Розкрити специфіку логопедичної роботи при порушеннях зору у дітей

Практично 80% дітей з проблемами зору мають порушення мовлення і мови. У них частіше зустрічаються комплексні відхилення від норми, порушення просторової координації, погано розвинена дрібна моторика, проблеми в пізнавальній сфері, не сформована мовленнєва функціональна система, обмежений словниковий запас, спотворено розуміння смислової сторони мовлення. Нечіткість, вузькість сприйняття утрудняє пізнавання предметів, їх форм, характерних зовнішніх ознак. У слабозрячих дітей труднощі фонетико-фонематичного і артикуляційного порядку, виникають проблеми лексико-граматичної властивості. У системі занять здійснюється комплексний підхід до корекції порушення, розвитку дітей силами логопеда, тифлопедагога, ортоптиста, психолога, вихователя і ряду інших фахівців. Корекційну спрямованість логопедичних занять визначають: 1. Використання спеціальної наочності, крупної фронтальної (до 15-20 см) і диференційованої індивідуальної (від 1 до 5 см); використання фонів, поліпшуючих зорове сприйняття при демонстрації об'єктів; переважання допомоги червоного, оранжевого, жовтого кольору, підставок, що дозволяють розглядати об'єкти у вертикальному положенні. 2. Вибір методів і прийомів з обліком не тільки вікових і індивідуальних можливостей, але і стану зорових функцій, рівня розвитку сприйняття, періоду лікування. Швидка стомлюваність дітей вимагає зміни діяльності. Як обов'язкова частина будь-якого заняття вводяться фізкультхвилинки. 3. Індивідуальний і диференційований підхід, необхідно враховувати гостроту зору і залежно від цього можливості дитини, швидкість входження в контакт в процесі навчання, темп виконання завдання, реакцію на оцінку діяльності, стійкість уваги. 4. Створення умов для кращого зорового сприйняття при проведенні фронтальних занять з дітьми розміщення наочного матеріалу на тлі інших об'єктів. 5. Умови для повного і точного сприйняття демонстрованого об'єкту: вибір адекватного фону; вибір оптимального кольору; постійне використання указки для уточнення; дитина з оклюзією знаходиться при показі у дошки з боку розплющеного ока; на даній картині мають чіткий контур; безперервне зорове навантаження складає не більше 10 хв. Найважливішою ланкою всієї системи корекційної роботи є ігрова діяльність: ігри і вправи, сприяючі розвитку слухової уваги; адаптовані д/ігри і допомога (малюнки з чітким контуром, обов'язково в рамці).При організації логопедичної роботи вирішуються і спеціальні завдання дошкільної установи для дітей з порушеннями зору: збагачення зорових уявлень (малюнки предметів); розвиток зорово-рухової координації (всі завдання на з'єднання); розвиток слухової уваги (орієнтування на звукові властивості предмету); стимуляція зорово-пізнавальної активності; включення в наочно-практичну діяльність розумових операцій (диференціювання голосних і приголосних, звукобуквений аналіз слова); розвиток зорового сприйняття в єдності з розвитком несенсорних психічних функцій (уваги, пам'яті, мислення, мови). Навчання грамоті також звуковим аналітико-синтетичним методом (пропозиція - слово - склад - звук). Проте ця робота має корекційну спрямованість: навчання грамоті, що включає наступні завдання: розвиток інтересу до занять; уточнення і розширення уявлень про навколишній світ, розвиток мови; виправлення недоліків слухового сприйняття, виховання фонематичного слуху; зміцнення м'язів апарату артикуляції, розвиток навиків чіткого артикулювання звуків; розвиток зорового сприйняття і просторового орієнтування; координація дрібних м'язів руки. Формування навиків звукового аналізу починається з уміння розрізняти немовні звуки (шум машини, шелестіння листя, шум вітру). Щоденне проведення артикуляційної гімнастики, вправ для м'язів апарату артикуляції, виправлення вимови, заучування віршів на певний звук створюють основу для подолання порушення мовлення. Особливе значення має: формування орієнтації в просторі; вих-ня уваги до частин власного тіла та розвиток просторових уявлень; розвиток моторики; ігрова терапія. Підбір дидакт.матер.: рельєфні картинки; спец, підбір іграшок для такт, сприйняття, навчання, орієнтації в просторі.

