Умовивід – це форма мислення, у якій з одного або кількох суджень виводиться нове судження, що містить нове знання

Термін “умовивід” застосовується в подвійному значенні. Під умовиводом розуміють:

1) процес виведення нового знання з суджень;

2) саме нове судження як результат логічної операції.

Будь-який умовивід складається із засновків та висновку.

Засновки – це судження, з яких виводиться нове знання.

Висновок – судження, виведене із засновків.

Наприклад, візьмемо умовивід: “Береза – дерево. Дерево – рослина. Отже, береза – рослина”. У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє, що стоїть після слова “отже” – висновок.

Зрозуміло, що нове знання не можна вивести з поєднання будь-яких суджень. Для умовиводу необхідно, щоб між засновками був логічний зв’язок. Наприклад, з таких двох суджень, як “Усі дерева – рослини” та “Залізо – метал” не можна зробити ніякого висновку, тому, що ці судження відображають об’єкти різних предметних областей, ніяк логічно не пов’язані. Отже, поєднання цих суджень не є умовиводом.

У будь-якому умовиводі необхідно розрізняти три види знань:

1) вихідне знання – те, з якого виводиться нове знання – міститься в засновках умовиводу;

2) вивідне знання – міститься у висновку;

3) обгрунтовуюче знання – знання, що пояснює правомірність висновку із засновків. Саме це знання не міститься в судженнях, що входять до складу умовиводів, але без нього правильного умовиводу зробити не можна. Воно міститься в аксіомах та правилах умовиводів і складає логічну основу висновків, тобто чому саме такий висновок з цих суджень правомірний та невідворотній.

За ступенем загальності засновків та висновку умовиводи поділяються на три групи:

1) дедуктивні, коли думка йде від більш загальних знань до менш загальних;

2) індуктивні, коли думка розвивається від менш загальних знань до більш загальних;

3) традуктивні (за аналогією), коли засновки й висновок виражаютиь знання однакового ступеня загальності.