Розділ тридцять другий, у якому один із ведмедів мусить поступитися

На ранок усе місто було обклеєне афішами: «Грандіозний бій двох ведмедів». Виявляється, не тільки Іван Сила мав таке прізвисько, але й гордість Баварії – сам Бієр‑Мієр, який ще ніколи не зазнавав поразки. Уже під обід дістати квиток у цирк «Бухенбах» було неможливо.

Повболівати за свого прийшло поважне панство на чолі з бургомістром. Адже Бієр‑Мієром пишалася вся Німеччина.

Півдня Іван провів у тренуванні, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби. Він не дуже хвилювався, адже, попри свою силу, ніколи себе борцем не вважав. Тому програти німецькому силачеві не було би для нього образливо.

Більше хвилювався за Мілку та вчорашню розмову з мадам Бухенбах. Проте директриса навіть не подала виду, ніби між ними щось увечері трапилося. Її боліла голова від шампанського. Та й зрештою – для неї понад усе завжди був цирк, а не мимовільні пристрасті.

– Головне – не метушись, – повчав Міха товариша. Він увійшов у роль тренера, і це неабияк тішило його самолюбство. – Будь уважний і чекай, поки цей дрании Бієр‑ Мієр не зробить фатальну помилку, – він діловито сплюнув. – І не переживай, старий. Ламали й не таких, як цей німчура!

Бієр‑Мієр був вищим, зате Сила був ширшим у плечах. Німець ходив по арені й зображував ведмедя, час від часу піднімаючи руки, наче лапи, і рикаючи в зал. Публіці це подобалося.

Нарешті затріскотіли барабани, і поєдинок розпочався.

Весь цирк «Бухенбах» стояв перед кулісами, вболіваючи за свого. Найбільше переживала Мілка, яка аж стисла кулачки від хвилювання. Мадам Аделія стояла з незмінним келихом шампанського.

Набагато досвідченіший німець переважав Івана у всьому. Парубійкові дико щастило в останній момент ухилятися від небезпеки. Публіка розчаровано зітхала. Нарешті Бієр‑Мієр також притомився. Натомість Іван вперто чекав свого шансу, приберігаючи силу.

І коли світло прожектора потрапило просто в очі Баварському ведмедеві, Сила ринувся в атаку. Він підчепив супернику ногу і всією масою на нього навалився.

Кілька секунд Бієр‑Мієр тримався, а тоді ці сплетені, немов удави, клубки м’язів звалилися на землю. Іван опинився зверху, а значить – перемога була за ним. Зала оніміла, а далі піднялася з місць і стримано зааплодувала. Це були оплески поваги. Іван Сила отримав міжнародне визнання.

Першою вибігла привітати переможця Мілка з букетиком зібраних нею польових квітів. Далі на шиї Івана повис Міха, який вимагав зробити «слоника» при глядачах. Нарешті третьою залізла просто на голову чемпіона мавпочка Беня, виконавши на ній справжню оду радості.

Сила потис руку Бієру‑Мієру, який намагався усміхатися на очах стількох глядачів. Але від пропозиції випити разом пива відмовився. Сказав, що його чекає ще багато справ, і тут же пішов. Натомість Іван ще довго перебував у центрі уваги – його фотографували, вітали, просили автограф.

Ця перемога змінила ставлення Сили до боротьби на арені. Він почав тренуватися і по можливості навіть брати уроки. Бо одне діло – гнути залізо, а зовсім інше – перемагати таких же силачів, як і сам.