Казка про Бджілку

Жила-була маленька бджілка. Вона була дуже гарненькою, веселою, кумедною, дружелюбною та привітною, тому там, де вона жила, у вулику, її всі любили. Їй подобалось її життя.

Рано-вранці вона вставала і разом зі своїми друзями (теж бджілками) йшла працювати. Вона любила квіти, особливо вранішню росу на них. Бувало, полетить у поле, де сила-силенна різних квітів, сяде на якусь із них, і нап'ється водички, і накупається, і нумо працювати, збирати пилок. Їй подобалась свобода, мандрувати, літати де завгодно, бачити безліч цікавих і незбагненних речей, що їх створила природа і люди.

Кожного дня із бджілкою траплялися якісь пригоди: то відлетить далеко від домівки і не може знайти дорогу назад, то познайомиться із коником-стрибунцем, то грає у футбол із мурахами. До речі, з бджілкою стався один випадок, який багато чого її навчив. У неї від народження було жало, але вона не розуміла, навіщо воно, адже кривдити вона нікого не збиралась. Так ось, одного разу бджілка літала в полі, збирала пилок із квітів і наспівувала пісеньку, нікого не чіпаючи. Але раптом з'явились якісь здоровенні чудернацькі істоти не схожі ні на бджіл, ні на комах, ні на птахів, ні на риб – люди. Так як від природи бджілка була дуже допитливою і цікавою, вона вирішила підлетіти поближче і познайомитись із цими створіннями. Підлетівши дуже близько, вона була у захваті, адже люди розглядали її, милувалися нею. Але потім, трапилось неочікуване: хтось із людей, схопивши її за крильце, хотів відірвати їй лапку. Бджілка, не довго думаючи, вжалила кривдника і полетіла скоріше додому. Відтоді вона чітко знає, для чого їй жало: для захисту! Першою бджілка ніколи нікого не вжалить, а от при самозахисті – можна й треба!

Коли зайде сонечко і позакривають пелюсточки квіти, бджілка любить гуляти з друзями: посидіти на листочках дерев, квітів, політати наввипередки з кимось, або просто дивитися на місяць, розмірковуючи, що ж воно таке? Вона мріє, що колись обов'язково долетить туди і знайде відповідь на це, хоча б одне, запитання. Бджілка любить життя у всіх його проявах, обожнює мандрувати, відкривати щось нове, знайомитися з іншими тваринами, мріяти. Але де б вона не була, де б не літала, пізно ввечері, коли майже весь вулик спить,вона все одно завжди повертається додому, до своєї сім'ї, яку безмежно любить і де люблять її, де пробачають їй все.