Загальні основи навчання техніці волейболу учнів 12-13 років

Специфіка волейболу, що виражається в утриманні м'яча в повітрі протягом довгого часу за допомогою технічних прийомів, виконуваних без затримок, причому, оцінюваних суддями експертно, дозволяє віднести волейбол до технічно складних ігор. Емоційна привабливість, доступність і простота устаткування (сітка і м'яч), частково дозволяють компенсувати складність в навчанні, зберігаючи інтерес до волейболу [10; 11].

Основні проблеми, пов'язані з навчанням техніці виконання ігрових елементів, в найзагальнішому вигляді можна сформулювати таким чином. Як навчити ігровому елементу:

а) без помилок;

б) швидко.

Навчання без помилок, є необхідною умовою швидкого навчання (на виправлення помилок у викладача йде часу набагато більше, ніж на освоєння ігрового елементу), але недостатнім, бо бажання уникнути помилок часто приводить до багатократного повторення вже освоєних вправ. Цьому сприяє невміння відділити грубі помилки від дрібних погрішностей і недоліків в техніці, які на ефективність ігрових дій впливають трохи [16].

Результати нагляду за роботою вчителів фізичної культури шкіл м. Бердянська дозволяють зробити наступний висновок: основною причиною гальмуючою ефективне і швидке оволодіння технікою є надмірно велика кількість повторень у вправах. Підставою для цього твердження служать закони психофізіології, детермінуючі об'єм, стійкість і інтенсивність уваги учнів, а також особливості впливу наслідків гальмівних процесів на формування рухового навику.

Саме «зайві» десятки (а іноді і сотні) повторень на етапі навчання уповільнюють процес диференціації збудження в рухових зонах кори головного мозку. Традиційна формула «кількість переходить в якість» не працює в даній ситуації, оскільки для навчання істотна кількість «правильних» рухів, а не загальна кількість повторень. Крім того, рухова пам'ять набагато швидше схоплює те, що усвідомлене, а компоненти руху, що знаходяться зовні поля уваги учня, фіксуються рефлекторно за принципом «як зручно», замість «як вигідно».

Аналіз режимів виконання відповідних вправ на уроках ведучих дитячих вчителів фізичної культури, дозволяє визначити наступні вимоги, що є реалізацією принципів доступності і поступовості в навчанні.

Вправа миттєво припиняється, якщо учень перестає контролювати рух. Це кількість, на думку спортивних психологів, для складних рухів дорівнює 1-2 повторенням, для рухів середньої складності воно рівне 3-10 повторенням і для простих рухів не перевищує 30-ти [14].

Вправа не повинна застосовуватися в навчанні, якщо учень не може виконати пропонований рух з другою, максимум з третьої спроби. Створення правильного уявлення необхідне, але недостатнє, тому що учня може просто не вистачати рухової бази для освоєння прийому. Рух розчленовується на доступні елементи. Від вчителя тут потрібне уміння правильно підібрати ті, що підводять вправи, виходячи з принципу поступового ускладнення завдань. Система численних імітаційних вправ і вправ в спрощених умовах - необхідний компонент ефективного навчання техніці.

Велика кількість вправ не повинна затуляти учню задачу, що стоїть при навчанні. Вправ може бути декілька десятків, але всі вони повинні бути підлеглі одній задачі,що стоїть у процесі навчання. Приклад: при навчанні верхній передачі задачею першорядної ваги є правильне положення пальців і кистей на м'ячі у всіх трьох фазах передачі. Ця проблема розв'язується шляхом зосередження на положенні пальців і кистей при виконанні одиночних передач і безлічі коротких серій в різноманітних умовах, що виключають відвернення на інші ланки (близько з підлогою і стіною, не дивлячись, сидячи, лежачи і т.д.)

Вже декілька десятиріч тому розроблена концепція опори на ідеомоторні уявлення в навчанні руховим діям, захищені дисертації на цю тему, але, як і раніше, більшість вчителів при навчанні техніці спирається на створення зовнішньої кінематичної схеми. Опора на відчуття дозволяє позбавитися зайвої напруги, яка навіть при правильній структурі руху знижує точність і ефективність обробки м'яча. Високоефективним в цьому випадку є виконання вправ без зорового контролю, що підвищує точність рухів, поліпшуюче «м'язове відчуття» і «відчуття м'яча», знижуючи у результаті кількість технічних помилок [28].

Повністю уникнути помилок при освоєнні руху не вдається нікому. Більш того, в навчанні без них не обійтися, оскільки вони є індикатором рівня складності вживаної вправи. Головна небезпека при цьому - виконання руху з кількістю помилок, що перевищує деякий індивідуальний поріг, за яким можливе створення нераціонального динамічного стереотипу. Завдання необхідно ускладнювати до появи рідкісних, одиничних помилок, які учень намагається усунути, приводячи рух у відповідність з моделлю технічного елементу (або його компоненту) на даному етапі (принцип оптимальної трудності). Найважливішим чинником успіху в цьому процесі є діагностика і диференціювання помилок, які можна назвати наріжним каменем методичної майстерності спортивного педагога. Досвідчений вчитель ускладнює вправу крок за кроком до появи помилок (цінність досвіду в тому і полягає, щоб зупинитися за один крок до появи помилки) і потім усуває основні недоліки в структурі руху, ігноруючи другорядні [33].

