Обстеження хворих

Функцію органів і систем у більшості випадків оцінюють на основі обстежень в стані спокою. Характеристика функціонального стану організму і систем буде повною лише у тому випадку, коли поруч з даними, отриманими в стані спокою, враховуються і результати функціональних проб. Вивчення реакції на дозоване фізичне навантаження відкриває широкі можливості для об’єктивної оцінки фізичного стану людини та її працездатності. Це стосується як спортсменів, дозування навантаження у яких неможливе без визначення фізичної працездатності, так і хворих та осіб, що займаються фізичною культурою. Визначення фізичної працездатності при навантажувальних тестах має велике значення для оцінки серцево-судинної і дихальної системи, бо прихована коронарна недостатність хворих не проявляє себе клінічно та електрокардіографічно в умовах щоденного режиму. Резервні можливості серця можуть проявлятися лише під час роботи, яка за інтенсивністю перевищує звичні навантаження.

Для ефективного вивчення резервних можливостей і застосування фізичної реабілітації необхідно мати інформацію про хворого:

1. Стан здоров’я, його індивідуальні особливості.

2. Фізичний розвиток.

3. Функціональні можливості.

Для отримання указаної інформації необхідно:

а) вивчити:

– паспортні дані,

– анамнез життя,

– скарги та анамнез захворювання,

– фізкультурний (спортивний) анамнез;

б) провести об’єктивні обстеження:

– антропометричні обстеження,

– зовнішній огляд,

– вивчення стану органів і систем,

– додаткові методи обстеження,

– функціональні проби чи навантажувальні тести;

в) зробити висновки щодо:

- стану здоров’я,

- функціональних можливостей хворого.

Отриману інформацію доповнюють спеціальними функціональними тестами для оцінки окремих фізіологічних систем: серцево-судинної – електрокардіографія, ультразвукова діагностика, дихання – спірометрія, спірографія, пневмотахометрія, м’язової – електроміографія, міотонометрія та ін.

До спеціальних тестів також належать функціонально-руховий тест для оцінки ступеня рухових порушень і засвоєння навичок самообслуговування, тест на силову витривалість м’язів – спини, живота, м’язів згиначів, м’язів – розгиначів тощо. Після обстеження хворого визначається мета реабілітації. Вона повинна мати короткотермінові і довготермінові цілі.

Довготермінові (кінцеві) цілі повинні відображати очікувані результати фізичної реабілітації у разі її успішного завершення.

Короткотермінові цілі передбачають окремі види фізичної активності, якими повинен оволодівати хворий в процесі фізичної реабілітації та їх послідовність.

Обстеження необхідні для визначення режиму рухової активності, показаного хворому, його реабілітаційного потенціалу, визначення працездатності, має прогностичне значення. Їх проводить лікуючий лікар, лікар-реабілітолог чи лікар з лікувальної фізкультури. Методист (інструктор) з лікувальної фізкультури проводить фізичну реабілітацію відповідно до призначення лікаря, але він повинен бути ознайомлений з основними методами та засобами визначення функціональних можливостей хворого і використовувати окремі з них в процесі своєї діяльності.

Для визначення функціональних можливостей хворого необхідно знати види навантажувальних тестів, їх завдання, класифікацію, правила вибору, проведення і оцінки.

3.1.2. Завдання функціональних проб і тестів

Навантажувальні тести проводяться з метою:

- оцінки функціональних можливостей, резервів серцево-судинної, дихальної та інших систем після перенесених травм, гострих та хронічних захворювань;

- визначення толерантності до фізичного навантаження – максимальне навантаження, яке здатний витримати обстежуваний без порушення його стану;

- визначення здатності до занять різними видами фізичних вправ;

- розробки оптимальних профілактичних, терапевтичних, реабілітаційних заходів;

- об’єктивної оцінки в динаміці ефективності як тренувальних програм, так і ефективності фізичної реабілітації;

- прогнозування захворювань;

- визначення рівня готовності до фізичної праці.

3.1.3. Класифікація функціональних проб і тестів

Для тестувального впливу найчастіше використовують фізичні навантаження: від найпростіших (зміна положення тіла, 20 присідань за 30 с, степ-тест та ін.) до складних, які вимагають спеціального обладнання для дозування впливів (велоергометр, біжуча доріжка та ін.).

Найбільш узагальнена класифікація функціональних проб і тестіввідображена в таблиці 3.6.

