Розділ двадцять шостий, у якому Міха голии починає працювати

Монці, із сергою у вусі та люлькою в руці, примружив єдине око.

– Та що ви, хлопці, таке кажете, – щиро обурювався він. – Ніякого коня я не крав.

– Монці, давай не будемо, – Голий напирав на цигана, хоча був найменший з усіх. – Давай по‑доброму: ти нам – коня, а ми тобі – нічого. До речі, Монці, познайомся, – взяв він Івана за руку. – Це чемпіон Республіки з боксу, – брехав, не червоніючи, Міха. – Монці, ти ж любиш боксувати, правда? Може, спробуєш?

Бачачи, що товариство налаштоване рішуче і взяло його в коло, досвідчений злодій так само вирішив, що здоров’я цінніше за будь‑якого коника.

– Чесно вам кажу, хлопці, ‑ вивів Монці із хати жеребця. – Він сам до мене прийшов.

Вантажники засміялися.

– Ага, – не втримався Голий. – Отак постукав і сказав: «Монці, у тебе можна заночувати, бо надворі зимно?»

Усі зареготали.

Навіть циган.

‑ І щоб я тебе біля цирку більше не бачив, – пригрозив на прощання Голий. Монці мовчав, глибокодумно потягуючи люльку.

Зате не мовчала мадам Бухенбах.

– Кохані мої, ‑ літала вона від Івана до Міхи. – Ви врятували наш цирк.

– Не ми одні, пані, ‑ заперечував Голий. – Просто іншим зранку на роботу.

– Пандорський! – гукнула мадам Бухенбах імпресаріо. – Шампанського! Я хочу шампанського!

Той, позіхаючи, виліз зі свого вагончика.

– Мадам! Де я його візьму серед ночі?

– Не знаю! Де хочеш! – відрізала вона і повела хлопців у директорську.

– Ви шукаєте сторожа? – раптом запитав Голий.

– Так, – ствердно кивнула мадам. – Через цього пияка нас уже тричі грабували. Уявляєте?

– Пані, вважайте, що ви його вже знайшли, – підвівся Міха.

– Кого? – не зрозуміла директриса.

– Вартівника вашого неперевершеного цирку, – впевнено відповів Голий. – Дозвольте відрекомендуватися: пан Міха Голий, – він театрально схилив голову.

Усе було би чудово, якби не його дивовижний костюм, який складався з елементів одягу різних стилів, часів і народів.

Пані Бухенбах розсміялася.

– Мадам, – спробував втрутитися в ситуацію Іван Сила, але вона зупинила його рукою.

– Так це ви, юначе, знайшли коня? – вона запалила цигарку.

– Я, пані, ‑ кивнув Міха.

– А чи не ви часом його вкрали? – кинула вона кинджальний погляд на хлопчину.

Голий почервонів.

– Я беру вас, – вона пустила йому в очі цівку диму. – І знаєте чому? Лисиця ніколи не краде курчат поблизу своєї нірки.

Вона голосно розсміялася і наказала виділити вагончик дяді Васі для друзів.

– Чергуватимете вдвох, – закінчила мадам Бухенбах перемовини, щаслива, що зараз владнала обидві справи.