Розділ двадцять четвертий, у якому агент Фікса знаходить спільника

Фікса сидів у задньому ряду шапіто майже під самим прожектором. Він насунув собі на очі капелюха і підняв комір, аби його не пізнали.

Агент дивився на того, хто зіпсував йому кар’єру. А можливо, й життя. Адже догана ніколи не вивітриться з його пам’яті. Догана! І кому? Йому – агентові 008, кращому нишпорці таємної поліції столиці! Фікса важко зітхнув.

Іван Сила прислуговував повітряним гімнастам під час їхнього виступу, притримуючи канат та підстраховуючи їх знизу. Він був у чорній, розшитій золотом, шкіряній жакетці, накинутій на могутні голі груди. «От на що здатен оцей вантажник! Тримати шнурки та носити діжки з оселедцями. Тьху!»

З усіх циркачів агентові припав до вподоби лише карлик. «Він такий же нещасний, як і я, – думав Фікса. – Всі його скубуть. Навіть дурна мавпа. Треба з ним ближче познайомитися», – вирішив він і став чекати завершення виступів.

Піня з недовірою поставився до похмурого типа зі щурячими вусами та насуну‑ і тим на очі капелюхом.

– Чого вам треба? – буркнув він.

– Хочу випити з вами пива, шановний, – блиснув у пітьмі двома золотими зубами Фікса.

(Так‑так, недавні дірки заповнилися найдорожчим металом).

Дармове пиво карлику завжди подобалося, але з якої речі цей незнайомець такий щедрий?

– Чому саме зі мною? – недовірливо глипнув Піня.

– Мене цікавить Іван Сила, – шепнув Фікса.

– Гаразд, – карлика охопила така цікавість, що у нього аж пересохло в горлі. – Я зараз переодягнуся. Чекайте мене за рогом у кав’ярні «Троє поросят».

У корчмі була гамірно й накурено. За дерев’яними столами сидів різношерстий люд, кожен про щось жваво базікав. Фікса з карликом їли смажені курячі крильця і запивали пивом.

– Проти цього типа, який себе хвалькувато називає Силою, порушена карна справа, – масними руками схопився за кухоль Фікса. – Його звинувачено у вбивстві.

Очі Піні округлилися від здивування.

– А чому ви його не арештуєте?

– Нам бракує доказів, – агент зробив великий ковток. – Це ду‑у‑же хитрий злочинець. Він вправно замітає сліди.

– О‑о! – тільки вимовив карлик, розгризаючи кістку.

– Тому в мене до вас, мій дорогий друже, важливе доручення, – Фікса обійняв карлика за плече, заодно витираючи долоню. – Ви будете нашими очима і вухами.

Піня розгубився. З одного боку, зв’язки з поліцією ніколи не зайві. Хтозна, що нас чекає попереду. А з іншого боку, йому

стало лячно.

Агент розцінив мовчанку горбуна по‑своєму.

– Ясна річ, що ви працюватимете не задурно. Дуже не задурно.

Він поплескав себе по кишені.

Піня розплився у посмішці. Це міняло справу.

– Тут мій телефон, – простягнув Фікса свою візитку. – У разі чого негайно дзвоніть.

– О’кей, шеф, – показав карлик криві зуби.

Раптом хтось за сусіднім столом промовив «Іван Сила». Обидва змовники нашорошили вуха.

– Ну, ти бачив, як він виносив на собі цілий цирк! – гаряче промовляв розчервонілий товстун з кухлем у руці.

– Так, йому справді пасує прізвисько «Сила», – на знак згоди закивала довготелеса пані з маленькими, як намистинки, губами.

– Панове! – раптом піднявся над столом юнак в окулярах. – Пропоную випити за Івана Силу, чемпіона Республіки із шапіто «Бухенбах»!

А оскільки більшість відвідувачів корчми вже встигла побачити виступи цирку, який розкинув своє шатро неподалік, то «Троє поросят» вибухнули одноголосним: «За Силу!» Фікса з карликом незадоволено пригубили пиво і відразу ж потяглися до виходу.