Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади

У СРСР була сформована одержавлена культура, яка знаходилася під постійним контролем компартії. Метод соцреалізму став панівним у радянській культурі. Теми революції, класової боротьби, соцбудівництва були обов’язковими для письменників, художників і іно митців. Вони повинні були висвітлювати життя лише з позицій комуністичного світогляду. Цей метод заперечував свободу творчості. Компартія забороняла творчість, яка не відповідала вимогам соцреалізму.

КПРС проводила політику «зближення», «взаємодії», «інтернаціоналізації» національних культур. Контроль за процесами у сфері культури посилився в 1970-х роках. Були прийняті постанови ЦК КПРС «Про літературно-художню критику» (1972), «Про заходи по дальшому розвитку кінематографії» (1972), «Про народні художні промисли» (1974), «Про роботу з творчою молоддю» (1976). Ці партійні рішення були обов’язковими для виконання.

Однак десятиліття терору не змогли знищити дух свободи. Українська творча інтелігенція чинила опір офіційному курсові у сфері культури, намагалася зберегти його національний зміст та право на свободу творчості. Протест проти партійно-державного контролю проявився виникненням опозиційних течій у культурі. На противагу офіційному мистецтву почало розвиватися альтернативне, яке часто існувало нелегально. Опозиційність українських письменників і митців виявилася у двох напрямах: по-перше, вона була тісно пов’язана з політичним дисидентством; по-друге, опозиційність проявилася як мистецький нонконформізм.

КПРС пильно контролювала кіномистецтво, яке вона вважала важливим засобом комуністичного виховання. В Україні працювали Київська, Одеська та Ялтинська кіностудії художніх фільмів.

Більшість кінофільмів озвучували російською мовою. Отже, кіно було потужним засобом русифікації України. Однак саме в кіномистецтві почав формуватися напрям, який руйнував канони соцреалізму, — українське поетичне кіно. Цей напрям в українському мистецтві започаткував фільм режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (оператор Ю. Іллєнко), знятий за однойменною повістю М. Коцюбинського.

Яскравим представником українського кіно був Юрій Іляєнко, який дебютував як режисер у фільмі «Криниця для спраглих» (сценарій І. Драча). Фільм заборонили, бо в ньому партійне керівництво виявило «серйозні недоліки», зокрема виявлено «заперечення ідеалів, якими живе народ радянської України.

У сценарії фільму «Звірте свої годинники», який написала Л. Костенко, члени політбюро ЦК побачили «антирадянський присмак»; у сценарії фільму «Київські фрески» (автор сценарію і режисер С. Параджанов) — прагнення «ствердити людську самотність», «душевну безвихідь».