Початки приходу Жака Ширака на арену політичної діяльністі

Після смерті Помпіду спалахнув гострий внутрішній конфлікт, який давно назрів і уособлював боротьбу лібералів і консерваторів в голлістському русі. Тюйе, Гаро і Ширак дуже хотіли, щоб офіційним кандидатом голістів в президенти і всіх правих став Месслер. Але той рішуче відмовився балотуватися. Тоді свою кандидатуру висунув Шабан-Дельмас, якого підтримувало керівництво партії. Ширак і його прихильники вирішили виступити проти цього. Від «незалежних республіканців» балотувався Тіскарено Д`Естен, якого вирішив підтримати молодий міністр внутрішніх справ.

Президентом Республіки 19 травня 1974 р. став Тіскарено Д`Естен, перемігши Міттерана у другому турі виборів з мінімальною перевагою. Відразу після вступу на пост глави держави, він заявив, що призначить прем'єр-міністром Жака Ширака. Президент хотів бачити на цьому місці ту людину, яка підтримувала його кандидатуру на виборах і має значний досвід роботи в уряді. Президент явно розраховував за допомогою Ширака підпорядкувати собі голістів, так як ця партія залишалася найчисленнішою за кількістю представників у Національних зборах. Ширак твердо знав, що для того щоб грати самостійну роль при президенті, йому потрібно, перш за все, підпорядкувати собі голістів, стати на чолі партії. Він швидко зумів домогтися поста секретаря ЮДР.

Президент Республіки сподівався, що за допомогою Ширака він зможе взяти під контроль ЮДР. Тим не менш, це не допомогло йому утвердиться на своєму посту. Дуже швидко між Д`Естеном і Шираком виникли серйозні розбіжності з найважливіших політичних питань. Прем'єр - міністр вважав занадто «ліберальну» соціально-економічну політику президента. Ширак був позбавлений деяких привілеїв, наприклад, права фінансового арбітражу. На відміну від своїх попередників він не міг втручатися в суперечки між міністерствами щодо розподілу між ними бюджетних коштів. Втрата цієї важливої ​​прерогативи фактично зводило нанівець вплив глави уряду на міністрів.

Ці обставини призвели незабаром до розв'язки. Ширак весь час відчував себе із «зв'язаними руками». В результаті Ж. Ширак після виконання дворічної служби на посту прем'єр-міністра в липні 1976 р. подав у відставку.

Керівництво ЮДР схвалив рішення свого лідера. Відтепер дві головні партії буржуазного табору перетворилися, по суті на ті, які змагалися між собою. Ширак вирішив продовжувати боротьбу за владу. Першим обов'язком він вирішив «відродити» голізм, щоб спиратися на сильну партію, що грає самостійну роль в партійно-політичній системі Франції. Так у жовтні 1976 р. народжується ідея перетворення ЮДР в «Об'єднання на підтримку Республіки» (ОПР).

Проголошення ОПР відбулося на надзвичайному з'їзді в Парижі 5 грудня 1976 р.. Зібралося понад 60 тис. голістів. Вони захоплено вітали свого нового лідера. Всі основні рішення Ширак приймав тільки спільно зі своїми найближчими радниками.

Обрання мера столиці в 1977 р. стало головною подією муніципальних виборів. Ліві сили виставили єдиного кандидата Т. Сара. «Незалежні республіканці» із згодою і за підтримки президента Республіки висунули кандидатуру М. Д`Орнак. Тоді як претендента на першу мерію країни запропонував себе і Ширак. Боротьба за пост мера відразу перетворилася на відкрите змагання двох політичних напрямків в правлячому блоці - реформістського тіскаровского і більше консервативного - шіраковского. З 1977 по 1995 рр. Ж. Ширак перебував на посаді мера столиці.

Наступного року вийшли дві книги Ширака - «Відблиски надії» та «Мова для Франції на годину вибору». Саме в цих творах він висловив свої внутрішньополітичні, соціально-економічні і зовнішньополітичні погляди. На його думку, створена французька Конституція 1958 р., безперечно, кращий державний устрій з усіх, що існували у Франції протягом століть.

