Скарлатина

Скарлатина – гостра інфекційна хвороба людини з групи інфекцій дихальних шляхів, яка супроводжується яка характеризується загальною інтоксикацією, ураженням мигдаликів (ангіна), та характерним висипанням.

1. Визначення, збудник, джерело інфекції, шлях передачі інфекційної хвороби.

Збудником є: β бета-гемолітичний стрептокок групи А. Він стійкий в зовнішньому середовищі.

Джерелом інфекції: є хворий на скарлатину, ангіну, хворий на рожу, або здоровий носій стрептококів.

Шлях передачі – повітряно – краплинний, через предмети.

2. Основні клінічні ознаки – інкубаційний період триває 2-7 днів, початок гострий, висока температура, біль в горлі, блювання, в перший день (другий день) з‘являється сип, дрібноточковий або розеольозний, локалізований в природних складках шкіри. На обличчі сип розміщується специфічно. Елементи сипу: біль густий, через що обличчя стає червоним крім носо-губного трикутника.

Типовими для скарлатини є: Збільшення мигдаликів з появою на них білого нальоту, який легко знімається; язик в 1-2 день хвороби вкритий нальотом, з 3 го дня очищається і стає яскраво червоного кольору; збільшуються шийні лімфатичні вузли, сип тримається 3 – 7 днів і зникає, після чого починається злущення шкіри, шкіри знімається пластами.

3. Можливі ускладнення

Ускладнення пов‘язані з тим, що стрептокок виділяє токсин, який діє на серцевий м‘яз та нирки (міокардин, нефрит)

4. Принципи лікування

При легких формах лікують вдома, призначають антибіотики, ліжковий режим, полоскання горла, харчування легке, напіврідкою їжею.

5. Профілактика – ізоляція на 10 днів, контактів з хворим уникають 7 днів, в квартирі проводять вологі прибирання, вакцинація не проводиться, імунітет – не стійкий.

7.4 Вітряна віспа

1. Визначення, збудник, джерело інфекції, шлях передачі інфекційної хвороби

Інфекційна хвороба яка характеризується специфічними висипанням при слабких проявах інтоксикації. Збудником є вірус, який дуже летючий, але не стійкий до зовнішнього середовища.

Джерелом є хвора людина. Шлях зараження повітряно-краплинний

1. Основні клінічні ознаки.

Інкубаційний період від 11-23 днів. Починається з незначного підвищення температури, погіршення самопочуття, в перший день – сип по всьому тілу, крім долонь та ступнів. Спочатку з‘являється плямка, потім вона перетворюється в пакулу потім в везикулу а потім в кірочку.

Сип може з‘являтися поштовхоподібно на протязі 4-5 днів, через це на одній і тій же ділянці тіла елементи сипу знаходяться в різних стадіях дозрівання – поліморфізм сипу.

Якщо дитина розчісує елементи вони можуть інфікуватися і після їх за живлення залишаються рубці.

В типових випадках закінчується видужанням.

3. Можливі ускладнення

Ускладнення досить рідкі: нагноювання елементів, розвиток несправжнього крупу.

4. Принципи лікування

Лікування полягає в змащуванні сипу зеленкою. Також потрібно полоскати рот після їди. При вітряній віспи важливо слідкувати за частотою білизни дитини.

5. Профілактика – хворого ізолюють на 10 днів з моменту висипань, контактних с хворим ізолюють від 11-23 днів. Необхідно ретельно провітрювати приміщення, дезинфекція недоцільна, специфічних профілактик немає. Виникає пожиттєвий імунітет.

ЛЕКЦІЯ 8 ЦИВІЛІЗАЦІЯ, ЕКОЛОГІЯ Й ЗДОРОВ’Я – МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ Й ЗАПОБІГАННЯ

1. Людина й природа. Екологічні фактори, що впливають на здоров’я

Екологія – це наука про закономірності і шляхи гармонізації співіснування і взаємодії людства та оточуючого середовища.