Таблиця 3.6

Класифікація функціональних проб і тестів

План проведення функціональних проб і тестів

Алгоритм проведення функціональних проб та тестів включає такі етапи:

Вивчення стану здоров’я та індивідуальних особливостей хворого

Вивчення стану функціональних систем у спокої

Вибір необхідних видів функціональних проб чи тестів

Проведення функціональних проб чи тестів

Оцінка результатів отриманих досліджень

Схема 3.1. Алгоритм проведення функціональних проб та тестів.

Вивчення функції організму в цілому, окремих функціональних систем чи органів у стані спокою дають можливість визначити необхідні вихідні дані пацієнта. Отримані результати порівнюють з результатами попередніх обстежень та стандартних показників, характерних для відповідного віку, статі, зросту, маси тіла та ін. В цих випадках оцінку потрібно робити дуже обережно у зв’язку з великою індивідуальною різницею та варіабельністю показників норми.

Вибір функціональних проб чи навантажувальних тестів. Вони повинні бути доступними, відповідати стану здоров’я та рівню функціональних можливостей хворого і надавати необхідну інформацію щодо виконання поставлених завдань.

Проведення навантажувальних проб чи тестів. Досліджують функцію усього організму, окремі функціональні системи чи органи в умовах стандартного чи дозованого фізичного навантаження. Комплекси показників, які реєструються, повинні бути доступні для спостереження, достатньо чутливі до фізичних навантажень і відображати інтегральні функції організму обстежуваного.

Перед початком тестування хворому необхідно пояснити правила виконання навантаження, проведення самоконтролю, показань до припинення виконання навантаження.

Під час проведення навантажувальних тестів необхідно уважно стежити за реакцією організму, у разі необхідності – припинити навантаження, а при погіршенні стану – надати необхідну допомогу хворому.

Оцінка результатів отриманих досліджень. Отримана інформація необхідна для дослідження функціональної здатності обстежуваного, його резервних можливостей. При проведенні навантажувальних тестів найчастіше оцінку їх результатів проводять, реєструючи частоту серцевих скорочень, рідше – артеріальний тиск. У разі необхідності ці показники доповнюють підрахунком частоти дихання, реєстрацією електро-фоно-ехокардіограм, вимірюванням газообміну, легеневої вентиляції, окремих біохімічних констант та ін.

3.2. Функціональні проби

3.2.1. Проба з 20 присіданнями (проба Мартіне)

Щодо характеристики проби з 20 присіданнями за 30 с згідно з класифікацією функціональних проб, то це проба, в якій використовуються фізичні вправи, одномоментна, вивчається стан серцево-судинної системи, показники збираються після виконання навантаження, навантаження стандартне, рівномірне, середньої інтенсивності.

План виконання функціональної проби з 20 присіданнями включає таку послідовність дій:

1. Збір та оцінка вихідних даних.

2. Пояснення пацієнту техніки виконання проби.

3. Виконання пацієнтом проби з 20 присіданнями за 30 с.

4. Вивчення та реєстрація досліджуваних показників на першій хвилині після навантаження.

5. Вивчення та реєстрація досліджуваних показників до їх відновлення.

6. Оцінка отриманих результатів.

7. Висновки за результатами проведеної проби.

Збір вихідних даних. Обстежуваний сідає лівим боком до лікаря (методиста), кладе ліву руку на стіл. На середню третину лівого плеча накладають манжетку тонометра. Через 1,5-2 хв відпочинку у пацієнта на променевій артерії підраховується пульс за 10 с до тих пір, поки він не стабілізується, тобто одна і та ж цифра не повториться 2-3 рази. Після цього вимірюють артеріальний тиск. Отримані показники заносять в спеціальний протокол.

Оцінка вихідних даних. Оцінка частоти серцевих скорочень (ЧСС). В нормі ЧСС у дорослих коливається в межах 72±12 ударів за хвилину. Пульс нижче 60 уд. за 1 хв, тобто брадикардія, може оцінюватися по-різному. У тренованих спортсменів брадикардія свідчить про економізацію серцевої діяльності, але вона може бути і при перетренованості та деяких захворюваннях серця. Відсутність скарг в анамнезі на перетренованість і хвороби серця дають можливість оцінювати брадикардію як результат підвищення тонусу парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, яке виникає у тренованих.

Пульс більше 84, в стані спокою оцінюється як негативне явище. Це найчастіше може бути результатом захворювань серця, інтоксикації, гіперфункції щитоподібної залози, порушення функціонального стану вегетативної нервової системи, стану перетренованості у спортсменів.

