Основні функції і функціональні зв'язки спорту в системі соціальних явищ

Основи функціональної специфіки спорту.

У сучасній спеціальній літературі, присвяченій характеристиці соціальної значущості спорту, він характеризується як поліфункціональне (багатофункціональне) явище. При цьому дається великий перелік його соціальних функцій, під якими маються на увазі різні прояви його багатогранної ролі в життя індивіда і суспільства.

Існують ряд специфічних функцій, властивих тільки спорту як особливому явищу соціальної реальності, і його функціональні зв'язки з іншими громадськими явищами і процесами.

З аналізу історичних витоків спорту і його відмінних рис як власне діяльність змагання наслідує, що спорту властива специфічна еталонна для змагання функція. Досягнення (у вигляді спортивно-технічних результатів, спортивно-класифікаційних нормативів і, особливо, рекордів), що виявляються і фіксуються в спорті, придбаваючи громадське визнання, служать свого роду еталонними вимірниками індивідуальних і загальнолюдських можливостей. Вони реалізуються в спорті, а в той же час є наочними, чітко виділеними орієнтирами на шляху реалізації цих можливостей. Їх "спортивний еталон" досить строго уніфікований, але, на відміну від інших еталонів, не залишається незмінним, а прогресує, стимулюючи тим самим прогресуючу мобілізацію зусиль спортсменів по самоудосконаленню, розвитку. Це в найбільшій мірі виражено, природно, у сфері спорту вищих досягнень, де встановлюються і перевищуються спортивні досягнення загальнолюдського масштабу на основі наполегливих зусиль, пов'язаних з самовизначення і самоствердженням особи через гуманні форми чесного суперництва і демонстрацію в нім визнаних результатів.

Еталонна функція спорту найтіснішим чином спряжена з його эвристическо-достиженческой функцією. Вона особливо істотна як для індивіда, так і для суспільства. Відомо, що соціальна функція спорту полягає в тому, що він є особливим типом евристичної діяльності, тобто діяльності творчо-пошукової, що включає моменти відкриття, виявлення нового. На відміну від інших типів евристичної діяльності, спортивна діяльність орієнтована не на відкриття чогось, людини, що знаходиться зовні, а на практичне виявлення наших власних достиженческих можливостей, а також ефективних засобів і методів реалізації їх на все вищому рівні, причому таких, в основі яких лежать деятельностные здібності самого спортсмена.

Відповідно в процесі розгортання спортивної діяльності не просто відтворюються раніше досягнуті спортсменом результати, але і реалізуються можливості нових досягнень, знаходяться і утілюються в неабияких результатах усе більш дієві чинники спортивного вдосконалення. Ця эвристически-достиженческа функція властива в тій чи іншій мірі спорту в цілому. Якнайповніше вона виражена у сфері спорту вищих досягнень. Щоб досягти дійсно видатних спортивних результатів що претендують на них повинні знайти неординарні кошти, методи і умови повної мобілізації і збільшення функціональних можливостей свого організму, "отриманих від природи". Також необхідно навчитися найефективніше використовувати це, щоб піднятися на рівень спортивної працездатності, ніким раніше не досягнутий. Таким чином, спорт знаходить нові шляхи до висот людських досягнень. Створювані при цьому засоби і методи перетворення індивідуальних природних якостей стають загальнокультурним надбанням у міру проникнення в масову практику. Необхідно враховувати також те, що пізнавальні дані, що придбавалися в процесі вдосконалення спортивних досягнень, набувають наукового значення. Фізіолог, лауреат Нобелівської премії А Хилл стверджував, що найбільша кількість сконцентрованих фізіологічних даних про людину міститься не в книгах з фізіології, а у світових спортивних рекордах. Специфічні функції спорту є похідними від самої його суті. У них виражаються його істотні особливості як діяльності, які розгортаються по закономірностях максимальної реалізації людських можливостей і спрямованого на розвитку дієздатності, що неухильно долає її уявні "межі".