Навчання спортивній техніки

Спортивна техніка – це спосіб виконання рухів у даному виді спорту. Техніка, завдяки якій досягають найбільш високих спортивних результатів, вважається найбільш досконалою. Тому поняття „спортивна техніка” часто сприймається як найбільш раціональний, ефективний спосіб виконання даного виду спорту в цілому і його окремих підсистем.

Техніка всіх видів спорту безперервно удосконалюється. Це відбувається за такими факторами: 1) самоексперименти спортсменів і обмін досвідом між ними; 2) педагогічні експерименти викладачів спорту; 3) науково-технічний процес (удосконалення спортивного обладнання, інвентарю, екіпіровки); 4) спеціально організований науковий пошук.

У видах спорту, що характеризуються мистецтвом рухів, удосконалення техніки спортивних вправ відбувається також внаслідок використання досвіду та знань, накопичених в галузі циркового та танцювального мистецтва.

Основним предметом навчання на заняттях спортом є спортивна техніка. Спортивна техніка являє собою складну систему рухів, що складається із окремих підсистем. Розрізняють техніку окремого виду спорту в цілому і техніку його підсистем – частин, фаз та елементів.

Частини спортивної вправи – це основні рухові операції, прийоми, із яких вона складається. Наприклад, частини техніки стрибка у довжину – розбіг, відштовхування, політ, приземлення.

Фази – це специфічні деталі будь-якої частини спортивної вправи, підсистема окремих прийомів. Наприклад, при подачі м’яча у волейболі розрізняють фазу замаху, фазу удару.

Кожна фаза спортивної техніки поділяється на складові її деталі, які називаються елементами. Це рухи однією частиною тіла, що гублять інколи специфічність для даного виду спорту, із якого вони виділені. Наприклад, згинання ноги може бути елементом опорного періоду бігу.

В кожному виді спорту є частина, в частині – фаза, в фазі – елементи рухів, від правильності виконання яких в значній мірі залежить їх ефективність.

У відповідності з динамікою оволодіння руховою дією час, протягом якого ведеться навчання спортивній техніки, поділяється на три умовних і взаємопов’язаних етапи: 1) ознайомлення з нею; 2) оволодінню її технікою; 3) удосконалення її виконання.

На першому етапі, що триває від одного до декількох занять, ставиться два завдання. Перше – сформувати цілісне і реальне уявлення за вивчаємий вид спорту. Це досягається шляхом спостереження за діями кваліфікованих спортсменів під час змагань, показу викладача, читання відповідної літератури, перегляду та аналізу кінограм і наступних спроб учня відтворити дії, що розглядаються. Друге завдання складається у ознайомленні учнів в загальних рисах з основними умовами і правилами спортивної боротьби у даному виді спорту.

На другому етапі, що триває від декількох тижнів до декількох місяців, постають завдання: 1) скласти чітке уявлення за кінематичні, динамічні та ритмічні параметри вивчаємого руху; 2) оволодіти спортивною технікою в такій мірі, щоб бути здатним виконувати рухи правильно, з варіативними зусиллями, але в спрощених умовах; 3) розвити рухові якості і психічні властивості, що вимагаються у обраному виді спорту; 4) ознайомити з основами його тактики.

На третьому етапі, що триває до того, поки спортсмен намагається підвищити свої результати, ставляться завдання: 1) досягти такого удосконалення в оволодінні спортивної техніки і такого розвитку рухових якостей, щоби бути здатним зберігати правильну техніку, виконуючи її з максимальними зусиллями в мінливих умовах спортивної боротьби; 2) засвоїти тактичні схеми і навчити спортсмена застосовувати їх творчо в залежності від ситуації; 3) розвивати здібність до самооцінки.

Навчання спортивній техніки в деяких випадках передує етап підготовки до нього. Його тривалість залежить від віку тих, хто займається і предмету навчання (виду спорту). Завдання цього етапу наступні: 1) визначити інтереси і здібності учнів (юних спортсменів); 2) сформувати активно-позитивне відношення до занять даним видом спорту; 3) забезпечити фізичну підготовленість, що є підґрунтям щодо оволодіння спортивною технікою.