1978-1980 рр. пройшли для Жака Ширака та його партії під знаком боротьби за утвердження самостійності в урядовій коаліції. На цьому шляху їх чекали серйозні випробування. У ході підготовки до парламентських виборам 1978 р. найважливішою метою голістів була перемога над лівими силами. У той час вони розраховували утвердити своє переважне становище в коаліції правих партій. Ширак все частіше дозволяв собі критику уряду, в основному він засуджував його соціально-економічну політику. Перед виборами партія президента республіки об'єдналася з Соціал -демократичним центром, Республіканською партією радикалів - соціалістів і Рухом соціал -демократів у виборчий картель Союз за французьку демократію (СФД). Тіскарено Д`Естен і його прихильники розраховували таким чином створити в Національних зборах фракцію, принаймні рівноцінну голістській. Але їм це не вдалося.

На виборах у лютому 1978 р. ОПР отримала 155 мандатів, тоді як СФД - тільки 119. Така розстановка сил у Національних зборах з'явилася для Ширака відправним пунктом для ще більш жорстокої критики свого партнера по коаліції.

Голова ОПР і його прихильники в ЦК взяли курс на те, щоб «на майбутніх президентських виборах 1981 р. виступити як самостійна політична сила, не тільки протистоїть лівим, а й підкреслює свою альтернативність політики тіскаренівців». Однак провести цей курс в життя Шираку не вдалося, тому що він так і не зміг домогтися єдності в партійних рядах. Багато голістів були розчаровані діяльністю творця ОПР, в тому числі Тюйе і Гаро. Дебре і Гаро заявили про намір виставити свою кандидатуру на майбутніх президентських виборах. У такій складній ситуації Шираку все ж вдалося добитися того, що з'їзд саме його висунув офіційним кандидатом у президенти. Для нього це були перші президентські вибори.

Лідер голістів розумів, що майже не має шансів перемогти своїх суперників Д ` Естена і Міттерана. Але він твердо вирішив балотуватися на пост президента республіки, щоб підтвердити тим самим існування ОПР як самостійної політичної сили і не дати солістам об'єднпнню в найближчому майбутньому просто плисти за течією. Перший тур виборів відбувся 26 квітня 1981 р. Ні для кого не стало несподіванкою, що вперед вийшли Тіскарено Д`Естен і Міттеран (відповідно 28,3 % і 25,8 % голосів. Ширак зумів набрати 18 %, Дебре - 1,6%, Гаро - 1,3 % голосів).

У результаті 10 травня Президент республіки був обраний соціаліст Міттеран. На що послідували відразу за президентськими дострокових парламентських виборах Соціалістична партія, отримавши 285 мандатів, домоглася значного прогреса над правими. Вперше в історії Республіки утворилась ліва більшість у Національних зборах і лівий уряд.

Тіскарено Д`Естен і Ж. Ширак на цей раз обидва програли. Екс - президент поступово почав відходити від активної політичної діяльності. Ширак, навпаки, знову енергійно береться за справу. Здаватися - не в його характері. Для початку йому необхідно було сколотити собі нову «команду», не в його стилі працювати поодинці.

Ширак розшукав Балладюра, колишнього директора канцелярії Помпіду, який після смерті патрона пішов працювати в промислову фірму. Міцніли його ділові зв'язки з соратниками по ОПР Паска і Моно. У коло його найближчих співробітників стали входити також Т. Тубон, Ф. Сеген та інші. Багато відзначали, що дещо змінився характер і самого Ширака. Він став більш стриманим, обачним, терплячим.

З 1983 р. політика керівництва країни почала викликати розчарування в широких масах, що зв'язали з приходом до влади лівих сил великі надії на поліпшення свого становища. В результаті праві партії почали відвойовувати свої позиції. Першим свідченням тому стали муніципальні вибори 1983 р. - ОПР і СФД провели своїх мерів 440 містах з 519 з населенням понад 9 тис. чоловік. Великого успіху домігся сам Ширак. Він знову був обраний мером Парижа.