Пульс у стані спокою повинен бути ритмічним. Може бути дихальна аритмія, тобто почастішання пульсу під час вдиху та порідшання його під час видиху. Це явище оцінюється як фізіологічне і залежить від рефлекторного впливу з боку рецепторів на центр блукаючого нерва. Це не є протипоказанням до проведення проби. Нерідко після проби цього явища не реєструється. У випадку відсутності порушень ритму серцевої діяльності в анамнезі, непостійні цифри пульсу (10,12,12,11,12,12) можуть свідчити про лабільність нервової системи.

Оцінка показників артеріального тиску (АТ). Артеріальний тиск вище 129/79 мм рт. ст. у людей середнього та похилого віку оцінюється як підвищений, нижче ніж 100/60 мм рт. ст. – як понижений.

Підвищені цифри артеріального тиску можуть бути проявом захворювання (артеріальна гіпертензія, хронічний нефрит та ін.) психоемоційного перевантаження або показниками перевтоми чи порушень режиму (куріння, вживання алкоголю та ін.).

Знижений артеріальний тиск може бути фізіологічним у спортсменів (гіпотонія високого ступеня тренованості), проте й проявом захворювання (гіпотонічний синдром, інтоксикація з вогнища хронічної інфекції – карієс, хронічний тонзиліт та ін.). Гіпотонічні стани можуть бути при перевтомі, про що свідчать скарги на слабість, втомлюваність, головний біль та ін.

При відсутності протипоказань проводять пробу. Студентам на практичному занятті, перш ніж проводити пробу, необхідно навчитися проводити підрахунок і безперервну реєстрацію пульсу за кожні 10 с протягом 1 хв та вимірювати артеріальний тиск за 30-40 с.

Проведення проби. Хворий виконує 20 присідань за 30 с в темпі 2 присідання за 3 с (який задається метрономом або лікарем). Під час присідання необхідно піднімати руки вперед, встаючи – опускати.

Після виконання 20 присідань за 30 с обстежуваний сідає. У нього підраховують пульс за перші 10 с і записують його під першою хвилиною на рівні 10 с. Потім – до кінця першої хвилини вимірюють артеріальний тиск і реєструють його в протоколі на рівні АТ під першою хвилиною.

Починаючи з другої хвилини, підраховують і реєструють пульс безперервним методом до відновлення і стабілізації (повториться 2-3 рази). Після цього вимірюють артеріальний тиск і записують на рівні АТ під тією хвилиною, на якій закінчили вимірювати. Якщо АТ не повернувся до вихідного, то його продовжують вимірювати і реєструвати кожну хвилину до тих пір, поки не відновиться.

Форма для реєстрації показників в пробі з 20 присіданнями уніфікована, єдина. Кожний показник має своє місце і вимірюються в загальноприйнятих для проби одиницях: частота пульсу – за 10 с, частота дихань – в 1 хв, артеріальний тиск – в мм рт. ст. Тому при реєстрації проби вказують лише цифри, без одиниць вимірювання (табл. 3.7).

Таблиця 3.7

Взірець реєстрації показників у пробі з 20 присіданнями: 10.10.2010

До навантаження: пульс 11,10,10,10, ритмічний

АТ 120/80

частота дихань 18

Після навантаження:

Оцінка результатів проби. Критеріями оцінки є зміна частоти серцевих скорочень, реакція артеріального тиску та час їх відновлення до вихідних показників. Саме вони дають можливість оцінити пристосувальну здатність системи кровообігу до фізичного навантаження. Серце на фізичне навантаження реагує збільшенням хвилинного об’єму. Адаптація до навантаження серця тренованої особи більшою мірою відбувається за рахунок збільшення ударного об’єму і меншою – за рахунок почастішання серцевих скорочень, а нетренованої чи недостатньо тренованої – переважно за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень і меншою мірою – за рахунок збільшення ударного об’єму.

Для оцінки проби використовуються такі показники:

- збудливість пульсу;

- час відновлення пульсу;

- реакція артеріального тиску;

- час відновлення артеріального тиску;

- зміна частоти дихання.

Збудливість пульсу (відсоток почастішання пульсу після навантаження) визначають шляхом визначення різниці між показниками пульсу до навантаження і після нього, яку виражають у відсотках. Для цього складають пропорцію, де пульс до навантаження приймають за 100 % (у нашому випадку 10), а на скільки збільшився пульс після навантаження (тобто 16-10=6) – за Х

10 → 100%

(16-10) → Х, отже, Х = 60 %.

