Теорія рентних відносин

Неокласична школа розглядає дифе­ренціальну ренту як дохід, отриманий у результаті використання ресурсів з не-еластичною пропозицією завдяки більш високій продук­тивності в ситу;мії ранжирування ресурсів (за родючістю та місцерозташуванням). Пропозиція землі через її обме­женість нееластична. На графіку 13.1 крива пропозиції землі (S) вертикальна. Як би не змінювався розмір ренти, а відповідно і попит на землю, пропозиція її не зміниться. Попит же (D) буде змінюватися зі зміною розміру ренти. Залежність обернена. Чим вища орендна плата, тим нижчий попит на оренду землі, і навпаки.

Графік 13.2 в На графіках 13.2 а, б, в представлено ефект, який одер­жать фермери на кожній з трьох ділянок з різною врожай­ністю, а значить, і продуктивністю праці. На ділянці «а» врожайність складає 2500 одиниць, на ділянці «б» — 2000 одиниць, на ділянці «в» — 1500 одиниць. При інших рівних умовах середні витрати (АТС) на більш врожайній ділянШ

Модуль II. Основи макроекономіки

будуть нижчими, ніж на ділянках «б» і «в». При цьому рин­кова ціна на продукцію буде однакова для усіх фермерів. За таких умов на ділянці «а» фермер одержить економічний прибуток вищий порівняно з ділянкою «б». Що ж до ділян­ки «в», то тут фермер задовольниться тільки нормальним прибутком.

Інакше розглядають природу ренти марксисти. Кількісно земельна рента яв­ляє собою надлишкову додану вартість, яку привласнює земельний власник за надання у володіння і використання землі, що йому належить. На відміну від інших сфер матеріального виробництва, надлишковий дохід у зем­леробстві набуває фіксованого довгострокового характеру й виступає у вигляді диференціальної ренти.

Утворення диференціальної ренти пов'язане з природ­ними й економічними умовами. Природні умови — відмін­ності в якості землі чи її обмеженість для вирощування сільськогосподарських культур. Економічні умови — ві­докремленість господарюючих суб'єктів, що виражається в монополії на землю як об'єкт господарства. Обмеженість землі як основного засобу виробництва агрокультури зумо­влює необхідність залучення до обробки не тільки кращі, се­редні, але й гірші ділянки землі, бо експлуатація лише перших не задовольняє суспільного попиту на продовольство. Підви­щення цін на нього неминуче робить вигідним використання й гірших ділянок. Це означає, що суспільна ціна виробництва (що відшкодовує витрати й забезпечує середній прибуток) збігається з індивідуальною ціною гіршої ділянки. На кра­щих і середніх ділянках утворюється надлишок над суспіль­но нормальним прибутком, тобто додатковий чистий дохід, Що виступає у вигляді диференціальної ренти. Таким чином, причина утворення диференціальної ренти — монополія на землю як об'єкт господарства. Умова — відмінності в якості земельних ділянок. Джерело — додаткова праця землероба. Розрізняють диференціальну ренту І і II. Диференціальна Рента І пов'язана з більш високою природною родючістю ¹ зручним місцерозташуванням ділянок землі відносно Ринків збуту. Більш продуктивна праця на таких ділянках ^створює умови для утворення надлишкового чистого доходу,

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

який у вигляді диференціальної ренти І привласнюється орендодавцем землі.

Інший процес утворення диференціальної ренти II, який, на відміну від ренти І, пов'язаної з екстенсивним ве­денням землеробства, передбачає інтенсивний характер вирощування агрокультури. Це виражається в додаткових укладаннях капіталу (праці й засобів) на одиницю земель­ної площі, що забезпечує більш високу продуктивність сільськогосподарської праці. Порівняно з ціною продукції, отриманої від найменш продуктивних витрат, більш ефек­тивні витрати забезпечують надприбуток, який утворює диференціальну ренту II. На відміну від диференціальної ренти І, що не виступає результатом більш високої якості праці орендаря, утворення ренти II — підсумок індивідуаль­них зусиль суб'єкта господарювання. Тому вона ним і при­власнюється. Разом з тим характер привласнювання дифе­ренціальної ренти II пов'язаний зі строками оренди. За ко­роткострокової оренди земельний власник може отримати частину ренти II, оскільки наслідки додаткового вкладення капіталу будуть виявлятися роками. Це ставить питання про межі раціоналізації землеробства, оскільки орендареві невигідно за таких умов піклуватися про поліпшення ро­дючості ґрунту, що особливо актуально при збереженні де­ржавної власності.