Україна в роки німецькоі окупації

Захопивши Україну, німці розчлену­вали її на окремі частини:

• Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаїв­ської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву "Трансністрії";

• Галичина разом з польськими тери­торіями ввійшла до складу окремого гене­рал-губернаторства;

• більшість українських земель увій­шла до складу Рейхс-комісаріату "Украї­на" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е. Кохом. Це адміні­стративне утворення включало 63,6% всієї території України;

• прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) під­порядковувалися військовому командуванню.

Відповідно до "теорії расової винят­ковості німецької нації" україці підляга­ли масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу. Україна вкрилася концтаборами, тюрма­ми, гето. Практично в кожному україн­ському місті був свій "Бабин Яр": за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., в Дробицькомy Яру в Хар­кові - понад 60 тис., в Янівському концта­борі у Львові - понад 160 тис чоловік. Пере­важно це були українські громадяни єврей­ської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирно­го населення і 1,3 млн. військовополонених.

Гітлерівці грабували матеріальні і люд­ські ресурси України. До Німеччини виво­зилися продовольство, обладнання, сирови­на, коштовності, чорноземи, а також робо­ча сила. 3 України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

Щоб забезпечити біль “ефективну” експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

4. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей “третього сорту”.

* Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський “новий порядок” викликав масовий рух Опору в Україні.

Рух Опору в Україні

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.

Радянський рух Опору

Прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. Їх координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з’єднання на чолі з С. Ковпаком, О. Сабуровим, О. Федоровим, І. Боровиком, П. Вершигорою, М. Наумовим та іншими.

Формами боротьби партизан були:

· Диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів;

· Розгром ворожих штабів;

· Диверсії на залізницях. Влітку 1943 р. розгорнулася “рейкова війна”;

· Рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).

В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У; 9 підпільних обкомів комсомолу, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції.

Найбільш масовою верствою населення, яка бевідмовно йшла за радянською владою, була молодь. В нацистському документі “Наслідки німецького управління в зоні групи армій “Південь” з цього приводу, зокрема, говориться:”...радянська молодь глибоко засвоїла положення більшовизму. З молоді склалася більшість активістів боротьби за справу рад. Банди (партизани – авт.) утворювалися переважно з молоді”.

Отже, створення Українського штабу партизанського руху на чолі з Строкачем, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий фактор війни, фактично на справжній “другий фронт”.

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН

прагнув до відродження незалежної української держави.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. В німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів ". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Про­те, спроба проголошення у Львові 30 черв­ня 1941 р. самостійної Української держа­ви не була підтримана Німеччиною. Геста­по заарештувало усіх членів новостворе­ного уряду на чолі з Я. Стецьком, керівни­ка ОУН С. Бандеру. Проти ОУН розпоча­лися репресії. У відповідь ОУН почала ство­рювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім - Тарас Чуприн­ка). ОУН-УПА не припиняла також анти­радянської і антипольської діяльності. А розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: “ Смерть Гітлеру”; “Смерть Сталіну!”; “Радянська влада - без більшовиків”.

Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:

· німці ma їx союзники;

· формування Армії Крайової та поль­ське населення;

· радянські nартизанські загони, а зго­дом - підрозділи Червоної армії.

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянсь­ких партизан.

Слід зауважити, що в ОУН не було єд­ності щодо стосунків з німцями. Започат­кований на Волині та Поліссі повстансь­кий рух поширювався на інші регіони Ук­раїни. Чисельність УПА за різними дани­ми становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.

Погляд! Повстанська загроза збільшується з дня на день. Повстанці опановують цілі області, вдаються до терору. Національні рухи сипьніші, аніж ми передбачали. Це стосується балтій­ських країн та України. (3 щоденника німецького міністра пропаганди Геббельса,1942р.)

Date: 2016-01-20; view: 484; Нарушение авторских прав