Сотової лідії. Екзаменаційний твір на тему:

Вона боялася, що слухавку візьме Клавдія Василівна. Славкова мама вважає, напевно, що депутатський час надто дорогий і на пусту розмову зі школяркою не варто витрачати жодної хвилинки… Відразу після випускного Славка відвезуть на якусь віддалену дачу, і в неї, Лідки, зникне будь-яке право телефонувати на домашній депутатський телефон. Тому вона розраховувала, що зараз слухавку візьме сам Славко, і тоді, потеревенивши трохи, можна домовитися про візит. І вже, звісно, вона й сподіватися не могла… — Лідо? Ага, вітаю… Як іспити? Вона зажмурилась, стискаючи слухавку. Вона хотіла сказати Андрієві Ігоровичу, що він урятував її і повернув до життя. Що якби не депутат Зарудний — ступити б їй рано чи пізно з балкона, дарма що третій поверх. Що вона, Лідка, страшенно шкодує, що останнім часом не може бачитися з ним, розмовляти та грати в настільний хокей. Але сподівається на зустріч, хоча б на випускному вечорі, хоч найбільше в світі їй хочеться напроситися в гості. — Доброго дня, Андрію Ігоровичу… Іспити? Вона дурнувато всміхнулася, добре, що співрозмовник не міг бачити її цуценячого захвату. …Із математики їй усе-таки поставили трійку. Хоч як сиди над книжкою в останню перед іспитом ніч — півроку прогулів не надолужиш. Вона б упоралась за рахунок старих тем, які проходили ще у восьмому класі, — але білет випав невдалий, із рівняннями. Зате з історії їй вдалося вхопити п’ятірку: Михайло Феоктистович не дослухав плутаної відповіді, махнув рукою й виставив «відмінно», і Лідчиній радості не було меж — щоправда, трошечки засмутила звістка, що ВСІ дівчата одержали у Фео по п’ятірці. «Мудрий старець, — говорив Ігор Рисюк. — Здогадується, що в університет ви все одно не посунете і прийомного бала не підвищите. Цілковито безпечна, дармова п’ятіркова маса…» Лідка радісно струснула головою: — Андрію Ігоровичу, у мене з історії — п’ять! — Вітаю, — щиро зрадів співрозмовник, але Лідка злякалася, що зараз він побажає їй щасливого літа й покладе слухавку. — Андрію Ігоровичу, ви ж будете у Слави на випускному? — спитала вона квапливо, навіть не спитала, а ніби змоделювала події, заздалегідь викликаючи до життя ту можливість, яка могла її влаштувати. Здається, це називається «налаштування на успіх». — Ні, — сказав депутат Зарудний, одним словом руйнуючи всі її плани. — Ніяк не зможу, Лідо. Справи. Лідка мовчала. Співрозмовник не міг бачити її обличчя; напевно, слід було сказати: «як жаль». Чомусь вона дуже сподівалася на цей вечір. Коли після урочистого привітання випускників почнуться закуска і танці, і буде можливість якщо не поговорити — то хоча б постояти поруч. — Андрію… Ігоровичу. Я хотіла вам сказати… Пауза. — Що, Лідо? Дорогоцінні депутатські секунди збігають безплідно й незворотно, як вода в пісок. — Ти хотіла сказати щось важливе? Лідка заплющила очі. — Так. Щось важливе. — Тоді приходь у зоопарк, — весело сказав депутат Зарудний, і Лідці здалося, що їй це почулось. — Що? — За годину в мене офіційна зустріч із директором зоокомплексу. А потім буде вільних півгодини. Ти давно була в зоопарку? * * *