Різноманітними способами людина намагається втілити грандіозні проекти осушення боліт, затоплення водами штучних морів родючих земель, будівництво атомних електростанцій. Подібні проекти століттями мали приносити користь людям, але аж ніяк не природі. І лише тепер ми на собі відчули наслідки без господарського ставлення до неї. Особливо багато забруднення маємо від сільськогосподарської діяльності людини, бо в наш час застосовується багато добрив, які є шкідливими. Особливо пошкоджуються верхні пухкі родючі шари земної кори.

Грунт – це продукт багаторічної (сотні і тисячі років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла. Це один з найголовніших природних ресурсів. Грунти мають товщину від 15 – 25 см до 2 - 3 м. Вони виникли разом із живою речовиною і формувалися під впливом діяльності рослин, тварин, мікроорганізмів.

З метою підвищення родючості грунтів і боротьби зі шкідниками протягом багатьох років використовувалися штучні добрива і пестициди, що не могло не вплинути на стан природи. При надлишковому застосуванні азотних добрив грунт перенасичується нітратами, а при внесенні фосфорних добрив – фтором, рідкоземельними елементами, стронцієм. Надлишкова кількість добрив призводить до перенасичення продуктів харчування токсичними речовинами, порушується фільтрація грунтів, яке веде до забруднення водоймищ, особливо в паводковий період.

Забруднення грунтів спричиняє й забруднення водойм. Водойми забруднюються стічними водами різних галузей промисловості. Значну небезпеку такі води створюють, коли будова грунту не виключає їхнє потрапляння в зону грунтових вод. На першому місці по забрудненню водойм стоять Донецька, Луганська і Дніпропетровська області. Шкідливі речовини,що що містяться у воді, дуже небезпечні для людини. Наприклад, надмірна концентрація міді викликає гостре порушення роботи шлунково – кишкового тракту, розвиток цирозу печінки. Особливо від цього потерпають діти. Підвищений вміст алюмінію викликає нервові захворювання, є причиною виникнення невиліковної хвороби Альцгеймера, склерозу, хвороби Паркінсона тощо.

Небезпечно купатися, ловити рибу у забруднених водоймах, особливо там, де зливаються промислові відходи, де розташовані поблизу смітники і сміттєзвалища або розташовані промислові підприємства.

Щоб не захворіти хворобами, спричиненими шкідливими речовинами після купання у таких водоймах, потрібно неодмінно і негайно ополоснутися у чистій воді або під душем.

8.2 Радіологічне опромінення і стрес. Медико - соціальні та психологічні наслідки аварії на ЧАЕС

При вивченні медичних наслідків Чорнобильської катастрофи впродовж першого десятиліття основною темою багатьох досліджень був вплив так званих «малих доз» іонізуючого випромінювання на організм людини. Загальноприйнятого поняття «малих доз» немає. Багато авторів розглядають «малі дози» як ті, які менше за «великих», що викликають гостру променеву хворобу – 1Гр. Не дивлячись на тривалі дискусії відносно поняття малої дози, спроби відстояти своє бачення цієї проблеми і нехтувати наявними (різними) визначеннями малих доз, даним Міжнародним агентством по використовуванню атомної енергії, радіобіологами, військовими радіологами продовжуються..

Практично у всіх областях медицини сформувалися уявлення про наявність і особливості патології, що виникла під впливом чинників Чорнобильської катастрофи, у осіб, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у населення забруднених територій і евакуйованого населення. Виявлена поєднаність і часто атиповий перебіг захворювань серцево-судинної, дихальної, травної і ендокринної системи. Вивчення непухлинних захворюваньу учасників ЛНА 1986-87 рр. показало збільшення через 12 років після аварії поширеності хвороб ендокринної системи в 4 рази, системи кровообігу в 1.4 рази, травлення в 4.3 рази, нервової системи і органів чуття в 3.8 рази. Рівень онкологічної захворюваності у ліквідаторів постійно зростає. З 1995 року він перевищує показники населення України. Захворюваність злоякісними новоутвореннями у евакуйованого населення істотно не відрізняється від рівня захворюваності на Україні. Захворюваність раком щитовидної залози у евакуйованих перевищує загальнонаціональні показники в 5-6 разів, у ліквідаторів – в 4 рази.