Після муніципальних виборів Ширак активно включається в боротьбу за владу. Наступним її етапом стали парламентські вибори 1986 р. На парламентських виборах праві партії дійсно отримали більшість, хоча і незначне. ОПР і СФД розташовували тепер 291 мандатом з 577. І президент республіки запропонував сформувати новий кабінет Шираку. Таким чином, склалася безпрецедентна в Республіці ситуація. На чолі держави стоїть лівий президент, а уряд правоцентриський.

Ширак прийняв сміливе рішення, поставивши своєю метою «штурм» Єлісейського палацу не з аппозиції, а з поста прем'єр - міністра. Але ж прийти до влади з аппозиції часом буває легше, ніж просто зберегти її. До того ж за французькою конституцією президент республіки володіє величезними повноваженнями, виконує функцію арбітра, гаранта національної єдності. У прем'єр-міністра куди менш завидна роль. Він проводить конкретну політику, несе відповідальність за неї і в разі невдоволення нею стає першою мішенню для нападок. І все-таки Ширак взявся за виконання такої ролі, розраховуючи за два роки довести французам, що запропонований ним курс є найкращим для країни.

Ширак і його прихильники дуже енергійно взялися за проведення реформ. Головною в політиці уряду стала її соціально-економічна програма. Насамперед, мова йшла денаціоналізації. Другим елементом стало скорочення податків.

Політика уряду Ширака була спрямована на боротьбу зі злочинністю, тероризмом, вирішення «проблеми емігрантів», реформу вищої освіти. Проте спроба проведення останньої викликала вибух обурення студентів по всій країні. Кабінету довелося поступитися і скасувати законопроект.

У зовнішній політиці Ширак відзначив прихильність своєї країни до союзу з США. Особливо підкреслив, що він вітає домовленість СРСР і США, засновану на принципі повної ліквідації їх ядерних сил середньої дальності.

За два роки своєї діяльності уряд Ширака три рази ставило перед Національними зборами питання про довіру. Голосами депутатів правих партій воно було отримано. Але в міру наближення до президентських виборів 1988 р. сили, що складали урядову коаліцію, розмежувалися.

Вже в кінці 1987 р. стало ясно, що права парламентська більшість буде представлена на майбутніх виборах двома головними кандидатами - Шираком і Баром. Їх самим серйозним супротивником був президент республіки, який наприкінці березня офіційно оголосив про свій намір залишитися в Єлісейському палаці ще на одне семиріччя.

Ж. Ширак і його команда найактивнішим чином включилася в битву за вищий державний пост. У хід були пущені всі методи: реклама, поїздки по країні, радіо і телебачення. Наближені прем'єр - міністра без кінця твердили про його достоїнства. Статтями про нього і інтерв'ю з ним в перші місяці 1988 р. буквально рясніла буржуазна преса.

Однак ця реклама не допомогла лідеру ОПР домогтися бажаного успіху. 24 квітня в першому турі виборів найбільшу кількість голосів (34,1 %) отримав Міттеран, Ширак набрав 19,9 %, Барр - 16,5 %. Хоча Ширак і пройшов у другий тур, але вирішальної перемоги над Міттераном одержати не зумів. 8 травня 54 % голосуючих французів віддали перевагу кандидату соціалістів. Ширак зібрав 46 % голосів. Через два дні він вручив президенту республіки заяву про відставку. Міттеран розпустив Національні збори і призначив нові вибори. У результаті соціалісти отримали 278 мандатів, але не змогли зайняти абсолютну більшість місць. 27 мандатів у ФКП, праві партії також не змогли зберегти свої позиції. Вони завоювали 272 місця. Президент республіки доручив сформувати новий кабінет соціалісту Мішелю Токар.

Друга поразка на виборах не зломило волю Жака Ширака до перемоги, залишивши посаду глави уряду, він знову стає одним з лідерів правої аппозиції лівому уряду.

