Вибір методів вирішення проблеми

У педагогічній практиці існують відмінності в підходах до прийняття професійних рішень, які залежать від складності проблем. Пропонуємо розглянути чотири рівні прийняття рішень.

Рутинний Ці рішення є зразком звичайної рутини. У такому випадку керівник школи або педагог поводить себе відповідно до програми, плану та стереотипів.

Функції керівництва шкіл, вчителів полягають у тому, щоб відчути та ідентифікувати ситуацію, а потім взяти на себе відповідальність за початок певних дій. На цьому рівні не потрібна творчість, оскільки всі процедури зумовлені. Керівник школи, який адекватно сприймає ситуацію, уміє робити правильні висновки та розумно діяти, досягає того, чого від нього чекають.

Селективний На цьому рівні потрібна певна ініціатива та свобода, але у визначених рамках. Тут вчитель (директор) оцінює переваги та недоліки цілого ряду можливих рішень, намагається вибрати з деякого числа добре відпрацьованих альтернативних наборів дій ті, які краще всього відповідають даній проблемі.

Педагог зобов’язаний вивчити з учнями основні питання програми, але яким чином (методи) та за якими навчальними посібниками їм вчитися, вчитель вирішує сам.

Від здатності керівника школи визначати напрям дій з максимальною вірогідністю того, що воно буде економним, прийнятним та ефективним, залежить результативність діяльності всього педагогічного колективу.

Адаптивний На цьому рівні педагогічний працівник повинен вибрати творче рішення, яке в певному значенні може бути абсолютно новим. Як правило, тут є набір перевірених можливостей та деякі нові ідеї. Успіх педагога залежить від його особистої ініціативи та можливості зробити прорив у невідоме. Це нове розв’язання відомої (традиційної) проблеми.

Інноваційний Проблеми інноваційного рівня найбільш складні та вимагають великої уваги тих, з ким працює вчитель, керівник школи. Для досягнення задовільного результату вони потребують абсолютно нестандартного підходу і, часто, авторського моніторингу. Нові ідеї, технології залишаються новими недовговічно, згодом вони замінюються новими та переходять в арсенал методичного "second hand". Наприклад, однією з можливостей включення учнів у виробничу діяльність є створення шкільного кооперативу.

Як вчить нас Екклезіаст: "Буває таке, що про нього говорять: "Дивись, – це нове!"; та воно вже було від віків, що були перед нами" [1;10]. А Х.Л.Менкен (Закони Мерфі) застерігає, що для будь-якої проблеми, яка хвилює людину, завжди легко знайти рішення – просте, досяжне та помилкове.

Кожен із вказаних рівнів прийняття рішення ставить свої вимоги до кваліфікації вчителя, оволодіння ним системою професійних навичок. Просування до більш високого рівня досконалості прийняття рішень відбувається лише тоді, коли вчитель набуває можливості справлятися з проблемами більш високого рівня.

Керівникам шкіл, вчителям часто доводиться працювати над вирішенням проблем разом із колегами, батьками та учнями.
Для уточнення проблем та пошуку шляхів їх вирішення можуть бути корисними наради, на яких заохочуються різні точки зору та тактично вірні пропозиції. Ці наради можуть бути досить ефективними, коли їх побудувати за таким сценарієм:

ª уточніть відповідальних за розв’язання проблеми;

ª призначте координатора групи;

ª визначте ролі членів групи;

ª проструктуруйте групу;

ª уточніть методи роботи групи;

ª проведіть "просіювання" – упорядкуйте ідеї;

ª уточніть завдання членів групи;

ª запитайте ідеї – оцініть реакції;

ª надайте "ефір" всім бажаючим, кожен повинен бути почутим;

ª вкажіть можливі шляхи до цілі;

ª підтримуйте дисципліну;

ª використовуйте всі ресурси;

ª фіксуйте ідеї та послідовність дій.

Таблиця 20

Аспекти системного опису педагогічного об’єкту

Згідно Закону Хедріксона (Закони Мерфі) ця ситуація виглядає так, що коли проблема потребує багатьох нарад, вони врешті-решт стануть більш важливими, ніж сама проблема.

Date: 2015-12-13; view: 529; Нарушение авторских прав