Підвищення частоти раку щитовидної залози деякі учені вважають єдиним очевидним радіологічним результатом аварії на ЧЕАС, ставлячи під сумнів, що різні соматичні захворювання, у тому числі і приведені вище, а також підвищення смертності і зниження народжуваності обумовлені дією іонізуючого випромінювання, оскільки розвиток цих явищ може бути пов'язаний з дією багатьох інших, нерадіаційних чинників аварії.

Для характеристики стану здоров'я постраждалих застосовується поняття поліморбідності(множинної хворобливості). Синдром поліморбідності полягає у тому, що у пацієнта одночасно визначаються три і більш прогресуючих хвороби, що мають різну етіологію або вражають декілька систем організму і приводять до соціальної дезадаптації. Розвиток поліморбідності обумовлений вираженим і тривалим стресовим станом, який викликаний соматичними (дія радіаційного і хімічного чинників аварії) і психологічними (страх, невизначеність наслідків) механізмами. З трьох вірогідних механізмів розвитку синдрому поліморбідності у ліквідаторів тільки один розглядається як радіаційно-індукований. Він представлений поєднанням соматичної і вісцеральної патології із стійкими астенічними станами. Другий механізм полягає у формуванні після дії чинників аварії стресіндукованих соматоформних розладів у вигляді нейроендокринного і судинного синдромів за відсутності вираженої соматичної патології, а третій – в розвитку множинної психосоматичної патології (ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, цереброваскулярна недостатність), розвиток якої в результаті генетичної нестабільності кліток характерний через 5-7 років після аварії.

Синдром передчасного старіння (СПС) частіше спостерігається у осіб, що піддалися дії іонізуючого випромінювання в молодшому віці і супроводжується психастенією, патохарактерологічними проявами, вимагає системи заходів з клінічній компенсації.

Російські учені при вивченні вищих психічних функцій у ліквідаторів аварії на ЧАЕС дійшли висновку, що пусковим механізмом виявленого нейропсихологічного синдрому послужило не тільки іонізуюче випромінювання, але і хронічна стресова дія. Привертає увагу до тверджень про значний внесок у формування наслідків катастрофи станів, викликаних нерадіаційними чинниками, до яких відносяться стрес і його психосоматичні наслідки, загальне погіршення соціальне економічного стану і ін..

Передбачається, що соціально-стресові розлади, що становлять особливу групу психічних порушень. В ранній період після аварії на ЧАЕС переважали реакції на важкий стрес і порушення адаптації; невротичні, пов'язані із стресом, розлади. У середній період проявлявся посттравматичний стресовий розлад; невротичні і соматоформні розлади; розлади особи і поведінки унаслідок хвороби, пошкодження і дисфункції головного мозку. У віддалений період спостерігається хронічна зміна особи після переживання катастрофи і ін. Проте і в даному дослідженні як основна нозологічна форма психічних розладів потерпілих розглядається патологічний розлад особистості (психосоматичний, органічний і посттравматичний стресовий розлад).

8. 3 Поняття СНІДу. Імунодефіцит

ВІЛ - збудник “синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу). Вірніше, СНІД розвивається в термінальній стадії ВІЛ-інфекції. Враження ВІЛ набуло характеру пандемії. Зараз кожного року контамінується більше 1 мільйону людей. За минулий рік у світі від СНІДу вмерло 5 млн. чоловік. У цілому у світі нараховується 42 млн. ВІЛ-інфікованих людей, більша частина з них – жінки, що пояснюється їх більшою біологічною та соціальною вразливістю. Катастрофічна ситуація складається в ряді держав Африки, де заражена вже третина населення. Є загроза епідемій СНІДу в Східній Європі, Індії і Китаї.

