Цукровий діабет

Причини діабету вивчені недостатньо. Мають значення спадкоємна схильність, ожиріння, атеросклеротичні зміни посудин підшлункової залози, психічна й фізична травми, інфекції (наприклад, туберкульоз).

Клініка. У розвитку цукрового діабету виділяють 3 стадії:

- потенційний діабет, коли є лише схильність до захворювання (несприятлива спадковість або маса тіла при народженні 4,5 кг і більше);

- латентний діабет, що виявляється за допомогою проби на толерантність до вуглеводів;

- явний діабет - є характерні клінічні й біохімічні симптоми захворювання: сухість у роті, поліурія (багато сечі), схуднення, загальна слабість, підвищений апетит, шкірна сверблячка й сверблячка в промежині, болю в області серця й в ікроножних м'язах. Залежно від рівня цукру в крові, чутливості до лікувальних впливів, наявності або відсутності ускладнень виділяють 3 ступеня важкості цукрового діабету. До легкого ступеня відносять випадки захворювання, коли рівень гіперглікемії невисокий і компенсується тільки дієтою. При середньо тяжкому ступеня компенсація досягається прийомом пероральних препаратів або введенням невеликих доз інсуліну. Важкий ступінь діабету характеризується вираженими добовими коливаннями рівня цукру в крові. Доза інсуліну, необхідна для компенсації, перевищує 40 одиниць у добу. Є виражені ускладнення.

Ускладнення цукрового діабету:

1. Специфічні поразки дрібних посудин - мікроангіопатії. Поразка посудин сітківки очей (діабетична ретинопатія) - погроза втрати зору. Поразка посудин нирок (діабетична нефропатія) - розвиток уремічного стану.

2. Діабетична нейропатія - поразка центральної й периферичної нервової системи. Хворих турбують оніміння, почуття повзання мурашок, судороги в кінцівках, болю в ногах, що підсилюються в спокої й уночі, що зменшуються при ходьбі.

3. Ангіопатія посудин шкіри й м'язів приводить до розвитку атрофії м'язів.

4. Прискорений розвиток атеросклеротичних змін у великих посудинах (аорта, коронарні, церебральні артерії й ін.).

Недостатність інсуліну в організмі приводить до порушення вуглеводного, жирового й білкового обмінів і розвитку діабетичної коми.

Поняття про діабетичну кому. Недостача глюкози в тканинах, з одного боку, приводить до енергетичної кризи, а з іншого боку - до самоотруєння організму токсичними продуктами обміну - ендоінтоксикації. Не отримуючі глюкозу клітки починають захлинатися у власних відходах. Відбувається нагромадження таких шкідливих недоокислених продуктів, як ацетон і кетонові тіла. Їхній надлишок у крові й у тканинах є причиною розвитку ацидозу - закислення. Збільшення її концентрації - гіперглікемія (греч. hіper - понад + glykys - солодку + hemіa - кров) у багато разів перевищує значення норми (замість покладених 5,4 мкмоль на 1 літр вона може досягти 30-40 і більше). Звідси й інша назва діабетичної коми - гіперглікемічна.

Основний парадокс діабету - дефіцит глюкози в тканинах й її зверхконцентрація в крові. Надлишок цукру в крові обов'язково виводиться бруньками із сечею. Кожна молекула глюкози захоплює із собою кілька молекул води. Це приводить до швидкої втрати рідини: колосальна концентрація глюкози спрацьовує як надпотужне осмотичне сечогінне. Із хворої людини кожні 20-30 хвилин починає виділятися до трьох літрів солодкою липкою сечі.

Зневоднювання - дегідратація - збільшує самоотруєння організму за рахунок збільшення концентрації токсинів. Зміст у крові кетонових тіл й ацетону (кетонемія, ацетонемія) стають настільки високим, що вони починають виділятися бруньками із сечею й з видихуваним повітрям. З'являється характерний захід "свіжих яблук" - запах ацетону.

