Стан науки: здобутки та проблеми

Партійно-державне керівництво СРСР надавало важливого значення розвитку науки, без якої було неможливо стати світовим лідером і поширювати вплив комуністичних ідей. Провідним науковим центром була Академія наук УРСР, підпорядкована Академії наук СРСР. Наукові установи АН УРСР функціонували в Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі.

Під керівництвом академіка Бориса Патона в 1984 р. було проведене перше у відкритому космосі зварювання, різання і напилення металів. У найскладніші для науки часи вчений зумів порозумітися з владою, знайти компроміс, однак у питаннях, що мали загальносуспільне значення, він займав принципову та непохитну позицію. Наприклад, Б. Патон надіслав партійно-державному керівництву аналітичну записку про негативні генетичні наслідки для людини, спричинені забрудненням навколишнього середовища, згодом на засіданні уряду виступив із доповіддю про можливі негативні наслідки будівництва на території України атомних електростанцій.

Важливі наукові здобутки були досягнуті в конструкторському бюро «Південне» (м. Дніпропетровськ). Тут розроблялася ракетно-космічна техніка, тому наукові дослідження та імена вчених, які їх здійснювали, були засекречені. Ці мужні люди працювали в екстремальних умовах. У 1954-1971 pp. головним конструктором цього конструкторського бюро був Михайло Янгель. Конструкторське бюро «Південне» працювало передусім на оборонну промисловість, через що вище партійне керівництво приділяло йому пильну увагу. Якось М. Хрущов після відвідування конструкторського бюро «Південне» пожартував: «У нас виробництво ракет поставлено на конвеєр. Недавно я був на одному заводі й бачив, як там ракети виходять, ніби сосиски з автоматів».

Учені Інституту кібернетики АН УРСР у 1980-х роках розробили швидкодіючі обчислювальні системи. Вражаючим за масштабами був проект створення загальнодержавної автоматизованої системи управління народним господарством. Однак державне керівництво, побоюючись кардинальної перебудови методів господарювання, не підтримало його.

Важливе значення для України як аграрної держави мали здобутки сільськогосподарської науки. У Миронівському науково-дослідному інституті селекції і насінництва пшениці під керівництвом академіка Василя Ремесла були виведені нові сорти пшениці. Після усунення М. Хрущова з посади генерального секретаря ЦК КПРС розпочалася реабілітація генетики, однак переслідування цього наукового напряму в попередні роки призвело до того, що радянська наука в цій галузі помітно відставала.

Одночасно продовжувалося русифікація української науки. У 1970-х роках більшість наукових праць учених АН УРСР друкували російською мовою.

Гуманітарні науки знаходилися під жорстким ідеологічним контролем. Будь-яка спроба вченого вийти за межі класового підходу могла вважатися злочином. Після «хрущовської відлиги» настали «заморозки брежнєвщини». Чимало істориків і філологів зазнали переслідування, відчули на собі дію «нових» методів політики в гуманітарній сфері, яку проводив секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчук. З бібліотек вилучалися праці, які вважалися «ворожими» або «шкідливими».

Усе більше політизувалася історична наука, яка використовувалася як засіб насадження комуністичної свідомості. Історики повинні були обґрунтовувати висунуті партійними ідеологами тези про «зближення націй» аж до їх злиття, про радянський народ як «нову історичну спільність». Однак і за таких умов були вчені, які намагалися правдиво висвітлювати історію України. Ідеологи КПРС вороже зустріли працю Олени Апанович «Збройні сили України першої половини XVIII ст.», яка вийшла друком у 1969 р. Згодом їй нагадали про «націоналістичні збочення» і звільнили з роботи. Така ж доля спіткала дослідника козацьких літописів Ярослава Дзиру. У 1972 р. був знищений увесь наклад праці Костя Гуслистого «Історичний розвиток української нації», яка з погляду правлячої партії була явно недоречною у зв’язку зі святкуванням 50-річчя утворення СРСР.

Країна ніби знову занурилася в атмосферу страху 1930-х років. Заборонялося вживати термін «український народ», згадувати про голодомор

1932-1933 pp., голод 1946-1947 pp., повстання проти радянської влади, національно-визвольні змагання за українську незалежність.

Помітною подією в культурному житті України стало створення «Історії міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Унікальність цієї праці полягала в тому, що в її написанні, крім професійних істориків, брали участь тисячі місцевих краєзнавців-аматорів. Це видання було важливе для поширення знань про рідний край.

Незважаючи на ідеологічний тиск та різні обмеження, у галузі гуманітарних наук були створені фундаментальні праці: «Українська радянська енциклопедія», «Радянська енциклопедія історії України», «Історія української літератури», «Історія української мови», «Історія українського мистецтва».

Однак суспільні науки використовувалися передусім для коментування та виправдовування політики партії. Не дозволялося навіть згадувати прізвища науковців, які були репресовані в сталінські часи.

Отже, в умовах радянської політичної системи науковці не могли повністю реалізувати свої таланти. Народногосподарські проекти, які розроблялися прикладними науками, не забезпечували належного рівня екологічної безпеки, збереження та поліпшення стану річок, полів, лісів. Командно-адміністративна система негативно впливала на стан науково-технічного розвитку: обмежувала проведення дискусій, відкритий обмін думками, без чого наука не могла розвиватись успішно. Закритість радянської політичної системи спричинила ізольованість радянської науки від світового наукового 186 Кость Гуслистий процесу.

Date: 2015-06-08; view: 602; Нарушение авторских прав