У даному випадку пульс після навантаження збільшився на 60 % порівняно з вихідним. Нормальною реакцією на пробу з 20 присіданнями вважається почастішання пульсу до 60-80 % від вихідної величини. Чим більш працездатне серце, чим досконаліша діяльність його регулярних механізмів, тим менше частішає пульс у відповідь на дозоване фізичне навантаження. Почастішання пульсу вище норми свідчить про нераціональну діяльність серця, яка може бути зумовлена захворюваннями серця (насамперед), детренованістю, перевтомою у спортсменів чи фізкультурників.

Час відновлення пульсу дає можливість з’ясувати хід відновних процесів після навантаження. Він визначається за першим показником відновленого та стабільного пульсу. У нашому випадку це 1 хв 50 с. Необхідно обов’язково вказати кількість хвилин та секунд, на яких настало стабільне відновлення пульсу. В нормі – час відновлення пульсу не більше 2 хв 40 с. Збільшення часу відновлення пульсу свідчить про сповільнення відновних процесів в діяльності серця. Найчастіше це поєднується із збільшенням збудливості пульсу, що свідчить про зниження резервних можливостей серця і оцінюється як несприятлива реакція. Збільшення одного з цих показників не є обов’язковою ознакою зниження резервних можливостей системи кровообігу, може бути результатом порушення функції регуляторних механізмів діяльності системи кровообігу (при нейроциркуляторній дистонії, детренованості, перетренованості та ін.).

Характеристика показників пульсу. Окрім часу відновлення пульсу, необхідно слідкувати за тим, як протікає відновлення – поступово чи хвилеподібно та до яких цифр.

В процесі відновлення пульсу може виникнути так звана «негативна фаза пульсу», коли пульс на перших 2-3 хвилинах стає нижчий від вихідного на 1-3 удари за 10 с. Таке порідшання пульсу триває не менше трьох 10-секундних відрізків, а потім знову частішає і поступово повертається до норми. «Негативну фазу» пульсу пов’язуютьз розбалансованістю в діяльності різних відділів нервової системи, передусім, симпатичної та парасимпатичної ланок вегетативної нервової системи, що призводить до зміни послідовності процесів відновлення. Такі відхилення реєструються у осіб з лабільною нервовою системою, при нейроциркуляторній дистонії, у спортсменів при перетренованості, після нервово-психічних перенапружень. Якщо після навантаження негативна фаза пульсу утримується більше 3 хв, то реакція оцінюється як незадовільна.

Під час вивчення процесу відновлення пульсу може трапитись така ситуація, коли пульс до навантаження був вищий (наприклад 14,14,14 за 10 с), а після навантаження він знизився до нижчої цифри (наприклад 12,12,12 за 10 с) і стабілізувався на цій величині. Такі випадки можуть реєструватися у осіб з лабільною нервовою системою, у даному випадку – це підвищення тонусу симпатичної ланки вегетативної нервової системи. Фізичне навантаження сприяє нормалізації її функціонального стану і пульс відновлюється до істинних показників частоти серцевих скорочень обстежуваного.

Реакція артеріального тиску (АТ) на пробу Мартіне. При цьому необхідно оцінювати окремо зміни систолічного (САТ), діастолічного (ДАТ) та пульсового тисків. Можуть виникнути різні поєднання змін цих показників. Найбільш раціональна реакція АТ характеризується збільшенням систолічного на 15-30 % (при вихідному систолічному АТ 120 мм рт. ст. це не більше, ніж на 40 мм рт. ст). У людей похилого віку САТ має тенденцію до підвищення більшою мірою, ніж у молодих через порушення еластичності артерій. Діастолічний тиск залишається незмінним або знижується на 10-15 відсотків (не більше ніж на 10 мм рт. ст. при середніх його показниках).

У результаті збільшення систолічного АТ та зниження діастолічного АТ збільшується пульсовий тиск, що є найбільш сприятливою реакцією. Це свідчить про збільшення серцевого викиду та зниження опору периферійних судин, що є найбільш сприятливою реакцією, бо збільшується хвилинний об’єм кровообігу.

