У. Обітниці лицарів

Крім обітниць, які давали лицарі як воїни, вони ще в силу своєї побожності давали й інші обітниці як хороші християни; ці обітниці полягали в тому, щоб відвідувати різні святі місця, до яких вони живили особливе благоговіння; потім, вони складали в храмах або монастирях або своє власне зброю, чи зброю переможеного ворога; крім того, вони накладали на себе пости і покути. Відвага і мужність лицарів викликали їх на різні обітниці; так, наприклад, будь-хто з лицарів давав обітницю відрізати першим прапор на найвищій вежі обложеного замку, або ж першим кинутися в середину ворогів, або уявити яке-небудь інше доказ свого мужності і своєю хоробрості. Найхоробріші з лицарів завжди намагалися перевершити один одного в змаганні, принести користь своїй батьківщині і винищити його ворогів.

У лицарів існував так званий обітницю павича або фазана (voeu du paon on du faisan). Ці благородні птахи блиском і пишнотою своїх пір'їн як би уособлювали важливість государів і пишність їх вбрання, в якому вони були на великі виходи.

Для принесення лицарями урочистого обітниці призначався завжди особливий день перед тим, як йти на могутнього ворога або щоб зробити війну в захист релігії, або по якомусь іншому приводу; в цей призначений день для принесення обітниці день все лицарі збиралися в одному якомусь призначеному місці, і пані або дівиці урочисто вносили в це численне зібрання лицарів смаженого павича чи фазана, прикрашеного гарними пір'ям і покладеного на золоте або срібне блюдо; цю птицю підносили кожному лицарю, і кожен виголошував над нею обітницю; потім блюдо ставили на стіл і спекотне поділяли між усіма присутніми.

Потрібно було велике вміння розрізати птицю так, щоб кожному з присутніх лицарів дісталося хоча б по невеликому шматку. Тоді пані або дівиці обирали самого сумлінного з усього зборів лицаря і разом з ним несли страву до самого хороброму із усіх лицарів, а обраний дамами лицар ставив це блюдо перед ним і розрізав його на порції. Слід зауважити, що обраний дамами самий хоробрий з лицарів не відразу погоджувався прийняти таке почесне для нього звання, і тільки після довгих умовлянь з боку дам та інших лицарів він погоджувався на те, щоб страва була поставлено перед ним.

Військові подвиги й різні підприємства лицарів, як, наприклад, поєдинки і виклики, завжди робилися лицарями за обітницею.

Незважаючи на те, що лицарі навперебій намагалися перевершити один одного в хоробрості, мужність і відвагу, між ними ніколи не існувало чвар - принаймні, в перші часи існування лицарства. Всі лицарі відрізнялися скромністю і великодушністю, і чим хоробрішим був лицар, тим він був скромніший і велікодушнее.Так як лицарі брали участь завжди разом у боях проти ворогів, на турнірах і у військових іграх, то вельми зрозуміло, що між деякими з них зав'язувалася і сама тісна дружба, в якій вони клялися один одному.

Таке братство по зброї виникало і проявлялося в найрізноманітніших формах: деякі з лицарів на знак своєї тісної дружби пили з одного і того ж кубка свою змішану кров; інші ж товариші по зброї знаменували свої взаємні клятви різними священними обрядами. Крім того, на знак своєї тісної дружби вони майже не розлучалися один з іншим: разом вирушали в подорожі, разом їхали не турніри, разом відправлялися на поклоніння святим місцям, разом відвідували храми Божі і разом причащалися Святих Тайн.

Коли сусідні государі були в дружбі, то братство полягало і між різноплемінними лицарями; але лише тільки государі оголошували один іншому війну, як братство розбудовувалося, хоча, за винятком тільки подібного випадку, узи братерства були твердіше всіх інших уз. Брати по зброї, як би члени однієї і тієї ж сім'ї, носили і однакове сукню, і однакове зброю. Всякі підприємства вони теж починали спільно.