Виконання вимірювання

3.1 Контроль калібра-пробки.

Кожна ланка студентів отримає калібр-пробку та проводить вимірювання в наступному порядку:

1) за маркіровкою калібра необхідно визначити, для перевірки якої деталі він призначений (розмір та допуски);

2) користуючись таблицями СТ РЕВ 157-75, побудувати схему розташування полів допусків на калібр та деталь, яка перевіряється, з вказанням граничних відхилень(Рис. 4.1);

3) підрахувати граничні розміри калібри;

Рис. 4.1. Схема розташування полів допусків

3) підрахувати граничні розміри калібри;

4) підрахувати розміри блоків для установки приладу на нуль при вимірюванні прохідної та непрохідної сторін. Найбільш правильною є установка на нуль по блоку з розміром, якій відповідає середині поля допуску;

5) набраний блок встановити на столику приладу;

6) відстопоривши гвинт, обертанням гайки опустити кронштейн з вимірювальним приладом до поверхні блока, залишивши відстань між вимірювальним наконечником та блоком 1…2 мм;

7) обертанням гвинта провести мікро подачу кронштейна з вимірювальним приладом до стикання вимірювального наконечника з блоком. Момент їх стикання буде помітним за рухом стрілки (мікрокатор), світлового покажчика (оптикатор) та шкали (оптиметр);

8) встановити стрілку, світловий промінь або шкалу проти нульового положення;

9) перевірити нульову установку приладу, піднімаючи та опускаючи 2-3 рази наконечник арретиром. Якщо після арретирування нульова установка зіб’ється, настройку необхідно повторити;

10) легко нажавши арретир, припідняти наконечник, удалити з-під нього блок кінцевих мір, замінивши його об’єктом вимірювання;

11) виміряти калібр-пробку у відповідності зі схемою, даною на рис. 4.2. Кожна із сторін калібра повинна бути виміряна в двох перерізах, кожний із перерізів – в двох взаємно перпендикулярних напрямках (тобто 4 виміри). При вимірюванні калібр для попередження перекосу необхідно прижимати двома пальцями до столика та, прокачуючи під вимірювальним наконечником, слідкувати за показами приладу. Для попередження помилки вимірювання в кожному перерізі повинно проводитися 3-4 рази;

12) відлік вимірювань проводити за зміщенням стрілки світлового покажчика або шкали відносно нульового положення. При цьому покази приладу можуть мати будь-який знак (+ або -), який є на шкалі приладу. Найбільший показ приладу відповідає найбільшому діаметрові;

13) визначити дійсний розмір деталі Д. Він дорівнює сумі блока В та показів приладу D з врахуванням знаку відхилення, тобто

Д=В+D.

14) після закінчення вимірювання перевірити нульове настроювання приладу за блоком. Похибка в нульовому настроюванні не повинна перевищувати поділки шкали приладу;

Рис. 4.2. Схема вимірювання калібра-пробки

15) порівнюючи дійсні, тобто отримані шляхом вимірювань розміри Р-ПР та Р-НЕ з допустимими їх значеннями згідно ГОСТ 21401-75, зробити висновок про придатність по кожній стороні окремо;

16) отримані результати записати в табл. Т.4.1 звіту.

Таблиця звіту

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 8

МЕТОДИ І ЗАСОБИ КОНТРОЛЮ КУТІВ І КОНУСІВ

Мета роботи - ознайомитися з методами і засобами для виміру кутів і конусів.

Прилади, інструменти:

Набори кутових і плоскопаралельних кінцевих мір; вимірювальна голівка на стійці; кутомір із ноніусом типу 2-УН ДЕРЖСТАНДАРТ 5378-66 (кутомір Семенова); оптичний кутомір; синусна лінійка; контрольна плита; деталі для вимірів.

МЕТОДИ ВИМІРУ КУТІВ І КОНУСІВ

Для виміру кутів і конусів використовуються такі методи:

1. Метод порівняння, здійснюваний за допомогою кутових мір, кутиків, шаблонів і конічних калібрів.

2. Гоніометричний метод, що передбачає використання різноманітних конструкцій кутомірів, оптичних ділильних голівок, оптичних квадрантів і ін.

3. Тригонометричний (непрямий метод) виміри кутових розмірів шляхом перерахунку результатів лінійних вимірів, здійснюваних за допомогою синусних лінійок, вимірювальних кульок, роликов, на мікроскопах і ін.

ЗАСОБИ ВИМІРУ КУТІВ Кутові міри Вимір кутовими мірами може проводитися шляхом нахождення зазору набором щупів I /Рис.2.1, б/ або з використанням вимірювальних голівок.

Рис. 2.1

У першому випадку відхилення кута визначають із cпіввідношення , де S - розмір просвітку; l- довжина ділянки, на якому вимірюють просвіток.

На Рис.2.2 показані схеми контролю кутів за допомогою вимірювальних голівок.

Рис. 2.2

При вимірі по першій схемі /Рис.2.2,а/ спочатку в пристосуванні між трьома жорсткими упорами 3 установлюється кутова міра 2 із номінальним значенням кута що вимірюється. При цьому фіксується показання A1 приєднувальної голівки I. Потім на місце кутової міри встановлюється що вимірюється деталь і знову наймається показання голівки A2. Відхилення кута виробу від кута міри визначається по формулі ,

де С - відстань між верхнім упором і вимірювальною голівкою.

За допомогою вимірювальної голівки кути часто вимірюються засхемою, показаною на Рис. 2.2 б.

На поверхню деталі 3 що вимірюється установлюється блок кутових мір 2, що упирається в упор 4. При цьому домагаються, щоб при переміщенні голівки I її показання не змінювалися. Кут що вимірюється у цьому випадку дорівнює сумарному куту блока кутових мір. При упорядкуванні блоків кутових мір необхідно додержуватися тих ж правил, що і при упорядкуванні блоків кінцевих мір довжини.