Відсоток збільшення пульсового тиску визначається так, як і збудливість пульсу. За прикладом АТ до навантаження був 120/80 мм рт. ст., то пульсовий (120-80) – 40. АТ після навантаження 140/75 мм рт. ст., пульсовий (140-75) – 65, тобто пульсовий тиск збільшився на 25 мм рт. ст. (65-40). Складаємо пропорцію:

40 → 100 %

25 → Х %, отже Х = 62 %.

Таким чином, збудливість пульсу 60 %, підвищення пульсового тиску – на 62 %.

Час відновлення артеріального тиску визначається хвилиною, на якій він повернувся до вихідного після виконаного навантаження. У нашому прикладі це 3 хв. Норма – 3 хв.

Підвищення артеріального тиску більше норми та продовження часу його відновлення може реєструватись у осіб, хворих на гіпертонічну хворобу, на нейроциркуляторну дистонію за гіпертонічним типом, у практично здорових осіб з потенційною здатністю до виникнення гіпертензій (стадія передхвороби), після значних фізичних навантажень, після зловживань алкоголем та куріння. Наші дослідження показали, що після вживання алкоголю у практично здорових молодих людей 18-20 років реєструється підвищений артеріальний тиск в стані спокою протягом 2-3 днів, а відхилення реакції артеріального тиску на пробу Мартіне в бік підвищення – протягом 4-6 днів.

Висновок за результатами проби. При оцінці реакції на функціональну пробу з 20 присіданнями необхідно зіставляти зміни пульсу та АТ, з метою виявлення механізмів, за рахунок яких відбувається пристосування до навантаження.

Порівняння збудливості пульсу із збільшенням пульсового тиску дає можливість визначати синхронність їх змін. Раціональна реакція на фізичне навантаження характеризується зіставленням динаміки: збудливість пульсу повинна збігатися з підвищенням систолічного тиску, вираженого у відсотках, що свідчить про адекватність фізичного навантаження. Зменшення пульсового тиску свідчить про нераціональну реакцію АТ на фізичне навантаження та зниження функціональної здатності організму.

За характером змін досліджуваних показників після виконання 20 присідань за 30 с виділяють: сприятливий, несприятливий та перехідні типи реакції. Відповідно до цього виділяють 5 типів реакції серцево-судинної системи на пробу Мартіне:

• сприятливий – нормотонічний;

• несприятливі: гіпертонічний, дистонічний, астенічний, східчастий;

• перехідні типи: до них відносять реакції, які деякими показниками не вкладаються в 5 основних типів.

До сприятливих типів реакції належить нормотонічний тип. Для нього характерно, що адаптація до навантаження відбувається за рахунок підвищення пульсового тиску, що свідчить про збільшення ударного об’єму серця. Підвищення систолічного тиску відображає посилення систоли лівого шлуночка, зниження мінімального – зменшення тонусу артеріол, що забезпечує кращий доступ крові на периферію. Частота серцевих скорочень збільшується синхронно з пульсовим тиском.

При нормотонічному типі реакції:

1. Збудливість пульсу – до 80 %.

2. Час відновлення пульсу – до 2 хв 40 с.

3. Зміни артеріального тиску:

- САТ підвищується не більше ніж на 30%;

- ДАТ залишається без змін або знижується не більше ніж на 35%.

4. Час відновлення АТ – до 3 хв.

Для всіх несприятливих типів спільним є те, що адаптація серцево-судинної системи до навантаження відбувається переважно за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень. Для всіх несприятливих типів характерне збільшення збудливості пульсу більше ніж на 80 %, час відновлення пульсу – більше ніж 3 хвилини (табл.3.8, 3.9, рис. 3.15).

До несприятливих типів належить гіпертонічний, дистонічний, гіпотонічний (астенічний), східчастий типи реакції. Як вказано вище, перші два пункти оцінки проби (збудливість пульсу та час його відновлення при всіх несприятливих типах вищі норми, то різниця між ними буде проявлятися в реакції на навантаження артеріального тиску.

При гіпертонічному типі: САТ підвищується значно більше норми (більше ніж на 30%), ДАТ – підвищується. Дана реакція може бути ознакою вірогідності розвитку гіпертензивного синдрому (у «потенційних гіпертоніків»), перенапруги, перевтоми, нервово-психічного перевантаження, зловживання алкоголем тощо.

При дистонічному типі: САТ підвищується більше ніж на 30%, ДАТ знижується більше ніж на 35%, може бути навіть феномен «безконечного тону» коли при вимірюванні АТ відчувається пульсація навіть тоді, коли стрілка манометра опускається до нульової позначки. Дана реакція спостерігається при аортальних вадах серця, при вегето-судинній дистонії, при перетреновасті та перевтомі тощо.

