Економічний розвиток УРСР. Непослідовність економічних перетворень

Уперіод "хрущовської відлиги" в процесі реформування (особливо реформ, спрямованих на децентралізацію) тоталітарну систему в СРСР було на якийсь час виведено з рівноваги. Однак реформаторського потенціалу суспільства виявилося недостатньо не тільки для її знищення; а навіть для збереження окремих вда­лих ліберальних хрущовських проривів.

Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом — "стабілізація", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, бу­ло неможливо, адже система втратила два важливих стимули роз­витку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова — ентузіазм і романтичну віру. Крім цього, лідерам Нової хвилі, і зокрема, Л. Брежнєву, потрібен був певний перехідний період для усунення політичних конкурентів, форму­вання своєї команди, повного оволодіння партійним і держав­ним апаратом. Усі ці фактори спочатку й зумовили спадкоєм­ність реформаційного пошуку, розпочатого Хрущовим, спроби вмонту-вати елементи економічного стимулювання у командно-адміні-стративну систему.

Ще 1962 р; газета "Правда" опублікувала статтю професора Є. Лібермана "План, прибуток і премія", написану на основі ана­лізу досвіду роботи економічної лабораторії Харківського раднаргоспу. Під час дискусії, розгорнутої навколо пропозицій вче­ного, поступово викристалізувалася модель нового механізму гос­подарювання. Саме вона і стала стрижнем проголошеної у верес­ні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть но­вих підходів полягала у розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стиму­люванні трудових колективів залежно від результатів їхньої пра­ці; оцінці діяльності підприємств такими "капіталістичними" по­казниками, як рентабельність і прибуток. Реформа розпочалася у січні 1966 р. У цей період на нові методи планування та економічного стимулювання перейшли 1,5% підприємств України, а 1970 р. їх було вже 83%.

І хоча економісти називають восьму п'ятирічку "золотою", стверджуючи, що " період 1966—1970 рр. був найкращим за останні 30 років ", а історики вказують на "тимчасове прискорення роз­витку господарства", викликане реформою 1965 р. та "поліп­шення показників виробництва в цей час", все ж ці твердження потребують певної корекції при аналізі розвитку народного гос­подарства УРСР. За офіційною статистикою, середньорічні тем­пи приросту головних показників економічного розвитку Украї­ни в період 1966—1970 рр. порівняно з 1961—1966 рр., не зроста­ють, а, навпаки, знижуються:

Отже, зростають тільки капітальні вкладення, що на тлі зни­ження продуктивності праці свідчить не про поліпшення, а про погіршення управління господарством. Наведені дані значною мірою підтверджують висновок про те, що реформа швидше роз­ладнала старий господарський механізм, ніж створила новий.

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає у намаганні «ладних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові еко­номічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо). Це проти­річчя значною мірою відбивало співвідношення сил у вищих ешелонах влади, де існувало певне розходження між консервативною лінією Брежнєва і реформаційною — Косигіна.

Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР. Якщо посилення нейтралістських начал органічно сприймалося системою, то ринкові ідеї не вписувалися у господарський механізм, суттю якого було збереження всієї влади у руках держа­ви. Через це, як зазначають дослідники, "реформа перетворилася насамперед на численні розмови про реформу", а в процесі реалізації вона була вихолощена і на початку 70-х років згорнута.

Несприйняття ринкового регулювання, різке посилення ди­рективного планування і силового управління наприкінці 60-х років значною мірою були зумовлені бурхливими подіями "Празь­кої весни" 1968 р., які змусили замислитися лідерів системи над своїм майбутнім. Саме тоді у політичній лексиці з'являється тер­мін "стабілізація". Надалі, незважаючи на зміну лідерів, коли­вання в політиці, переміщення акцентів у програмах і лозунгах, етатична (тобто та, яка передбачає активне втручання держави в економічне і політичне життя суспільства) модель соціалізму в СРСР зберігалася, періодично трансформуючись та пристосову­ючись до нових умов.

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко-командний і безумовно-директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри гос­подарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління). Логіка розвитку командно-адмі­ністративної системи диктувала необхідність позбавлятися на всіх рівнях від претендуючих на культ перших керівників, замінюючи їх кадрами середніх можливостей, готовими у всьому підкоряти­ся апарату самої системи.