28. Схарактеризувати особливості навчання і виховання дітей із ЗНМ. Розкрити зміст логопедичної роботи з ними у системі освіти. ЗНМ - це різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до її звукової і смислової сторони, при нормальному слухові та інтелекті (ринолалія, дизартрія, анартрія, алалія, афазія). РІВНІ: 1 рівень - харак. украй обмеженими мовленнєвими засобами спілкування. Фонематичний слух знаходиться на початковому рівні, широко використовуються жести, міміка. Логопедична допомога надається в умовах логогрупи ДНЗ, для дітей шкільного віку в умовах логопункту ЗНЗ, для дітей з тяжкими порушеннями в умовах спеціальної школи-інтернату. Діти з ЗНМ оволодівають масовою програмою й корекційною, зміст роботи передбачає розвиток всіх компонентів: 1) розширення розуміння мовлення та словника за лексичними темами. Одночасно вчать розумінню простих граматичних форм (однини і множини та ін.); 2) стимулювання комунікативно-пізнавальних потреб, усного мовлення від окремих звуків до складів, односкладових слів; 3)Робота розрізнення звуків довкілля і мовлення. 2 рівень - харак. збільшеною мовленнєвою активністю дитини. Логоробота здійснюється за програмою Л.Трофіменко. Завдання: - розвиток усного мовлення на базі уточнення і розширення словникового запасу, практичного засвоєння граматичних структур від слова до простого речення; оволодіння правильною вимовою. Діти навчаються відповідати на запитання, складати речення. 3 рівень - харак. наявністю розгорнутого фразового мовлення з окремими елементам лексико-граматичного і фонетико-фонематичного недорозвинення. Логоробота здійснюється за програмою Л. Трофіменко. Завдання: 1) практичне засвоєння лексики і граматики як засобів мовлення; 2) формування повноцінної звукової сторони мовлення (уточнення артикуляційних навиків, правильної звуковимови, складової структури і фонематичного сприйняття; 3) підготовка до грамоти; 4) розвиток зв'язного мовлення.

29. Охарактеризувати особливості логопедичної роботи при порушеннях опорно-рухового апарату. Вивченню мовленнєвих порушень у дітей при порушеннях опорно-рухового апарату, в останні роки надається все більше уваги (Л. Данілова, М. Іпполітова, О. Мастюкова). Особливістю мовленнєвих порушень виявляються в характері порушень загальної й мовленнєвої моторики. Обмеженість довільних артикуляційних рухів зумовлена ураженням черепно-мозкових нервів, що іннервують мускулатуру мовного апарату. У дітей виявляється псевдобульбарний синдром в результаті ураження язико-глоткового, блукаючого та під'язикового нервів. У дітей напіввідкритий рот, посилена салівація (слинотеча), спостерігаються труднощі при жуванні твердої їжі. У дітей часто спостерігаються гіперкінези, синкінезії. Гіперкінези в мовній мускулатурі спостерігаються зазвичай у стані спокою. Синкінезії виникають при всіх видах активних рухів. Синкінезії, на відміну від гіперкінезів, дитина може подолати вольовим зусиллям. Розлади артикуляції, голосоутворення і дихання провокують те, що мовлення дітей стає змазаним, із гугнявим відтінком, часом скандованим, малозрозумілим для оточуючих – такі порушення називаються дизартрією. Виділяють такі форми дизартрії: бульбарну, псевдобульбарну, екстрапірамідну, мозочкову, кіркову.

Бульбарна дизартрія виявляється при ураженнях мозку, однобічному або двосторонньому ураженні периферичних рухових нервів (трійчастого, лицевого, язико-глоткового, блукаючого та під'язикового) При цьому голос слабкий, глухий, виснажуваний, приголосні звуки оглушені, тембр мовлення змінений – гугнявий. Псевдобульбарна дизартрія, характеризується порушенням м'язового тонусу (частіше за типом спастичності). Виявляється обмежена рухливість артикуляційних м'язів, особливо страждають найбільш тонкі ізольовані рухи – це рухи язика убік і особливо вгору. Для екстрапірамідної дизартрії характерні порушення м'язового тонусу в артикуляційній, фонаційній і дихальній мускулатурі (за типом дистонії – змінного тонусу або так званої ригідності – тонічних спазмів), розлади інтонаційно-виразної сторони мовлення, відсутня стабільність порушень артикуляцій. При кірковій дизартрії більш ізольоване порушення іннервації м'язів артикуляційного апарату. Дизартрія мозочкова характеризується порушенням узгодженості (координованості) в роботі органів артикуляції, дихальної і фонаційної мускулатури. В результаті цього порушується синхронність артикуляції, дихання і фонації. Корекція мовленнєвих порушень у дітей із ДЦП і дизартріями ґрунтується на тісній єдності зі заходами, які спрямовані на розвиток рухових функцій.

30. Висвітлити специфіку логопедичної роботи з дітьми з обмеженими розумовими можливостями. На думку Р. Лалаєвої, у дітей із інтелектуальною недостатністю можуть спостерігатися всі форми порушень мовлення (дислалія, дизартрія, ринолалія, дисфонія, дислексія, дисграфія, заїкання). Особливість розладів мовлення у дітей з інтелектуальною недостатністю полягає в тому, що переважаючим у їх структурі є семантичний дефект й носить системний характер, тобто порушуються всі компоненти мовлення: фонетико-фонематична, лексико-семантична, логіко-граматична сторони мовлення. Виявляються порушення як імпресивного, так і експресивного мовлення; усного та писемного мовлення. З урахуванням структури мовленнєвого дефекту Р. Лалаєва виділяє 5 груп школярів із інтелектуальною недостатністю:

1 група – діти з системним порушенням мовлення тяжкого ступеня, ускладненого стертою формою дизартрії (25 %). У дітей даної групи порушені всі рівні породження мовлення (смисловий, мовний і сенсомоторний). Грубе порушення звуковимови, операцій внутрішнього програмування як зв'язних висловлювань, так і окремих речень, цілісність і зв'язність тексту.

