Розділ тридцять третій, у якому смертельний номер відбувається серед ночі

Агент Фікса простер перед карликом свіже число «Столичних новин».

Під великим фото Івана Сили було написано: «Наш чемпіон переміг найсильні‑ шу людину Німеччини!»

– Ви розумієте, мій дорогий карлику, що це означає? – важко промовив агент, підперши рукою підборіддя. Піня тільки мотнув головою. – Ні, мій маленький друже, ви нічого не розумієте! – тут Фікса несподівано вдарив кулаком по столі, від чого тутешні баварці здивовано на них озирнулися.

– Це означає, ‑ майже шепотом продовжив агент, – що тепер Іван Сила став національним героєм. І всі вчинки, спрямовані проти нього, будуть розцінюватися як дії проти Республіки.

Карлик витягнув губи в трубочку, що свідчило про його задуманість.

– А отже, я більше не маю права як державний службовець… – тут плечі Фік‑ си затремтіли і по щоках потекли сльози, які зі щурячих вусів скрапували просто в кухоль. – Одне слово, мій вірний побратиме, – агент так само раптово перестав плакати, як і почав, – я подаю у відставку. І роблю це для того, аби мати розв’язані руки.

(Насправді після провалу операції з Іваном Силою Фікса мав великі проблеми на роботі, і капітан Миколайчик навіть перестав його частувати коньяком).

Піня вишкірив криві зуби: «У мене є план. Але я сам не справлюся». Він нахилився до Фікси і щось прошепотів, а потім почав креслити на серветці. Агент витер вухо хустинкою і задумано промовив: «Тільки без жертв». Карлик хитро посміхнувся. Діяти вирішили наступної ночі.

Пандорському не спалося. Після того, як померла дружина, його часто мучило безсоння. Він вирішив і цього разу прогулятися й подихати свіжим повітрям. Стомлений цирк «Бухенбах» провалився у глибокий сон. Навіть Міха Голий зі своїм дворнягою Бобі сторожували із заплющеними очима.

Імпресаріо замріяно спостерігав за зорями, коли помітив дві тіні, які прокрадалися до шапіто.

– Ого! – Пандорський опустив руку в кишеню, але циркового пістолета там не виявилося. Зрештою, він його ніколи й не мав. Бо і взагалі циркових пістолетів, як відомо, не буває. «Здається, зараз буде смертельний номер!» – Пандорський закрив лице плащем і рушив за непроханими гостями, які несли у руках щось важке.

Ті почали розливати на шапіто якусь рідину. За різким запахом стало зрозуміло, що це – бензин. «Хлопці вирішили погрітися», – імпресаріо намацав на поясі кинджал. Кинджал таки був, бо Пандорський використовував його у фокусах.

– Запалиш, коли я звідси виберуся, – прогуділа одна із тіней і почала віддалятися.

«Овва! Кого ж вибрати? – Пандорський на секунду задумався. – Ні, треба рятувати цирк». Але маленька постать не поспішала ставати підпалювачем. Вона прошкандибала до вагончика Івана Сили і почала розливати бензин там. Далі підперла двері кілком ззовні і дістала сірники. «Оце так! – Пандорський стиснувся в пружину. – Негарно людям перебивати сон!» Ще мить – і пущений ним кинджал вдарив тупим кінцем підпалювача прямо в голову. Той зойкнув і повалився додолу.

Пандорський галантно вклонився, ніби цей трюк спостерігали сотні глядачів, і неквапливо підійшов до лежачого. Звалив його собі на плече і поніс у вагончик.