І. Історія виникнення лицарства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харьківська державна академія фізичної культури

Кафедра

РЕФЕРАТ

на тему:

РИЦАРСТВО ЯК ФЕНОМЕН СЕРЕНЬОВІКОВОЇ КУЛЬТУРИ

Виконав: студент 3 курсу, д/в

групи 32

Гречанов Роман

Олександрович

Харьків – 2015

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..3-4

Задачі……………………………………………………………………….4

1. Історія виникнення…….…………………………………………....5-6

2. Обряд посвячення в лицарі в мирний час….………………….….6-9

3. Посвята в лицарі в воєнний час………………………………….....9-10

4. Особливості організації та проведення лицарських турнірів……………………………………………………………..10-14

5. Обітниці лицарів…………………………………………………...15-16

6. Символіка лицарства. Герби………………………………………16-19

6.1. Види гербів………………………………………………………..18-19

7. Кодекс честі………………………………………………………...19-21

7.1 Покарання за порушення Кодексу лицарства…………………...20-21

Висновки……………………………………………………………….22-23

Список використаної літератури………………………………………...24

ВСТУП

Лицарство — це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в 12 і 13 століттях. Підсилилося в часи хрестоносців; найпершими з рицарських орденів були рицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.

Рицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-рицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.

Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і в Іспанії, і у Франції, і в Італії. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.

Поява сучасного сідла та стремена дозволила вести вогонь з луку на скаку, звільнивши для цього руки, наносити важкі удари — вершник отримував додаткову опору, тощо. Цей переворот призводить до того, що головною ударною силою війська стає кіннота.

І в цьому сенсі лицар — це, перш за все, професійний кіннотник, тому що володіння конем потребувало значної вправності. Це певним чином передбачало також елітний статус, оскільки кінь був дорогим та й зброя і спорядження кіннотника теж були дорогими. Наприклад, в Каролінгський час всі обладунки коштували цілий табун коней (порядку тридцяти кобилиць). При чому все не стояло на місці, продовжуючи вдосконалюватись, природно, що збільшувалась і ціна. Відповідно, будь-кому це було вже довірити неможливо, тобто передбачалась елітність статусу кіннотника.

Задачі:

1. Розглянути та вивчити історію виникнення лицарства в середньовіччі.

2. Описати відімнності обрядів посвяти в лицарство в мирний та воєнний часи.

3. Охарактеризувати особливості організації та проведення лицарських турнірів.

4. Описати символіку та кодекс поведінки лицарів.

І. Історія виникнення лицарства.

Про лицарство і про його походження писали дуже багато, але не всі твори, які поділяють таку ж думки щодо походження лицарства; деякі з письменників з цього предмету відносять походження лицарства вчасно перших хрестових походів, інші ж відносять його до століть ще більш віддаленим. Так, наприклад, Шатобріан відносить походження лицарства до початку 8 століття.

Для початку звернемо увагу на той період часу, коли лицарство стало надавати великий вплив на всю Європу. Згодом лицарство втратила всякий престиж і навіть неодноразово осуджувалося.

Перш, на початку середніх віків, тільки право сильного могло боротися проти всіляких зловживань і проти утиску слабких; отже, лицарі, приймаючи на себе також обов'язок захищати слабких, цілком задовольняли духу часу; але з плином часу і з успіхами цивілізації право сильного замінилося встановленням повного порядку й діями законної влади.

Якщо дивитися на лицарство як на особливий обряд, за яким молоді люди, що призначалися до військової служби, отримували право носити зброю, то лицарство доведеться віднести до епохи Карла Великого і навіть раніше. Відомо з історії, що Карл Великий викликав свого сина з Аквітанії, урочисто препоясал його мечем і дав йому військове озброєння. Але якщо дивитися на лицарство як на звання, яке займало перше місце в військовому стані і давалося допомогою інвеститури, що супроводжувалася деякими встановленими релігійними і військовими обрядами і урочистою клятвою, то в цьому сенсі лицарство виникло не раніше 11 століття.

Духовні особи, вбачаючи в лицарів захисників віри і покровителів нещасних і сиріт, дивилися на них як на воїнів, гідних небесної нагороди у майбутньому загробному житті. Католицька церква надала великого значення цьому і освятила прийом у лицарі своєї пишною обрядовістю.

Таким чином, лицарство досягло того рівня слави, якої домагалися навіть королі. І ця слава настала саме в той час, коли відважний дух хрестоносців посилив ступінь енергії і всіх лицарських доблестей і відкрив нове терені для молодців.

Словом, лицарство поширило навколо себе якусь чарівну принадність, яка займає, прив'язує і зваблює; завдяки цьому ж лицарства забувалося відсутність мистецтв і літератури; можна сказати, що це був промінь освіти, який відзначався серед мороку, варварства і диких інстинктів мешканців Європи того часу. Трубадури, або мандрівні співці, йшли рука об руку з лицарством, так як в усі часи і в усіх народів подвиги хоробрості і поезія були постійно нерозлучні. Трубадури були завжди бажаними гостями і в замках гордих володіти, і в палацах могутніх королів; їм слухали і в селах, і в селах.

Девізом всіх лицарів було наступне: "Бог, жінка і король"; вони були справжніми захисниками вітчизни. Згаданий девіз сяяв на розкішних і войовничих святах лицарів, в їх військових іграх, в урочистих зборах молодців і красунь, в їх вигаданих боях, в чудових турнірах, які все більш і більш розмножувалися.

Лицарство сприяло також збереженню васальної вірності і простоти, що, звичайно, красило душу людини; в той час одне слово вважалося непорушним запорукою у найважливіших договорах.

Брехня і віроломство вважалися між лицарями найбільш мерзенними злочинами; вони були затавровані презирством.

Блискучі подвиги, скоєних лицарями, заслужили їм самі почесні відзнаки. Їм давали різні титули; лицарі мали право сидіти за одним столом з королями; тільки вони одні мали право носити списи, броню, золочені шпори, подвійні кольчуги, золото, шоломи, горностаєві і білячі хутра, оксамит, червоне сукно і ставити флюгера на своїх вежах.

Лицаря дізнавалися здалеку за його озброєнню. При його появі перед ним опускалися мости замків, огорожі арен. Скрізь йому надавали люб'язний, шанобливий прийом.

Для свого часу лицар був надзвичайно надійно озброєний. Це воїн, що володіє авторитетом, який він здобув собі завдяки відмінній військової виучки і того, що належав до групи обраних. Кінний воїн символізував героїко-сакральні цінності, пов'язані насамперед з перемогою над силами зла, а також з цілим комплексом вірувань, що відносяться до потойбічного світу, подорожі в царство мертвих і безсмертя душі.

З'єднання особливого способу життя та професіоналізму з етичної місією і соціальної програмою і перетворювало воїна в середньовічного лицаря. Союз відваги і мудрості, фізичної сили і культу справедливості.

Зрозуміло, в дійсного життя все було не так гладко, як на папері. В історії лицарства немало ганебних сторінок. Проте самосвідомість лицаря виявилося міцним, здатним подолати рубіж середньовіччя і, слідуючи невідомими для нас шляхами підсвідомості і звивистими стежками семантики, увійти складовою частиною в систему цінностей, яку ми намагаємося дотримуватися і донині. Бути може, саме в цьому і полягає та корінна причина, через яку середньовічний лицар і для нас, сьогоднішніх людей, громадян світу, позбавленого покривів сакральності, прекрасніше якого-небудь банківського службовця.