Важливо навчити учня тому, щоб він сам міг регулювати параметри виконання вправи (швидкість і дальність переміщення, відстань до м'яча, сила ударів і т.д.), виходячи з принципів доступності, оптимальної трудності і свідомого виконання вправ. В такому зближенні менталітету учня і педагога криється успіх самостійної роботи учня і його спроможності як особи.

Технічна підготовка - це процес навчання школяра техніці рухів і діям, засобом ведення гри, а також їх вдосконалення, що служить. Спортивна техніка повинна розглядатися у взаємозв'язку з рівнем розвитку фізичних якостей. Чим вище рівень фізичної підготовленості, тим успішніше йде навчання і вдосконалення [13; 31].

Основними задачами технічної підготовленості є:

1. Розширення запасу різноманітних навиків і умінь, що дозволяє правильно виконувати нові рухи і швидше опановувати ними.

2. Оволодіння раціональною технікою (правильна структура рухів, виконання їх без зайвих напруг).

3. Поліпшення деталей техніки за рахунок виявлення причин появи помилок (при виконанні технічних прийомів) і усунення цих помилок.

4. Вдосконалення техніки за рахунок зміни форми рухів, створення певних труднощів при виконанні технічних прийомів.

5. Вдосконалення техніки гри в умовах змагань.

Технічна підготовка - це багаторічний процес, який умовно можна розділити на два етапи: початкове навчання техніці гри і її подальше вдосконалення.

Оволодіння спортивною технікою на уроках, присвячених грі у волейбол, в процесі навчання здійснюється по наступній схемі (для всіх технічних прийомів гри):

Термінологічно правильно назвати прийом.

Показати прийом (вчитель сам його демонструє або за допомогою слайдів, плакатів, відеотехніки).

Пояснити техніку виконання прийому з демонстрацією (положення ланок тіла до виконання, у момент виконання, після виконання технічного прийому).

Зробити спробу практичного виконання прийому - початкове положення (стійка), переміщення, імітація в цілому або по частинах.

Виконати вправу з м'ячами і партнером в найпростіших умовах.

Відпрацювати на тренажерах, спеціальному устаткуванні (якщо необхідно) з м'ячами і без м'ячів.

У міру засвоєння рухових дій умови виконання вправ ускладнити (збільшити кількість м'ячів, партнерів, додаткових завдань і т. д.).

Виконати технічний прийом (прийоми) в умовах, наближених до гри [12]. Помилки при навчанні. На всіх стадіях навчання техніці необхідно виправляти помилки зразу ж при їх виникненні. Чим раніше приступають до виправлення помилок в техніці, тим більше вірогідність успіху в оволодінні раціональною технікою.

На думку багатьох авторів, типовими причинами помилок при навчанні техніці гри у волейбол на уроках фізичної культури є наступні:

а) недоліки в розвитку фізичних якостей (спритності, швидкості, сили);

б)учень неправильно представляє рух в технічному прийомі;

в) школяр невірно відчуває м'язові сприйняття;

г) немає анатомічних передумов для вивчення того або іншого прийому;

д) несистематичні відвідини занять, внаслідок чого руховий навик не стабілізується;

е)учень мало змагається, тому немає стабілізації техніки прийомів [5; 7; 10; 19 і др.].

Знаючи типові помилки і причини їх виникнення, можна сформулювати основні методичні прийоми їх виправлення:

- ясне розуміння школярем принципових основ техніки рухів;

- створення умов, в яких неправильне виконання руху неможливе;

- правильна послідовність рухів;

- виборчі вправи в окремих компонентах прийому (складне пояснення, відеозапис, плакати і ін.) [27].

Закріплення техніки і її подальше вдосконалення відбуватимуться тим успішніше, чим якісний виправлятимуться основні помилки, оскільки другорядні нерідко є похідними від основних.

Технічна і тактична підготовка умовно може бути підрозділена на початкову (навчання техніці рухів) і підготовку, пов'язану з вдосконаленням техніко-тактичної майстерності. При цьому можна відзначити, що оволодіння технікою гри і вдосконалення технічної майстерності йдуть паралельно з розвитком фізичних здібностей школяра [38].

Важливе питання початкової підготовки - одночасність або послідовність розучування технічних прийомів. Досвід показує, що навчання доцільне починати відразу всім основним способам гри: передачі м'яча зверху, подачі, нападаючим ударам. Передача м'яча знизу і прийом після подачі вивчаються дещо пізніше, а блокування - після того, як учні навчаться чітко виконувати нападаючий удар. Це сприяє великій різноманітності навчання і сприяє позитивному перенесенню аналогічних рухових навиків (в прямій передачі і в нападаючому ударі).

Крім того, позитивно позначається на навчанні і контроль неоднозначних по своїй структурі рухів (прийом вільно падаючого м'яча від нападаючого удару).

Переважною умовою кожного заняття по розучуванню є вживання «новинок» в умовах ігрової обстановки, що змінюються [37].