При гіпотонічному (астенічному) типі: САТ та ДАТ змінюються незначно, зменшується пульсовий тиск або ж залишається незмінним. Дана реакція свідчить про низьку функціональну спроможність серця і спостерігається в осіб, які перенесли гострі захворювання, при детренованості, перевтомі.

Для східчастого типу характерне східчасте підвищення артеріального тиску, коли після навантаження він не змінюється чи змінюється незначно, а на наступних хвилинах після навантаження зростає (табл. 3.8, рис. 3.15).

Рис. 3.15. Типи реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу з 20 присіданнями:

1 – нормотонічний; 2 – гіпотонічний (астенічний);

3 – гіпертонічний; 4 – дистонічний; 5 – східчастий.

Умовні позначення: подвійна лінія – пульс, пряма лінія – систолічний тиск, пунктирна лінія – діастолічний тиск, заштрихована площина – пульсовий тиск.

Таблиця 3.8

Динаміка пульсу та артеріального тиску після проби

з 20-ма присіданнями залежно від типу реакції серцево-судинної системи

Таблиця 3.9

Об’єднаний (навчальний) взірець реєстрації несприятливих типів реакції серцево-судинної системи на пробу з 20 присіданнями

До навантаження: пульс 10,10,10, ритмічний

АТ 120/80

Після навантаження:

Частота дихання після проведення проби повинна змінюватися синхронно пульсу: в нормі одному дихальному руху відповідає 3-4 удари серця. Ця ж закономірність повинна зберігатися і після проби Мартіне.

Після проби необхідно відмічати характер пульсу (ритмічний, задовільного наповнення, аритмічний) та аускультативні дані серця в положенні стоячи, а при необхідності – лежачи.

Використання проби з присіданнями у практичній медицині. Проба використовується при масових обстеженнях осіб, що займаються фізичною культурою та спортсменів нижчих розрядів. В клінічній практиці вона може використовуватися для вивчення функціональних можливостей серцево-судинної системи осіб різних вікових категорій. Практичний досвід показав, що особам до 40 років без виражених відхилень у стані здоров’я можна давати 20 присідань за 30 с, до 50 років – 15 присідань за 22 с, більше 50 років – 10 присідань за 15 с. Функціональні особливості серцево-судинної системи вважаються як задовільні, якщо при оцінці проби її результати вкладаються у нормотонічний тип, описаний вище. Залежно від стану здоров’я може коректуватися швидкість присідань та їх кількість, хворим можна рекомендувати 5 разів сісти на стілець.

Можна використовувати пробу Мартіне з діагностичною метою: для визначення причини тахікардії (збільшення ЧСС більше 84 уд./хв) у стані спокою. Якщо після проби показники вкладаються у несприятливий тип реакції, то тахікардія зумовлена захворюванням серцево-судинної системи. Якщо до навантаження пульс лабільний (нестабільний) і відновлення його йде хвилеподібно, може виникнути негативна фаза пульсу, а нерідко – пульс після навантаження стабілізується на показниках нижчих, ніж до навантаження, це дозволяє припускати, що тахікардія в стані спокою зумовлена порушенням функціонального стану вегетативної нервової системи. Якщо ж до навантаження ЧСС була стабільно вище норми (наприклад, 16, 16, 16), а після проби всі показники вкладаються в нормотонічний тип реакції, пульс відновлюється до вихідних цифр (як до навантаження) – можна передбачити, що тахікардія у спокої зумовлена гіперфункцією щитоподібної залози. Подальші цілеспрямовані поглиблені обстеження найчастіше підтверджують результати функціональних проб.

3.2.2. Проба Руф’є

Останнім часом значного поширення набула проба Руф’є. Цьому сприяє доступність, легкість проведення, висока інформативність.

Методика проведення. У обстежуваного, який перебував у положенні лежачи протягом 5 хвилин, підраховують число пульсацій за 15 с (Р₁). Потім йому пропонують виконати 30 присідань за 45 с (присідаючи – руки вперед, встаючи – опускати їх). Після цього пацієнт лягає і йому підраховують пульс за перші 15 с (Р₁) і останні 15 с (Р₃) 1-ї хвилини після навантаження. Отримані результати підставляють у формулу:

.