2 група – діти з системним порушенням мовлення середнього ступеня (10 %). У них спостерігається рівномірне недорозвинення всіх компонентів мовлення, всіх операцій мовленнєвої діяльності. Особливо великі труднощі виникають при сприйманні опозиційних звуків: [п]-[б], [д]-[т], [г]-[к], [ш]-[с], [ч]-[щ], [р]-[л]. Грубо страждає фонематичний аналіз, у зв'язних розповідях смислові спотворення. 3 група – діти з системним порушенням мовлення легкого ступеня з переважанням у структурі дефекту фонетико-фонематичних розладів (10 %). Спостерігаються порушення звуковимови однієї-двох груп звуків. Порушення звукоскладової структури слова значне. Важко в сприйманні опозиційних фонем, складних форм фонематичного аналізу. У зв'язному мовленні є спотворення змісту ситуації, відсутні причинно-наслідкові зв'язки.

4 група – діти з системним порушенням мовлення легкого ступеня з переважанням у структурі дефекту фонематичних розладів (25 %). У даної групи дітей немає порушень звуковимови, звукоскладова структура слів збережена. Найгрубіше виражені порушення фонематичного аналізу.

5 група – відносно збережений рівень розвитку мовлення (30 %). Сюди належать діти з типовою формою олігофренії, які справляються з програмою першого класу, оволодівають читанням і письмом. Сенсомоторний рівень їх мовлення відповідає нормі: немає порушень звуковимови, сприймання слів і звуків, звукоскладової структури слів. Мовний рівень також відносно збережений. Смисловий рівень має особливості, зумовлені станом інтелекту.

Логопедична робота з розумово відсталими дітьми передбачає такі напрями: розширення словникового запасу, формування граматичної будови мовлення, діалогічного й монологічного мовлення, звуковимови та фонематичних процесів.

31. Охарактеризувати систему логопедичної роботи з дітьми із ФФНМ в умовах освітніх закладів. Р. Лєвіною були введені поняття «фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення» відносно дітей із первинними мовленнєвими порушеннями. Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (далі ФФНМ) – поєднує порушення звуковимови, складової структури слова, просодичних компонентів, фонематичних процесів. Це порушення процесів формування вимовляльної системи рідної мови у дітей із різними мовленнєвими розладами внаслідок дефектів сприймання і вимовляння фонем. Із розвитком логопедичної науки та практики, фізіології і психології мовлення (Р. Левіна, Ф. Рау, М. Хватцев) стало очевидним, що у випадках порушення артикуляторної інтерпретації почутого звуку може різною мірою погіршуватися і його сприймання. Р. Левіна і В. Орфінська на основі психологічного вивчення мовлення дітей прийшли до висновку про значення фонематичного сприймання для повноцінного засвоєння звукової сторони мовлення. Було встановлено, що у дітей із поєднанням порушення вимови і сприймання фонем відмічається незакінченість процесів формування артикуляції і сприймання звуків, що відрізняються тонкими акустико-артикуляційними ознаками. До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом та інтелектом. Простежується загальна змазаність мовлення, недостатня виразність і чіткість, зажата артикуляція (ринолалія, дизартрія, дислалія). Для дітей характерна нестійкість уваги, відволікання. Вони гірше запам'ятовують мовний матеріал, із більшою кількістю помилок виконують завдання, пов'язані з активною мовною діяльністю.

При ФФНМ у дітей спостерігаються такі стани: по-перше, недостатнє розрізнення і труднощі в аналізі тільки порушених у вимові звуків. Решта звукового складу слова та складова структура аналізується правильно. Це легкий ступінь ФФНМ – фонетичні порушення (поєднують порушення звуковимови, складової структури слова, просодичних компонентів, інтонації). По-друге, недостатнє розрізнення великої кількості звуків із кількох груп. Недоліки звуковимови: 1) заміна звуків більш простими за артикуляцією ([с]-[ш] заміна на [ф]); 2) наявність дифузної артикуляції звуків, яка замінює цілу групу звуків; 3) нестабільне використання звуків у різних формах вимови; 4) викривлена вимова одного або кількох звуків фонетичних груп при достатньо сформованій артикуляції в усній вимові. В цьому випадку звуковий аналіз порушений більш грубо. По-третє, при глибокому фонематичному недорозвитку дитина не чує звуків у слові, і не розрізняє відношення між звуковими елементами, не може виділити їх зі складу слова та визначати послідовність. Основними напрямами логопедичної корекції є: формування правильної звуковимови голосних і приголосних звуків та їх м'яких пар; розвиток фонематичних процесів (фонематичного слуху, сприймання, аналізу, синтезу; підготовка до навчання грамоти.