Іншомовні слова як частина словникового складу української мови

Лексика української мови формувалася протягом тисячоліть. Сучасна лексика української мови складається з питомих, незапозичених слів, створених нашими предками, і слів, запозичених у різні періоди з інших мов.

Основну частину лексики української мови становлять незапозичені українські слова. Їх у мові приблизно дев'яносто відсотків. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.); праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов; і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю.

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. З-поміж них виділяють, на думку О.Пономарева, інтернаціоналізми, запозичення й власне іншомовні слова.

Інтернаціоналізми - це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико - морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва [1].

Істотно збагачують словниковий склад мови запозичення. На думку І. Ющука, запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою. А. Залізняк визначає запозичення як процес, у результаті якого в мові виникає й закріплюється певний іншомовний елемент (перш за все слово чи повнозначна морфема). «Запозичення – невід’ємна складова процесу функціонування та історичної зміни мови, одне з основних джерел поповнення словникового запасу. Запозичена лексика відображає факти етнічних контактів, соціальні, економічні й культурні зв'язки між мовними колективами».

Звичайно запозичуються слова й рідше синтаксичні і фразеологічні звороти. Запозичення пристосовуються до системи тієї мови, часиною якої вони стають і часто настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями цієї мови й встановлюється лише за допомогою етимологічного словника.

Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають:

- прямі - з мови в мову (стьожка, хвороба, повидло - запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, карий - з татарської);

- опосередковані - через інші мови (слово цукор запозичене українською з індійської через арабську, італійську та німецьку мови).

Відносно того, яким способом запозичуються слова, запозичення бувають:

- усні: левада, лиман, корабель, огірок, квасоля - із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн - із татарської;

- книжні: аудиторія, олімпіада.

Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні.

За ступенем адаптації розрізняють (за І. Ющуком):

Засвоєння - слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови. Наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в незапозичених, відбувається чергування голосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д. Не відчуваємо іншомовного походження й у запозичених словах левада, лиман, базар, кавун [5, c. 45].

Власне запозичення - слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився. Наприклад, бюро, журі, ательє, тротуар - із французької мови; джентльмен, траулер - з англійської; бухгалтер, ландшафт - із німецької. Такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми.

Кальки - поморфемні переклади слів; наприклад, українське свідомість - це переклад морфем латинського conscientia, де con - за значенням дорівнює українському префіксові з-, а scientia означає «знання, свідомість».

Кальки виникають як реакція носіїв мови на різке збільшення кількості прямих запозичень. Співвідношення кальок і прямих запозичень у різних мовах різниться. У деяких мовах калькування чи не єдиний спосіб засвоєння іншомовної лексики.

Запозичення значень - українське слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник; наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови - droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри - ліворуч.

Словотвірні запозичення - використання іншомовних морфем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв'язок, телепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління.

Варваризми - слова з особливо виразними ознаками іншомовності. Наприклад, ол райт, о’кей - з англійської; мерсі, тет-а-тет - із французької.

Варваризми - іншомовні слова, що у певному мовному середовищі зберігають свою іноземну структурно-граматичну природу, а тому суперечать нормам даної мови [7].

Екзотизми - слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сакля, аул, меджліс, хурал.

На відміну від глибоко засвоєних мовою запозичень, в українській лексиці є слова, що зберігають чужорідність звучання й форми. До складу таких слів уходять не властиві українській мові звукосполучення нгл, мпт, пс, кс: конгломерат, симптом, психологія, ксилографія. Лише як іншомовні сприймаються слова з початковими а та е: абажур, абонемент, агент, акція, анахорет, артерія; економіка, емоція, емпіризм (бо в українській мові немає питомих слів, крім вигуків та похідних від них типу ай, айкати, що починалися б цими звуками). Не втрачають іншомовного звучання всі слова, що мають у своєму складі звук ф (оскільки цей звук слов'янські мови запозичили): фаворит, факультет, феномен, флейта, шеф тощо. Це і є власне іншомовні слова, які наводяться в словниках іншомовних слів [10].

І. Ющук виділяє ще такі ознаки іншомовної лексики:

а) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських - вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

б) в іншомовних словах не чергуються о, е, з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон – бетону (пор. українське дзвін - дзвону), ваніль – ванілі (пор. сіль - солі), бюлетень – бюлетеня (пор. день - дня), катер – катера (пор. вітер - вітру), тон – тону (пор. сон - сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь - тіні, ліс - лісу, мороз - морозу, берег - берега, приятель - приятеля;

в) в іншомовних словах рідко виділяють префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація, екс-порт, ім-порт, транс-порт, дез-організація, ре-організація, демонстр-ант, де монстр-ація, арбітр-аж;

г) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру

Іншомовні слова, запозичені українською мовою, поділяються на дві групи:

а) запозичення зі слов'янських мов. У цій групі лексики можна виділити у плані відносної хронології старослов'янські (враг, древо, раб, нужда, страждати, юнак), польські (блазень, кепський, збруя, хлопець, зичити), чеські (брама, замок, огида, смуток, праця) та російські (указ, декабрист, шахта, кадет, артіль) запозичення;

б) запозичення з неслов'янських мов.

Як зазначає Н.Я. Грипас, в українському словниковому складі серед запозичень із неслов'янських мов виділяють:

- грецизми (напр. ангел, драма, демократія, декада, фенотип);

- латинізми (напр. активація, детектор, нація, експонат, колоризація);

- слова з тюркських мов (напр. килим, базар, барабан, кизил, орда);

- слова із французької мови (напр. парад, марш, батон, кафе, тираж);

- слова з англійської мови (напр. спорт, нейлон, шхуна, фокстрот, смокінг);

- слова з німецької мови (напр. юнкер, пульт, броня, князь, гамаші);

- слова з італійської та іспанської мови (напр. арія, новела, нетто, карамель, томат, пума).

Із фінської та голландської мови запозичень не багато (напр. з фінської камбала, салака, пельмені, піхта, норка, з голландської бак, фарватер, брезент, буй, флот) [3, c. 78].

Надмірне, бездумне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, крім того, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова сама очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбутися їх називається пуризмом.

Пуризм - прагнення очистити літературну мову від іншомовних запозичень, новоутворень, від не літературних елементів (діалектизмів, просторічної лексики тощо).

Свого часу пуризм сильно виявився в німецькій, чеській, ісландській мовах, тепер у Франції на державному рівні ставляться перепони засміченню французької мови іншомовними словами. В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому.

Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, образ, нестача, чинник, відшкодування, торгівля, відповідник, вада, оплески, обрій, велетенський, поважний, ніж уїкенд, імідж, дефіцит, фактор, компенсація, маркетинг, еквівалент, дефект, аплодисменти, горизонт, гігантський, респектабельний [11, c. 211].

Отже, іншомовні слова є одним із важливих компонентів лексичного складу української мови, як і будь - якої мови взагалі. Вони приходять разом із поняттями. Адаптувавшись у мові поширення, збагачують її словесний арсенал. Спроби уникати слів лише через те, що вони іншомовні, здебільшого не мають успіху. Але надмірне захоплення чужою лексикою, не вмотивоване ні номінативними, ні стилістичними міркуваннями, є свідченням низького рівня філологічної освіченості, недостатньої обізнаності з можливостями рідної мови.