всі гайдамаки, всі злодії", "які по правді не судили", "себе що сами убивали"), за моральні вади (брехуни, "піддурювали що дівок", "паливоди і волоцюги", "що продають себе на час"), за відступництво від духовних норм ("всі ворожбити, чародії", "що знали весь святий закон", а "як же були на самоті, то молитовники ховали"). Дістається в пеклі й батькам, "які синів не вчили", і "скучним піїтам", і мудрецям, які не знали, "відкіль взявся світ?", і лікарю, що "чванивсь, як людей морив". Всіх "поселив" у пекло І. Котляревський: багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть заволодіти будь-якою душею — і тоді людина стає кандидатом у пекло. 2. За жанром "Енеїда" — травестійно-бурлескна поема. Герої поеми римського автора переодягнені в національний одяг українців, співають українські пісні, вживають українські страви; побут, звичаї, життя персонажів відповідають історичним фактам XVIII ст. Різкий контраст між темою та характером її розкриття. Котляревський дав опис українського народу, наснажив поему живою українською мовою. Жанр бурлеску вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно у зниженому тоні.. Гумор "Енеїди" — не розважальний... Засобами гумору І. Котляревський зумів оспівати героїзм українського козацтва, нестримну жадобу народу до волі. У Котляревського життєрадісні люди самі вирішують свою долю.) Головна проблема — показ соціальної та моральної нікчемності сучасної авторові дійсності XVIII ст. Суспільно важливі проблеми: соціальна нерівність, захист рідної землі від ворогів, громадянський обов'язок, честь сім'ї, виховання дітей, дружба, кохання та ін.) Читаючи "Енеїду", відзначаємо немало картин з життя простого народу: описи вечорниць, похорону, поминок, ворожінь, танці і (горлиця, третяк, гопак, гайдук, журавель, халяндра) та всіляких забав (у свинки, у Панаса, в хрещика, в горюдуба). Справжній реєстр народних ігор! Картини життя народу в "Енеїді" створюють таке враження, ніби перебуваєш в українському селі. Чим це досягається? Великою кількістю побутових деталей, яскравістю й докладністю їх опису. Народні звичаї, повір'я, одяг, посуд, їжа описані в поемі інколи докладніше, ніж у спеціальних етнографічних дослідженнях, наприклад, картини навчання, субіток, забав у Дідони. Або простежмо змалювання жіночого й чоловічого одягу та взуття: Хоча побутові описи в поемі й переобтяжені безліччю деталей, вони легкі й перебувають у нестримному русі. Недаремно Котляревського ще за життя називали блискучим побутописцем, а його "Енеїду" — збірником з українського народознавства, барвистою панорамою суспільного життя України XVII—XVIII ст. "Бистрий обсерватор життя",— так визначив Іван Франко цю якість поета. Стиль твору є загалом бурлескним, бурлеск проймає всі художні засоби твору, наприклад епітет: богиня Юнона — "суча дочка", метафора: "і за гріхи їм носа втруть", уособлення: "із неба злізла ніч", порівняння: Еней "крикнув, як на пуп". Порівняннями, і часто несподіваними для читача, пересипана вся поема — це одна з характерних ознак стилю автора; скажімо, сорочка в Харона "замазана була на палець, засалена, аж капав смалець". У поемі чимало вульгарних слів, лайок: "гадів син", "полізеш рачки" тощо. Місцями трапляються цілі каскади цих вульгаризмів. Це теж зумовлене бурлескним стилем. Проте ці вульгарні слова, як правило, в межах художнього такту. З інших лексичних прийомів гумору слід назвати церковні слов'янізми ("і паки"), макаронізми, бурсацький та латино-український жаргон: Рогамус, доміне Латине, Нехай наш капут не загине. Перміте жить в землі своей... У міру (й доречно) наслідуючи народні жарти, вживає поет зашифровану мову: "борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить". Комічний ефект справляють і деякі професіоналізми. Наприклад: Люблю, люблю, божусь кліщами, Ковадлом, молотом, міхами. Часто автор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет жахливо потворної Сівілли (III частина), він зразу ж після цього пише: "Еней, таку уздрівши цяцю..." Відповідно до вимог бурлескного стилю автор вніс багато елементів розмовно-побутової селянської лексики, образів з фольклору: казкову скатертину-самобранку, сап'янці-самоходи, килим-самоліт, хатку на курячій ніжці. Народними витворами є також казкові герої "Енеїди". Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступою зображені на щиті Енея. З фольклору і казкові звороти, наприклад: "Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться казки". Розказане автором часто можна сприйняти за народний анекдот, жарт, переказ, бувальщину. З української народної поезії запозичив Котляревський і постійні епітети ("чисте поле", "біле тіло", "гіркі сльози"). Народними магічними обрядами є і виливання Сівіллою переполоху, і ворожіння дівчат на вечорницях, і забави в Дідони. Фольклорну основу має тужіння-плач матері Евріала: "О сину! світ моїх очей!" Народнопоетичні образи "Енеїди" теж здебільшого гумористичні. Це видно і з прислів'їв ("не йди в дорогу без запасу, бо хвіст од голоду надмеш"), і з приказок: ("Пропав, як Сірко на базарі"), і з ідіоматичних фразеологічних зворотів ("слухати чмелів", "взяти чвирк", "точити баляси", "хрін його не взяв"), і з синонімів до дієслів бігти, тікати — тягу дати, п'ятами накивати, чухрати, дати драла тощо. А от ряснота, прямо-таки злива однорідних членів речення (ще одна помітна риса стилю Котляревського) йде від традицій книжної мови. Поет захоплений розмаїттям української мови, ніби не може стриматися від використання майже безмежних можливостей її виражальних засобів). У пекло Котляревський помістив скупих, брехунів, гульвіс, самогубців, лжевчених, графоманів, пияків, балакунів, модниць, перекупок, паліїв, ворожбитів, злодіїв, картярів, лікарів-партачів —усіх, чиї дії народ трактував як аморальні, за які людина після смерті потрапляє в пекло, де зазнає тяжких мук. Поет звинувачує й тих, хто не дбає про честь сім'ї: дівчат, що забувають про дівочу гідність: звідниць; парубків, які ізроду не женились підбивали на любощі заміжніх молодиць, що зраджують своїх чоловіків. Осуд у поета викликають святенниці, які на людях "молилися без остановки" і "били сот по п'ять поклон", а поховавши молитовники "казились, бігали, скакали і гірше дещо в темноті". За жанром – травестійно-бурлескна поема. ^ Бурлеск (жарт). Бурлеск – різновид засобів сміху, тісно пов'язаний з народною сміховою культурою і акцентований на невідповідності форми й змісту внаслідок підміни високого стилю низьким і низького високим. Сатира – вид комічного, гостре висміювання всього нечесного, несправедливого. При цьому об’єкт висміювання часто малюється в перебільшено смішному, комічному чи гротескному вигляді, щоб викликати відразу. Вергілій: Як переходив він гай, перейшла йому мати дорогу; Так виглядала з лиця і одіння, так зброю тримала, Нібито дівчина з Спарти або Гарпаліка фракійська, Що в перегони із Гебром швидким виступає на конях. Так, як це роблять мисливці, повісила лук через плечі Зручний і коси на вітер пустила. У Котляревського Венера набирає рис повії, а сварка богинь нагадує сварку перекупок. Бурлеск стосується не лише небожителів, а й земних правителів: дочка Латина Лавися постає вродливою, легковажною дівкою, для якої життя – гра. У бурлескному тоні виписані сцени бенкетів, розваг, даремної драти часу.
6 билет 1. Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю. Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повість «Маруся». Ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспектива важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нареченого й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, «знаходячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв героєві повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв гроші, Маруся застудилась і померла. Повернувшись із заробітків і не заставши живою коханої, Василь іде в монастир і там з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету трагічне. Народився 18 листопада 1778 року в слободі Основа (тепер вона злилася з Харковом) в сім’ї знатного поміщика-дворянина, відставного прапорщика Федора Івановича Квітки. Був другим сином. Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім’ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій, він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простого люду. Близько 80 прозових і драматичних творів українською та російською мовами написав Квітка. Свою літературну діяльність Григорій Федорович почав з написання віршів російською мовою. Тема: зображення життя і побуту українського народу к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти. Знати відомості про життєвий і творчий шлях письменника, розкривати основні чинники формування його світогляду, обґрунтовувати роль творчості Григорія Квітки-Основ’яненка як „батька української прози” (С. Єфремов). Називати основні твори та їх жанрові особливості, характеризувати поєднання у творчій манері Григорія Квітки-Основ’яненка ознак класицизму, реалізму та сентименталізму. Аналізувати перший україномовний прозовий твір нової української літератури „Маруся”, визначати жанр (сентиментально- психологічна повість). Характеризувати тему соціальної нерівності та головну думку – утвердження християнських ідеалів, зображення високих морально-етичних рис простої людини, характеризувати образи Наума Дрота, Марусі та Василя, порівнювати образи Марусі і Наталки Полтавки. Відзначати реалістичне