Помірний курс уряду Токара викликав критику, як з боку правих партій, так і в самій ФСП. Аппозиція особливо активізувалася з 1990 р., коли почали проявлятися ознаки чергової рецесії. Економічна ситуація в країні почала погіршуватися, хронічною проблемою стало безробіття. Незабаром з поста прем'єр - міністра був знятий Токара, замість нього 15 травня 1991 р. була призначена Крессон. Але популярність ФСП продовжувала падати. У 1992 р. знову зміна глави уряду, призначений П'єр Береговуа, який основними завданнями оголосив боротьбу проти безробіття, продовження часткової приватизації. Але шансів запобігти розгром ФСП на майбутніх парламентських виборах він вже не мав.

Вибори в Національні збори 1993 р. принесли тріумфальний успіх правим партіям, які відмовилися від колишньої радикалізму і побудували свою програму на безпрограшних гаслах відповідальності і довіри, помірних реформ, боротьби проти соціальної нерівності та безробіття, злочинності та тероризму.

Уряд правої більшості в 1993 р. очолив Едуард Баладюр, більше десяти років був радником Ширака з проведення виборчих компаній. Ж. Ширак залишився лідером коаліції, але готувався до президентських виборів. Баладюр оголосив пріоритетним завданням уряду боротьбу з безробіттям і порятунок системи соціального страхування. Важливу роль у збільшенні дохідної частини бюджету зіграла друга хвиля приватизації. Вжиті заходи дозволили скоротити бюджетний дефіцит і створити нові робочі місця. Для заохочення зростання зайнятості урядом був також скорочено податок на фонд заробітної плати. Політика уряду викликала велику суспільну підтримку. Французам імпонував особистий імідж прем'єр-міністра, його спокій, впевненість і іронічність. У 1994 р. Баладюр розглядався як основний кандидат на перемогу на майбутніх президентських виборах.

Баладюр остаточно заявив про участь у передвиборній гонці в грудні 1994 р., Коли стало відомо про відмову балотуватися основного кандидата від ФСП Ж. Делора. У такій ситуації розкол електорату ОПР, неминучий при суперництві Баладюр з Шираком, вже не виглядав надто небезпечним. Склалася парадоксальна ситуація, коли основними противниками в ході виборчої компанії стали представники однієї партії (хоча формально Баладюр виступав як незалежний кандидат). Висування в лютому 1995 р. кандидатом від ФСП Тосно не сприймалося в якості серйозної альтернативи.

Суперництво ж Баладюр і Ширака набувало зовсім несподіваний поворот. Баладюр спирався у своїй компанії на досягнення уряду і обіцяв виборцям продовження колишнього курсу. Спочатку він явно лідирував за опитуваннями громадської думки. Стаючи аутсайдером, Ж. Ширак зважився на ризикований маневр - він різко змінив орієнтири передвиборної програми і зявивсь перед виборцями чи не в ролі лівого кандидата. Лейтмотивом виборчої компанії Ширака стала гостра критика уряду, закиди Баладюр в іммобілізм і самозаспокоєння, акцентування уваги виборців на злободенні проблеми французького суспільства. Ширак впевнено залучав симпатії молоді і «утиски електорату». Сильними залишалися і його позиції в ОПР.

Перший тур виборів приніс перемогу Тоснену (23,3 %). Але цей успіх був обумовлений більшою мірою розколом правого електорату. Частина виборців ОПР навіть проголосувала за соціаліста, щоб уникнути «братовбивчого» другого туру Баладюр - Ширак. Він отримав 20,6 %, Баладюр - 18,5%. У другому турі Ж. Ширак все-таки отримує більшість голосів і завойовує пост президента, що дісталося йому «дорогою ціною».

Недарма під час передвиборної компанії Ширак часто повторював слова, що стали його девізом: «Завжди, коли є бажання, знайдеться і шлях до його здійснення».

Date: 2015-11-14; view: 330; Нарушение авторских прав