Україна займає шосте місце у світі за поширенням ВІЛ-інфекції. За останні 5 років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла в 20 разів і зараз, за оцінками експертів, тут є близько 400 тис людей із ВІЛ/СНІД. Більшість інфікованих на Україні складає молодь від 20 до 39 років. На Україні темпи розвитку епідемії ВІЛ одні з найвищих у світі. Найвищі темпи захворюваності відзначені в Миколаївській і Одеській областях. У "п'ятірці" міст, де більше всього хворих, - Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Сімферополь і Миколаїв.

До зараження ВІЛ інфекцією може призвести:

· незахищений (без презерватива) проникаю-чий статевий акт;
· спільне використання шприців, голок та іншого ін'єкційного інструментарію;

· гемотрасфузії;
· використання нестерильного інструмента-рію для татуювань і пірсингу;
· використання чужих приладь для бриття, зубних щіток з видимими залишками крові;
· передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині - під час вагітності, пологів і при годуванні грудним молоком.

Таким чином, ВІЛ передається через кров, сперму, піхвові виділення і материнське молоко. Слюна,сеча і сльози також містять вірус, але в малій кількості – менше інфікуючої дози – 10 тис вібріонів.

ВІЛ не передається:

· при рукостисканні чи обіймах;
· через піт чи сльози;
· при кашлі і чихании;
· при використанні загального посуду чи постільної білизни;
· при використанні загальні ванни й унітаза;
· при спільних заняттях спортом;
· при перебуванні в одному приміщенні;
· у суспільному транспорті;
· через тварин чи при укусах комах;
· при поцілунку через слину, тому що концентрації вірусу в слині недостатньо для інфікування. За всю історію вивчення ВІЛ/СНІДу не було зафіксовано жодного випадку зараження цим способом.

Лікування:

ВІЛ/СНІД не піддається лікуванню, і поки що немає вакцини. Тому центральне місце в боротьбі з цим захворюванням повинне приділятися профілактиці.

Неспецифічна - направлена на попередження інфікованості - розриву епідемічного ланцюга, а також систематична імунореабілітаційна терапія.

8. 4 Виникнення, поширення, лікування та профілактика SARS як приклад вдалого подолання ситуації

Епідеміологія SARS

За повідомленнями ВООЗ, основним джерелом поширення SARS у людській популяції є хвора людина. Інфікування відбувається повітряно-крапельним шляхом лише при близькому спілкуванні з хворим, під час якого аерозольні крапельки виділень його носоглотки можуть потрапити в дихальні шляхи здорової людини. Доказів того, що зараження може відбуватися випадково, як, наприклад, при інфікуванні грипом, виявлено не було. До того ж, більша частина випадків SARS була зареєстрована у медичних працівників, які лікували хворих на SARS та у членів їх сімей, а також у членів сімей самих хворих, тобто інфікування відбувалося між близько контактуючими людьми. Крім повітряно-крапельного, існує фекально-оральний шлях передачі збудника SARS, оскільки в ряді досліджень віріони SARS-CoV було виділено із фекалій хворих людей.

Рис. 3

Інкубаційний період SARS становить від 2 до 7 діб, проте офіційно затверджений ВООЗ інкубаційний період, протягом якого особам з підозрою на SARS необхідно перебувати у карантині, — 10 діб. Звичайне інфікування та суперінфікування відбуваються двома різними шляхами можливої передачі SARS, а саме повітряно-крапельним та фекально-оральним відповідно. З огляду на здатність SARS до суперінфекцій, що передаються фекально-оральним шляхом, епідеміологія цього захворювання у бідних країнах з низьким рівнем санітарії може набути дуже серйозних масштабів.

До заходів контролю, що головним чином і були причиною обмеження поширення та подолання епідемії SARS у світі, належать: швидке виявлення хворих та їх госпіталізація (в середньому протягом 1–2 діб після появи симптомів); ізоляція осіб з підозрою на SARS і спостереження за особами, які контактували з хворим на SARS; добровільний карантин на близьке спілкування у популяції.