змалювання побуту українців, їх обрядів, психологізм у зображенні персонажів. Називати ознаки творчого методу сентименталізму, зокрема, відтворення глибоких почуттів і переживань, внутрішнього світу персонажів. Характеризувати художні особливості твору, роль пейзажів. Окреслювати значення творчості Григорія Квітки-Основ’яненка для наступного розвитку української літератури. Маруся" — повість, що за своїми філософськими мотивами та літературними ознаками належить до сентименталізму, літературної течії, що панувала наприкінці XVIII — початку XIX століття. Після довгих часів класицизму й раціоналізму мистецтво знов звернулося до почуттів, доводячи цінність звичайного життя й щастя. Чисті почуття письменники і поети шукали у представників народу, типовими тоді вважалися селяни. Водночас з'явилась цікавість до фольклору, етнографії, народного побуту. Усі ці риси притаманні повісті "Маруся". Автор розгортає трагічну історію невтіленого кохання на фоні старанно змальованого селянського побуту. Проста хата, у яких жили тисячі сімейств, подібних до сімейства Дротів, повсякденні клопоти, тяжка праця не заступають чистих та глибоких почуттів — несподіваного великого кохання, вірності, турботи про рідних (адже у Марусі хвора мати, яка веселішає, дивлячись на веселу, моторну, роботящу доньку). З любов'ю зупиняється Г. Квітка-Основ'яненко на найдрібніших деталях старожитнього побуту. Отак дівчата одягались, отак прикрашали сорочки, отакі стрічки у них були... Докладно і детально змальовано народні обряди: заручини, вечорниці, весілля. Нічого не пропустив письменник! Він розповів, як сватають, як вбирають молодих, які пісні співають, які танці танцюють. І до народної традиційної символіки додається інтимна, особиста: оті стрічки, чорна або червона, які прив'язує до вінка Маруся. А одяг селян описаний з такою докладністю, що зараз можна виготовити подібний тільки по розповіді письменника. Він дуже добре знає те, про що з любов'ю пише, для нього немає дрібниць. Святковий наряд Марусі допомагає побачити ніжну, тендітну, чуйну, роботящу дівчину. У ті часи дівчата повинні були самі прясти, ткати, шити та вишивати сорочки. Ось який одяг на Марусі: "Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками... Запаска шовкова, морева: каламайковий пояс... панчішки сині, суконні, і червоні черевички". Але не тільки народні традиції, але й реалії того часу не обминає у повісті Г. Квітка-Основ'яненко. Перше сватання Василя до Марусі нещасливе, хоч вони кохають одне одного. Василь — сирота, а це за миколаївських часів означало, що його віддадуть у солдати на двадцять п'ять років. Батько Марусі не може не думати про те, як буде жити його дочка без чоловіка: "Ні жінка, ні вдова; звісно, як солдаток шанують... Худобу розтаскають, хто її защитить? Діточки без догляду, без науки, у бідноті без всього помруть..." Василь зумів заробити грошей, щоб найняти замість себе людину, посватався за Марусю ще раз. Батьки погодилися, але за законами сентиментальної літератури щастя героям не дається. Маруся застудилася під час зливи в борі біля озера, там, де вони зустрічались із Василем. Дівчина померла. Сторінки, що присвячені похорону Марусі, найпроникливіші в повісті. Детальне, з дрібними подробицями змалювання народних звичаїв та обрядів цього разу допомагає письменникові передати трагізм загибелі молодого життя та великого кохання. Померлу до весілля дівчину вдягають у весільне вбрання, призначають, як на весілля, дружок, світилок, боярів. Придане роздають бідним людям. Коли везуть труну до церкви, попереду іде світилка, далі, як у весільному поїзді, гості, але замість подружжя — покійниця. Повість "Маруся" закінчується смертю героїв, але обидва вони сподіваються на зустрічі "... і будеш ти моєю, коли не на сім світі, так на тім!". Цього вимагали закони сентиментального жанру. Але глибоке знання народного побуту, справжнього селянського життя, любов до України, її звичаїв та традицій допомогли автору створити повість, що відрізняється справжніми рисами реалізму. І зараз з великою цікавістю читаємо ми "Марусю", бажаючи знати, як жили і кохали, працювали та відпочивали наші не такі вже й далекі предки.
2. Заповіт” — твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Історія його написання. Ідея єднання з рідною землею. Мрія про щасливе майбутнє свого народу, віра в нього. Тема «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду. Ідея «Заповіт»: віра поета у світле майбутнє України. Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом. кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників - це одне, інша ж справа - поетичним гарячим словом пробуджувати їх та спонукати до боротьби за краше життя, за щасливу долю.
|