РАК

Рак (лат. cancer - рак) - злоякісна пухлина із кліток, що трансформувалися, епітелію шкіри, слизуватих оболонок шлунка, кишечнику, дихальних шляхів, різних залоз, органів і т.д., що виникає в ході онтогенезу. Пухлина розвивається довгостроково, протягом 10-30 років до появи клінічно значимих симптомів. В останній стадії розвитку дає метастази в лімфовузли й інші органи. Причини неприборканого росту кліток дотепер остаточно не вивчені. Це захворювання вважають поліетіологічним (багато причин). До факторів ризику канцерогенезу (процес виникнення й розвитку раку) у цей час відносять: неправильне харчування, паління, забруднення об'єктів навколишнього середовища, деякі шкідливі фактори виробничого середовища, психо-емоціональна напруга й стреси, геофізичні фактори й ін. Ураховуються вірусний, хімічний, фізичний, радіаційний й інший канцерогенези. Не виключена й роль спадковості: рак відносять до захворювань зі спадкоємною схильністю. Всі канцерогенні фактори навколишнього середовища можна розділити на 2 групи:

1) вплив яких мало залежить від окремої людини (наприклад, хімікати й випромінювання на робочому місці, азбест);

2) ті, що залежать від людини (канцерогени тютюнового диму і їжі).

Первинна профілактика раку - це система соціально-гігієнічних заходів і зусиль самого населення, спрямованих на попередження виникнення злоякісних пухлин і попередніх їм передопухлинних станів шляхом усунення, ослаблення або нейтралізації впливу факторів навколишнього середовища й способу життя, а також шляхом підвищення неспецифічної резистентності організму. Система заходів повинна охоплювати все життя людини, починаючи з антенатального періоду:

1. Онкогігієнічна профілактика - виявлення й усунення можливості дії на людину канцерогенних факторів навколишнього середовища, включаючи повітря, воду й харчові продукти:

а) збалансоване харчування, уживання харчових волокон, раціональна кулінарна обробка харчових продуктів, зниження змісту жирів у раціоні й збільшення споживання продуктів рослинного походження;

б) боротьба з палінням, у першу чергу серед підлітків і вагітних жінок, оскільки мутагенна й канцерогенна дія цього фактора доведено;

в) обмеження надходження радону в житлові приміщення; відмова від використання побутового газу;

г) обмеження застосування праці жінок дітородного віку на роботах зі шкідливими умовами праці;

д) комплекс заходів щодо профілактики психічного стресу і його наслідків;

е) строгий контроль за якістю питної води;

ж) призупинення широкого й повсюдного використання в колективах ультрафіолетового опромінення, що також має мутагенний ефект.

2. Біохімічна профілактика раку включає запобігання бластомогенного ефекту від дії канцерогенних факторів шляхом застосування певних хімічних препаратів, продуктів і з'єднань (вітамінів групи З, Е и продуктів їх утримуючих; селен, інших препаратів, що володіють антиоксидантними властивостями).

3. Медико-генетична профілактика припускає виявлення родин зі спадкоємними пухлинними й передпухлинними захворюваннями, осіб із хромосомною нестабільністю й організацію заходів щодо зниження небезпеки можливої дії на них канцерогенних факторів (організація працевлаштування, рекомендації зі збалансованого харчування, відмова від шкідливих звичок, диспансерне спостереження й ін.).

4. Імунобіологічна профілактика включає виявлення окремих осіб і формування контингентів з імунологічною недостатністю для проведення заходів щодо її корекції й захисту від можливих канцерогенних впливів.

5. Ендокринно-вікова профілактика припускає виявлення дисгормональних станів, а також вікових порушень гомеостазу, що сприяють виникненню й розвитку пухлин, і їхню корекцію.

Вторинна профілактика раку - система заходів, спрямованих на раннє виявлення передпухлинних і початкових стадій пухлинних захворювань. Провідна роль у плані виявлення захворювань і диспансерного спостереження за хворими по колишньому належить амбулаторно-поліклінічним установам (оглядові кабінети, дільнична служба). Організація онкологічних профоглядів передбачає первинний скринінг для відбору осіб у групи ризику. Програма відбору включає:

1. Проведення профоглядів населення із застосуванням цитологічних, ендоскопічних методів обстеження й флюорографії. Поряд із цими тпорадиційними методами масового скринінга рекомендується використання анкетного методу, що підвищує ефективність діагностики й в 2 рази знижує витрати на проведення профоглядів, особливо в групах неорганізованого населення на базі оглядових кабінетів;

2. Обов'язкове проведення всебічного обстеження для виявлення передпухлинних і пухлинних захворювань у хворих, що перебувають на лікуванні в стаціонарах і лікувавльно-профілактичних установах;

3. Проведення первинного цитологічного скринінга серед осіб, що працюють в онконебезпечних виробництвах. Цитогенетичний скринінг контингентів, що піддаються впливу мутагенних і канцерогенних факторів хімічної або фізичної природи, є надійним методом виявлення осіб з можливим утворенням пухлин.