Патогенез, патологічна анатомія і клінічна картина SARS

Велике значення в патогенезі SARS відіграє запальна реакція в нижніх відділах дихальних шляхів та в паренхімі легень. У ході запалення некротизуються клітини респіраторного епітелію альвеол, різко зменшується або взагалі припиняється газообмін через альвеоло-капілярну мембрану, що викликає гіпоксемію та гіперкапнію. В ушкодженні та руйнуванні епітеліоцитів при SARS-інфекції, крім некрозу, може мати значення апоптоз, оскільки доведена його наявність у клітинах, інфікованих вірусом перитоніту котів, гепатиту мишей та гастроентериту свиней. Два останні віруси мають найбільшу серед коронавірусів спорідненість із SARS-CoV.

Результати аутопсій пацієнтів, які померли від SARS, показали, що легеневе вірусне ушкодження включає локалізовані кровотечі та некрози, десквамативний легеневий альвеоліт та бронхіт, проліферацію та десквамацію альвеолярних епітеліоцитів, ексудацію білків, моноцитів, лімфоцитів та плазмоцитів у альвеоли, формування гіалінової мембрани та вірусні включення в альвеолярних епітеліоцитах (рис. 3). Також були відмічені масивні осередки некрозу селезінкової тканини та локальний некроз лімфовузлів. Крім того, було відмічено, що для патології SARS характерним є системний васкуліт, який включає набряки, локальні фібриноїдні некрози та інфільтрацію моноцитів, лімфоцитів і плазмоцитів у стінку судин серця, легень, печінки, нирок, наднирників та строми скелетних м’язів. У дрібних судинах був відмічений тромбоз. Спостерігалися системні токсичні зміни, що включали дегенерацію та некроз паренхіматозних клітин легень, печінки, нирок, серця та наднирників. Електронна мікроскопія виявила у легеневій тканині скупчення вірусних часток, схожих на коронавіруси.

Таким чином, SARS є системним захворюванням, що вражає велику кількість органів. Основними мішенями SARS є легені, органи імуногенезу і кровотворення та системні дрібні судини, а дифузне ушкодження альвеол з формуванням гіалінової мембрани, респіраторний дистрес-синдром та пригнічена імунна функція є основними причинами смерті при SARS. Однак за даними інших авторів, основна причина смерті при SARS залишається невідомою.

Лабораторна діагностика та доступна терапія SARS

На сьогоднішній день у світі не існує достатньо надійних, точних і дешевих лабораторних тестів, на основі результатів яких можна здійснювати ранню діагностику SARS. У ході епідемії широкого застосування набули такі тести, як полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), яка за наявності відповідних праймерів може виявляти присутність геному SARS-CoV у зразках мокроти, сироватці та фекаліях, а також ензимозв’язуючий імуносорбентний аналіз (ELISA — enzyme-linked immunosorbent assay), що дозволяє виявляти антитіла до SARS-CoV у сироватці крові.

Протоколи лікування, що найчастіше використовувались у клініці протягом нещодавньої епідемії, включали комбінації кортикостероїдів (гідрокортизон, метилпреднізолон), антибіотиків широкого спектра дії (левофлоксацин, цефтріаксон) та противірусних препаратів (осельтамівір, рибавірин). Крім того, широко застосовувалося підтримуюче внутрішньовенне живлення, яке поновлювало баланс води та електролітів у крові. У тяжких випадках респіраторного дистрес-синдрому хворі потребували інтубації та механічної вентиляції легень.

Терапія SARS, як і більшості вірусних інфекцій, є симптоматичною. На сьогоднішній день немає специфічних противірусних препаратів для ефективної терапії SARS-CoV, а розробка таких препаратів, з огляду на можливі рецидиви епідемії, є однією з ключових проблем сучасної фармакології та фармації.