Оцінку функціональних резервів серця проводять за таблицею 3.10.

Таблиця 3.10

Оцінка функціональних резервів серця

Наприклад: Р₁ = 16, Р₂ = 26, Р₃ = 20

.

Висновки: індекс Руф’є = 5,8. Серце середньої людини: добре.

Індекс Руф’є-Діксона

Методика проведення проби – як і проби Руф’є.

Для оцінки проби використовують також індекс Руф’є-Діксона, який є варіантом попереднього:

індекс Руф’є-Діксона = /4Р₂ – 70/ + /4Р₃ – 4Р₁/.

Оцінка функціональних резервів серця:

0 – 2,9 – добрі

3,0-5,9 – середні

6,0-8,0 – нижчі від середніх

8,0 і вище – погані.

Використання проби Руф’є у практичній медицині. Результати проби дають можливість визначити резервні функціональні можливості серця. При цьому враховується вихідний рівень частоти серцевих скорочень, що (при відсутності захворювань) свідчить про економність роботи серця в стані спокою. Частота пульсу зразу після навантаження дає характеристику пристосувальної здатності серця до фізичного навантаження, а його частота в кінці першої хвилини – про швидкість відновних процесів серцево-судинної системи після навантаження. Проба може використовуватися з діагностичною метою, вона проста, доступна, високоінформативна, дає можливість оцінити результати фізичної реабілітації.

3.2.3. Проби зі зміною положення тіла

До функціональних проб зі зміною положення тіла відносять ортостатичну та клиностатичну проби.

Ортостатична проба полягає у вивченні змін частоти серцевих скорочень після переходу з положення лежачи у положення стоячи.

Методика проведення. У обстежуваного після 5-хвилинного перебування у положенні лежачи підраховують частоту пульсу за 15 с, потім пропонують повільно встати і вже в положенні сточи двічі підраховують пульс за 15 с: відразу після вставання (визначають безпосередньо реакцію на навантаження) та через 3 хвилини стояння (вивчають пізню реакцію).

Оцінка проби. Кожний з отриманих показників перемножують на 4, визначаючи частоту пульсу за 1 хв. Збільшення частоти пульсу на 10-16 ударів за хвилину після вставання та стабілізація її на рівні, підвищеному на 5-8 ударів, через 3 хвилини свідчить про задовільний функціональний стан симпатичної ланки вегетативної нервової системи. Більш високий рівень частоти пульсу безпосередньо після зміни положення свідчить про підвищену чутливість, а через 3 хвилини – про підвищений тонус її, що притаманне недостатньо тренованим особам та особам з лабільною нервовою системою. Більш низький рівень частоти вказує на зниження чутливості та тонусу симпатичної і підвищення чутливості та тонусу парасимпаточної частини вегетативної нервової систем. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток тренованості. Такі особи менш чутливі до негативного впливу екстремальних ситуацій внутрішнього та зовнішнього характеру.

Клиностатична проба .Методика проведення. Її проводять у зворотній послідовності щодо ортостатичної. Після 5 хвилин стояння підраховують частоту пульсу за 15 с, потім обстежуваний повільно переходить у положення лежачи, і в цьому положенні 2 рази підраховують пульс за 15 с: відразу ж і через 3 хвилини перебування у положенні лежачи.

Оцінка проби: кожний з отриманих показників перемножують на 4 і порівнюють між собою. Нормальна реакція – зниження частоти серцевих скорочень на 8-14 ударів за хвилину одразу після переходу у положення лежачи і зменшення цієї реакції на 6-8 ударів через 3 хв. Більше зниження одразу після зміни положення свідчить про підвищену збудливість, а через 3 хв – про підвищений тонус парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, підвищення – про зниження її реактивності та тонусу.

Використання в практичній медицині. Проби зі зміною положення тіла найчастіше використовують для вивчення функціонального стану вегетативної нервової системи. Повторні проведення проб в процесі тренувань дають можливість попередити виникнення стану перетренованості, при якому порушення функціонального стану вегетативної нервової системи є однією з перших ознак. У ослаблених осіб проби зі зміною положення тіла можуть використовуватися для визначення функціонального стану серцево-судинної системи у той період, коли інші (більш інтенсивні) навантаження протипоказані.

3.2.4. Проби із затримкою дихання та інші методи визначення функціонального стану апарату зовнішнього дихання

Серед проб із затримкою дихання найчастіше використовують проби Штанге та Генчі-Сабразе.