Теоретичні відомості. Альфа-частинки – це ядра атома гелію He, мають заряд +2e, складаються з двох протонів і двох нейтронів

Альфа-частинки – це ядра атома гелію He, мають заряд +2e, складаються з двох протонів і двох нейтронів. α –частинки виникають при радіоактивному розпаді атомних ядер, а також в різних ядерних реакціях. α –частинки використовуються, як бомбардуючі частинки. Саме при вивченні розсіяння α–частинок на тонких металевих плівках Резерфорд у 1911 році зробив висновок, що маса атома практично цілком зосереджена в позитивно зарядженому ядрі, що має розміри ~10^{-15 м. Перша ядерна реакція:}

або (92.1)

була також здійснена з використанням α –частинок (1919 р.). На сучасних прискорювачах отримують пучки альфа-частинок з енергією від декількох до сотень МеВ для вивчення властивостей атомних ядер.

Особливості альфа-розпаду:

а) α – розпад можливий тільки для важких ядер з Z>83:

; (92.2)

б) Періоди напіврозпадів T_1/2 α –активних ядер змінюються в широких межах, наприклад, для Po T_1/2 = 3·10^-7c, а для Pb T_1/2 = 1,4·10¹⁷ років, при цьому вони дуже сильно залежать від енергії тих α –частинок, що вилітають:

(92.3)

емпіричний закон Гейгера-Неттола, де C,D – сталі величини;

в) α –частинки, що вилітають з ядер певного сорту, мають, як правило, одну і ту ж певну енергію порядку 4-9 МеВ для рідкоземельних ядер. Виникаючі альфа-частинки взаємодіють з речовиною за допомогою пружного розсіювання і іонізаційного гальмування.

При пружному розсіюванні сумарна кінетична енергія частинок зберігається і перерозподіляється між ними. Унаслідок великої маси (М_α = 7350 m_e, m_e – маса електрона) альфа-частинки майже не розсіюються на електронах середовища (тільки на ядрах), продовжуючи рухатися прямолінійно.

Кулонівське поле електронів атомів речовини взаємодіє з рухомою α –частинкою, яка при цьому втрачає енергію, поступово зупиняючись. Це процес іонізаційного гальмування. Характерною особливістю альфа-частинок є існування у них певного пробігу R–відстані, яку проходить частинка до моменту повної втрати енергії. Величина пробігу визначається тими втратами енергії, які відбуваються при її русі:

(92.4)

а втрати енергії згідно формули Бете:

(92.5)

де n - концентрація атомів поглинача, z - заряд частинки, v - її швидкість. Таким чином, втрата енергії на іонізацію пропорційна масовій товщині поглинача і не залежить від його природи:

. (92.6)

Метод вимірювання

Якщо досліджувати монохроматичний потік α–частинок і підраховувати число частинок, збільшуючи поступово відстань між джерелом і детектором, тобто заставляючи альфа-частинки проходити все більший шар повітря, то число N частинок в пучку починає на певній відстані падати не відразу до нуля, а з деяким нахилом (крива 1 на рис.92.1):

Якщо цю криву продиференціювати і побудувати величину dN/dx залежно від товщини шару x, то вийде крива 2 (рис. 92.1) з різким максимумом при x = R₀, що показує, що переважна більшість α–частинок має певний пробіг з деяким відхиленням в ту і іншу сторону. У діапазоні енергій 4 < Eα < 15 МеВ використовують для оцінки Eα залежність:

(92.7)

Для Еα < 4 МеВ зв'язок між пробігом і енергією частинки представлений у вигляді номограми (рис. 92.2) за допомогою якої по пробігу частинки можна знайти її енергію, і навпаки. Інколи для оцінки Eα використовують Rе - екстрапольований пробіг, отриманий шляхом продовження нахиленої лінії 1 до перетину з віссю абсцис (рис. 92.1).

Для побудови кривої N(x) необхідно внести поправку на тілесний кут з урахуванням реальних розмірів вікон детектора і джерела, оскільки в детектор потрапляє лише частина випромінювання.

Збільшення відстані зменшує тілесний кут, в якому лічильник "бачить" джерело частинок, і приводить до зменшення числа реєстрованих частинок. Для одержання повного числа частинок треба зареєстроване число частинок поділити на поправку, узяту з таблиці 92.1:

Таблиця 92.1

де x - відстань між вікном детектора і α–препаратом,

r ₀ - радіус віконця детектора.

Експериментальна установка:

Загальний вигляд устаткування наведений на рис. 92.3:

Установка складається з об'єкту дослідження і вимірювального пристрою, що сполучаються між собою кабелем.

Об'єкт дослідження складається з лічильника альфа–частинок з джерелом живлення і пристроєм формування імпульсів, тримача джерела альфа–частинок. Тримач джерела встановлюється на лаві перед лічильником. Крім того, на лаві прикріплена лінійка, для виміру відстані від джерела до лічильника.

З корпусу формувача виведений кабель з роз'ємом для підключення об'єкту дослідження до вимірювального пристрою.

На передній панелі вимірювального пристрою розміщені наступні елементи управління і індикації:

- кнопка «СБРОС» - призначена для встановлення у вихідний стан перед початком виміру або переривання виміру з встановленням у вихідний стан;

- кнопка «ПУСК/СТОП» - призначена для переривання виміру без встановлення у вихідний стан і для включення режиму виміру при початку виміру або після зупинки виміру;

- кнопка «УСТАНОВКА» - призначена для включення і виключення (шляхом повторного натиснення) режиму встановлення часу вимірювання;

- кнопки "+" і "-" - призначені для встановлення часу вимірювання (при цьому при короткочасному натисненні відбувається встановлення одиниць секунд, а при тривалому - встановлення десятків секунд, перемикання діапазонів 99,9 і 999с відбувається автоматично);

- індикатор – призначений для індикації кількості частинок при проведенні виміру і часу виміру відповідно, а також режимів роботи;

На задній панелі вимірювального пристрою розташований вимикач «СЕТЬ».