Підсумовуючи наведені дані, слід зазначити, що небезпечні інфекційні захворювання супроводжували людство протягом усього часу його існування. У різні історичні періоди під час епідемій чуми, віспи, холери, малярії гинули сотні тисяч людей. З розвитком медицини людині вдалося подолати деякі інфекції і значно обмежити поширення решти. В новітній час з’явилися ще більш небезпечні інфекційні захворювання. Пандемії грипу, спалахи лихоманки Ебола та СНІДу забрали в XX і на початку XXI століття мільйони людських життів. Епідемія SARS, яка нещодавно охопила Азію та Північну Америку, стала своєрідною перевіркою сучасної медицини, в результаті чого була виявлена невідповідність між фундаментальною та прикладною її ланками. Однак світова медична спільнота показала здатність до ефективної співпраці, наслідком якої стало швидке виділення та ідентифікація нового коронавірусу як причинного агента SARS і розшифрування його геному. Перед клінічною медициною постав ряд труднощів, а саме: відсутність специфічних ефективних противірусних препаратів, непристосованість до одночасного лікування великої кількості контагіозних інфекційних хворих, відсутність методів ранньої лабораторної діагностики. Тільки мобілізація всіх досягнень сучасної медичної науки і техніки, а також консолідація зусиль провідних вірусологів.

ЛЕКЦІЯ 9 ПРОБЛЕМИ СУСПІЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я В ТРАДИЦІЙНІЙ І НЕТРАДИЦІЙНІЙ МЕДИЦИНІ

9.1 Основні принципи китайської та японської медицини

Вже в 770-476 рр.. до н. е.. в Китаї існувала книга "Ней-Цзін" по медицині. Праці Гіппократа та інших грецьких учених датуються більш пізніми періодами. (446-377 рр.. До н. Е..) Всупереч поширеній думці, медицина Стародавнього Китаю не була представлена ​​виключно непідкріплених фактами, заснованими лише на релігії та міфах. Так, наприклад, до нас дійшли відомості про те, що вже в V столітті до н. е.. в Китаї проводилися хірургічні операції із застосуванням наркозу та дотриманням стерильності. У вищих шарах суспільства була розвинена гігієна. Для запобігання зараження гельмінтами проводилися загальновідомі процедури. Наприклад, миття рук перед прийомом їжі. У період Танської династії (618-907 рр.. До н.е.) китайським лікарям були відомі інфекційні захворювання (наприклад, лепра). Хворого і всіх хто з ним контактували, ізолювали від інших людей. Є відомості про те, що найперші щеплення від віспи були проведені в Китаї ще за тисячу років до нашої ери. Інокуляція вмісту оспенних пустул здоровим людям з метою їх захисту від гострої форми захворювання поширилася потім і в інші країни (Індію, Японію, Туреччину, Малу Азію, країни Європи). Але не завжди щеплення були успішні. Є свідчення і про початок перебігу гострої форми захворювання, і навіть про смерті. Традиційна китайська медицина була поширена у всіх верствах населення. Вона не завжди відповідала достовірним науковим фактам і часто була ірраціональна і заснована на міфах та релігії. У Японії медицина не була настільки самобутня і частіше японські лікарі використовували китайську медицину або деякі її частини. Тибетська медицина корінням йде в Індію. Саме звідти прийшли всі медичні знання на Тибет. Правда, до нас вони дійшли кілька зміненими. Чимало почерпнула медицина Тибету і від інших стародавніх цивілізацій. З китайських джерел були запозичені знання про деякі лікарські засоби природного походження, способи їх обробки, деяких видах лікувального масажу, голкотерапії. Всі ці знання були викладені в головному медичному трактаті Тибету "Чжуд-ши". У Тибетської медицини не використовуються хірургічні методи. Вважається, що окремий орган хворіти не може. Хворіє все тіло, так як воно неподільне. Тибетські лікарі починають лікування з приведення в рівновагу нервової системи людини.

Date: 2015-11-15; view: 338; Нарушение авторских прав