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збережен­ня авторитаризму в політиці, поява нового культу — "культу сі­рості" в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України, зокрема, але говорити про "застій" в економіці достат­ніх підстав немає. Від 1965 до 1985 р. всі основні показники еко­номічного розвитку республіки зростають. Правда, інколи дуже мізерно, як, наприклад, валова продукція сільського господарст­ва, що зростала лише на 0,5% щорічно в 1981—1985 рр., але тен­денція до просування вперед ще діяла. У цей час Україна збері­гає за собою роль однієї з найважливіших паливно-енергетич­них, металургійних та машинобудівних баз країни. У 1980 р. питома вага окремих видів продукції УРСР у загальносоюзному виробництві становила (в %): добуток вугілля — 27,5, залізне руди — 51,3, виробництво сталі — 36,3, доменного та сталеплавильного обладнання — 52,1, магістральних тепловозів — 95,1,цукру піску — 52,4.

Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи раз по раз почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли у 60-ті роки у світі розгорнулася науково-технічна революція. Тоді "у науково-технічній галузі почалося те саме відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління. Фарс історії був саме у цьому: створена для швидкого подолання технічної відсталості система сама ж стала причиною зростаючого відриву країни від високорозвинутих держав". Якщо в США 1985 р. діяло майже 1,5 млн. електронно-обчислювальних машин (і ще понад 17 млн. персональних ЕОМ), то в СРСР — лише декілька десятків тисяч.

Командно-адміністративна система не змогла пристосува­тися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з інши­ми факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку. Середньорічний при­ріст валового суспільного продукту в Україні у 1961 — 1965 рр. становив 6,9%, 1966-1970 рр. - 6,7, 1971-1975 років - 5,6, 1976— 1980 рр. - 3,4, 1981-1985 рр. - 3,5%. Тільки за 15 років (від 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності праці в УРСР зменшилися більш як удвічі. Різко знизилася ефективність гос­подарювання. У 1960—1985 рр. капіталовкладення у сільське гос­подарство республіки зросло більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції — лише в 1,6.

Крім зазначених вище причин, дія яких деформувала й упо­вільнювала розвиток економіки України, почали виявлятися не­гативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:

1. Несприятлива демографічна ситуація — а) зниження при­росту населення, кількість якого у республіці в 70-х роках зрос­тала темпами у 2 рази, а у 80-х роках — у 4 рази нижчими, ніж у 60-х роках; б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселення із сіл у міста (в 1961—1986 роках міське населення зросло з 20,6 млн. до 33,7 млн. осіб, або на 63,6%, сільське насе­лення цього періоду зменшилося на 23%); в) динаміка вікового складу розвивалась по лінії постаріння населення України (якщо у 1960 р. співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).

2. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці. Якщо співвідношення між 10% трудящих, що одержали найвищі, і 10%, що мали найнижчі заробітки, становило 1:7,2, 1956 р. —І|4,4, то 1988 р. — 1:3,5. Отже, захисна функція заробітної плати нажала над стимулюючою, що не сприяло активізації людського фактора на виробництві.

3. Криза організації праці, тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу. Незважаючи на те, що з питання НТР було прийнято 40 (!) постанов ЦК КПРС, а в 1976— 1980-х рр. - майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства: енергетична, продовольча, меліоративна тощо, - кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

4. Висока інтенсивність, використання матеріальних, люд­ських та фінансових ресурсів України у межах загальносоюз­ного господарського комплексу. Можна погоджуватися чи_; не погоджуватися з твердженням американського економіста Холланда Хантера, який констатує, що "вилучення поточного до­ходу України й використання його в інших регіонах СРСР ста­новить основну рису економічної історії України", можна та­кож брати під сумнів обґрунтованість розрахунків британсь­кого вченого Пітера Вайлза, відповідно до яких Україна регу­лярно вносила до радянського бюджету на 10% більше, ніж отримувала з нього. Водночас цілком очевидно, що у даний період постійне зміщення паливно-енергетичного комплексу СРСР на Схід та зростання питомої ваги воєнних витрат ви­магали перекачування з України значної частини фінансових, матеріальних та людських ресурсів. Районам Сибіру і Далеко­го Сходу, де створювалися нові промислові гіганти, 480 підп­риємств республіки поставили майже 900 найменувань машин, обладнання, різних виробів та матеріалів. Українські будівель­ники зводили один з найбільших населених пунктів на Схід­ній ділянці БАМу — Ургал.

Проте було б необ'єктивно ствер­джувати, що Україна тільки робила внески до загальносоюзної скарбниці, нічого звідти не беручи, адже лише гігантську дом­ну № 9 у Кривому Розі споруджували представники 35 націй і народностей Радянського Союзу, до її будівництва було залу­чено значну кількість підприємств різних республік. Тому до­ти, поки не будуть опубліковані дані про баланс республікан­ських надходжень і видатків у межах союзного бюджету, істо­рики, економісти та політики займатимуть діаметрально про­тилежні позиції.

Уповільнююча прогрес дія згаданих негативних довгостроко­вих тенденцій у народному господарстві була притаманна всім республікам Радянського Союзу. Проте Україна, крім цього, мала й особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці: